Види образотворчої діяльності та їхній взаємозв'язок

Дитячу образотворчу діяльність розглядають як ефективну форму художнього засвоєння дітьми навколишньої дійсності, в процесі якої вони зображають предмети і явища, виражають своє ставлення до них. У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні зазначається, що художньо-практична образотворча діяльність передбачає знання характерних особливостей, специфіки, засобів художньої виразності різних видів образотворчої діяльності: малювання, ліплення, аплікації; роботи з природним матеріалом.

До питання класифікації видів образотворчої діяльності є різні підходи. Так, В. Космінська — прибічниця традиційного підходу до класифікації видів — вважає, що в дитячому садку образотворча діяльність передбачає такі види, як малювання, ліплення, аплікація та конструювання. Види образотворчої діяльності дітей дошкільного віку можна класифікувати за технологією: малювання, ліплення, конструювання, аплікація, плетіння, вишивка та ін.; за матеріалом: робота з папером, фарбами, тканиною, деревом та ін. Одним із варіантів може стати класифікація за видами художньої практики в мистецтві Наприклад, малювання (живопис, графіка), скульптура, архітектурна діяльність (макетування, моделювання, проектування), декоративна діяльність (наприклад, розпис, ліплення, аплікація, плетіння, вишивка, оригамі).

Одним із видів образотворчої діяльності є малювання (предметне, сюжетне, декоративне). У предметному малюванні дітей молодшого дошкільного віку основна увага має приділятися формуванню вміння досліджувати предмет, зображувати його за допомогою ліній, кольорових плям, композиційного розташування, передаючи у створеному образі характерні риси, пропорції, будову. Особливого значення слід надавати сенсорному розвитку: вправляти дитину в розрізненні кольорів, у визначенні форми та величини предметів. Допоможуть у цьому різноманітні розвивально-пізнавальні ігри.

У сюжетному малюванні слід акцентувати увагу на розпитку задуму, його наповненні конкретним образним змістом. При створенні нескладних тематичних композицій дитина має осягнути логічний зв'язок зображених предметів між собою. Саме цей вид малювання допомагає дитині навчитися їм плювати з натури, за уявою, з пам'яті, за змістом твору, створювати прості багатопланові композиції; Сприяє розвитку асоціативного мислення. Педагог має надавати дитині можливість реалізовувати свої фантазії як в індивідуальному, так і в колективному сюжетно-тематичному малюнку.

Декоративне малювання сприяє поглибленню знань молодшого дошкільника про українські народні промисли (гончарство, вишивка, килимарство, писанкарство), виховує попиту до культури рідного народу. Педагогові слід заохочувати дітей до створення зі знайомих елементів нескладних орнаментів на різних площинних формах, вправляти в ритмічному виконанні візерунків із традиційними колірними поєднаннями.

Характерними засобами виразності всіх видів малювання є крапка, лінія, пляма, колір, форма, пропорції, композиція, ритмічне поєднання елементів малюнка тощо. За їхньою допомогою дитина може створити образи як реальних, так і уявних, вигаданих об'єктів.

Своєрідність ліплення як одного з видів образотворчої діяльності полягає у можливості створення об'ємного образу. Завдяки цьому та особливій пластичності матеріалів (глини, пластиліну, тіста) дитина дуже швидко оволодіває вміннями з передачі будови, просторового розташування, динаміки руху зображуваного предмета. Основним засобом у створенні образу в ліпленні є передача об'ємної форми. Також радимо використовувати колір, особливо під час розфарбовування власноруч виготовлених народних іграшок.

Аплікація як вид образотворчої діяльності відрізняється від інших уже наявними формами різних предметів, їхніх частин, які не треба створювати, розмальовувати. Головне завдання в аплікації для молодших дошкільнят ~ правильно розмістити та наклеїти готові елементи, відтворивши таким чином декоративний візерунок або певний образ. Заняття з аплікації сприяють розвитку почуття кольору, ритму, симетрії, просторової орієнтації на аркуші та формуванню перших естетичних смаків. У ході виконання робіт педагогу особливого значення слід надавати вихованню організованості в малят. Адже створення аплікації потребує чіткої послідовності дій.

Із метою активізації проявів художньої творчості радимо залучати дітей до виготовлення індивідуальних і. колективних робіт через створення образів предметів навколишньої дійсності шляхом гармонійного поєднання різних вищезазначених видів образотворчої діяльності, матеріалів (папір із глиною, пластилін із природним матеріалом) або технік (аплікація з обірваного паперу та малювання долонькою) тощо. Така інтеграція дуже подобається молодшим дошкільнятам і сприяє пошуку нових цікавих рішень у створенні вже знайомих образів.

3. Заняття, художнє експериментування, самостійна образотворча діяльність, індивідуальна робота, гуртки, студії, школи, екскурсії як основні форми організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі. Типи і види занять, гігієнічні та естетичні вимоги до їх проведення. Структура і тривалість занять.

Формою організації образотворчої діяльності є заняття. Це особлива форма спілкування педагога з дитиною, яка традиційно вважається формою організованого навчання.

Взагалі будь-яке спілкування педагога з дітьми можна назвати «заняттям», адже воно передбачає пряме чи непряме навчання, освіту, розвиток. Освітнє, навчальне, корекційно-розвивальне, арт-терапевтичне спілкування передбачає певні форми організації дітей:

• індивідуальне;

• групове;

• фронтальне.

Індивідуальне спілкування є діалоговою формою, яка є доцільна під час спостережень у довкіллі («Пошукаймо красу разом»), розглядання побутових предметів, об'єктів природи, арт-об'єктів (творів мистецтва, продукті в творчості дитини); проведення зображальних вправ та експериментування з матеріалами.

Групове спілкування переважно є формою спільних вправ, дій, спрямованих на уточнення, осмислення способів дій. Педагог об'єднує кількох дітей у групу з власної ініціативи (наприклад, помітивши типові особливості у способах дії із зображальним матеріалом), за ініціативою та бажанням дітей (наприклад, у спілкуванні з обдарованими дітьми).

Фронтальне спілкування передбачає роботу вихователя з усією групою дітей (наприклад, введення нового інформаційного та зображального матеріалу, способу, виду художньої практики; творчі проекти, діагностика досягнень дітей).

Особистісно-орієнтована модель освіти потребує адекватних підходів до класифікації занять образотворчою діяльністю. Головна вимога до них - забезпечення діалектичного зв'язку свідомості і діяльності, реалізація поліфункціонального, інтегрованого підходу.

На заняттях діти опрацьовують тему, запропоновану вихователем (нова інформація, уточнення відомою, пошук власного способу розв'язання), або творчо реалізують набуті навички та вміння у самостійно обраній темі. Тип заняття зумовлений його метою: діагностичне, інформаційне, корекційно-розвивальне (закріплювальне, уточнювальне), творчо-реабілітаційне (арт-терапевтичне).

Базовий компонент дошкільної освіти та особистіспо-орієнтований підхід в освіті й вихованні дитини передбачають діалектичний зв'язок розвитку її образотворчої діяльності з активним ознайомленням з теорією та практикою образотворчого мистецтва, особою художника як зразка креативної поведінки.

Тому за характером діяльності та змістом можна розрізняти такі заняття:

• теоретичні (мистецтвознавчі);

• практичні (зображальні);

• комбіновані (взаємозв'язок художньої теорії та естетичної практики);

• комплексні, інтегровані (грунтуються на синтезі та взаємодії мистецтв).

Теоретичні заняття головною метою мають введення дитини у світ мистецтва, ознайомлення з поняттям «мистецтво», його видами та жанрами, творчим процесом та інше. Ці заняття проводять з раннього віку, розглядаючи з дітьми арт-об'єкти (іграшки, книжки, твори мистецтва), розповідаючи про них (мистецтвознавча розповідь); розгортаючи бесіду (мистецтвознавча бесіда), художньо-дидактичну гру або арт-терапевтичну сесію («Художнім салоп», «У музеї скульптур», «Подорож у картину», «Народна іграшка», «Що таке архітектура»).

