Тертычный А. Анализ социальных потребностей в СМИ // Журналист. – 2008. - № 11. – С. 69 – 70.

Лекція № 5-6. Соціальна журналістика

План

1. Предмет та сутність соціальної журналістики

2. Типологічні та тематичні особливості соціальної журналістики

3. Творчі прийоми та методи збору інформації та

4. відображення дійсності у журналістських творах соціальної тематики: жанровий аспект.

 

Література:

Бойко О.В. Репрезентация социальных проблем в российской прессе 90-х годов // Социологические исследования. – 2002. – № 8. – С. 120-128.

Корконосенко С.Г. Социожурналистика: понятие, структура, практика /Социология журналистики: Учебн. пособие для студентов вузов/Под. ред. С.Г. Корконосенко. – М.: Аспект Пресс, 2004. – С. 56-74.

Макашина Г. Социальная журналистика как новый тип журналистской деятельности/ Проблемы журналистики / Под ред. Б.В.Григорьева. – М.: Экспо-М, 2003. – С. 24-35.

Фролова Т.И. Социальная журналистика и ее роль в общественном диалоге. – М.: Пульс, 2003. – 144 с.

Ясавеев И.Г. Непреднамеренные эффекты представления социальных проблем средствами массовой коммуникации // И.Г. Ясавеев. Конструирование социальных проблем средствами массовой коммуникации. – Казань: Изд. Казанского ун-та, 2004. – С. 146-160.

Тертычный А. Анализ социальных потребностей в СМИ // Журналист. – 2008. - № 11. – С. 69 – 70.

 

 

1) Висвітлюючи соціальні проблеми, ЗМІ стають потужним суспільним інструментом – інструментом формування та вираження громадської думки. Журналістика як сфера соціальної діяльності формує основи цивілізованого суспільства, сприяє вирішенню соціальних проблем, допомагає людям ухвалювати компетентні рішення на основі достовірної оперативної інформації, таким чином, можна помітити, що вивчення цього аспекту журналістської роботи є актуальним завданням.

Соціальна журналістика є напрямком, який стрімко розвивається, тому чіткої та однозначної теоретичної визначеності та внутрішньої структуризації в науковому плані він ще не набув. На сьогоднішній день існує декілька підходів до визначення феномену соціальної журналістики.

1) виходить з визначення соціальної журналістики як діяльності, предметом якої є соціальні проблеми і хвороби суспільства: положення в суспільстві різних потенційно уразливих соціальних груп (пенсіонерів, сиріт, багатодітних сімей, мігрантів й інших), дотримання прав людини, добробут громадян, якість медичного обслуговування і освіти, погіршення екологічної ситуації тощо;

2) Другий підхід пов'язаний з визначенням соціальної журналістики як атрибуту соціальної політики, яку здійснює держава, виходячи з офіційно визнаної ідеології і моралі суспільства.

Насьогодні об'єктом пильної уваги сучасної соціальної журналістики є становлення і оформлення в суспільному устрої трьох самостійних секторів: державного, комерційного і некомерційного (перший, другий, третій сектор) і поява нових суб'єктів суспільних відносин.

Соціальна журналістика відображає дійсність, інформуючи аудиторію про події, що відбуваються, дає можливість обмінятися думками з різних приводів, особливим чином бере участь в регулюванні відносин між людьми і соціальними спільнотами, прагнучи позитивно вплинути як на самі ці відносини, так і на соціальні структури, що керують різними сферами суспільного життя.

Соціальна журналістика орієнтується не тільки на інформування і висловлювання власної думки, але і на безпосереднє втручання в реальне життя.

Одним із завдань соціальної журналістики, є допомога у вирішенні значущих соціальних проблем, таких, наприклад, як бідність, бездомність, сирітство, насилля в сім'ї, забруднення навколишнього середовища

Другим важливим на сьогоднішній день завданням соціальної журналістики є висвітлення в ЗМІ ефективних соціальних технологій, що сприяють найбільш раціональному вирішенню соціальних проблем. З метою конструктивної взаємодії представників всіх трьох секторів сучасного суспільства для вирішення соціально значущих проблем використовуються так звані технології „соціального партнерства”.

І насамкінець, третім завданням соціальної журналістики виступає суспільний контроль за здійсненням соціальної політики і вирішенням соціальних завдань. Для цього в соціальній журналістиці використовують так звані технології „соціального проектування”, які допомагають описувати в ЗМІ дії, направлені на вирішення соціальних проблем.

