Поняття та загальна характеристика договору управління майном.

Договору управління майном присвячена гл. 70 ЦК України.

Згідно зі ст. 1029 ЦК України договором, управління майном, є такий договір, за яким одна сторона (установник управління) пе­редає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управ­ління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном є двостороннім (права та обов'язки виникають у двох сторін - установника управління та управителя), реальним (вважається укладеним з моменту передачі майна управи­телю), відплатним (управління майном здійснюється за винаго­роду) та каузальним (договір не буде мати юридичної сили, якщо він не спрямований на досягнення визначеної мети, якою є добросовісне управління майном).

Суб'єктами договору управління майном є установник управ­ління та управитель, а у випадках, передбачених договором, - та­кож вигодонабувач.

Установником управління є власник майна (ч. 1 ст. 1032 ЦК України). Саме власник визначає мету договору управління май­ном, обсяг переданих повноважень, а також особу, в інтересах якої управитель повинен діяти.

Установником управління може виступати як індивідуальний власник, так і співвласники, яким майно належить на праві спіль­ної часткової або спільної сумісної власності. Наприклад, подружжя має право передати належне їм на праві спільної власності майно (наприклад, будинок) в управління, але тільки за взаємною згодою.

Якщо майно належить на праві власності юридичній особі, то вона також може виступати установником управління майном.

ЦК України (ч. 2-5 ст. 1032) встановлює випадки, коли уста­новником управління може бути й інша особа. Так, якщо влас­ником майна є:

1) фізична особа, місцеперебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки та піклування;

2)малолітня особа або фізична особа, яка визнана недієздатною, установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування;

3)неповнолітня особа, установником управління є ця особа за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника;

4)особа, цивільна дієздатність якої обмежена, установником управління є її піклувальник.

Крім того, установником управління можуть виступати і невласники-володільці виключних та зобов'язальних прав. Так, при пе­редачі в управління державного чи комунального майна установни­ком управління майна вправі бути лише орган, уповноважений власником. Наприклад, управління акціями (частками) товариств, які перебувають у державній власності, здійснює Фонд державного майна[5].

Управління майном потребує спеціальних навичок і знань, тому це викликає необхідність передати його в управління професіона­лам. Управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Він діє без довіреності.

Управитель, якщо це визначено договором про управління май­ном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користу­ється і розпоряджається відповідно до закону та договору управлін­ня майном.

Цивільне законодавство встановлює певні обмеження щодо осіб, які можуть бути управителями. Відповідно до ч. 2 ст. 1033 ЦК Ук­раїни управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самовря­дування. Крім того, вигодонабувач не може виступати одночасно й управителем (ч. З ст. 1033 ЦК України).

Вигодонабувач - це особа, вказана в договорі установником управ­ління, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управлін­ня. Дана особа не бере участі в договорі, але має власну заінтересованість від процесу використання майна, переданого в управління.

Вигодонабувачами можуть виступати фізичні особи (як підпри­ємці, так і не підприємці), юридичні особи, держава тощо.

Однак, як уже зазначалося, вигодонабувачем не може бути упра­витель.

Істотними умовами договору управління майном є (ст. 1035 ЦК України):

-перелік майна, що передається в управління (предмет договору);

-розмір і форма плати за управління майном.

Договір управління майном буде вважатися укладеним, якщо сторони досягнуть згоди з усіх істотних умов договору.

Предметом договору управління майном можуть бути підпри­ємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (ч. 1 ст. 1030 ЦК України).

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу вхо­дять земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, сировина, продукція та інші види майна, що передбачені для діяльності під­приємства, а також право на торгову марку, права вимоги та інші права, якщо інше не передбачено договором або законом.

В управління може бути передане майно, що перебуває у приват­ній, державній або комунальній власності. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1039 ЦК України в управління може передаватися майно, що є предметом договору застави.

Майно, яке є предметом даного договору, має бути відокремлене від іншого майна установника управління і від майна управителя.

Майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна.

Не можуть бути предметом договору управління майном гро­шові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом (ч. 2 ст. 1030 ЦК України).

