Прогнозування потенційного банкрутства на основі скорингових і дискримінант них моделей та рейтингового аналізу

 

Враховуючи численність показників фінансової стійкості, різницю в рівні їхніх критеріальних оцінок і труднощі, які виникають у зв'язку з цим у діагностиці ризику банкрутства, багато вітчизняних і зарубіжних економістів рекомендують оцінювати фінансову стабільність, застосовуючи інтегральні зведені показники, для розрахунку яких використовують:

· скорингові моделі;

· багатовимірний рейтинговий аналіз;

· мультиплікативний дискримінантний аналіз.

Методику кредитного скорингу вперше запропонував американський економіст Д. Дюран на початку 40-х років XX ст.

Сутність цієї методики полягає у класифікації підприємств за ступенем ризику з урахуванням фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах на основі експертних оцінок (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Класи підприємств за рівнем фінансової стійкості на основі бальної оцінки

Показники	Класи підприємств залежно від критеріальних значень показників фінансового стану
1 клас	2 клас	3 клас	4 клас	5 клас
Рентабельність сукупного капіталу	30% і більше (50 балів)	29,9 – 20% (від 49 до 35 балів)	19,9 – 10% (від 35 до 20 балів)	9,9-1% (від 20 до 5 балів)	Менше 1% (0 балів)
Коефіцієнт поточної ліквідності	2,0 і більше (30 балів)	1,99-1,7 (від 30 до 20 балів)	1,69-1,4 (від 20 до 10 балів)	1,39 – 1,1 (від 10 до 1 бала)	1 і нижче (0 балів)
Коефіцієнт фінансової незалежності	0,7 і більше (20 балів)	0,69 – 0,45 (від 20 до 10 балів)	0,44 – 0,30 (від 10 до 5 балів)	0,29 – 0,20 (від 5 до 1 бала)	Менше 0,2 (0 балів)
Загальна сума балів	100 балів і більше	99-65 балів	64-35 балів	34-6 балів	5-0 балів

 

До класу 1 (більше 100 балів) попадають підприємства, що мають високу фінансову стійкість, платоспроможні і мають низький рівень ймовірності банкрутства. До класу 2 (99-65 балів) потрапляють підприємства, що мають певний рівень ризику заборгованості, але ще не розглядаються як ризикові та неплатоспроможні. Підприємства, що потрапляють до класу 3 (64-35 балів) мають нестійкий фінансовий стан, достатньо високу ймовірність банкрутства і відносяться до проблемних. Підприємства класу 4 мають високу ймовірність банкрутства і низьку платоспроможність і потребують заходів фінансового оздоровлення. Кредитори ризикують втратити свої кошти та і проценти. Підприємства, що відносяться до 5 класу є банкрутами, мають найвищий рівень ризику і практично неплатоспроможні.

Для узагальнюючої оцінки фінансового ризику підприємства та ймовірності його банкрутства, яка ґрунтується на рейтингових оцінках, використовують різні методичні підходи, які більш детально розглядаються в розділі 3.13.

Обґрунтовують систему показників, за якими будуть оцінюватися результати господарської діяльності підприємств, збирають дані за цими показниками і формують матрицю вихідних даних (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Матриця вихідних даних

Назва підприємства	Коефіцієнт автономії	Рентабельність капіталу	Оборотність активів
Альфа	0,54	0,36	1,5
Сігма	0,68	0,15	2,3
Омега	0,74	0,25	2,0

 

Вихідні дані можуть бути подані як моментні показники, що відбивають стан підприємства на визначену дату, або як динамічні показники у вигляді коефіцієнтів зростання, що характеризують динаміку діяльності підприємства. Якщо з економічного погляду кращим є мінімальне значення показника (наприклад, витрати на гривню реалізованої продукції), то треба змінити шкалу розрахунку так, щоб найменшому результату відповідала найбільша сума показника.

