Загальні форми і методи роботи соціального педагога

Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою опіки в Україні. У той же час збільшується кількість дітей, над якими немає можливості встановити опіку або направити їх на усиновлення. Такі діти потрапляють до державних закладів: будинків дитини, дитячих будинків, шкіл-інтернатів. Як показує практика, перебування в таких закладах, не позбавляє дитину від психологічних і моральних навантажень. Сама атмосфера закладу, а також перебування в ньому дітей з різними видами відхилення в поведінці, хворобами, психічними травмами, а в деяких випадках і низькими моральними якостями не допомагає встановленню сприятливої атмосфери для ефективного виховання та навчання.

Крім цього, наявність у кожній такій установі фахівців із соціально-педагогічної роботи не забезпечує надання дієвої практичної допомоги. Тому проблема соціального й особистісного становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, все ще постає перед психолого-педагогічною наукою досить гостро.

Знайомство соціального педагога з учнями-сиротами та учнями, позбавленими батьківського піклування відбувається у формі групової консультації-знайомства

(з елементами тренінгу), де учні спілкуються між собою.

Підвищена психологічна напруженість, замкнутість дитини, велика вірогідність зриву в поведінці вказують на особливе значення дбайливого, тактовного ставлення до дитини. Найбільш доцільним методом вивчення особистості дитини в перші тижні її перебування в інтернаті є спостереження, вивчення матеріалів особової справи, бесіда, малюнкові методики («Дім-дерево- людина», «Неіснуюча тварина») на задану або вільну тему. При цьому небажано пропонувати теми, що актуалізують негативні переживання дитини, пов'язані з втратою близьких, друзів тощо [6, с. 67-71].

Як відомо, спостереження – це систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкту. Спостереження, як метод пізнання, дає можливість отримати первинну інформацію про об'єкта. Під науковим спостереженням розуміється спеціально організоване сприйняття досліджуваного об'єкту, процесу або явища в природних умовах [13, с. 135]. Соціальний педагог ставить перед собою завдання, виділяє об'єкт і розробляє схему спостереження. Результати обов'язково фіксуються, отримані дані обробляються. Для підвищення ефективності спостереження воно має бути тривалим, систематичним, різностороннім і об'єктивним. Соціального педагога в першу чергу повинні цікавити наявний психологічний стан дитини, механізми його «психологічного захисту». У зв'язку з цим важливим є спостереження за власною ініціативною поведінкою дитини, її нерегламентованими заняттями в години дозвілля, вільного спілкування. Недопустимо, щоб дитина відчувала себе піддослідною. Дитині можна запропонувати нескладні практичні або інтелектуальні завдання з «будівельним матеріалом», мозаїкою, конструктором, картками, що розрізають. Спостереження за ігровою діяльністю, конструктивно-інтелектуальними заняттями дають соціальному педагогові цінну інформацію про інтелектуальні проблеми, назрілі або потенційні конфлікти, незадоволені потреби, страхи дитини. Цей метод дозволяє з'ясувати здатність дитини до планування своєї діяльності, керування спільною діяльністю інших дітей, вміння підкорятися правилам, що діють, або розпорядженням дорослих людей [6, с. 69].

В подальшому робота з учнями-сиротами та учнями, позбавленими батьківського піклування зорієнтована на індивідуальних консультаціях та бесідах і групових заходах, що передбачені планом роботи навчального закладу, а саме:

– психодіагностичні обстеження: визначення індивідуальних особливостей учнів (тип темпераменту; акцентуація характеру; самооцінка; рівень нервово-психічної витримки, рівень агресивності, конфліктності та інше).

– психокорекційно-відновлювальна та розвивальна робота: тренінгові заняття по розвитку адаптації в соціумі «Самостійне життя»; заняття превентивного виховання «Права та обов’язки людини»; вправи «Шукаю друга»; профорієнтаційний тренінг «Все про професію».

– просвітницька та профілактична робота: бесіда «Особливості самостійного життя»; літературно-психологічні роздуми «Життя це мить – зумій його прожити» (розвиток позитивного мислення); година спілкування «Сучасна жінка: яка вона?» (гендерне виховання); міні-вистава «Крамниця щастя» (корекція суїцидальної поведінки та розвиток позитивного мислення).