Наприклад, ч. 5 ст. 32 ЦК України встановлює, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклуваль­ника, органу опіки та піклування може обмежити право неповно­літньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипен­дією чи іншими доходами або позбавити її цього права, тобто право управління грошовими коштами таких осіб покладається на їх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Але грошові кошти можуть входити до складу майнового комп­лексу, що передається в управління (наприклад, до складу підпри­ємства як майнового комплексу входять і належні підприємству гроші).

Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимо­гою кредитора установника управління не допускається, крім ви­падку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставоде ржа теля на майно, що є предметом договору застави (ст. 1040 ЦК України).

Розмір плати за управління майном визначається за домов­леністю сторін.

Форма винагороди, управителя може бути різною. Вона може сплачуватися у вигляді відсотків від доходів, отриманих у результаті управління майном; її може бути встановлено в твердій грошовій су­мі, що сплачується, наприклад, щомісяця чи після закінчення уп­равління майном. Якщо вигода від використання майна виражена в натурі, то винагорода може бути встановлена також у натуральній формі. Можлива й змішана форма виплати винагороди.

Відповідно до ст. 1029 ЦК України установник управління передає управителеві майно в управління на певний строк. Строк є важливою умовою даного договору, оскільки управитель не виступає власником майна під час управління і після спливу строку, визначеного в дого­ворі, повинен повернути майно установнику управління.

Строк управління майном встановлюється в договорі управління майном (ч. 1 ст. 1036 ЦК України). Якщо ж сторони не визначили строку дії даного договору, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на тих же самих умовах. Таким чином, це звільняє сторони договору управління майном від необхідності укладання нового договору в разі виник­нення бажання продовжити їх співпрацю на тих самих умовах.

Договір управління майном укладається у письмовій формі. Як­що предметом договору управління є нерухоме майно, він підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Права та обов'язки сторін договору управління майном. Уста­новник управління має перед управителем низку обов'язків, основнимиз яких є: сплатити управителю винагороду в розмірі, строки та порядку, який визначений у договорі; попередити управителя їїрп те, що майно, яке передається в управління, є предметом дого­вору застави, та інші обов'язки, передбачені договором або законом.

Установник управління має право визначати долю майна, Порядок розпорядження, строк та умови його використання, визнанати характер повноважень управителя.

Крім того, він може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління, тобто вигодонабувача. У такому випадку договір управління майном буде договором в користь третьої особи і до нього потрібно застосовувати правила, встановлені ст. 636 ЦК України.

Договором або законом можуть передбачатися й інші права уста­новника управління.

Управитель зобов'язаний:

1)здійснювати за плату від свого імені управління майном в інте­ресах установника управління або вказаної ним особи - вигодонабувача (ст. 1029 ЦК України);

2)відокремити надане йому в управління майно від іншого сво­го майна і обліковувати його на окремому балансі, вести щодо нього окремий облік (ч.3 ст. 1030 ЦК України);

3)передати вигоди від майна установникові управління або вигодонабувачу (ст. 1034ЦК України);

4)управляти майном відповідно до умов договору (ч. 1 ст. 1037 ЦК України);

5)повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна, при вчиненні фактичних та юридичних дій, пов'язаних з управлінням майном. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються в письмовій формі, вказується про те, що во­ни вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки уп­равитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ч.2, 3 ст. 1038 ЦК України).

Управитель має право:

1) відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управлін­ня (ч. 1 ст. 1037 ЦК України);

2)вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління (ч. 2 ст. 1037 ЦК України). Він може пред'явити позов про визнання свого права на майно, про ви­требування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних з позбавленням володіння (негаторний позов);

3)вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим май­ном, якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави (ч. 2 ст.
1039 ЦК України);

4)доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо де передбачено дого­вором управління майном або цього вимагають інтереси уста­новника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника
управління. Управитель відповідає за дії обраного ним заміс­ника, як за свої власні (ст. 1041 ЦК України);

5)на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном (ч. 1 ст. 1042 ЦК України). Ця ознака договору висту­пає для управителя своєрідним стимулом до найбільш ефек­тивного управління майном;

6)відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з до­ходів від використання майна, переданого в управління, як­що де передбачено договором (ч. 2 ст. 1042 ЦК України).