Взагалі, соціальна журналістика повинна:

1) подавати повну інформацію про стан соціальної сфери, відкривати нові теми й проблеми для обговорення, відслідковувати зміни, давати їм оцінку, не допускати замовчування або неуважності до складних ситуацій, пояснювати суть змін;

2) освоювати нові життєві реалії, допомагати жити в мінливому світі й орієнтуватися в ньому, стимулювати творчу життєву активність й особливо індивідуальну ініціативу; допомагати людині в конкретній ситуації, розповідати про прецедент рішення проблемної ситуації й прагнути вироблення алгоритму рішення тієї або іншої проблеми;

3) піддавати громадській експертизі всі законопроекти й рішення, реально брати участь у формуванні й здійсненні соціальної політики, стежити за функціонуванням соціальних інститутів й активно впливати на їхню модернізацію;

4) упорядковувати суспільні відносини, підтримувати рівновагу інтересів, представляючи й обґрунтовуючи позиції різних соціальних груп, знімати соціальну напруженість і запобігати потрясінням; прагнути до розмови на рівних меж різними групами; створювати можливість для вираження нових поглядів й оцінок у рамках типових проблемних ситуацій, виробляти загальну позицію щодо назрілих проблем;

5) давати моральну оцінку подіям, вчинкам, висловленням, морально підтримувати людей і допомагати переборювати почуття самотності й безвихідності, розповідати про досвід інших людей, завжди ставити ідеї гуманізму й добра вище ситуативних інтересів окремих груп.

2) Виділення соціальної журналістики в якості окремого напрямку в журналістиці та типологічна класифікація матеріалів, що належать до цієї категорії, визначається самою соціальною природою засобів масової інформації. Адже, як пише О.П. Чернега, „служіння суспільним інтересам – іманентна умова, головна складова якісної журналістики”. Соціально орієнтованими є багато текстів неспеціалізованих суспільно-політичних видань.

Соціальну журналістику доцільно типологізувати за наочно-змістовною й функціональною ознаками.

Сьогодні соціальна журналістика розвивається в двох напрямах:

1). інформуючи, організовуючи окремі акції і допомогу в конкретних ситуаціях, будь то участь в долі соціально беззахисної, знедоленої людини, або «корисна» для громадських організацій інформація про проектну діяльність (навести приклади);

2). намагаючись пом’якшити суспільні настрої, установки за допомогою привнесення ідей милосердя, співчуття (навести приклади).

Масив соціально акцентованих видань і текстів розширюється за рахунок ЗМІ, що освоюють суміжні теми і так само публічно, як і соціальні, претендують на корекцію дійсності: екологічних, молодіжних, адресованих ветеранам, пенсіонерам та ін. Особливе місце займають видання, що є, по суті, оригінальними формами творчого самовираження соціальних груп, інтереси яких слабо заявлені в сучасних ЗМІ. Це – бюлетені, вісники, газети, журнали суспільних організацій і некомерційних об’єднань.

Сьогодні соціальна журналістика демонструє не тільки оригінальний проблемно-тематичний зріз і мотивацію, але достатньо вільне володіння виразними засобами, жанровою палітрою, що дозволяє зробити висновок про упевнене становлення нової типології.

Своєрідна спрямованість, проблемно-тематичний зріз соціальної журналістики зумовлюють вибір пріоритетних жанрів. Особливо затребуваними є дослідницько-новинні – розширена замітка, лист, кореспонденція, коментар та дослідницько-образні форми – зарисовка, human story, есе. Наприклад, дуже багато таких соціально орієнтованих текстів в українських виданнях „День”, „Киевские ведомости”, „Факти”.

Існує багато підходів до класифікації соціально спрямованих ЗМІ. Щодо друкованих ЗМІ, що висвітлюють соціальну проблематику, то на думку О.П. Чернеги, ці засоби масової інформації можна типологізувати наступним чином:

1) за наочно-тематичною спрямованістю: екологічні, медичні, з питань фізкультури і спорту та ін.;

2) за адресатом (соціальними групами, гендерною ознакою): для молоді, школярів, жінок, пенсіонерів та ін.;

3) за видом засновника: видання громадських організацій, державних органів [30, 32].