На другому етапі у кожній графі визначається максимальний елемент, який приймається за одиницю, після чого всі елементи графи діляться на максимальний елемент еталонної системи і формується матриця стандартизованих коефіцієнтів (табл. 7.4)

Таблиця7.4

Матриця стандартизованих коефіцієнтів

Назва підприємства	Коефіцієнт автономії	Рентабельність капіталу	Оборотність активів
Альфа	0,73		0,65
Сігма	0,92	0,42
Омега		0,69	0,87

 

На третьому етапі встановлення рейтингової оцінки всі елементи матриці підносяться до квадрату і для визначення рейтингу їх значення додаються по кожному підприємству. За необхідності кожному показнику встановлюється коефіцієнт вагомості (значущості).

Таблиця 7.5

Встановлення рейтингу фінансового ризику підприємства

Назва підприємства	Коефіцієнт автономії	Рентабельність капіталу	Оборотність активів	Сума	Місце в рейтингу
Альфа	0,53		0,42	1,95
Сігма	0,85	0,18		2,03
Омега		0,48	0,76	2,24

 

Отримані рейтингові оцінки розміщують за рангом і визначають рейтинг кожного підприємства. Перше місце займає підприємство, якому відповідає найбільша сума, останнє місце - підприємство, що має мінімальний результат.

Прогнозування потенційного банкрутства можливе також на основі дискримінантних факторних моделей Альтмана, Таффлера та інших західних економістів, а також аналітичних моделей, напрацьованих вітчизняною господарською практикою.

Коефіцієнт ймовірності банкрутства (індекс Альтмана) являє собою функцію від деяких показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за минулі 3 роки:

Z =1,2 Х 1+1,4 Х 2+3,3 Х 3+0,6 Х 4+1,0 Х 5,

де: Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

X 1 – відношення власного оборотного капіталу до середньорічної вартості активів підприємства;

Х 2 – відношення нерозподіленого прибутку до середньорічної вартості активів підприємства;

Х 3 – відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів підприємства;

Х 4 – відношення ринкової вартості власного капіталу (акцій) до позиченого капіталу (зобов’язань);

Х 5 – відношення виручки від реалізації (чистого доходу) до середньорічної вартості активів підприємства.

 

При Z ≤1,8 – дуже висока ймовірність банкрутства;

1,81-2,7 – висока;

2,71-2,99 – можлива;

3,0 і вище – дуже мала.

Застосування індексу Альтмана доцільне для оцінки ймовірності банкрутства великих акціонерних компаній, які торгують своїми акціями на фондових біржах.

Удосконалена модель Альтмана 1983 року передбачає певні зміни, має таку модифікацію:

Y = 0,717K1 + 0,847K2 +3,107K3 +0,42K4 + 0,995K5,

де К1 – відношення оборотного капіталу до суми активів;

К2 – відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

К3 – відношення прибутку до оподаткування і сплати відсотків до суми активів;

К4 – відношення ринкової вартості капіталу до заборгованості;

К5 – відношення виручки до суми активів.

 

При значенні показника, більшому 1,23 – фінансовий стан є стійким, а меншому за 1,23 – нестійким.

Згідно з деякими джерелами точність прогнозування банкрутства за цими моделями становить: за п’ять років до банкрутства – 36%; за чотири роки – 29%, за три роки – 48%; за два роки – 83%; за рік до банкрутства – 95% [163, с. 124].

Аналогічні моделі були розроблені на основі дискримінантного аналізу й іншими вченими.

Модель Таффлера: Y = 0,53K1 + 0,13K2 +0,18К3 +0,16K4,

де К1 – відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;

К2 – відношення оборотних активів до сукупних зобов’язань;

К3 – відношення короткострокових зобов’язань до суми активів;

К4 – відношення виручки до суми активів.

В моделі Таффлера фінансовий стан підприємства буде стійким при значенні, більшому за 0,3, і нестійким – при значенні меншому від 0,2.

Модель Лісса: Y = 0,063K1 + 0,092K2 +0,057К3 +0,001K4,

де К1 – відношення оборотного капіталу до суми активів;

К2 – відношення прибутку від реалізації до суми активів;

К3 – відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

К4 – відношення власного капіталу до позиченого.

У моделі Лісса відповідно до показників, що входять до неї, фінансовий стан є стійким при значення 0,037 і нестійким – меншому за 0,037.

