Психологіія пред’явлення для впізнавання.

Психологічні закономірності сприйняття зовнішності людини, предметів. Пред’явлення для впізнання — слідча (судова) дія, сутність якої полягає у встановленні тотожності чи розбіжності пропонованого об’єкта з його уявним образом, відображеним у пам’яті того, хто впізнає. Процес упізнання може бути зображено у вигляді схеми, яка поєднує його сутність і розвиток, що охоплюють три основні елементи

а) сприйняття зовнішності людини або сприйняття якого-небудь об’єкта;

б) повідомлення про прикмети зовнішності або ознаки сприйнятих об’єктів;

в) упізнання сприйнятих об’єктів серед пред’явлених.

Відповідно до власних психологічних характеристик кожний і; елементів має певну специфіку, що зумовлена його сутністю. Аналіз психологічних характеристик перших двох елементів схеми передбачав дослідження питань сприйняття зовнішності людини або інший об’єктів, а також повідомлення про сприйняте у процесі допиту, що передує впізнанню.

У літературі з психології доволі чітко визначено дві форми сприйняття об’єктів, що істотно впливають на процес подальшого впізнання: сукцесивну і симультанну. Перша з них власне є аналітичною (сукцесивною) тобто передбачає сприйняття, при якому виділяються (аналізуються) окремі прикмети зовнішності та ознаки предметів, наприклад, колір очей або волосся, форма носа, особливі прикмети тощо. Друга форма за своєю сутністю і психологічними характеристиками є синтетичною (симультанною), що передбачає сприйняття об’єкта у цілому, «в загальному вигляді» без виділення окремих ознак. Такий психологічно прихований процес синтезу ознак зовнішності, який дає змогу фотографічно одномоментно сприйняти зовнішність людини чи об’єкт, становить значний інтерес з огляду на можливість використання його результатів у процесі розслідування злочинів. Скептичне ставлення до цієї форми сприйняття, продиктоване необхідністю конкретизувати ознаки того, що сприймається, з метою перевірки та оцінки вірогідності, у даний час спростовується; експериментальною психологією, що довела рівнозначність двох форм сприйняття об’єктів у плані адекватності відображеного і можливостей точного впізнання у подальшому.

Поряд із двома формами сприйняття у психології розрізняють третю форму, що має змішаний характер. Вона поєднує у собі елементти синтетичного та аналітичного сприйняття. Ця форма сприйняття у процесі повідомлення інформації може діагностуватися за такими даними, як вибіркове повідомлення окремих ознак разом із синтетичним (прихованим, внутрішньо згорнутим, який не піддається виділенню та аналізу) сприйняттям інших ознак.

Різниця в процесах формування слідового образу при сприйнятті людиною тих чи інших об’єктів визначає різні форми і типи сприйняття. Це положення важливо знати, аби правильно діагностувати форму сприйняття у процесі попереднього допиту.

Правильність і повнота сприйняття зумовлюються суб’єктивними та об’єктивними чинниками, які впливають на даний процес. У цьому аспекті названій закономірності підкорено всі типи сприйняття, незалежно від їх специфіки. Остання нібито визначає індивідуальну належність до типу сприйняття, а втім, як система суб’єктивних і об’єктивних чинників має характер загальної залежності. Визначення правильності і повноти сприйняття при повідомленні тієї чи іншої інформації неможливе без урахування суб’єктивних і об’єктивних чинників, які супроводжують таке сприйняття. Саме визначення умов сприйняття і стану суб’єкта в цей момент дає можливість правильно оцінити його з погляду адекватності дійсності.

Розглянемо більш докладно суб’єктивні і об’єктивні чинники, які впливають на правильність сприйняття.

До системи суб’єктивних чинників належать психічний стан людини під час сприйняття (хвилювання, страх та ін.), спрямованість уваги, тривалість сприйняття, фізичний стан (біль, хвороба тощо), стан органів чуття вибірково до сприйманого (зорове, слухове, дотикове чи інше сприйняття). У перелічених чинниках, поєднаних одним терміном — суб’єктивні, немає більше або менше важливих, кожен із них відповідно до свого місця і значення у конкретному сприйнятті виконує ті функції, що певною мірою зумовлюють правильність і повноту сприйняття. Нерідко ці чинники діють комплексно і у взаємозв’язку, тому не завжди можна встановити вплив того чи іншого чинника і зробити відповідну поправку при оцінці одержаної інформації про сприйняте.