Практичні заняття передбачають «Активне занурення дітей у світ художньої практики»: зображальних матеріалів, способів художньої обробки матеріалів, дій із зображальними засобами, обладнанням та устаткуванням для цієї діяльності. На цих заняттях педагог транслює дитині іншу інформацію: про матеріали та способи роботи з ними. Він посилається на образ художника і власними діями демонструє дитині зразок креативної (творчої) поведінки. Наприклад, «Давайте подумаємо разом: як художник осінь малював», «Де народні майстри візерунки шукали», «Як скульптор у глині майбутню скульптуру побачив». Діти ознайомлюються з різними зображальними техніками, матеріалами та способами дій і ними. Педагог спонукає дітей з раннього віку до активного маніпулювання фарбами, крейдочками фломастерами, олівцями, глиною, воском, тістом, будівельним матеріалом, папером, тканиною, викидним матеріалом (коробки, клаптики, ґудзики, баночки), природним матеріалом (пір'я, камінці, черепашки-мушлі, гілки, коріння, сухостій, кора). Також він запрошує дітей до спільних з ним дій для усвідомлення складніших технік (наприклад, оригамі, витинання, вишивання, флористика, інтарсія, плетіння).

Комбіновані заняття є особливим типом організованого навчально-розвивального спілкування педагога з дітьми. Вони поєднують у собі теоретично-мистецтвознавчу та практично-творчу частини. Наприклад, діти уточнюють уявлення про жанр пейзажу і розглядають репродукції пейзажних картин, обговорюють, обмінюються думками про виражальні засоби, колір, композицію, здійснюють «Подорож у картину» і викопують ігрові вправи на розвиток уяви, образного мислення, переживання естетичних емоцій, відтворюють у власній уяві творчий процес художника. Практичну частину заняття можуть становити вправи на змішування кольорів, наприклад, «Кольори золотої осені». «Кольори пізньої осені», «Осіннє небо», або «Малюємо осінні дере на». Можна за пропонувати творчу роботу: «Малюємо пейзаж». Комплексні (інтегровані) заняття надають педагогу можливість розвивати у дітей цілісне, категоріальне світосприймання, а дітям — формувати узагальнені способи дім, цілісні уявлення про мистецтво як форму існування краси, про художню практику як спосіб пізнавання світу та йото освоєння.

Комплексні заняття перетворюються на цікаві розважальні вистави, шоу, перфоманси, арт-терапевтичні сесії і забезпечують повною мірою ідею поліфункціонального особистісно-розвивального підходу, створення поліхудожнього середовища в дошкільному освітньому закладі. На цих заняттях педагог с активним учасником процесу співтворчості.

За видами художньої практики розрізняють такі заняття:

• малювання;

• ліплення;

• архітектурна діяльність;

• декоративна діяльність.

Малювання (техніки живопису і графіки). На цих заняттях діти ознайомлюються з різними способами створення малюнка, зображальними матеріалами, приладдям, техніками.

Класифікація видів занять з малювання може бути різною. Наприклад, предметне (малювання предметів), сюжетне (передавання сюжету, дії, стосунків), декоративне (малювання орнаменту та декорування предметів). Кожен з видів малювання має скою специфіку, конкретну мету, низку завдань (програмовий зміст). Вони пов'язані з оволодінням виражальними засобами.

Особливою й унікальною формою організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі є самостійна образотворча діяльність. Вона розгортається у вільний віл занять час за ініціативою дітей і має високий ступінь свободи дитини у виборі теми, матеріалів, видів, художньої практики, початку та завершення роботи.

Самостійна художня діяльність не є навчальною. Вона швидше є результатом навчання, показником ефективності педагогічної технології. Спостерігаючи хід самостійної художньої діяльності та продукти дитячої творчості, педагог має можливість:

• Здійснити діагностику особистості, окремих її сфер (наприклад, комунікативної, емоційної, соціальної і т. ін.), внутрісімейних стосунків, образу дитини, рівня зображальних та образотворчих досягнень;

• зробити корекцію педагогічної технології образотворчої діяльності у напрямі її особистісно- розвивальної орієнтації;

•зробити крок до розуміння внутрішнього світу дитини і досягти діалогу з нею.

Аналіз змісту процесу та результату самостійної художньої діяльності дітей допомагає педагогу визначити характер і зміст навчання, пізнавальної діяльності па заняттях.

Дитина, як і дорослий художник, прагне виразити свої думки, почуття, враження, емоції, знання і досвід, отримати задоволення від процесу та результату дій із зображальними матеріалами, бути зрозумілою, схваленою і прийнятою іншими тими, кому спрямовує свою роботу. Педагог та батьки мають розуміти мотиви дитячої творчості для того, щоб адекватно ставитися до її продуктів, обговорювати їх і давати оцінку. У будь-якому разі педагог має схвалити самостійність дитини, її творчі пошуки і знахідки, оригінальність і своєрідність світобачення, ініціативність, старанність та бажання приємно здивувати дорослого. Зробимо деякі висновки:

• самостійна художня діяльність виникає за ініціативи дітей і має високий ступінь свободи дитини;

• самостійна художня діяльність дитини потребує уважного ставлення з боку дорослих та витонченого, непомітного, непрямого керівництва, адже ініціативу дитини легко нейтралізувати, можна зруйнувати оригінальний задум та натхненний процес його втілення;

• самостійна художня діяльність розгортається у певному інформаційному та просторово-предметному креативному середовищі;

• самостійна художня діяльність має свій час у «порядку денному», режимі дня; традиційно вона організується у вечірній час;

• зміст та характер самостійної художньої діяльності визначає емоційно-інтелектуальний, художньо-естетичний досвід дітей (інтерес, смакові уподобання, здібності, досягнення тощо);

• самостійна художня діяльність за змістом може інтегруватися із грою, театралізацією, декорацій мою, музично-ритмічною діяльністю, дизайном, літературно-фольклорною діяльністю, і виступати арт-терапевтичним середовищем, чинником релаксації та реабілітації, розгортатися як підготовка до свят (оформлення залу, елементів костюмів, атрибутів, аксесуарів);

• продукти самостійної художньої діяльності дітей мають певну цінність у соціумі і педагог повинен забезпечити їхнє функціонування (наприклад, як сувенірів, подарунків, елементів оформлення помешкання, виставок тощо).

Самостійна художня діяльність може становити частину прогулянки (малювання на пленері, ігри зі снігом, піском, водою, виготовлення крижаних скульптур, збирання та впорядкування природного матеріалу тощо), тобто розгортатися поза приміщенням. Наявність спеціального обладнання та пристосувань (наприклад, етюдники, легкі мольберти, формочки для роботи з піском, снігом, великі папки для гербаріїв тощо) стимулює самостійну художню діяльність дітей.

Педагогічна робота з сім'єю - одна з форм непрямого педагогічного керівництва самостійною художньою діяльністю та розвитку дитини в ній. Разом з батьками педагог дбає про створення умов для вияву дитиною художніх здібностей та отримує можливість для виявлення обдарованих дітей.

Образотворча діяльність, як активне самовираження і самоствердження дитини є результатом пізнавання нею світу, естетичного ставлення до світу та усвідомлення себе у ньому.

4. Методи і прийоми навчання як провідні категорії дидактики, їх співвідношення і взаємозв'язок у вирішенні мети і завдань заняття. Різноманітність підходів до класифікації методів і прийомів: за джерелом і способами отримання знань, за активністю здобуття знань. Зміст різноманітних груп методів і прийомів та вимоги до них (наочних, словесних, ігрових, практичних).

Традиційно у педагогіці склалися певні класифікації методів. Наприклад, наочні, словесні, практичні. Ця класифікація є адекватною філософській теорії пізнання, згідно з якою процес пізнавання дійсності розгортається від «живого споглядання до абстрактного мислення і від нього - до практики».