Модель Чессера: Y = - 2,0434 - 5,24K1 + 0,0053K2 – 6,650K3 + 4,409K4 – 0,0791K5 – 0,102К6,

де К1 – відношення готівки і ліквідних цінних паперів до суми активів;

К2 – відношення виручки до готівки і ліквідних цінних паперів;

К3 – відношення прибутку до оподаткування і сплати відсотків до суми активів;

К4 – відношення заборгованості до суми активів;

К5 – відношення основного капіталу до чистих активів;

К6 – відношення оборотного капіталу до виручки.

При значенні показника, меншому від 0,50 – фінансовий стан стійкий, а більшому за 0,50 - нестійкий.

Модель Фулмера була розроблена на основі обробки 60 підприємств – 30 збанкрутілих і 30, що нормально працювали із середнім річним балансом 455 тис. доларів США. Вона включає дев’ять показників і має такий вигляд:

Кф =5,528Х1 + 0,212Х2 + 0,073Х3 + 1,27Х4 – 0,12Х5 +2,335Х6 + 0,575Х7 + 1,083Х8 +0,894Х9 -6,075,

де Х1 – відношення нерозподіленого прибутку минулих років до суми активів;

Х2 – відношення виручки від реалізації до активів;

Х3 – відношення прибутку до оподаткування до власного капіталу;

Х4 – відношення прибутку до оподаткування + амортизація до загальних зобов’язань;

Х5 – відношення довгострокових зобов’язань до активів;

Х6 – відношення короткострокових зобов’язань до активів;

Х7 - логарифм співвідношення матеріальних активів до співвідношення курсу гривні до долара;

Х8 – відношення оборотних активів плюс короткострокових зобов’язань до загальних зобов’язань;

Х9 – логарифм співвідношення прибутку до оподаткування плюс проценти до сплати до процентних платежів.

 

За критерієм Фулмера, при К<0 дуже висока ймовірність банкрутства підприємства.

Для порівняння розглянемо модель Спрингейта, яка була розроблена за даними по 50 підприємствах із середнім балансом 2,5 млн. доларів США:

Кс = 1,03К1 + 3,07К2 +0,66К3 +0,4К4,

де К1 – відношення оборотних активів плюс короткострокових зобов’язань до валюти балансу;

К2 - відношення прибутку до оподаткування плюс проценти за кредит до валюти балансу;

К3 – відношення прибутку до оподаткування до короткострокових зобов’язань;

К4 – відношення виручки від реалізації до валюти балансу.

За критерієм Спрингейта, при Кс<0,862 підприємство очікує банкрутство.

Індекс Копана і Гольдера:

Zкг = 0,16Х1 – 0,22Х2 + 0,87Х3 + 0,10 Х4 +0,24 Х5, де

Х1 – відношення дебіторської заборгованості + грошових коштів до валюти балансу;

Х2- відношення постійного капіталу до валюти балансу;

Х3 – відношення фінансових витрат до доходу від реалізації;

Х4 – відношення витрат на персонал до доданої вартості;

Х5 – відношення валового прибутку до залученого капіталу.

 

Оцінювання фінансової неспроможності підприємства на основі індекса Копана і Гольфа здійснюється за даними табл..7.5

Таблиця7.6

Ймовірність затримки платежів підприємства в результаті фінансової неспроможності

Значення Zкоеф	+0,210	-0,480	+0,002	-0,026	-0,068	-0,087	-0,107	-0,131	-0,164
Ймовірність затримки платежів, %

 

Широке застосування згаданих моделей у зарубіжній практиці зумовлене такими перевагами: вони мають невелику кількість показників, що забезпечує високу точність результатів за низької трудомісткості їх використання; моделі забезпечують інтегральну оцінку і дають можливість порівнювати різні об’єкти; інформація для розрахунку усіх показників є доступною, оскільки відображається в офіційній фінансовій звітності; існує можливість не лише оцінки фінансового стану, а й прогнозування банкрутства, оцінки зони ризику, в якій перебуває підприємство.