Стан психіки в момент сприйняття істотно позначається на обсязі та повноті сприйнятого, а це залежить від того, ким є особа, яка сприймає, — учасником події або спостерігачем. Стан психіки також багато у чому визначається характером події, яка може справити сильне емоційне враження або з погляду емоційного впливу бути байдужою. Так, подія, пов’язана з розбійним нападом, хуліганськими діями, в емоційому плані по-різному впливає на потерпілого і свідка. Почуття хвилювання чи страху, викликане подією, що відбулася, істотно суб’єктивує сприйняте у напрям не тільки перебільшення, а й втрачання інформації, що стосується сприйняття зовнішності. Це пояснюється двома чинниками: з одного боку почуттям страху, що сприяє сприйняттю події як більш значної, ніж вона була насправді (напала велика група — насправді ж три чоловіки були озброєні пістолетами — насправді ж один із тих, хто нападав, мав ніж; напали з криками і погрозами — насправді ж не було вимовлено й жодного слова тощо), а з другого — спрямованістю уваги.

Через відчуття страху навіть зовнішність нападника чи потерпіло го свідок нерідко сприймає гіперболічно (перебільшено). Зріст злочинця стає більшим (величезним), очі — виблискуючими, чорне волосся — рудим тощо. У даному разі відбувається підміна істинні сприйманого стереотипними уявленнями про нападника та його вигляд. Це важливо враховувати слідчому при допиті потерпілого, коли йдеться про прикмети зовнішності нападника. У таких випадках свідок на відміну від потерпілого може дати про зовнішність злочинця більш об’єктивну інформацію, що пояснюється його емоційним станом, який дозволяє точніше фіксувати увагу на сприйнятому.і

Якуже зазначалося, при сприйнятті потерпілим зовнішності учасника події може відбуватися не тільки гіперболізація, а й втрачанні інформації, що стосується зовнішності. Це зумовлено перерозподілом уваги при сприйнятті, що залежить від її спрямованості. НайбільшиІ емоційний вплив на потерпілого справляє момент дії злочинця, момент його діяльності, пов’язаної з насильством. Тому увага потерпілого зосереджується насамперед на діяльності учасників події, що сприймається ним, а не на їхній зовнішності. Саме цією обставиною пояснюється той факт, що потерпілий дає досить повні показання щодо події і надто скупу інформацію про зовнішність її учасників. Швидкість вчинюваних у момент події дій не дає йому змоги звернути увагу на інші обставини. Тому вся увага потерпілого, як правило, зосереджена на швидко спливаючій дії, а не на зовнішності конкретної людини чи інших осіб, які її вчиняють. Одержувана в таких випадках інформація може містити об’єктивні дані щодо окремих одиничних прикмет зовнішності або одягу, але повнотою вона характеризуватися не буде. І стосовно сприйняття зовнішності свідком, що не є потерпілим, то рівень його сприйняття може бути вищим, ніж у потерпілого, як через менший емоційний вплив, так і тому, що увага, яка розподіляється при сприйнятті, має у цьому разі певну рівномірність, що визначає досить рівний характер сприйнятого.

Велике значення при визначенні повноти сприйнятого взагалі та сприйнятті зовнішності зокрема має спрямованість уваги. Вона часто визначає ступінь адекватності сприйнятого. Спрямованість уваги свідка залежить від його інтересу до того, що сприймається, а також від співвідношення цього інтересу з його власним станом, думками тощо та інтересу, викликаного подією, що спостерігалася. Певний збіг предмета розмірковування і того, що сприймається, робить останнє більш детальним.

Інтерес, що визначає спрямованість уваги, сприяє повноті та де­тальності сприйняття. Тому нерідко інформація про сприйняте при конкретній спрямованості уваги містить такі подробиці, що навіть ви­кликають сумнів у їх істинності.

Особливе значення для повноти сприйняття має його тривалість, тобто об’єктивний час, протягом якого відбувається сприйняття. Повнота сприйняття і його час завжди перебувають у прямій залежності: чим більший час сприйняття, тим більше сприймається інформації. При цьому, звичайно, слід ураховувати спрямованість уваги, тому що за її відсутності і зосередженості індивіда на іншій події сприйняття від тривалості не виграє, оскільки залишається «сліпим». Тому, з’ясовуючи обсяг сприйнятого, при допиті слідчий має встановлювати як тривалість спостереження, так і стан спрямованості уваги. Звичайна подія злочину триває відносно короткий проміжок часу, тому тривалість спостереження (сприйняття) обмежено природними часовими межами. При допиті важливо з’ясувати тривалість події, котра, як правило, дорівнює тривалості сприйняття.