Крім того, договір управління майном може засвідчувати виник­нення в управителя права довірчої власності на отримане в управ­ління майно, яке може бути обмежене законом чи договором (ч. 2 ст. 1029 ЦК України). Однак у будь-якому разі договір управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління (ч. 5 ст. 1033 ЦК України).

Вигодонабувач має лише права і не має обов'язків. Він має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (ч. 2 ст. 1034 ЦК України). Крім того, згідно з ч. 2 ст. 636 ЦК України вико­нання договору на користь третьої особи може вимагати як особ (що уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено Виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. Таким чином, вигодонабувач має право вимагати виконання договору управління майном, укладеного на його користь.

Відповідальність управителя за договором управління майном. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної тур­ботливості про інтереси установника управління або вигодонабу­вача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завда­ні збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду.

Таким чином, якщо договір управління майном укладений на користь третьої особи, відповідальність управителя перед вигодо-набувачем обмежується упущеною вигодою за час управління май­ном. Установнику ж управління потрібно відшкодувати збитки, завдані втратою чи пошкодженням його майна.

У випадку, коли управління встановлюється на користь установника управління, управитель відшкодовує йому реальний зби­ток та упущену вигоду.

Однак управитель відповідає за завдані збитки тільки тоді, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій уста­новника управління або вигодонабувача (ч. 1 ст. 1043 ЦК України).

Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення ви­мог кредиторів,

Субсидіарна відповідальність управителя настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обме­жень. У цьому разі установник управління може вимагати від упра­вителя відшкодування завданих ним збитків.

Припинення договору управління майном. Згідно з ч. 1 ст. 1044 ЦК України підставами припинення договору управління майном є:

1)загибель майна, переданого в управління;

2)припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3)смерть фізичної особи - вигодонабувача або ліквідація юридич­ної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4)відмова вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5)визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обме­ження його цивільної дієздатності або смерть;

6)відмова управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7)відмова установника управління від договору з іншої причи­ни, ніж неможливість управителя здійснювати управління майном, за умови виплати останньому плати, передбаченої договором;

8)визнання фізичної особи - установника управління банкрутом;

9)повне завершення виконання сторонами договору управління майном;

10)дострокове припинення управління майном, якщо це перед­бачено договором або за рішенням суду.

Якщо одна із сторін договору управління майном відмовляється від договору, вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.

У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, передається установникові управління, як­що інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 1032 ЦК України у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від уста­новника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

 

 

[1] Див.: Цивільне право України. Загальна частина: Посіб. / За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: Над. акад. внутр. справ України, 2003. - С. 371.

 

[2] Див.: Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. З.М. Шевченко. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003. - Т. 2: Особлива частина. - С. 156.

 

[3] На нашу думку, такий обов'язок комісіонера не буде спонукати його до отримання додаткової вигоди для комітента. Отже, останньому краще перед­бачити у договорі умову про заохочення комісіонера при вчиненні ним право-чину на більш вигідних умовах.

 

[4] Делькредере - прийняття комісіонером на себе гарантування виконання зобов'язання третьою особою, з якою укладено правочин за рахунок комітента. Однак таке гарантування потрібно відрізняти від договору поруки (ст. 553-569 ЦК України), за яким поручитель поручається за третю особу, яка с борж­ником іншої особи, перед її кредитором, У випадку делькредере комісіонер поручається перед своїм кредитором (комітентом) за третю особу, яка с борж­ником саме комісіонера, а не комітента. Крім того, за договором поруки борж­ник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором не становлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а при дельк­редере перед комітентом відповідає лише комісіонер.

 

 

[5] Пункт 2 Порядку управління акціями (частками), які перебувають у дер­жавній власності, господарських товариств, створених за участю Фонду дер­жавного майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. -V 518.