Соціальна журналістика, як особлива сфера діяльності в засобах масової інформації, про що вже йшла мова вище, покликана розкривати та впливати на вирішення соціальних проблем. Тому її сутність найбільш точно характеризують саме теми та проблеми, до яких вона звертається. Але перш ніж типологізувати проблеми, що висвітлюються соціальною журналістикою, необхідно зрозуміти сутність самого поняття соціальної проблеми. І тут на допомогу журналістиці знову приходить соціологія, яка в цьому випадку надає інструментарій для розуміння поняття.

Отже під соціальною проблемою, за визначенням В.Н. Мініної, слід розуміти „об'єктивну суперечність, що знаходиться на такій стадії свого розвитку, коли порушуються пропорції соціальної динаміки (складається соціальна структура, що підриває основи цілісності даної системи) і на цій основі виникає дисбаланс корінних суспільних, колективних і особистих інтересів, що спричиняє руйнування соціальних цінностей, що склалися, і, як наслідок, зміну існуючих властивостей соціуму і виникнення загрози його звичній, сталій (і в цьому сенсі нормальній) життєдіяльності”. Але це визначення соціальної проблеми надто широке. Не всі проблеми, що розкриває соціальна журналістика, виявляють загрозу руйнування звичного способу життя суспільства. Тому наведемо ще одне визначення соціальної проблеми, яке, на нашу думку, більш відповідає значенню соціальної проблеми саме в журналістиці: „Соціальна проблема – це невідповідність між існуючим і необхідним (бажаним) станом в масовій поведінці і діях людей, рівні задоволення їх потреб, що ускладнює життя соціальних груп, спільнот та суспільства в цілому і вимагає колективних зусиль з її подолання”. І саме соціальна журналістика є одним з суб’єктів діяльності з подолання таких невідповідностей.

Як зазначає Г.С. Вичуб, список тем, актуальних для соціальної журналістики сьогодні можна звести до семи окремих груп:

1). по перше, це теми, що стосуються одного з найважливіших завдань соціальної журналістики, а саме взаємодії ЗМІ та некомерційних об’єднань, ЗМІ та органів влади та самоврядування. Сюди належать такі теми: форми самоорганізації громадян для вирішення своїх проблем, механізми взаємодії некомерційних об’єднань з владою і бізнесом в соціальній сфері, потенціал громадських організацій в різних сферах соціального життя: ресурсні центри, добродійні акції, добровольча допомога, консультативна допомога, телефон довіри, довідково-інформаційна система тощо;

2) друга та третя група об’єднують теми, що стосуються висвітлення проблем окремих соціальних прошарків та груп. До другої групи належать проблеми незахищених верств населення: безробітні, мігранти, неповні сім'ї, питання соціального сиротіння, ставлення до громадян похилого віку, створення безбар’єрного середовища для людей з обмеженими можливостями, адаптації і соціалізації дітей з обмеженими можливостями;

3) третя група стосується проблем молоді, таких як алкоголізм, наркоманія, СНІД, криміналізація суспільства і підліткова злочинність, доступність та якість освіти, діяльність дитячих установ (школи, сімейні дитячі будинки, пансіонати, сирітські притулки та ін.);

4) до четвертої групи можна віднести питання про екологічну та природоохоронну діяльність, що їх висвітлює соціальна журналістика: форми і досвід діяльності громадських екологічних організацій, екологічні проблеми регіонів і екологічна експертиза, екологічна освіта та ін.;

5) п’яту групу складають проблеми пропаганди здорового способу життя: популяризація масового спорту і фізкультурного руху, роль спорту у вихованні, „соціальні” хвороби та їх профілактика, фізичне і психічне здоров'я, інформація про нетрадиційні методики лікування: арт-терапія, музична терапія та ін.;

6) теми етичного виховання та екології особи відносять до шостої групи. Тут маються на увазі такі теми як принципи цивільного суспільства, толерантності, сімейні і етичні цінності, міжетнічні, міжконфесійні проблеми, спонсорська допомога, досвід добродійних фондів, традиції меценатства;

7) і насамкінець, сьому, останню групу складають питання соціально-трудових відносин та економічної політики, які можна порівняти із темами першої групи, але за їх специфічністю дослідники вважають за краще виокремити їх в самостійну групу. Це такі теми як соціальний захист населення, соціальне забезпечення і соціальне страхування, доходи і рівень життя населення, розвиток ринку праці, охорона праці і екологічна безпека

3) Для якнайповнішого аналізу питання про висвітлення соціальної тематики в друкованих ЗМІ необхідно звернутись до розгляду методів, за допомогою яких здійснюється ця діяльність.