Повнота і правильність сприйнятого залежать від фізичного стану особи (хвороба, біль), що виник у момент сприйняття або продовжується в індивіда тривалий період. Безумовно, такий стан негативно впливає на повноту сприйняття, оскільки змушує людину зосереджувати увагу на власних больових відчуттях. Проте це зовсім не означає неможливості сприйняття з боку суб’єкта. Негативно впливають на сприйняття і больові відчуття у потерпілого, що виникають у зв’язку зі злочинним замахом.

Повнота і правильність сприйняття багато у чому визначаються таким суб’єктивним чинником, як стан органів чуття особи, яка сприймає. До останнього належать головним чином недоліки функцій органів чуття, наприклад слабкий зір, поганий слух та ін. Помилки в сприйнятті, пов’язані з погрішностями в органах чуття, можуть викликати перекручене уявлення індивіда про навколишню дійсність, а відтак, давати неправильну інформацію про сприйняте. Тому при одержанні інформації, коли показання тієї чи іншої особи викликають сумнів у їх правильності, слід ураховувати ці обставини і з’ясовувати стан органів чуття індивіда. Для впізнання визначальне значення має стан таких органів чуття, як зір і слух, оскільки саме їм належить головна функцій у сприйнятті зовнішності людини та ознак інших об’єктів, що згодом можуть бути пред’явлені для впізнання.

Правильність сприйняття зумовлюється також низкою об’єктивних чинників. До них належать чинники, які традиційно виділяються загальною психологією як такі, що впливають на перебіг і повноту сприйняття, наприклад, освітленість об’єкта, який сприймається відстань на якій відбулося спостереження; погодні умови; час спливу події тощо. Залежність сприйняття від цих чинників є очевидною і не вимагає до­кладного аналізу, оскільки перебуває у природному співвідношенні «гірше освітлення — гірше сприйняття», хоча і має певні особливості продиктовані індивідуальними якостями суб’єкта, який сприймає. Так, зокрема, деякі особи дуже добре бачать у темряві, чітко розрізняють ознаки зовнішності тих чи інших осіб та ознаки інших об’єктів. Це саме стосується і слухового сприйняття у тому разі, коли суб’єкт має високий поріг такого сприйняття.

Інші об’єктивні чинники, що впливають на повноту і правильність сприйняття, виявляють свої властивості залежно від того, який характер сприйняття (зорове, слухове чи ін.) і в якому індивідуальному і співвідношенні воно перебуває із суб’єктивними якостями особи, яка? сприймає. Наприклад, особа з далекозорістю не відчуває впливу чин- ника відстані на сприйняття так гостро, як особа з нормальним зором. Це поширюється і на інші форми сприйняття, зокрема слухове.

У процесі допиту, що передує пред’явленню для впізнання, для правильної оцінки одержаних показань потрібно враховувати названі обставини. Тут важливо знати, що несприятливі об’єктивні чинники часто створюють передумови для перекручень сприйнятого (імла, сутінки, снігопад — при зоровому сприйнятті; шум, велика відстань, звуконепроникні перешкоди — при слуховому сприйнятті).

Допит свідка або обвинуваченого, що передує пред’явленню для впізнання, може бути тактично правильно організований, якщо слідчому відомі певні психологічні характеристики сприйняття зовнішності індивіда або ознак предмета, що узагальнюють досвід людського сприйняття. У цьому відношенні інтерес становлять дослідження, які стосуються проблеми сприйняття зовнішності людини (дослідження О. Бодальова). їх значення для обрання тактики допиту, що передує пред’явленню для впізнання і організації самого пред’явлення, пояснюється насамперед тим, що вони стосуються першого враження про людину, яке завжди означає короткий часовий період взаємодії (сприйняття), а також закономірностей сприйняття людьми один одного у віковому аспекті.

Дослідження в галузі психології сприйняття свідчать про те, що певну специфіку у цьому аспекті мають неповнолітні залежно від віку. Зокрема, слідчій практиці відомі численні випадки, коли діти віком 7-8 років виступали свідками або потерпілими у справах різних категорій. Допити їх щодо прикмет зовнішності, з’ясування яких має на меті подальше пред’явлення для впізнання, нерідко виявляють прагнення до деталізації. Тим часом результати експериментів показують, що від дітей у цьому віці не можна вимагати детального опису фізичного вигляду індивіда, оскільки вони ще не можуть фіксувати його в аспекті, який цікавить розслідування.