«Живе» споглядання передбачає, активний діалог дитини з навколишнім світом, взаємодію,з предметами, об'єктами, явищами дійсності і занурення у світ краси природи, мистецтва, людських взаємин, свій внутрішній світ, у продукт своєї творчості. Цей активний діалог забезпечує можливості І. формування «картини світу», усвідомлення дитиною себе як частини нього світу. Педагог скеровує процес пізнавання світу і світосприймання на розуміння дитиною світу природи, мистецтва, світу предметів і людей, власного внутрішнього світу як джерела творчих задумів для різних видів художньої практики.

До групи наочних методів належать: розглядання предметів, об'єктів природи, арт-об'єктів (творів мистецтва, малюнків, зліпків тощо), спостереження, споглядання, простеження (спостерігання) дій педагога під час демонстрування ним зразків креативної поведінки в різних ситуаціях, пов'язаних з образотворчою діяльністю.

За допомогою наочних методів педагог навчає дитину «дивитися та бачити» красу і мінливість світу, цінність творів образотворчого мистецтва, вправність і точність рухів, користування зображальними матеріалами та приладдям в процесі зображення, способи досягнення образно-естетичної виразності продукту власної творчості.

Кожен з методів, що належать до цієї групи, має своє призначення і специфіку, яку має відчувати і використовувати педагог. Наприклад, розглядання потребує наближення до об'єкта, концентрування уваги на ньому з тим, щоб відзначити характерні його ознаки (колір, форму, рухи, особливості будови тіла, гармонійність і красу). Розглядання об'єкта можна вважати головним методом педагогічної технології образотворчої діяльності. Уміння дитини виокремлювати об'єкт, зосереджувати па ньому у вагу, роздивлятися його є запорукою успішної образотворчої діяльності. Розглядання може супроводжуватися коментарем педагога, бесідою з дітьми, ігровим діалогом з об'єктом, художнім словом, музикою.

Спостереження метод більш тривалої концентрації уваги на предметі, об'єкті, явищі (спостерігають за сезонними змінами у природі, спостерігають рух тварин, спостерігають людей, спостерігають дії педагога). Спостереження має надавати дитині додаткову інформацію про світо-утворення. Ця інформація збагачує зміст образотворчої діяльності, образно-естетичну виразність її продукту.

Споглядання — метод занурення в систему зв'язків, які існують у природі. До споглядання готові не всі діти дошкільного віку. Можливо, це більше стосується феномену естетичної обдарованості. Споглядання виникає на підґрунті глибокого інтересу дитині І до об'єкта, ігрової ідентифікації з ним. Це творчий діалог, єднання з природою. Він с мовчазним, тихим і спокійним. Його результатом можуть стати дуже оригінальні мат юнки.

Важливим є спостерігання дитиною поведінки і дій педагога. Під час спостережень у природі та соціумі, під час споглядання, розглядання творів мистецтва, предметів, у процесі художньої практики педагог здійснює непряме, гуманне навчання тим, шо «демонструє» дитині зразки креативної (творчої) поведінки, він супроводжує свої дії словом (наприклад, «Я дивлюся і бачу... Мені здається це красивим, - тому що... Я відчуваю аромат і прохолоду... Мені легко і приємно... Що відчуваєш ти?» Або: «Я беру пензлик, він м'який і слухняний. Я поважаю його і знаю, він мені допоможе намалювати те, що я хочу. Я хочу намалювати... А що хочеш намалювати ти?»). Важливо зрозуміти, що креативна поведінка - це вміння діяти в ситуації вибору, здійснювати його і відповідати за нього. Дітям треба падати можливість побачити і зрозуміти, як можна діяти під час вибору ідеї, задуму, в процесі реалізації задуму, вибираючи зображальний й матеріал та спосіб зображення, па завершальному етапі творчого процесу, колії здійснюється вибір деталей, які підсилюють образно-естетичну виразність продукту творчості.

До групи словесних методів належать: мистецтвознавча розповідь, бесіда, обговорення, запитання, заохочення, порада. Словесні методи за своїм призначенням мають транслювати дитині інформацію про красу у всіх її формах, спрямувати осмислення дитиною «картини світу» та оцінювання себе як створювача зображальної продукції. Вони охоплюють «інструкцію», алгоритм, план спостереження за природними та соціальними явищами; розглядання об'єктів природи, арт-об'єктів, соціальних об'єктів; коментар щодо розуміння та сприймання дитиною елементів «картини світу», правила користування зображальними матеріалами та приладдям. Словесні методи також спрямовані па розвиток усіх сфер особистості (інтелектуальної, комунікативної, емоційної тощо). Вони спонукають дитину до активного спілкування, діалогу. Розвиток монологічного мовлення зумовлює: становлення образу «Я» дитини, формування самооцінки, ціннісного ставлення до себе.

Мистецтвознавча розповідь — коротка інформація педагога про мистецтво взагалі або окремий вид, жанр, твір. Педагог готується до мистецтвознавчої розповіді, добирає зміст, адаптує його до дитячого сприймання. Мистецтвознавча розповідь має, бути цікавою для дитини, тому їй можна надати ([юрму казки, історії, легенди, вірша. Інформація мистецтвознавчої розповіді створює підґрунтя для використання методу мистецтвознавчої бесіди (про мистецтво, вид, жанр або за твором: картиною, скульптурою, архітектурною спорудою та інше). Бесіда супроводжується експозицією творів мистецтва (матеріалів, приладдя). Для активізації дітей, стимулювання інтересу, уяви, образного мислення педагог використовує різні засоби (наприклад, музичне супроводження, художнє слово, театралізацію, драматизацію та інше). Ефективними є прийоми порівняння, «входження у картину», ідентифікації з об'єктом, предметом, явищем.

Важливими елементами бесіди є запитання. Вони мають бути проблемними, створювати ситуацію вибору, спонукати до висловлювання власної думки (наприклад, «Як ти вважаєш, про то ця картина? Що художник хотів розповісти про море? Як ти здогадався? Що саме в картині підказує тобі, що настала весна?»). У разі необхідності педагог демонструє такий елемент креативної поведінки, як «зразок особистого ставлення» («Мені здається, я впевнена, що художник добре ставиться до цієїлюдини на портреті теплий колір, спокійний погляд, постать, навколо предмети, які любить ця людина»).

Обговорення — це живий діалог між педагогом і дітьми. Обговорюють твір мистецтва, красу об'єктів та явищ природи, матеріали та способи зображення. В обговоренні всі рівні, уважні до думки іншого, ухвалюють власне або колективне рішення.

Заохочення є вираженням довіри педагога до дитини, елементом сугестії (навіювання). Заохочуючи дитину під час розглядання, вибору ідеї, задуму та його реалізації, тобто па всіх етапах творчого процесу, педагог транслює дитині впевненість у своїх можливостях щодо створення продукту.

Порада є, методом непрямого навчання. У складних ситуаціях педагог поруч. Він радиться з дитиною, як краще діяти, пропонує разом пошукати спосіб виправлення помилки. Порада має відновити втрачений внаслідок необережності інтерес до процесу і результату, запобігти незадоволенню дитини собою та результатом діяльності.

До групи практичних методів в особистісно-орієнтованій технології образотворчої діяльності належать, насамперед, експериментування із зображальними матеріалами, вправи у техніках зображення.

Якщо ми говоримо про образотворчу діяльність як емоційний, інтелектуально-естетичний процес, то особливістю педагогічної освітньої технології має стати актуалізація уяви, мислення, а не лише пам'яті. Тому головне місце у спілкуванні педагога з дитиною в усіх вилах і типах занять посідає ситуація вибору. Творчість виникає там і тоді, де й коли створюється можливість вибору (вибір предмета обговорення, теми, зображального матеріалу, формату - способу зображення та інше). Зробити свідомий вибір дитина зможе лише володіючи досвідом роботи з матеріалами та різними техніками створення зображення. Оволодіння зображальною технікою досягається завдяки таким прийомам, як робота поруч з педагогом, спільні дії, співтворчість, маніпулювання зображальними матеріалами, гра в художників. Педагог пропонує дітям «повчитися у художників». Він розглядає разом з дітьми репродукції творі в мистецтва, звертає їхню увагу па особливості зображення («Давайте спробуємо розгадати секрети художника», «Поміркуємо, як цс можна зробити»). Експериментування і вправи, наслідування дій «художника» сприяють розвиткові таких елемептіитворчої особистості, як уміння діяти в ситуації вільного вибору, самостійність, впевненість у собі, гнучкість та образність мислення, творча уява, «ручна вмілість».