Методи та прийоми творчої діяльності журналістів в соціально орієнтованих ЗМІ мають багато спільного із традиційними методами журналістики, адже, як зазначалося вище, уся журналістика в тій чи іншій мірі може бути соціальною. Але, з огляду на предмет відображення, методи висвітлення соціальної проблематики все ж мають свою специфіку.

По-перше, треба зазначити, що методичний арсенал соціальної журналістики постійно поповнюється за рахунок суміжних областей діяльності (наприклад, соціології).

На етапі збору інформації журналістами часто використовуються як традиційні журналістські методи, як то спостереження, бесіда, вивчення документів, так і специфічні, які можна класифікувати за зразком, прийнятим у соціології. Сюди відносять дві великі групи методів: якісні та кількісні.

Якісні методики мають на увазі методи дослідження людських мотивацій. Кількісні ж припускають використання стандартизованих методик, тобто традиційних журналістських методів.

Якісні методи можна умовно розділити на два класи. Одні з них використовуються при зборі емпіричних даних. Це такі методи як спостереження, експеримент, прогнозування, інтерв'ю та ін. Інші ж використовуються при аналізі отриманих відомостей. Тут можна назвати класифікацію, угрупування, типологізацію і тому подібне. У якісних методах, як і в кількісних, важливе значення надається процедурним моментам дослідження.

Серед традиційних методів найбільш вживаним в практиці висвітлення соціальних проблем стає метод спостереження. В його основі, пише Г.В. Лазутіна, лежить „здібність людини до сприйняття предметно-чуттєвої конкретності світу в процесі аудіовізуальних контактів з ним”. Це припускає не тільки безпосереднє сприйняття об'єктивної дійсності, але нерідко і участь в ній журналіста для глибшого вивчення подій, що відбуваються на його очах.

Метод спостереження дозволяє побачити непримітні, на перший погляд, деталі, характерні особові риси, припустимо, персонажів майбутньої статті на соціальну тему. Інформація, почерпнута з такого роду спостережень, завжди відрізняється жвавістю і достовірністю. Метод спостереження дуже важливий саме при висвітленні проблем соціального характеру, адже матеріали на такі теми часто передбачають не тільки всебічне вивчення проблеми, а, так би мовити, занурення у її суть через знайомство із життям певних соціальних груп, вивчення їх способу життя, поведінки, мотивації їх вчинків тощо.

Із нетрадиційних методів, що використовуються в практиці відображення соціальних проблем, особливу увагу привертають так звані методи соціологічних видів інтерв’ю. Це інтерв’ю-анкета, питання-відповідь, пресове опитування тощо.На сторінках періодичного друку подібні матеріали широко розповсюдилися порівняно недавно, а точніше – на початку 90-х років XX сторіччя, коли редакції почали активно цікавитися громадською думкою, інформаційними потребами і тематичними інтересами масової аудиторії, а також читацькими уявленнями з того або іншого питання з суспільно-політичного, економічного або соціального життя країни.

Серед нетрадиційних методів також досить відомим та добре вивченим є метод контент-аналізу. Методом контент-аналізу отримують кількісні і якісні характеристики аналізованого тексту. Результат досягається за рахунок точного підрахунку частоти і об'єму згадок тих або інших змістовних одиниць досліджуваного документа. Можливості використання цього методу надзвичайно широкі. Контент-аналіз незамінний і в тих випадках, коли доводиться мати справу з великим масивом джерел для підготовки різних оглядових матеріалів.

Зазначимо також, що до ефективних способів вивчення дійсності у соціально орієнтованих публікаціях належить також метод публіцистичного прогнозування.

Наступного разу ми розглянемо особливості висвітлення соціальних проблем в українських видання, а також негативні тенденції і конструктивні підходи щодо висвітлення соціальної проблематики взагалі в ЗМІ.