При допиті неповнолітніх більш старших вікових категорій можливе з’ясування детальних даних про зовнішність, яка спостерігалася. Для практики розслідування результати сприйняття людьми один одного мають значення й в іншому аспекті, який, здавалося б, не має відношення до розглядуваної проблеми. Йдеться про деякі збірні соціальні характеристики зовнішності, зумовлені загальноприйнятими канонами або власними уявленнями індивіда про залежність зовнішності від її моральних і соціальних характеристик. У формуванні загального враження про людину мають значення життєві уявлення та еталони.

Названі характеристики зовнішності у плані їх соціальної структури нас цікавлять у зворотному, суто зовнішньому комплексі, що відображає ознаки зовнішності людини, словесного портрета, а не їх змістовного порядку. Коли при описі зовнішності людини, що передує пред’явленню для впізнання, трапляються терміни, що мають збірний і змістовний характер, необхідно встановити їх зміст, аби згодом перевести у характеристики ознак зовнішності. Наприклад, важли з’ясовувати і розшифровувати такі фрази: «у нього було розумне обличчя», «вольове підборіддя», «хитрі оченята», «відкрите обличчя «злий вираз обличчя», «добродушний», «червонолиций» та ін., які містять характеристики, що спираються на дані про зовнішність. Тому проводячи цільовий допит, слідчий повинен звертати увагу на те, що саме породжує таке уявлення про зовнішність, уточнювати, чому допитуваний має таке уявлення, на яких даних воно ґрунтуєтье пов’язуючи останнє з усталеними життєвими еталонами. Це в багатьо: випадках сприятиме одержанню інформації про зовнішність у криміналістичному плані, що необхідно для складання словесного портрет який може бути використаний при розслідуванні.

Наведені дані про психологічні закономірності сприйняття зовнішності людиною можуть бути використані слідчим або суддею з метою обрання найбільш ефективної тактики допиту, що передує пред’явленню для впізнання, а також результатів проведеного впізнання в плані йоі ймовірності.

Ідентифікаційна сутність впізнання. Впізнання розглядається як процес і результат ідентифікації особи за чуттєво-наочним відображенням (сприйняттям). Ідентифікаційний процес при впізнанні мав специфічні риси, що відрізняють його від інших форм ідентифікації. Головна відмінність полягає у формуванні образу, що є основою дощ; подальшої ідентифікації, збереження його в пам’яті та актуалізації у процесі допиту, який передує впізнанню, і нарешті, у прихованій формі ідентифікації, контроль за якою не завжди можливий.

Формування образу, що може бути використаний для подальшого впізнання, за своїм механізмом є однотипним з формуванням матеріально-фіксованих форм відображення, оскільки вони є результатом взаємодії у першому випадку — психічного (спостереження, сприйняття), у другому — механічного (матеріальне відображення як результат взаємодії об’єктів). Проте у процесі чуттєво-наочного формування образу є особливості, що залежать від об’єкта, який сприймає. Останній має засвоїти не звичайні, а відмітні ознаки сприйнятого об’єкта, що згодом дадуть змогу виконати ідентифікаційну функцію. Таким чином, тут як ідентифікуючий об’єкт виступає жива мисляча матерія, що зберігає сприйнятий вигляд у різних формах (досить повна, неповна, недостатня). Її головним завданням є, з одного боку, засвоєння відмінних ознак сприйнятого, а з другого — використання зазначених ознак для виявлення об’єктів з числа цодібних. У психологіївпізнання розрізняють процеси створення образу і використання його згодом, які називаються відповідно формуючим і пізнавальним. Ці процеси є взаємозалежними, кожен із них немислимий без іншого.

Сприйнятий образ зберігається в пам’яті свідка (потерпілого) різний час, залежно від таких чинників, як стан пам’яті, рівень її зорової функції (зорова пам’ять), сила емоційного впливу на особу в момент сприйняття. З часом сприйнятий образ у пам’яті стирається або спотворюється, що пов’язано з осмислюванням сприйнятого. У цьому разі прогалини при сприйнятті можуть бути заповнені фантастичними уявленнями суб’єкта і не відповідати дійсності. Тому в часовому аспекті процес допиту важливо проводити якнайближче до моменту сприйняття образу, тобто в момент, коли він ще не набув різних нашарувань, спричинених бесідами, розповідями та ін. Слід мати на увазі й можливу ремінісценцію — відстрочений спогад відображеного образу, який виникає у зв’язку із сильним емоційним впливом. У таких випадках можна рекомендувати проведення повторного допиту через 8-10 днів, коли пам’ять допитуваного досить міцно відтворюватиме сприйняте.