Методи, якими користується педагог в особистісно-орієнтованій педагогічній технології образотворчої діяльності, можна структурувати за класифікацією І. Лернера. Вчений запропонував таку систему загально-дидактичних методів:

• інформаційно-рецептивні;

• репродуктивні;

• евристичні.

Інформаційно-рецептивні методи, спрямовані па отримання дитиною інформації за допомогою різних рецепторів-аналізаторів (зорового, слухового, нюхового, смакового, тактильно-рухового). Йдеться про інтерактивні методи, які забезпечують різнобічність і повноту світосприймання.

• Спробуйте назвати методи, які належать до цієї групи. Скористайтеся попередньою класифікацією. Визначте їх значення для особистісного розвитку дитини та її образотворчої діяльності.

Репродуктивні методи: наслідування зразка креативної поведінки (педагога, художника), способів дій у ситуаціях вибору (задуму, теми, змісту, формату, матеріалів, способів зображення, виражальних засобів та деталей); вправи у техніках; дії поруч з педагогом.

Евристичні методи: вибір, експериментування з матеріалом, маніпулювання матеріалом, обговорення, проект (творче завдання), ідентифікація:і особою художника, «входження у картину». Ці методи спрямовані на операційне, поелементне опанування дитиною процедури творчої діяльності, яка полягає в пошуку та виборі ідеї, оформленні задуму, визначенні засобів та способів його реалізації, засобів досягнення образно-естетичної виразності зображального продукту. Евристичні методи надають діяльності дослідницького характеру на всіх її станах і сприяють розвитку креативного потенціалу особистості. Завдяки евристичним методам актуалізуються уява, образне мислення, образна пам'ять, збільшується ступінь свободи дитини, її активність, винахідливість. «Евристика» (під грец. — евріко — знаходжу, відкриваю) — це мистецтво знаходження істини. Педагогу треба вміти поставити дитину в такі умови, щоб вона сама змогла знайти способи реалізації задуму (ситуації «відкриття*, «осяяння», «інсайту»). Виникненню таких ситуацій сприяють спільні дії педагога з дітьми, маніпулювання приладдям (пензлик, олівець, фломастер, глина), експериментування з матеріалом (акварель, гуаш тощо).

Специфіку дошкільної освіти визначає Іра. Ігрова форма навчання створила систему ігрових методів та прийомів, які також є особистісно-орієнтованими. Вони наступають способами спільного (педагога та дітей) розвитку сюжетно-ігрового задуму через постановку ігрових завдань і виконання відповідних (адекватних) ігрових дій, спрямованих па навчання та розпиток дітей.

Ігрова мотивація — пропозиція вихователя зробити зображальну продукцію для ігрового персонажа («Кольорові стрічки для ляльки»).

Ігрові дії — пошукові вправи; як зробити стрічки (з чого?) якнайкраще.

Програвання результату — примірювання стрічок, дії з лялькою.

Ідентифікація з особою художника («Гра в художників»).

Входження дитини в образ художника збільшує ступінь свободи, позбавляє «комплексу страху», нерішучості.

Майстерність педагога полягає в умінні ввести дітей в уявну ситуацію, створити справжні ігрові стосунки. Він має стані актором, учасником процесу та емоційно реагувати (зацікавитись як дитина) на те, що відбувається, вміти виявляти різні почуття та емоції, демонструвати дитині здивованість, радість чи співчуття герою (відповідно до ігрової ситуації).

Спробуйте розробити варіанти таких ситуацій та програвайте їх (акторський тренінг).

Сюрпризний момент (ігрова ситуація) — несподівана поява ігрового персонажа або оригінальне пред'явлення дітям зображального матеріалу («До нас надійшла незвичайна посилка. Давайте подивимося, що в ній!.. Для чого і хто міг її надіслати? Що ми можемо з цим робити? Як?»).

Елементом сучасних інноваційних технологій є бінарні заняття (спілкування організується двома дорослими, наприклад, педагогом і психологом, арт-терапевтом, музичним керівником, художником). Сюрпризом, несподіванкою для дітей буде поява, наприклад, «Олівця», «Знайки», «Прибульця з космосу», майстрині-писанкарки, персонажа з картини і такс інше. Вони з'явилися з певною місією (з ідеєю, темою, з матеріалами, приладдям для роботи, з новим способом зображення, новою технікою) і стають учасниками пронесу.

Ігровий прийом «оживлення» приладдя, зображальних матеріалів, предметів, які образно відтворюються, допомагають дитині засвоїти правила користування ними, особливості форми, будови через «переживання», «проживання», «уособлення». Педагог вигадує ігровий (казковий сюжет), у якому предмети починають жити реальним життям. Він може залучити до цього дітей.

Ігровий прийом «подорож у картину» дає дитині можливість уявити себе всередині подій, зображених художником, відчути й пережити певний емоційний стан, осмислити колористичне і композиційне рішення, зануритись у світ краси природи, гармонію людських стосунків, таємне «життя» предметів. Така гра сприяє пробудженню в дитині художника.

Ігрові прийоми іноді використовуються педагогом як розважальні моменти (ситуації). Вони створюються за допомогою театральних елементів, декорацій, костюмів, музики, художнього слова тощо, мають відповідати головному дидактичному завданню заняття, підтримувати інтерес до роботи та її якості, допомагати педагогу реалізувати гедоністичну (розважальну) функцію мистецтва, а дитині — зрозуміти її і використовувати у своєму житті.

Прийом «програвання» зображень використовується педагогом з двох позицій:

• програвання готового зображення;

• програвання незавершеного зображення.

У першій позиції отримане зображення використовується як ігровий предмет («Як їжачок гриби збирав», «Консервуємо огірки та помідори», «Прикрашаємо ялинку»).

У другій позиції незавершене зображення стає полем ігрових дій, які спрямовані на досягнення образно-естетичної виразності («Будуємо вулицю: пройдемося нею, перевіримо, чи все зручно, подумаємо як прикрасити, розставимо дорожні знаки, спрямуємо транспорт...»). При цьому вирішуємо завдання, пов'язані, наприклад, із соціалізацією дитини.

Використання ігрових прийомів з рольовою поведінкою сприяє розпиткові окремих сфер особистості і соціалізації дитини. Дітям пропонують рол і фотографа, модельєра, перукаря, дизайнера, конструктора, гончара, будівника, екскурсовода, продапця-покупця та інше). Молодшим дітям краще пропонувати ролі звіряток, пташенят тощо. Педагог мас викликати в дітей інтерес до ролі, бажання прийняти її. Неабияке значення має інформація про неї та мотивація («Це особлива людина... Вона вміє робити такі речі... Вони потрібні для...»).

Визначеними ігровими прийомами можна скористатися в будь-якій формі спілкування з дітьми: на заняттях, у повсякденному житті, в самостійній художній діяльності.

5. Естетичне сприймання дійсності. Форми і методи організації естетичного сприймання дійсності. Формування уявлень про особливості образної мови різних видів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу, передачі певного стану, характеру, настрою героїв, творів мистецтва в цілому.

Одним з найдієвіших засобів естетичного виховання, формування естетичної культури є мистецтво. Впливаючи на емоційну сферу людини, воно формує її морально, розвиває її розум, почуття, уяву, допомагає побачити й оцінити красиве в оточенні. У становленні особистості дитини, моральному її вихованні велике значення мас емоційний розвиток. Образотворче мистецтво наочно демонструє дітям способи художнього втілення краси світу: образів природи, людей, історичних подій, казкових та побутових сюжетів.