4) Опис різних соціальних проблем має свою специфіку і тому вимагає певного журналістського інструментарію. Так, дослідники, зокрема О.В. Бойко, відзначають, що публікації, які висвітлюють такі гострі соціальні проблеми, як, зокрема, бідність, тяжіють до використання інформаційних жанрів – переважна більшість публікацій тут або суто інформаційні, або проблемн. Наприклад, медичні проблеми – соціальні хвороби, наркоманія, тяжкі онкозахворювання та інше – висвітлюється або в інформаційному ключі з рекламою лікувально-відновних заходів, або носять превентивний, соціально-психологічний характер. Житлові теми часто освітлюють як проблемні, але тут зустрічаються і біографічний тип статей з описом складних життєвих колізій. Публікації за темою професійної зайнятості – переважно інформаційні, включають дані про нові законодавчі документи і статистику безробіття, а також рекламу можливостей конкретних служб зайнятості.

З огляду на жанр матеріалу і його лейтмотив журналістико знавець О.В. Бойко пропонує застосовувати до соціальних публікацій таку специфічну класифікацію, яка включає сім типів газетних публікацій: 1) проблемні (актуальні, гострі соціальні публікації); 2) інформаційні (факти, статистика, реклама); 3) превентивні (роз’яснюючі, профілактичні матеріали); 4) публікації результативного типу (звіти про заходи, повідомлення про успішні рішення); 5) описові (раціональні і без акцентів); 6) біографічні (історії життя); 7) закликаючі (з акцентом на вплив на читачі. З урахуванням того, що кожна стаття може мати декілька сенсів, їй може бути властивим не тільки 1 подібний „код” за цією класифікацією, але і 2, іноді навіть 3 коди.

Проілюструємо всі вищевикладені тези прикладами з газет, що є предметом аналізу в даному дослідженні, базуючись на принципах традиційної класифікації жанрів, запропонованій А. Тертичним. Зауважимо також тут, що характерною рисою соціальної, як і будь-якої іншоїсучасної журналістики, є тенденція до взаємопроникнення та взаємовпливу різних жанрів, оскільки, на думку дослідників, основною ознакою сучасної журналістики слід вважати, насамперед, тенденцію до синкретизму жанрів. Тому часом однозначне визначення жанру тієї або іншої газетної публікації виявляється досить складним завданням.

Приклад

Як, наприклад в матеріалі Л. Трибушної, надрукованому в газеті „Факти” під назвою „В молодости как: книжка в сумці – дівка в думці. А сейчас меня от учебы ничто не отвлекает”. Як бачимо, у назву цього матеріалу винесені слова героя статті 73-річного студента Євгенія Масленко з Херсонщини. Увесь матеріал побудований на принципі інтерв’ю, але характерною рисою такого інтерв’ю є те, що питання авторки статті можна зрозуміти лише з відповідей героя, в самому тексті вони опускаються. Авторка лише задає основний напрямок бесіди, зрідка спрямовуючи розповідь інтрев’юента на ті проблеми, які є темою статті – а саме на становище вищої освіти в Україні та положення пенсіонерів, ні в чому іншому не обмежуючи скоріше монолог героя статті. Рис аналітики в цьому матеріалі не вбачається, тому такий приклад можна віднести скоріше до інформаційних жанрів, із елементами таких жанрів, як портретне інтерв’ю, human story та огляд. В цілому це дуже якісний матеріал, що зачіпає проблеми людей похилого віку, науки та освіти, автор якого дуже цікаво висвітлює історію життя неординарної особистості.

Наведена замітка відноситься до другого типу стандартної замітки. Ось ще один приклад стандартної замітки: в газеті „Киевские ведомости” (2008. – №229. – 9 декабря. – С. 7.), надруковано матеріал під назвою „У детей растут психрасстройства”. Автор матеріалу А. Сметанін у кількох стислих реченнях повідомляє: „Каждый четвертый ребенок страдает психическими расстройствами. Об этом сообщила вчера во время круглого стола «Проблемы охраны психического здоровья детей в Украине» глава комитета Верховной Рады по вопросам здравоохранения Татьяна Бахтеева. В структуре показателей первичной инвалидности детей преобладает умственная отсталость — 67%. По словам врача, в Украине до сих пор отсутствуют современные стандарты диагностики и лечение психических расстройств, связанных с нарушением питания, дефицитом внимания и гиперактивностью, а также посттравматическими стрессами” [46, 7].