Як видно з наведених вище моделей, склад та методика розрахунку окремих відносних показників залишається незмінною, проте змінюються лише коефіцієнти при показниках моделі та критеріальне значення узагальнюючого показника. Про недосконалість цих моделей свідчить, що у різні моменти часу суттєво змінюється підхід до оцінки ймовірності банкрутства. Більше того, використання цих моделей можливе з урахуванням певних соціально-економічних умов функціонування об’єктів господарювання, і застосування їх в практиці аналізу українських підприємств може здійснюватись з певними обмеженнями та умовностями.

Фонд державного майна України для оцінки вірогідності банкрутства відкритих акціонерних товариств (ВАТ) з часткою державного майна пропонує застосовувати подібний показник – коефіцієнт вірогідності банкрутства:

Z = 1,2 К_об + 1,4 К_рен + 3,3 К_ра + 0,6 К_п +1,0 К_ф,

де: Коб – частка оборотних активів в активах ВАТ (рядок 1195 графа 4 ф. 1: (рядок 1300 графа 3 ф. 1 + рядок 1300 графа 4 ф. 1): 2);

К_рен – рентабельність активів, обчислена за нерозподіле­ним прибутком (рядок 1420 графа 4 ф. 1): (рядок 1300 графа 3 ф. 1 + рядок 1300 графа 4 ф. 1): 2);

Кра – коефіцієнт рентабельності активів (чистий прибу­ток: вартість активів);

Кп – відношення ринкової вартості акціонерного капіталу до короткотермінових зобов’язань (ціна продажу 1 акції х кіль­кість акцій у статутному капіталі (рядок 2605 ф. 2): рядок 1695 графа 4 ф. 1);

Кф – коефіцієнт фондовіддачі (рядок 2000 графа 3 ф. 2): (ря­док 1300 графа 3 ф. 1 + рядок 1300 графа 4 ф. 1): 2).

 

Аудиторська палата України для оцінки ризику банкрутства для акціонерних товариств, які не торгують своїми акціями на фондових біржах, пропонує застосовувати наступну модель:

R = 8,38 К ₁ + К ₂ + 0,054 К ₃ + 0,63 К ₄,

де: К ₁ – частка від ділення оборотного капіталу і середньорічної вартості активів;

К ₂ – частка від ділення нерозподіленого прибутку і власного капіталу;

К ₃ – частка від ділення виручки від реалізації і середньорічної вартості активів;

К ₄ – частка від ділення нерозподіленого прибутку і загальних витрат підприємства (операційних, інвестиційних і фінансових).

Таблиця розрахунку R

Формула розрахунку	Фактичне значення
період	період	період
R = ф 1 ряд.1195: ф 1 ряд. 1900 х 8,38 + ф 1 ряд.1420: ф 1 ряд. 1495 + ф 2 ряд. 2000: ф 1 ряд.1900 х 0,054 + ф 1 ряд.1420: ф 2 ряд.(2050+2180+2130+2150+2250+2270) х 0,63

 

Ймовірність банкрутства відповідно до величини показника R:

Величина R	Ймовірність банкрутства, %
Менше 0	Максимальна (90-100)
0-0,18	Висока (60-80)
0,18-0,32	Середня (35-50)
0,32-0,42	Низька (15-20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)

 

Для перевірки стійкості фінансового стану у вітчизняній літературі пропонують розрахувати коефіцієнт втрати платоспроможності на строк 3 місяці (Квтр):

,

де: Клзк, Клзп – фактичне значення коефіцієнта загальної ліквідності відповідно на кінець і початок періоду;

Т – звітний період в місяцях;

3 – період втрати платоспроможності в місяцях;

Кн – нормативне значення коефіцієнта загальної ліквідності.

Квтр> 1 – є можливість не втратити платоспроможність упродовж 3-х місяців;

Квтр <1 – є можливість у найближчі три місяці втрати платоспроможності.