Зазвичай, до традиційних методів роботи соціального педагога в установах інтернатного типа відносяться бесіди. У бесідах, діалогах, дискусіях виявляються стосунки дітей, їх відчуття і наміри, оцінки і позиції [13]. Педагогічна бесіда як метод дослідження відрізняється цілеспрямованими спробами дослідника проникнути у внутрішній світ вихованця, виявити причини тих або інших його вчинків. Важливо, щоб до бесіди соціальний педагог готувався. У цьому йому допоможе анкетування, складений заздалегідь опитувальник або висновок комісії, який був зроблено під час вступу дитини до установи [там само]. Дослідники виділяють ще й метод соціометрії, при якому, для математичної обробки збираються дані бесід, анкетування, опитування і складається алгоритм й оцінка кризисного стану дитини.

Анкетування – метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених опитувальників. Воно дає можливість отримати інформацію про вихованця, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю соціальному педагогові необхідно сформулювати питання таким чином, щоб виявити істотні характеристики вихованця.

Різновидом вибіркового анкетування є тестування – цілеспрямоване, однакове для всіх випробовуваних обстеження, що проводиться в строго контрольованих умовах, дозволяє об'єктивно вимірювати характеристики педагогічного процесу, що вивчаються. Тести складають так, щоб однозначно визначити ті або інші особливості вихованців. Розрізняють формальні і неформальні ситуації тестування, в ході перших передбачають отримання відповідей на стереотипні питання, другі проводять у формі бесіди на задану тему. Головною умовою при цьому є створення у дітей атмосфери психологічного комфорту і довіри. Тестування, на відміну від інших методів, дає можливість виявити індивідуальні характеристики вихованця.

У своїй роботі соціальний педагог також застосовує метод переконання. Завдяки йому можна досягти виховних цілей, але у випадку, якщо педагог добре володіє правовими знаннями, щоб переконати дитину в наслідках його антигромадської поведінки і допомогти самостійно знайти вихованцю шлях із виходу негативної ситуації, що склалася [13].

Метод заохочення можна назвати виразом позитивної оцінки дій вихованців. Він закріплює позитивні навички дитини. Дія заохочення заснована на збудженні позитивних емоцій. Заохочуючи, соціальний педагог повинен прагнути, щоб поведінка вихованця мотивувалася і була мотивована не прагненням отримати похвалу або винагороду, а внутрішніми переконаннями, етичними мотивами [там само].

Отже, серед основних методів роботи соціального педагога в установах інтернатного типу виділяють: спостереження, бесіду, анкетування, тестування, переконання, аналіз зібраних даних про дітей, метод соціометрії, заохочення.

Треба зазначити, що робота соціального педагога проводиться як в індивідуальній, так і в груповій формах. Індивідуальна форма роботи, або соціальна робота здійснюється в ситуації «один на один», коли соціальний педагог спільно з вихованцем вирішує його особисті і соціальні проблеми [19, с. 238-247]. Ситуація «один на один» передбачає певні стосунки між соціальним педагогом і вихованцем. В процесі індивідуальної допомоги не лише планується відповідна процедура взаємодії, але і висуваються специфічні вимоги до ролей соціального педагога, необхідних знань про вихованця, що забезпечують умови для роботи в системі «один на один». Перш за все, між соціальним педагогом і вихованцем має бути встановлений контакт.

Соціальна групова робота – це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні аспекти людської життєдіяльності. Це метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення індивідуальних групових цілей. Клієнтами соціальної групової роботи є вихованці, що мають різне походження проблем. Не дивлячись на різноманітність тренінгових вправ, прийомів і технік, що використовуються у груповій роботі, прийнято виділяти декілька базових методів, а саме, групову дискусію, ситуаційно-ролеві ігри (Л.Петровська, Г.Ковальов, Т.Яценко), а також тренінг сенситивності, орієнтований на тренування міжособової чутливості і сприйняття себе як психофізичної єдності (Ю.Емельянов), включаючий техніку невербальної взаємодії, яка розвиває сприйнятливість «мові тіла», медитативна техніка і інше [4, с. 102].

Крім вищезазначених методів роботи соціального педагога з дітьми, позбавленими батьківського піклування можна також назвати і його намагання залучити цих дітей до роботи органів учнівського самоврядування, де дитина набуває соціально важливих якостей, таких як відповідальність, організованість, товариськість, ініціативність тощо.

Разом із соціальним педагогом діти відвідують виховні заходи міських громадських дитячих та молодіжних об’єднань. Це лекції на цікаві й актуальні теми, бесіди, консультації зі спеціалістами, зустрічі з видатними людьми.

Соціальним педагогом проводиться відповідна робота по організації оздоровлення учнів, вивчаються можливості оздоровлення з урахуванням їх побажань. Перед зимовими та літніми канікулами проводяться індивідуальні бесіди з кожним учнем-сиротою та позбавленим батьківського піклування про місце перебування під час канікул та святкових днів.