Програмові завдання щодо ознайомлення дошкільнят з образотворчим мистецтвом сформульовано в Базовому компоненті дошкільної освіти: формування у дітей перших вражень про мистецтво, розвиток його сприймання, ознайомлення з такими видами образотворчого мистецтва, як живопис, графіка, скульптура, архітектура, дскоративно-ужиткове мистецтво. Кожен з цих видів має свої виразні засоби, що всебічно розкривають художню суть твору, цінність якого діти зрозуміють у процесі систематичного поглибленого сприймання і спілкування.

Щоб уміти бачити твір мистецтва, розуміти його зміст, відчувати його образи, перейматися почуттями і настроєм художника, глядач повинен мати розвинене естетичне сприймання. Естетичне сприймання — це глибокий і складний процес, здатність людини помічати прекрасне вжитті, літературі, мистецтві.

Успішний розвиток образотворчої діяльності: значною мірою залежить від збагачення пізнавального та естетичного досвіду дитини в процесі ознайомлення з довкіллям. Оскільки образотворча діяльність 2—3-річних дітей має емоційно-творчий характер, то і пізнавальну активність дитини цього віку слід спрямовувати на сприйняття краси в навколишньому світі, формування вміння емоційно відгукуватися на неї, помічати, відчувати і шанувати її цінність та неповторність, відтворювати це у власних роботах.

Джерелом формування естетичних почуттів є спостереження за навколишнім світом. Слід якомога частіше залучати дітей до спостережень за природою, предметами довкілля, людьми. Звертати увагу при цьому на їхні красу, характерні риси, особливості будови, спонукати до вияву позитивних емоцій та захоплення. Глибоке емоційне піднесення дитини, під час сприйняття предметів або явищ є важливим чинником для вияву інтересу до занять з образотворчої діяльності. Як наслідок, дитина отримує задоволення не тільки від споглядання краси, а й від процесу створення власної роботи,

У процесі сприйняття дитиною об'єктів навколишнього світу особливу увагу потрібно звертати на формування цілісної системи уявлень про них. Дитина має не тільки знати назву предмета, а й уміти бачити його характерні особливості, розуміти його призначення та взаємозалежність. У зв'язку, з цим набуває актуальності питання виховання сенсорної культури як формування у дитини здатності до орієнтації в різних властивостях реальних предметів. В образотворчій діяльності слід сприяти розвитку зорового та тактильного сприйняття. За їхньою допомогою дитина здатна осягнути такі властивості предметів, як форма, колір, будова, просторове розташування, розмір тощо.

Ознайомлення з творами видатних художників, скульпторів, народних майстрів українського та світового мистецтва. Безпосереднє знайомство з творами мистецтва може відбуватися як у музеях (доречніше відвідувати з батьками), так і в межах дошкільного навчального закладу. Добре, коли в дошкільній установі є спеціально облаштоване місце для експозиції художніх картин, скульптур, творів українського декоративно-ужиткового мистецтва (галерея в коридорі, кімната мистецтв, народознавства).

Ознайомлювати 2—3-річну дитину потрібно з творами, доступними її розумінню, з яскраво вираженим простим сюжетом, зображенням казкових персонажів, явищ та об'єктів природи, нескладних та яскравих візерунків. Увагу при цьому необхідно звертати на розвиток емоційної та зорової чутливості. Слід учити дітей виявляти характерні засоби виразності конкретного образу, висловлювати свої думки з приводу побаченого, формувати індивідуальні естетичні вподобання. Розглядання зразків творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва бажано супроводжувати відповідною музикою, що сприяє повному зануренню дитини у світ прекрасного.

Ознайомлюючи дошкільнят з мистецтвом живопису, педагог ставить такі завдання:

• розвиток естетичного сприймання живопису;

• розуміння змісту живописного твору;

• розуміння засобів художньої виразності;

• розуміння почуттів, які відтворив художник;

• формування ціннісного ставлення до живопису та вміння давати естетичну оцінку його творів;

• виховання морально-естетичних рис, інтересів і почуттів у процесі сприймання творів живопису.

З орієнтацією па ці завдання визначають основі вимоги, яким мають відповідати твори живопису для ознайомлення з ними дошкільнят:

• твір повинен бути реалістичний і високохудожній;

• за своєю тематикою він має бути близький до життєвого досвіду дитини і зрозумілий. (Дитина повинна мати певний обсяг знань про явища і предмети, зображені у творі);

• твір повинен діяти на дитину емоційно, викликати в неї естетичні почуття;

• йому має бути властива предметність, конкретність;

• використані художником засоби зображення змісту твору мають бути виразними, доступними і зрозумілими дітям.

Про вимоги до творів мистецтва для дітей Є. Фльоріпа писала, що мистецтво повинно бути багатим, різноманітним за змістом, за тими відчуттями, які воно викликає, а також за художньою виразністю. Одноманітність тематики, жанрів і прийомів виконання гальмує загальний і естетичний розвиток дитини.

Живопис є найскладнішим видом образотворчого мистецтва для сприймання дошкільнятами. У дитячому садку живопис найчастіше представлений репродукціями картин. Дошкільнят можна ознайомлювати з такими жанрами живопису, як натюрморт, пейзаж, портрет, казково-билинний та побутовий жанри (див. кольор. вкл., мал. 7—14).

У роботі зі старшими дошкільнятами щодо ознайомлення їх із творами живопису використовуються такі методи і прийоми:

• ігрові: ефект сюрпризу; хто більше побачить в картині; хто назве більше кольорів; відгадай назву картини; уявне входження в картину; дидактичні ігри: «Художній салон», «Виставка картин»;

• словесні: розповідь про художника і його творчість; вікторини; читання творів художньої літератури, сюжет яких співзвучний з темою картини; мистецтвознавча розповідь; розповідь — зразок особистісного ставлення педагога до змісту картини, відтворених подій;

• практичні: знаходження парних картин; оформлення виставок; оформлення куточка картини, оформлення картинами групи дитячого садка; створення альбомів, картинної галереї.

У процесі залучення дітей до живопису важливо синтезувати на заняттях різні види мистецтва, особливо на початковому етапі. Вміле використання музики, виразного читання посилює інтерес до живопису, загострює естетичні почуття дітей, підвищує їхнє емоційне сприймання, поглиблене розуміння художнього образу.

•*• Складіть методичну розробку спеціального заняття:І ознайомлення дітей:І живописом. Орієнтовні теми: «Золота осінь», «Зимонька-снігуронька», «Рання весна», «Квітучавесно», «Теплеліто», «Радіснедитинство», «Ласкава мама» та і/І.

Живопис і графіка як види образотворчого мистецтва характеризуються тим, що образи їх мають просторовий характер, передані па двомірпій площині і сприймаються безпосередньо тільки за допомогою зору. Для створення образу живопис і графіка використовують дещо різні засоби. У графіці основне —лінія, світлотіньові плями. Колір використовується обмежено. У живопису основними засобами є колір і колорит. Діти дошкільного віку по-різному сприймають твори живопису і графіки. Багатоплановість, багатофігурність композицій, складність сюжету живописних робіт відразу не сприймаються дітьми, виділяється лише колір, колорит. За ними дитина відчуває настрій картини. Твори графіки характеризуються простотою і лаконічністю зображень. Цс дає можливість навіть дітям молодшого дошкільного віку сприймати основне, визначати сюжетну лінію. Живопис же потребує тривалого зосередження, розглядання деталей картини для того, щоб зрозуміти особливості образів. Тому графіка доступніша для сприймання дітьми й ознайомлення з образотворчим мистецтвом слід починати із творів графіки, насамперед ілюстративної, виконаної класиками В. Лебедєвим, Ю. Васнецовим, Є. Рачевим та сучасними художниками В. Голозубовим, М. Баликіним, В. Мельниченко та ін.