При розгляді системи ознак зовнішності, яка є підставою для вірогідного висновку про тотожність об’єкта, пропонованого для впізнання, або системи ознак предмета, важливе значення має їх класифікація. Остання зазвичай охоплює декілька груп ознак відповідно предмета (форма, розмір, забарвлення, дефекти, інші індивідуалізуі дані) і особи людини (анатомічні, функціональні та соціальні ознак» Анатомічні ознаки характеризують статику зовнішності, функціонал ні — систему рухів, що притаманні особі (хода, жести, функціональ; звички), соціальні — деталі зовнішнього оформлення (одяг, прикраси косметика та ін.).

Серед цієї системи ознак особливу увагу в плані їх значення впізнання особи привертають функціональні ознаки, оскільки вон містять характеристику особи, яку індивідуалізують, — міміка, пан' міміка, мова, голос.

Тактика пред’явлення для впізнання. Оцінка результатів. Пси­хологічні закономірності, що лежать в основі процесу впізнання, значною мірою визначають тактику його провадження. Першим таким зумовлюючим моментом є проведення допиту, що передує пред’явленню для впізнання. Тактична необхідність його проведення, регламентована у кримінально-процесуальному законодавстві, пояснюється, по - перше, важливістю одержання інформації про залам’ятоване; по-друге, необхідністю фіксації даних про сприйнятий образ із метою гарантії правильності та об’єктивності майбутнього впізнання. Тут психологічний аспект виступає у двох напрямах, причому один із них забезт печує швидке запам’ятовування інформації про сприйнятий об’єкт, яке перешкоджає її втраті у результаті природних процесів, що відбуваються в пам’яті людини, а другий — виконує функції контролю за майбутнім впізнанням і підбиранням ідентифікаційного матеріалу (подібних осіб), що забезпечує можливість і вірогідність впізнання.

Психологічним моментом, що зумовлює тактику пред’явлення для впізнання, є вимога про певну кількість об’єктів (осіб), яка створює оптимальні умови для впізнання пред’явленого. Вказана у кримінально- процесуальному законодавстві кількість осіб, серед яких є особа, що впізнається, має психологічне підґрунтя, яке випливає з експериментальних даних про найкраще зосередження уваги при перебиранні ознак у процесі порівняння об’єктів при проведенні впізнання, коли об’єктів, що пред’являються, налічується не менше трьох. Дійсно, у разі, якщо кількість пред’явлених об’єктів суттєво перевищує зазначену, може виникнути розосередження уваги, що не дає змогу сконцентруватися на певній кількості об’єктів. Значна кількість порівнюваних об’єктів (значний обсяг ідентифікаційного матеріалу) виключає швидкість порівняння, розподіляє увагу в дуже широкому діапазоні, що не сприяє чіткому виконанню функції порівняння.

І нарешті, психологія має ще один момент, що зумовлює тактику пред’явлення для впізнання, — можливість оцінити вірогідність висновків. У цьому аспекті становить інтерес оцінка результатів упізнання, яка провадиться декількома особами — процесуальними фігурами: з одного боку, самим впізнаючим — свідком, обвинуваченим або потерпілим, з другого — особами, які присутні при цьому акті та організують його, — слідчим, суддею.

За своєю психологічною природою ці оцінки не рівнозначні. Так, оцінка, здійснювана суб’єктом впізнання (свідком, потерпілим), виражається у впевненості або непевності у результатах проведеного порівняння, категоричності або імовірності власних висновків про те, чи пред’явлена йому особа є тією, що сприйнята раніше за тих чи інших обставин. Ця впевненість (непевність) чи категоричність (імовірність) визначається рівнем запам’ятовування прикмет зовнішності і збереження образу в пам’яті до моменту пред’явлення для впізнання. Власна оцінка має найвищий рівень доказовості тоді, коли особа впевнена в правильності впізнання. Але й таке впізнання не застраховане від можливих помилок, зумовлених суб’єктивними і об’єктивними чинниками, що впливають на правильність і повноту сприйняття та запам’ятовування.