Розділ 2 найвидатніші Викладачі, які працювали над методикою викладання классичного танцю, початку двадцятого століття

Викладачі Петербурзького балетного училища – Х. Йогансон і Е. Чеккетті

Велика заслуга в розвитку російського балетного академізму належить Християнові Петровичу Йогансону (1817–1903) – шведу за походженням, але довгі роки прожив в Росії і який став справді російським художником. Учень А. Бурновіля, Х. Йогансон досконало знав класичний танець, був чудовим партнером; його виконавська манера відрізнялася витонченістю і віртуозністю. Приїхавши в Петербург в 1841 році, Х. Йогансон спочатку танцював, а потім, з 1860 року, став викладати в балетному училищі. Ретельно вивчивши російську систему хореографічної освіти і спостерігаючи протягом довгих років російських виконавців, Х. Йогансон створив свою, йогансоновську систему викладання, і головним в цій системі був розвиток в учнів індивідуальності, особливостей природних даних, найбільш яскравих граней таланту [6, с. 120].

Послідовники батьківських традицій Павло Андрійович Гердт і Єлизавета Павлівна Гердт

Павло Андрійович Гердт з'явився на світ 22 листопада (4 грудня) 1844 року. Закінчивши в 1864 році Петербурзьке театральне училище, де його педагогами були М. Петіпа і Х. Йогансон, П. Гердт вступив на театральну сцену Петербурга.

Віртуоз дуетного танцю Микола Легат

Микола Легат народився 15 (27) грудня 1869 року. Його дід, швед за національністю, був театральним машиністом. Мати, М. Семенівна, уроджена Гранкен, і батько, Густав Іванович, – випускники Петербурзького театрального училища, вони займали провідне становище в петербурзькій і московської трупах: мати як характерна танцівниця і пантомімні актриса, батько – як перший танцівник і балетмейстер. Своїх п'ятьох дітей батьки також віддали вчитися балету.

Захисник академічного танцю Василь Тихоміров

Народився 29 березня 1876 року в Москві і перші уроки балетного мистецтва отримав в московській школі [16]. Першим його вчителем був соліст Большого театру І. Єрмолов [6, с.155]. Однак здібності юного танцівника були настільки очевидні, що в 1891 році його перевели в Петербурзьке хореографічне училище, де рівень викладання на той момент був вищий [16]. Тут він вчився у П. Гердта, П. Карсавіна, А. Ширяєва, вивчав методику викладання Х. Йогансона та Е. Чеккетті, бачив праці М. Петіпа, танцював в його виставах [6, с. 155]. Проте серце

Науковці Агріппіна Ваганова та Микола Тарасов

Ваганова Агреппіна Яківна (1879–1951), чудовий радянський педагог хореографії та балетмейстер, народна артистка РРФСР, лауреат Державної премії СРСР. А. Ваганова закінчила Петербурзьке театральне училище, де вона навчалась у видатних педагогів [6, с.158].

ВИСНОВОК

Мета і завдання поставлені в роботі виконані. Зокрема досліджено розвиток методики виконання та викладання класичного танцю, початку двадцятого століття; вивчено історію розвитку класичного танцю; початку двадцятого століття; проаналізовано специфіку методики класичного танцю і розвиток хореографічної освіти, початку двадцятого століття; вивчено становлення педагога хореографії спочатку як танцівника, а потім як викладача, початку двадцятого століття; порівняно різницю та схожість методики викладання та виконання класичного танцю в «пітерській» та «московській» школах, початку двадцятого століття.

Отже, можна зробити висновок, що в кінці дев’ятнадцятого початку двадцятого століття Російській балет набув небувалого розквіту. Величезне бажання артистів балету того часу вчитися і вдосконалювати свою майстерності, можливість танцювати в різних частинах світу, приймати на Російській сцені видатних танцівників з інших країн синтезувало грандіозний технічний арсенал, володіння яким відкрило двері в новий світ – академічний танець.

Природно, що цей багаж знань потребував звільнення, і так як в більшості випадках вдосконалення своєї методики виконання відбувалось вже в зрілому віці, танцівник проаналізувавши на власному досвіді роботу свого тіла, мав можливість добре пояснити своїм учням технічні деталі. Також це давало впевненість в власній правоті і тому, академізм Російської школи, так завзято берігся і захищався від вторгнення новаторства.

Можна, також, констатувати наступне конфронтація, що існувала між двома Російськими школами в дев’ятнадцятому столітті в двадцятому столітті закінчилась їхнім примиренням. І хоча кожна з них мала своє життя, свій розвиток, свої проблеми, своїх не схожих на інших видатних танцівників, хореографів та викладачів, на той момент саме це об’єднувало їх.

На закінчення відзначимо, що та різниця між «пітерською школою» та «московською школою» що дійшла до нашого часу, скоріш за все, сформувалась пізніше, величезною плеядою учнів цих видатних педагогів, початку двадцятого століття.