 

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у працюючих суб’єктів підприємницької діяльності і вжиття попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутства у відповідності з Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 1 січня 2001 №10 (далі – просто Методичні рекомендації), повинен проводитися фінансовий моніторинг за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера пропонується розраховувати як відношення суми чистого прибутку підприємства і нарахованої амортизації до суми довгострокових і поточних зобов’язань за формулою:

,

де: – коефіцієнт Бівера;

Ф ₁, Ф ₂ – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 2350 і 2515 форми 2 «Звіт про фінансові результати» відповідно;

П ₁, П ₂ – довгострокові і поточні зобов’язання (підсумок розділів II і ІІІ пасиву балансу), наведені у рядках 1595 і 1695 форми №1 «Баланс».

 

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, в якого протягом тривалого часу (1,4-2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг, і його коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом стає меншим від 0,1.

Методичні рекомендації Міністерства економіки України при оцінці кризового стану підприємства пропонують використовувати три принципові характеристики, що дають можливість оцінити масштаби кризового фінансового стану підприємства:

· поточна неплатоспроможність;

· критична неплатоспроможність;

· надкритична неплатоспроможність.

Економічним показником ознак поточної платоспро­можності при наявності простроченої кредиторської заборго­ваності (П_п) є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається так:

П_п=А ₁₀₃₀+ А ₁₀₃₅+ А ₁₁₆₀+ А ₁₁₆₅– П ₁₆₉₅,

де: А ₁₀₃₀ – рядок активу балансу «Фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств»;

А ₁₀₃₅ – рядок активу балансу «Інші фінансові інвестиції»;

А ₁₁₆₀ – рядок активу балансу «Поточні фінансові інвестиції»;

А ₁₁₆₅– рядок активу балансу «Грошові кошти та їх еквіваленти»;

П ₁₆₉₅ – підсумок за розділом ІІІ пасиву балансу «Поточні зобов’язання».

Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб’єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, в якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці кварталу, присутні ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт загальної ліквідності і коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом у кінці звітного кварталу менший від нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Якщо за підсумками року коефіцієнт загальної ліквідності менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Надкритична неплатоспроможність відповідає фінансо­вому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону, зобов’язаний звернутися в місячний термін до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів при­зведе до неможливості виконання його грошових зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами. При необхідності кожна з цих характеристик може отримати поглиблену диференціацію.

Передумовою виникнення банкрутства є взаємодія різноманітних факторів, що мають об’єктивний і суб’єктивний характер і зумовлюються операційною, інвестиційною і фінансовою діяльністю підприємства.

До операційних належать фактори, пов’язані з основною виробничою діяльність, зокрема: неефективний маркетинг; невиконання плану виробництва і реалізації продукції; несвоєчасне укладання договорів на збут продукції; низький технічний рівень виробництва; низький рівень використання виробничих ресурсів, наявність необґрунтованих перевитрат і непродуктивних витрат; наднормативні запаси; недостатньо диверсифікований асортимент; неефективна цінова політика.

Інвестиційні фактори включають такі: здійснення неефективних фінансових і капітальних (реальних) інвестицій; висока тривалість будівельно-монтажних робіт; неефективний інвестиційний менеджмент.

Фінансові фактори, пов’язані з неефективним менеджментом, включають такі: нераціональна структура активів, низька їх ліквідність; висока частка позиченого капіталу; висока частка короткотермінових джерел залучення позиченого капіталу; низька якість дебіторської заборгованості; висока вартість капіталу, його нераціональне використання.

Крім цих факторів, можна виділити групу факторів, пов’язаних з некваліфікованими діями персоналу, або так званим «людським фактором»: нерозуміння керівництвом цілей підприємства; волюнтаристські рішення; втрата перспективи; самовпевненість; зацикленість на традиційних підходах;

егоїзм керівництва; некомпетентність і консерватизм мислення.

Крім внутрішніх факторів, що впливають на кризовий фінансовий стан підприємства, звичайно виділяють зовнішні фактори, серед яких виділяють загальноекономічні фактори; ринкові; інші фактори.