З метою реалізації творчих можливостей, формування активної особистості учні, позбавлені батьківського піклування залучаються до гурткової роботи: гуртків художньої самодіяльності, спортивних секцій, предметних гуртків тощо.

Згідно графіку навчального процесу в інтернаті може бути налагоджено проходження учнями-сиротами та учнями, позбавленими батьківського піклування виробничого навчання та практики відповідно до чинного законодавства. Треба зазначити, що підготовча робота по працевлаштуванню учнів-сиріт та позбавлених батьківського піклування розпочинається з перших місяців їх навчання, проводиться роз’яснювальна робота про необхідність отримання професії, відповідної кваліфікації, змогу адаптуватися в новому колективі, соціумі. Учням пропонуються відповідні бази практики, по можливості декілька, де вони мають змогу оволодіти професійними навичками та вміннями.

Як ми вже зазначали раніше, організація соціально-педагогічної роботи, як в педагогічної діяльності в цілому,здійснюється на основі певних принципів: соціально-політичних, психолого-педагогічних, організаційних, специфічних тощо [9, с. 25].

У соціально-педагогічній діяльності з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, працівники інтернатних установ також повинні дотримуватися таких цінностей: визначати цінність кожної дитини, дотримуватися конфіденційності, ставитися до дитини як до особистості, уникати «ярликування», не давати обіцянок, які неможливо виконати, демонструвати позитивні моделі поведінки, не підтримувати виявів небажаних якостей (ревнощів, споживацького ставлення, агресивності, демонструвати позитивне ставлення до всіх дітей, поважати думку, почуття та добровільний вибір дитини, акцентувати увагу дитини на власних позитивних характеристиках і здобутках, не знецінювати роботу працівників школи-інтернату в очах дітей та інших працівників школи, враховувати їхній досвід та побажання щодо роботи з дітьми цієї категорії [там само, с. 56].

Проте, експерти відзначають, що навіть при надмірній опіці з боку вихователів вихованцям інтернату не вистачає матеріальної і моральної підтримки. Відсутність матеріальних засобів для отримання професії, подальшого навчання, зазвичай, призводить до невдоволення своїм соціальним статусом. Серед недоліків – недостатність підготовки до самостійного життя поза інтернатом. Вони не можуть протистояти негативному впливу, не вміють контактувати з різними офіційними структурами при вирішенні власних проблем. А ще у дітей з інтернату практично немає нічого, що могло б належати їм неподільно.

При організації соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, котрі перебувають в установах інтернатного типу, педагогічні працівники мають взяти до уваги існування явища «госпіталізму», пов'язаного з довготривалим перебуванням особи у специфічних умовах [5, с. 22-27]. Таким дітям властиві залежність від цього закладу, споживацьке ставлення до опіки та уваги, почуття ворожості, заздрощів щодо домашніх дітей, підвищена чутливість до образ, брак образу матері, ідеалізація батьків, низька здатність розуміти чиїсь почуття та співчувати, недостатня інформованість щодо своїх прав, невміння самостійно приймати рішення, труднощі у створенні сім'ї і вихованні власних дітей. Також негативними наслідками соціалізації дітей в закладах інтернатного типу є відсутність спілкування з біологічними батьками; дефіцит любові, ласки, уваги; ранні сексуальні зв'язки тощо.

ВИСНОВКИ

Вивчення проблеми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, показало, що сімейне виховання виступає пріоритетною формою опіки в Україні. У той же час збільшується кількість дітей, над якими немає можливості встановити опіку або направити їх на усиновлення. Такі діти потрапляють до державних закладів: будинків дитини, дитячих будинків, шкіл-інтернатів. Тому на сьогодні в Україні відбуваються певні зміни у вирішенні проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У соціально-педагогічній роботі відбувся перехід від ідей колективного виховання дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до впровадження індивідуальних підходів і сімейних форм виховання. Поява нових моделей соціально-педагогічної роботи з дітьми цієї категорії викликана необхідністю викорінення системи державної опіки і піклування. Це засвідчує необхідність вдосконалення соціально-педагогічної роботи і пошуку нових форм і методів роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

У дослідженні представлено особливості соціально-педагогічної діяльності фахівців, які працюють з дітьми, позбавленими батьківського піклування; обґрунтовано поняття: «діти, позбавлені батьківського піклування»; представлено систему знань і умінь, якими має володіти соціальний педагог для ефективної співпраці з дітьми, які залишилася без опіки батьків.