Фундаментальна помилка атрибуції у пізнанні протилежної статі.

Дослідження каузальної атрибуції допомагає пізнанню механізмів взаєморозуміння, процесів інтерпретації суб'єктом міжособистісного сприймання причин і мотивів поведінки інших людей.

Каузальна (лат. causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — інтерпретація необхідної суб'єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин І мотивів поведінки. Часто, не знаючи чи знаючи недостатньо справжні причини поведінки іншого індивіда, люди починають приписувати одне одному невластиві їм причини, зразки поведінки, загальні характеристики. Це явище дослідники назвали фундаментальною помилкою атрибуції.

Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда. Пояснюючи чиюсь поведінку, людина надає дуже мало значення ситуації і дуже багато — особистості. Спричинено це тим, що поведінка особи привертає більше уваги, ніж ситуаційні чинники. Помилка атрибуції здійснюється під час інтерпретації поведінки інших людей, хоч власну поведінку індивід пояснює з точки зору ситуації. Як правило, при цьому вважають, що інша людина особисто повинна відповідати за свою поведінку.

З огляду на те, учасником події чи її спостерігачем є суб'єкт сприймання, виокремлюють такі типи атрибуції (Г. Келлі):

— особистісна атрибуція. Причина приписується особисто тому, хто здійснює вчинок;

— об'єктна атрибуція. Причина приписується об'єкту, на який спрямована дія;

— атрибуція, пов'язана із обставинами. Причина приписується обставинам.

Спостерігач частіше вдається до особистісної атрибуції, учасник більш схильний пояснювати те, що відбувається, обставинами.На процес міжособистісного сприймання, особливо при формуванні першого враження про незнайомця, відчутно впливають установки індивіда. Цю проблему було проілюстровано експериментально (О. Бодальов): різним групам демонстрували фотографію однієї людини, супроводжуючи її короткою характеристикою на зразок "герой", "злочинець", "письменник". Якщо установка спрацьовувала, словесні портрети одних і тих самих людей кардинально відрізнялися. Було з'ясовано також, що є люди, які не піддаються стереотипному сприйманню, і ті, які є вибірково стереотипними.

Ефекти соціальної перцепції. Виникають вони як результат приписування чи поширення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистісних рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації. Найбільш вивченими в соціальній психології є ефект ореолу, феномен логічної помилки, ефект пріоритету, ефект новизни, ефект первинності, ефект поблажливості..

Ефект ореолу. При формуванні першого враження ефект ореолу проявляється в тому, що загальне позитивне враження про людину зумовлює позитивні оцінки і не представлених якостей. Буває і навпаки: загальне неприємне враження породжує негативні оцінки.

Ефект (лат. — виконання, дія) ореолу (лат. — золотий) — тенденція перебільшувати тим, хто сприймає, однорідність особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі Інші. Позитивна переоцінка поведінки і рис іншої людини зумовлена позитивною упередженістю. Щодо неї вживають назву "позитивний ореол", негативна — негативною упередженістю, коли виявлені надалі позитивні якості не беруться до уваги, недооцінюються (негативний ореол).

Феномен логічної помилки. Сутність його полягає в наявності у спостерігачів (експертів) усталеної думки щодо взаємозв'язків певних якостей. Наприклад, якщо людина оцінюється як дуже агресивна, то їй приписується висока оцінка її енергетичного потенціалу.

Ефект пріоритету. Полягає в тому, що вплив отриманої раніше інформації значно сильніший від наступної.

Ефект новизни. Діє у процесі сприймання знайомої людини і полягає в тому, що остання, найсвіжіша інформація стає найзначущішою.

Ефект первинності. Він виявляється тоді, коли сприймають незнайому людину. Під час оцінювання цієї людини роль установки відіграє первинна інформація.

Ефект поблажливості. Реалізується як тенденція високого оцінювання інших людей за шкалою позитивних і низького — за шкалою негативних характеристик.Основою всіх цих ефектів є механізми, котрі за нестачі інформації Про соціальні об'єкти забезпечують її категоризацію, спрощення і відбір.

Фундаментальна помилка атрибуції - пояснення поведінки особистими особливостями людини там, де воно насправді визначався ситуацією.

"Ти навмисне!" - "Ні, зрозумій, просто склалася така ситуація..." - "Я тобі не вірю! Не вали все на ситуацію!"

Спробуйте відповісти на таке запитання: що за людина ваш викладач, один з найпопулярніших у вашому університеті? Скоріше всього, ви вважаєте його дуже товариським. Однак пам'ятайте: ваша увага зосереджена на викладача в той момент, коли він діє в певному соціальному контексті, вимагає від нього спілкування. Сам же викладач спостерігає за своєю поведінкою в різних ситуаціях: в аудиторії, на зборах, вдома. «Я балакучий?! - дивується він. - Все залежить від ситуації. На заняттях і в компанії близьких друзів я дійсно товариська людина. Але на різних зборах і в незнайомих ситуаціях я відчуваю і веду себе досить скуто». Ми чітко усвідомлюємо, як наша поведінка змінюється залежно від ситуації, тому бачимо себе не такими однозначними», як нас сприймають інші: «Олександр - напружений, Наталія - врівноважена. А я - як колись». Фундаментальна помилка атрибуції притаманна всім культурам, проте вихідці з країн Східної Азії кілька більш чутливі до ролі ситуації і, як наслідок, менш схильні вважати поведінку оточуючих проявом їх особистісних якостей.

Частково фундаментальна помилка атрибуції є наслідком того, що в центрі нашої уваги, коли ми спостерігаємо за чиєюсь поведінкою, виявляється людина, а ситуація стає відносно невидима. Коли ж ми діємо самі, наша увага зосереджена на ситуації: ми реагуємо на неї, і вона стає більш ясною. Цим і пояснюється той факт, що ми більш чутливі до впливу ситуації на нас самих, ніж на оточуючих.(З книги Д. Майерс "Соціальна психологія")

Подвійний стандарт - звичайний для масової особистості спосіб підняти собі самооцінку:

свої наміри прикрашати, представляти у вигідному для себе світлі, або судити себе не (невдалим) вчинків, а по (благим) намірам.

наміри інших бачити через негативну призму, або судити про не з їх (добрим) намірам, а за (поганим) вчинків.