Загальноекономічні фактори включають такі: кризовий стан економіки країни; ріст інфляції, цін на ресурси; неефективна і нестабільна фінансова система, податкове і господарське законодавство; фінансове становище споживачів, партнерів; низька купівельна спроможність населення

До ринкових факторів відносять: зміна кон’юнктури товарного ринку; посилення конкуренції; суттєве зниження попиту; зниження активності фондового ринку; нестабільність валютного ринку; зміна процентних ставок і умов кредитування.

До інших факторів політичного та демографічного характеру відносять: політична нестабільність суспільства; зовнішньоекономічна політика держави; недосконалість антимонопольного законодавства; статево-вікова структура населення; негативні демографічні тенденції; форс-мажорні обставини (стихійні лиха, банкрутство партнерів); погіршення криміногенної ситуації.

У залежності від масштабів кризового стану система заходів фінансової стабілізації може бути спрямована на усунення неплатоспроможності підприємства, відновлення його фінансової стійкості чи зміну фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного росту.

У процесі аналізу вивчають можливості підприємства в подоланні кризових тенденцій за рахунок росту чистого грошового потоку, зменшення обсягу фінансових зобов’язань і перетворення їх з довгострокових на короткострокові, ліквідації необґрунтованих перевитрат і непродуктивних витрат, зниження рівня коефіцієнта операційного важеля і т.п.

Узагальнену оцінку здатності підприємства нейтралізувати загрозу банкрутства в короткостроковій перспективі дає коефіцієнт можливої нейтралізації поточної загрози банкрутства (К_нб):

,

де: ЧГП – очікувана сума чистого грошового потоку;

Фз – середня сума фінансових зобов’язань.

Для перевірки реальної можливості відновити свою платоспроможність розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на 6 місяців (Квід):

,

де: Клзк, Клзп – фактичне значення коефіцієнта загальної ліквідності відповідно на кінець і початок періоду;

Т – звітний період у місяцях;

6 – період втрати платоспроможності в місяцях;

Кн – нормативне значення коефіцієнта загальної ліквідності.

При Квід <1 у підприємства упродовж 6-ти місяців немає реальної можливості відновити платоспроможність, коли Квід >1, у підприємства є можливість за 6 місяців відновити платоспроможність.

Згідно з Методичними вказівками Міністерства економіки України, якщо в кінці звітного кварталу коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом перевищує його нормативне значення (0,1), або протягом звітного кварталу спостерігається його зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації у процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта забезпечення при наявності тенденції зростання рентабельності, то платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Ліквідація поточної неплатоспроможності без відновлення до безпечного рівня фінансової стійкості підприємства не дозволить йому уникнути загрози банкрутства.

При абсолютній фінансовій стійкості підприємства обсяг сформованих ним фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел дорівнює необхідному обсягу їх споживання. Таким чином, спожиті фінансові ресурси повинні мати виключно внутрішнє походження.

Якщо обсягу власних фінансових ресурсів недостатньо, то економічний розвиток підприємства буде супроводжуватися ростом частки позиченого капіталу, що, відповідно, веде до зниження фінансової стійкості підприємства.

В умовах кризового стану підприємства модель антикризового фінансового управління повинна забезпечити перевищення обсягу власних фінансових ресурсів підприємства над обсягом їх споживання. Чим у більшій мірі підприємство забезпечить позитивну різницю відповідних грошових потоків (надходження і витрачання фінансових ресурсів), тим швидше воно досягне точки фінансової рівноваги в процесі виходу із кризи.

Збільшити обсяг власних фінансових ресурсів можна за рахунок:

· правильної цінової політики, що забезпечує додатковий розмір операційного прибутку;

· раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів;

· скорочення витрат і підвищення ефективності основного виробництва, відмови від деяких видів діяльності, що обслуговували основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорт і ін.) і переходу до послуг спеціалізованих організацій;

· більш повного використання виробничих потужностей;

· підвищення якості продукції;

· проведення прискореної амортизації активної частини основних засобів з метою росту обсягу амортизаційного потоку; своєчасної реалізації майна з високим рівнем зношеності, або майна, що не використовується;

· додаткової емісії акцій чи залучення додаткового пайового капіталу; збільшення частки реінвестованого прибутку і т.п.