Сприйманню дітей дошкільного віку доступні й інші види графіки: прикладна, станкова, плакат.

Завдання сприймання творів графіки дітьми дошкільного віку передбачають:

• розуміння дитиною змісту, жанрових особливостей літературного твору і характеру ілюстрацій до нього;

• сприймання засобів художньої виразності (малюнок, поза, рух, колір, композиція, персоніфікація);

• емоційне ставлення до зображеного, проникнення відповідними почуттями і настроями.

6. Мистецтво скульптури у педагогічній технології розвитку ліплення. Методи ознайомлення дітей з мистецтвом скульптури. Зміст дитячого ліплення. Пластичний, конструктивний та комбінований способи та їх значення у розвитку особистості дитини. Методика ознайомлення з виразними можливостями матеріалів для ліплення (глина, пластилін, віск, тісто). Методика навчання різним видам ліплення скульптури людини, тварин.

Ліплення — це вид образотворчої діяльності, в якому дитина за допомогою м'яких зображувальних матеріалів (глини, пластиліну, пластику, легомаси, тіста для ліпки та ін.) створює об'ємні образи повної або часткової тривимірності, що мають висоту, ширину, товщину. Ліплення як вид дитячої художньої діяльності в особистісно-орієнтованій моделі дошкільної освіти спрямоване на розвиток перцептивної сфери дитини, уявлень про форму, будову, пропорції, динаміку і пластику предметів, реалізацію її природної потреби в самостійній, ініціативній, творчій активності, задоволенні особистих інтересів у спілкуванні, грі, пізнанні скульптури як цікавої сфери людської культури.

Завдання і зміст розвитку дітей молодшого дошкільного віку в процесі занять з ліплення:

• розвиток емоційного сприймання предметів народної пластики, скульптури малих форм, скульптурних іграшок;

• пізнання властивостей та зображувальних можливої те і і матеріалів для ліплення (глини, тіста, піску та ін.) через експериментування, ігрові дії, спостереження;

• стимулювання інтересу до опанування процесу ліплення здатністю конструювати, змінювати, робити по-новому;

• стимулювання виявів ігрової та моральної мотивації;

• сприяння опануванню нескладних прийомів ліплення: слідів пальцями і паличками на поверхню глини або тіста, витискання формочками із розкоченої глини, розкочування прямими рухами рук, розкочування коловими, розплющування, згинання видовжених форм у кілі.іп1, защипування, витягування;

• зацікавлення ініціативи, кмітливості дітей в пошуку нових форм, маленьких творчих відкриттів, власних задумів;

• розвиток перцептивних дій, тактильних відчуттів, окоміру, дрібної мускулатури пальців рук, естетичних почуттів, образної пам'яті, уяви;

• виховання допитливості, зосередженості, самостійності, витримки, охайності,

В освітній роботі з дітьми молодшого віку особлива увага приділяється маніпулюванню, експериментуванню, дослідженню властивостей глини, тіста, пластиліну. Вони м'які, пластичні, їх можна розривати, ділити па частини, зліплювати в ціле, виліплювати образи. Водночас відбувається ознайомлення зі способами користування матеріалами: ліпити за столом, не розкидати, не змішувати, бути охайним.

Спочатку діти виготовляють з готових рельєфних стрічок кола, квадрати, прямокутники з глини або тіста, за допомогою формочок, кришечок, трубочок, пасочок вирізають ґудзики, намистинки, печиво, коржики, ватрушки. На гладеньких поверхнях діти можуть малювати стекою поглиблені зображення (лінії, крапочки, кільця, листячко, квіти), друкувати, робити відбитки, наносити рельєфи. Інтерес, що виникає у дітей до властивостей глини і тіста для ліплення в подальшому спрямовується на зображення конкретних предметів. Як показують дослідження, спочатку це можуть бути циліндричні форми, що виконуються розкочуванням прямими рухами рук: палички, соломка, олівці, стовпчики. Щойно діти навчаться їх ліпити, можна пропонувати творче конструювання з виліплених циліндричних форм, паличок (парканчики, будиночки з колодок, драбинки, решітки, сонечка, віконця, залізничну колію, місточок, млинок). Така діяльність дає великі можливості для виявлення ініціативи, кмітливості, самостійності, елементарних організаційних здібностей.

Рухи, що створюють коло, більш складні порівняно з тими, що використовуються для ліплення циліндра. Вони по гребують скоординованої діяльності лівої та правої рук, більшого зорового контролю за формою, що виходить, її корекції притисканням або послабленням натиску в окремих місцях. Дітям буде цікаво ліпити на такі теми: «Яблучка», «Частування для ляльок», «Цукерки горошок», «Яйце», «Гарні колобки», «М'ячі», «Вишеньки», «Апельсини», «Гусениця», «Намисто».

Поступово діти переходять до ліплення іграшок, предметів, що складаються з 2—4 частин циліндричної, кулястої, сплющеної форми. Це — літаки, сні попики, пташечки, курчатка, пірамідки, ляльки-неваляйки, ведмедики, зайчики-неваляйки, брязкальця, «чупа-чупси» тощо. Життєвий досвід підкаже їм багато образів і форм брязкалець-забавлянок у вигляді кульок, сонечок, квіточок, рибок, зайчиків, ведмедиків, півників.

Дітей середньої групи ознайомлюємо також з елементарними способами надання естетичної виразності виліпленим роботам: згладжувати поверхню виробів, наліплювати деталі й декоративні елементи, наносити стекою неглибокі рельєфи і мотиви декору. Внаслідок такої роботи формується працелюбність і зосередженість, здатність вносити в продукти своєї праці корективи, вдосконалювати їх на творчій основі.

Разом з тим сюжетне ліплення сприяє вдосконаленню якості, зображення окремих предметів (точніше передавати будову, пропорції) та оволодінню специфічними засобами художньої виразності в передачі сюжету (взаємодія персонажів композиції, їхнє розміщення на підставці, передача елементарних дій, пропорційного співвідношення за величиною).

Розпочинається ліплення в старшій групі з найпростіших, відомих дітям предметів — овочів, фруктів, грибів. Проте спосіб їх зображення більш складний, ніж в попередніх групах, — з натури. Працювати з натури в буквальному смислі діти старшої групи ще не можуть, оскільки в них іще не сформовано зорової і рухової координації. Натура тут виступає як підказка, наочний приклад у роботі. Корисно те, що діти звернуть увагу на характерні форми предметів, їхні пластичні властивості (морква — конус, кавун — куля, гарбуз — приплющена куля тощо).

Корисним для розвитку дітей буде ліплення різних видів грибів за муляжами. Бажано надати можливість кожній дитині виліпити 2—3 гриби різної форми, щоб вона могла порівнювати, спостерігати, виокремлювати і передавати найбільш яскраві і характерні ознаки предметів (форма, величина, колір ніжки, шапки гриба).

Робота з натури поступово впорядковує відому дитячу «стихійність» в ліпленні (бажання ліпити за уявленням або уявою), зосереджує увагу дітей на поставлених завданнях, розвиває увагу та окомір, зорову і рухову координацію, вчить сприймати пластичні властивості предметів у цілому.

Ліплення тварин і людей з натури в цій групі відбувається на основі керамічної скульптури народних майстрів (О. Железняк. «Птах», «Козел»; О. Селюченко. «Господині»; М. Пшценко. «Ведмідь» та ін.), скляної пластики малих форм (І. Ліцкевич. «Дідусь-козак», чортенята, півники, їжачки). Скульптура народних майстрів має узагальнені, обтічні, позбавлені деталізації форми і досить прості мотиви — звірята, птахи, козаки, панії (господині). Художні прийоми, якими послуговуються народні умільці, прості, наближені до можливостей дитячого ліплення. Так, лапи, ноги, крила, хвости, морди анімалістичних образів стовщені, огрублені. У пташок лапки замінює підставка, очі — дірочки, пір'я або волосся — гравіювальні рисочки. Людські фігури ліпляться на основі конусоподібної форми, що виключає ліплення піц робить образ стійким. Дітям можна показати, як досить дотепним способом народні умільці перетворювали конус-спідницю «панії» на чоловічі штани козака, защипуючи нижню частину спідниці по вертикалі.