Публікація автора Г. Сікорського в газеті „Киевские ведомости” (2006. – №77. – 11 апреля. – С. 8.) під назвою „Сезонная муть” написана в жанрі проблемної статті і зачіпає екологічну проблему забезпечення Києва якісною питною водою. В основі статті – система поглядів автора з приводу суспільно значущої проблеми.Автор доводить правильність своєї позиції, привертаючи відповідні фактичні, теоретичні аргументи. Мета статті – переконання читача, формування суспільної позиції. Тому в кінці статті автор робить висновок про необхідність бережного ставлення до водних ресурсів та закликає усіх жителів до вирішення цієї проблеми: „Давайте, господа, прислушаемся к советам и, навалившись всем миром, мобилизуем финансовые ресурсы, а они таки в городе есть, и решим раз и навсегда питьевую проблему. Во имя будущего своих детей, внуков и правнуков. Они нам только спасибо скажут”. В даному прикладі ми маємо чудову ілюстрацію об’єднання двох типів статті за класифікацією О.В. Бойко – проблемно-закликаючої.

Ще одним цікавим прикладом проблемної статті є публікація в газеті „Киевские ведомости” (Киевские ведомости. – 2008. – №155. – 27 августа. – С. 6.) під назвою „Посеете невнимание к детям, пожнете агрессию”. Дана стаття цікава тим, що написана не професійним журналістом, а безпосередньо соціальним актором – дитячим психологом А. Чорною, фахівцем в галузі дитячої психології. Ця стаття має риси теоретичної – рідкісного жанру, що зустрічається переважно в наукових виданнях, але разом з тим, оскільки основна мета статті – глибоко і повно проаналізувати актуальне, суспільно значуще та масштабне явище, а саме проблему виховання дітей та формування в них моральних якостей, то ця стаття скоріше відноситься до проблемної. В ній наявна проблема – зростання кількості дітей із порушеннями психіки, схильних до агресії – та пропонуються варіанти її вирішення, рівно як і прогнози щодо зміни ситуації.

Потрібно відзначити, що жанр проблемної статті є найпоширенішим серед соціально орієнтованих журналістських творів в українських виданнях.

Проте все більшої популярності набирає в останні роки жанр журналістського розслідування, надзвичайно актуальний в соціальній журналістиці. Прикладом такого жанру може слугувати публікація „Фактів”, згадувана в попередньому розділі – „Вместо спортивного лагеря нас привезли в лес. Охранник швырнул под ноги лопаты и ведра: «Вы тут бессловесные рабы! Будете добывать янтарь, пока не отработаете потраченные на вас деньги!”. Автор цієї статті С. Карнаухов, довідавшись про нелегальну працю підлітків на незаконних копальнях бурштину, сам виїжджає на місце подій, опитує свідків подій та їхніх родичів, цікавиться думкою чиновників з цього приводу в місцевих органах влади, дізнається всі пов’язані із проблемою факти. Цей жанр відкриває нові теми, прагнучи з'ясувати дійсні причини, винуватців тих або інших реалій.В розслідування оригінальна стилістика, це ефектний і дієвий жанр. Автор залучає до читання, до сумісної праці, він робить наочними складнощі, проблеми, весь дослідницький процес. Аналіз немов „на очах” у читача здається особливо достовірним і переконливим.

Таким чином, проаналізувавши особливості жанрової палітри соціальної журналістики, можна зробити висновок, що характерною рисою жанроутворення в цій галузі журналістики є тяжіння до переважного використання аналітичної проблемної статті, інформативного жанру замітки, різних типів інтерв’ю, а також жанровий синкретизм, що дозволяє об’єднувати в одній публікації різні жанри. Неувага до інших жанрів, як інформаційних, так і, особливо, аналітичних, очевидно пояснюється самою специфікою соціальної журналістики, основною метою якої є, передусім, висвітлення значущих соціальних проблем та пошуки засобів їх вирішення. В цілому ж, потрібно відзначити, що, як помічають дослідники, та як показує аналіз публікацій соціальної тематики в українських виданнях, на сьогоднішній день іде процес ускладнення методів журналістської роботи: автори переходять до нарисів і компетентних інтерв'ю з використанням даних опитів громадської думки, що дозволяє освітлювати проблеми з різних сторін. Удосконалюється мова описів: журналісти стали чуйнішими в соціальному відношенні, а деякі матеріали професійно соціологізовані. Газетні оглядачі шукають соціальних експертів і професіоналів, що володіють „компетентним” знанням, здатних надати розширені коментарі з освітлюваної проблеми.