Навчившись ліпити фігурки тварин в русі, діти можуть створювати з них прості сюжети: «Два цапки», «Дві кізочки», «Двоє жадібних ведмежат», «Півники-забіяки», «Дві курочки-чубарочки», «Кішка з кошенятами», «Собака з цуценятами» та інші. Тут важливо, щоб діти виявляли самостійність, фантазію в розміщенні персонажів сюжету на підставці, виразно зображали їхню взаємодію (граються, сперечаються, б'ються) та пропорційне співвідношення за величиною.

Опанування способів зображення образу людини в старшій групі також відбувається на основі ознайомлення з досвідом майстрів керамічної скульптури. Основою традиційного образу «панії», «господині» є порожнистий конус, який виготовляють, скручуючи топкий глиняний пласту форму кулька. До конуса доліплюються бюст, шия, голівка, руки-ковбаски. Виразності фігуркам надає деталізація елементами одягу (сорочка, хустка, керсетка, плахта), прикрасами (вінок, намисто), декорування наліпами, гравіюванням, малюванням. Образи козаків декоруються такими елементами, як вуса, «оселедці», смушеві шапки, солом'яні капелюхи, декоративні пояси, люльки.

Образи ліплення можуть бути різними: Дід Мороз, Снігуронька, хлопчик і дівчинка в зимовому одязі, лижники, хокеїсти, фігуристи, гімнасти та ін. Ліпити їх можна комбінованим (голова, тулуб, ноги з цілого шматка, а руки приєднуються) або пластичним способом (вся фігура з цілого шматка). Виразності фігуркам надають деталі одягу (шапочки, комірці, рукавички, застібки, шарфи) та атрибути (лижі, ковзани, гімнастичні кільця, ключки). У зображенні цих образів для дітей відкриваються значні можливості самостійних творчих рішень: як змоделювати форму, щоб вона гарно виглядала з різних боків; як передати рух, бо він у скульптурі є важливим засобом виразності; які деталі та аксесуари виліпити, як виставити фігури у красивому гармонійному співвідношенні, щоб вони радували око, давали і дитині, і глядачам задоволення.

Глина — найбільш доступний природний матеріал для занять з ліплення. В Україні глина трапляється практично у всіх місцевостях і має різноманітні кольори: жовто-коричневий, білий, сірувато-білий, зелено-блакитний, бурий, цеглянисто-чсрвоний та інші.

Пластилін — штучний матеріал, виготовлений на основі поєднання глини, воску, олії та барвників. Він пластичний, але пружний, тому перед застосуванням його треба розігрівати. Пластилін має багато кольорів і відтінків, його можна змішувати для отримання нових колірних відтінків. Пропорції для кожного кольору добираються окремо (табл. І).

Тісто для ліплення — м'який, приємний на дотик, пластичний матеріал. Можна використовувати звичайне харчове (тісто для крекера) і технічне тісто. Для приготування технічного тіста треба змішати склянку борошна зі склянкою солі «Екстра» та 1/3 склянки води. Дехто радить додавати столову ложку клею для шпалер або 1/2 чайної ложки маргарину. Борошно можна використовувати низькосортне пшеничне або суміш пшеничного із житнім. Тісто можна пофарбувати аніліновими, харчовими барвниками, порошком какао, розчинною кавою чи просто гуашевими фарбами. Для цього вливають барвник або всипають порошок і вимішують до рівномірного забарвлення.

Вологий пісок - природний матеріал для ліплення на вулиці і в приміщенні, якщо створено відповідні умови. Специфіка матеріалу дає змогу виготовляти різноманітні об'ємні і рельєфні зображення способом формування (заповнення і вивільнення форм). Вироби із піску мають узагальнені форми без особливої деталізації. З піску можна ліпити скульптури, додаючи в нього клей. Деталізувати, декорувати, акцентувати образи можна галькою, мушлями, черепками з майоліки.

Віск, парафін. Під чає нагрівання стають пластичними. Працювати з ними треба швидко, бо при охолодженні матеріал твердіє. Фігурки з воску і парафіну виходять блискучі, гладенькі, приємні на дотик. З цих матеріалів можна відливати скульптурки, використовуючи пресформи (фабричні або виготовлені з пап'є-маше).

Сніг, лід. Липкий сніг використовується взимку для ігрового ліплення. Можна використовувати різні способи створення скульптури: наліплювання, доліплювання, «обрізання», зішкрібання. Для надання виразності фігурам їх можна розмалювати фарбами, чорнилом, сажею, інкрустувати вставками із камінчиків, вуглинок, кісточок із фруктів, насіння тощо.

Стеки. Це інструменти фабричні (з пластмаси) і саморобні (з дерева) для надрізання заготовок, вирівнювання поверхні виробу, розрізання частин, виготовлення отворів, примазування частин, нанесення рельєфів.

Ганчірки, поролонові губки. Товста волога ганчірка або губка необхідна, щоб витирати інструменти, пальці, зволожувати поверхню виробу. Треба тримати її на мисочці, щоб не забруднювала і не зволожувала стіл. Суха ганчірка прислужиться тоді, коли треба, щоб інструменти і пальці були сухими.

Усі зазначені вище атрибути розвивального середовища будуть працювати на особистісний розвиток дитини за умови активної взаємодії з ними її внутрішнього «Я», коли вони стануть її особистою цінністю, супутниками, друзями, помічниками, допоможуть їй самореалізовуватись у процесі творчої діяльності заради власного успіху та благополуччя: зліпити, щоб разом погратися, порадувати, почастувати, порадіти, помилуватися.

7. Методика та зміст декоративно-прикладної діяльності: декоративне малювання, аплікація, декоративне ліплення, виготовлення робіт із природного матеріалу, сувенірів з викидного матеріалу, вишивка, вишивка-плетінка, моделювання одягу, оформлювальна діяльність, ікебана. Декоративне малювання: трансформування природних форм у орнаментальні мотиви, елементи декоративного малювання, декоративні розписи.

Декоративна діяльність, організована педагогом у період дошкілля, забезпечує сприятливі умови для успішності дитини в художній праці, яка є частиною шкільної навчальної програми.

Домінантою декоративного мистецтва є його ужитковий характер, здатність додавати нових художньо-естетичних рис предмету, об'єкту, середовищу, робити їх виразнішими, красивішими. Головним інструментарієм декоративного мистецтва є стилізація (умовність, невизначеність) форми і декор (система прикрашання).

Вчені доводять, що за своєю естетичною специфікою декоративне мистецтво близьке дітям, воно відповідає характерному для дошкільного віку естетичному сприйманню предметів, людей та інтер'єру. Насамперед узагальненість, загостреність образів, лаконічність форм, прикрашань, смислова точність, конкретність та яскравість кольору, контрасти у фактурній обробці окремих елементів композиції є характерними рисами дитячої образотворчості так само, як і професійного декоративного мистецтва. Дошкільнят приваблює різноманітність видів художньої практики, матеріалів і технік, а також практичність багатьох його видів та жанрів. Це свідчить про те, що декоративна діяльність відіграє важливу роль у художньому вихованні та освіті дитини. Період дошкілля є першою сходинкою на шляху осягання дитиною естетичних закономірностей довкілля.

У системі видів декоративної діяльності дошкільнят провідне місце посідає декоративне малювання. Його особливістю як виду образотворчості є малювання стилізованих рослинних, зооморфних (тваринних), антропоморфних, геометричних слсмснтів-символів; поєднання їх в орнаментальну композицію (орнамент, візерунок, розпис) і декорування предметів, форм, зображень. Декоративне малювання можна розуміти також як техніку декорування предмета. За її допомогою створюють яскраве панно, фриз, розпис, орнамент. Технологію декоративного малювання визначають: прийоми стилізації і трансформації природних форм в орнаментальні мотиви, символічне значення кольору та форми, орнаментальний ритм, композиція на предметі.

Ця техніка декорування застосовується в роботі з різними матеріалами: папір, глина, тканина, дерево, скло, пап'є-маше та інше. Діти розписують декоративним малюнком виліплені з глини фігурки, паперові вироби (макети будинків, транспорту, оригамі-вироби), серветки, одяг, рушники з тканин, дерев'яне хатнє начиння, іграшкові меблі. Декоративні елементи (стилізовані рослини, тварини), орнамент діти використовують в малюванні на сюжети казок.

Засобами навчання декоративного малювання виступають:

• рослинний і тваринний світ, природні кольори та форми;

• світ декоративного мистецтва;

• український національний орнамент.

Робота з орнаментом розважає дитину (краса), покращує настрій, заспокоює (ритм), розвиває (пошук, вибір, прийоми стилізації, перетворення, моделювання), виховує (смак, відчуття стилю, міри, гармонії). Тому орнамент володіє значним потенціалом для інтелектуального та духовно-естетичного розвитку особистості.

Педагогічною метою є ознайомлення дітей з орнаментом як формою мистецтва і видом декору, засобом прикрашання, набуття дитиною необхідної компетентності для розгортання власної декоративної діяльності, в якій вона буде самовизначатися і самостверджуватися.

Педагогічні завдання визначаються низкою спеціальних умінь:

1. Уміння використовувати колір як простий декор (зафарбовування) під час малювання.

2. Уміння визначити зміст майбутнього візерунка (стилізовані елементи за мотивами народних розписів, реальні природні форми, фантастичні казкові мотиви).

3. Уміння складати візерунки у смузі за законами орнаментального ритму (повторення або чергування елементів, злагоджене колористичне рішення).

4. Уміння прикрашати орнаментом різні форми, поверхні, предмети за законами прикрашання (єдине колористичне рішення, композиція, узгоджена з формою та призначенням предмета у побуті).

5. Уміння розуміти й адекватно оцінювати виражальні можливості елементів декору (колір як простий декор предмета, орнамент як ускладнений декор) та оптимально використовувати їх у зображувальній діяльності.

Практика дошкільної освіти накопичила чималий досвід залучення мистецтва народних художніх промислів України до педагогічних технологій декоративного малювання. Це розпис на гончарних та керамічних виробах сіл Опішня, Косова, Дибинців, орнаменти Решетилівських, Полтавських вишивок, Петриківський розпис на папері, дереві, пап'є-маше, розписи дерев'яних іграшок міст Яворова, Ужгорода та ін.

До змісту теоретичних занять вводять відомості з декоративного мистецтва, його видів та призначення за класифікацією: посуд, одяг, меблі, споруди, речі побутового призначення; про творчий процес майстрів декоративного мистецтва; як виникає задум прикрашання, відбуваються пошуки способів його реалізації; про техніки прикрашання (малюнок, вишивка, різьблення, тиснення, ліплення, випалювання); як досягається довершеність; відомості про розпис, орнамент, символіку кольору та окремих елементів (хвиляста лінія, квітка, птах) як складових декору.

До змісту практичних занять педагог вводить навчання малювання елементів рослинного, геометричного, тваринного орнаменту. Цієї послідовності парто дотримуватися, оскільки інтерес дітей до рослинного орнаменту більший, ніж до геометричного, а стилізованих тварин діти старшого віку малюють краще.

Після вправ у малюванні елементів доцільно переходити до малювання розпису. Домінантою занять стає ознайомлення з кольоровим ритмом і ритмом головних та допоміжних елементів.

Наступне заняття передбачає навчання об'єднання елементів у стрічковий візерунок. Домінантою є оволодіння орнаментальним ритмом. Діти засвоюють принцип повторення елементів (простий ритм) або чергування елементів за кольором, а потім за формою (ускладнений ритм). Отже, методика навчання декоративного малювання передбачає заняття-вправи в малюванні за принципом: елемент-розпис, візерунок.

Особливу групу практичних занять становлять творчі дії зі складання власного візерунка або прикрашання декором (окремі стилізовані елементи, розпис, орнамент) предметів чи площинних форм. Домінантою стає активізація самостійних пошуків задуму, вибір засобів його реалізації (композиційний і колористичний ритм), настанова на досягнення довершеності.

Педагог спонукає дітей до використання набутих знань з декоративного мистецтва, навичок з декоративного малювання і творчих вмінь з декорування предметів у предметному, сюжетному малюнках, зліпках, макетах споруд тощо, у повсякденній діяльності під час розглядання творів живопису, скульптури, архітектури, книжкової ілюстрації. Педагог обговорює з дітьми як художники використовують різні елементи декору у своїй творчості.

Декоратичне ліплення: технологія та методика

Декоративне ліплення збільшує можливості дітей в образотворчості тим, що збагачує зображальні техніки новим оригінальним способом оздоблення предметів, об'ємних форм, окреслює для дитини нові способи для самопрезентації в соціумі через виготовлення соціально цінних артефактів дитячої субкультури.

Декоративне ліплення як предметна діяльність— це створення дітьми посуду, декоративних пластин — кахлів, прикрас, скульптур за мотивами народних іграшок, виготовлення сувенірів-оберегів. За технологією декоративного ліплення дитина може оздобити предмет орнаментом геометричного та рослинного характеру (як рельєф, барельєф та контррельєф). Дошкільня може наліпити орнамент або прокарбувати його на тлі виробу, наприклад посуду або скульптурної іграшки.

Для успішного оволодіння навичками декоративного ліплення педагог використовує предмети декоративно-ужиткового мистецтва, художні вироби народних майстрів України, Росії та інших країн. Наприклад, димківську, филимонівську, богородську, опішнянську, яворівську іграшки, посуд Гжелі, Опішні, Косова, Ужгорода, Василькова.

Процес декоративного ліплення визначається за двома головними етапами: виготовлення предмета і його декорування. У декоративному ліпленні діти працюють з глиною, пластиліном, воском, тістом.

Цілеспрямоване ознайомлення дитини з декоративним ліпленням може розпочинатися значно раніше, ніж це відбувається у практиці дошкільної освіти, якщо розгортати навчання на матеріалі декоративного мистецтва, насамперед виробах народних май стрів (іграшка, посуд). Відома дослідниця в галузі дитячого декоративного ліплення Н. Халезова зазначала, що під впливом народної іграшки діяльність дитини в ліпленні набуває активного творчого характеру.

Аплікація: технологія та методика

Аплікація (від лат. арріісаііо — накладення) — спосіб створення художнього зображення з різних фігур, які вирізані з різного матеріалу і наклеєні або пришиті на відповідне тло.

Аплікація є технікою, за допомогою якої дитина може створювати красиві, власне декоративні зображення, картини-панно предметного чи сюжетного характеру, портрети, вітальні картки. Педагогічною мстою стає ознайомлення дітей з новим способом отримання зображення.

Завдання педагога:

• викликати інтерес дітей до нової техніки;

• ознайомити з різними матеріалами для виготовлення аплікацій;

• навчити різних способів вирізування і допомогти осмислити етапи виконання аплікації та ужиткові можливості цієї техніки.

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні такі прийоми роботи з папером: різання, вирізування, обривання, склеювання, складання і фальцування (згинання).

Техніка вирізування зі смужки паперу, складеного навпіл, дає змогу отримати симетричну форму (наприклад, красива ваза, в яку можна поставити букет квітів), ялинка, квітка, листочок. Зі стрічки, складеної «гармошкою», можна отримати зображення, яке стане декоративним фризом або основою для візерунка. Вирізування окремих геометричних форм відкриває можливості для виготовлення мозаїки з кольорового паперу. Вирізування силуету за намальованим контуром-рисунком або без нього дає можливість зображати предмети, які не мають візуальної симетрії (птахи, звірі та ін.). Техніка «обрива