Особливості інфляційного процесу в Україні

Вперше в Україні заговорили про інфляцію лише 1991 р., хоч потужний інфляційний потенціал закладався ще в колишньому СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним державним монополізмом та відсутністю ринкової конкуренції, а з іншого — спотвореною структурою виробництва, надзвичайно високою част­кою військово-промислового комплексу, надмірним "старінням" основних фондів, неефективним використанням капітальних вкла­день, ресурсів тощо.

За глобального державного регулювання економіки та жорст­кого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів грубо порушувався автоматично діючий зв'язок між зростанням грошо­вої маси, платоспроможного попиту і рівнем цін. Останні, як правило, "заморожувались", незважаючи на зростання попиту за надто обмеженої пропозиції, що виключало відкриту форму інфляції. Внаслідок цього постійно збільшувалася товарно-гро­шова розбалансованість сфери обігу, тобто збільшувався незадово- лений платоспроможний попит, який постійно тиснув на товарні ціни. За таких умов інфляція набрала прихованої (придушеної) форми і виявлялася в хронічному дефіциті товарів, зростанні цін на "чорному" ринку та зниженні ринкового курсу національ­ної валюти.

Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (період 1991- 1994 рр.) мав і специфічні особливості. Вони пов'язані, насам­перед, з непослідовністю економічних перетворень, прорахунками в економічній політиці, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації, надмірними бюджетними видатками.

Особливо швидкому зростанню інфляції (від прихованої до гіперінфляції) протягом 1991-1993 рр. сприяли, з одного боку, вкрай незадовільна структура виробництва, його низька ефектив­ність, падіння спочатку темпів, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого — нарощування дефіциту державного бюджету зі зменшенням надходження доходів та непомірним зрос­танням державних витрат. Якщо 1991 р. дефіцит бюджету Украї­ни становив 14% ВВП, то 1992 р. він збільшився до 29%. Бюд­жетні видатки зросли до 72% ВВП. Економіка втратила здатність задовольняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Крім того, внаслідок інфляції реальна вартість загальних держав­них доходів постійно зменшувалася. Тому держава змушена була весь час "збільшувати оберти" емісійного верстата, щоб компен­сувати фінансові втрати від інфляції.

Первинна емісія — головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімке падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991 р. до половини 1994 р., коли індек­си цін підвищилися з 240% 1991 р. до 2100% 1992 р. і перейшли в гіперінфляційне зростання 1993 р. — 10255% на рік. Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались з рішення державних органів. У 1992 р. кре­дитна емісія сягнула нечуваної доти суми — 1 трлн. крб. (500% від обсягу грошової маси на початок року). Вона була спрямова­на на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів госпо­дарської діяльності, поповнення їх обігових коштів, на видачу дотацій державним підприємствам тощо. 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились аж у ЗО разів і становили вже близько ЗО трлн. крб.

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії стали голов­ною причиною гіперінфляції 1993 р., поглиблення фінансової кризи, яка набрала затяжного характеру. Додатковим чинником зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кре­дити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижчі за темпи інфляції.

Одним із найважливіших чинників інфляції були кредити Уряду, які надавалися безплатно. Вони становили на 1 січня 1994 р. 85,9% в загальному обсягу випуску платіжних засобів, або 141,5 трлн. крб. Ці гроші не виступають як капітал, прак­тично обертаються лише один раз і перетворюються на бюджетне дотаційне фінансування.

За такої ситуації емісія була неминучою. Вона слідувала за адміністративним підвищенням цін, була його наслідком. При цьому слід урахувати й те, що в Україні тоді не існувало чіткого розмежування між бюджетною та кредитною системами. У цій ситуації автономність НБУ була лише формальною, а кредитна емісія мала фіскальну природу, тобто здійснювалася не на кре­дитних, а на суто дефіцитних засадах. Відтак основним винуват­цем інфляційного процесу були державні структури, які за допо­могою емісійного верстата намагалися компенсувати надмірні (амбіціозні) бюджетні витрати, значною мірою породжені недоско­налою економічною політикою.

Слід зазначити, що інфляція в Україні характеризувалася не лише високими темпами зростання, вона також поєднувалася з економічним спадом та зростанням державного боргу. Такий сце­нарій розвитку подій створював певну необхідність для формуван­ня в Україні економічної кон'юнктури на зразок стагфляції, яка характеризується, з одного боку, наявністю ознак стагнації еко­номіки, а з іншого - наявною інфляцією. Одним із таких сценаріїв був розроблений англійським економістом А. Філіпсом, який сформулював закономірність існування зворотної залежності між рівнем безробіття та динамікою цін (відома в економічній теорії як крива Філіпса). Ця крива графічно показує, яку економічну політику необхідно проводити, щоб забезпечити оптимальне балан­сування між розмірами безробіття та помірними темпами інфляції, що мають зараз місце в економіці України.

На сучасному етапі в Україні крива Філіпса може бути врахо­вана в економічній політиці лише частково. По-перше, знижувати рівень інфляції шляхом збільшення числа безробітних неможливо, оскільки вже сьогодні мільйони людей не мають роботи. Ще більше є приховане безробіття, яке в окремих галузях сягає 80%. По-друге, створити додаткову кількість робочих місць можна шляхом застосування моделі "стимулювання сукупного попиту", що включає:

ü збільшення державних інвестицій;

ü скорочення розмірів податків на доходи фірм та подоходного податку з громадян;

ü розширення експорту товарів.

Проте, якщо активізувати ці фактори сукупного попиту й сти­мулювання виробництва, то скорочення рівня безробіття, як по­казує світовий досвід, може бути досягнуте за рахунок зростання Цін, тобто зростання рівня інфляції.

Можлива й інша схема, за якої економічне зростання і знижен­ня безробіття цілком можуть компенсувати вади помірної інфля­ції. З цього приводу в Парламенті України все частіше дискуту­ється пропозиція про те, що можлива контрольована емісія гро­шей, тобто чітко зорієнтована цільова емісія, що здійснюється в обмеженому обсязі й під конкретні програми. На думку деяких народних депутатів, постійний та ефективний контроль з боку держави за обмеженою цілеспрямованою грошовою емісією може стати надійною гарантією, з одного боку, недопущення надмір­ної інфляції, а з іншого — справжньої підтримки власного това­ровиробника. Можливий приріст грошової маси не повинен пере­вищувати темпів економічного зростання. Лише за умови ефектив­ного завершення приватизації, проведення зваженої політики цін і податків, обґрунтованої бюджетної, кредитної політики можливе динамічне економічне зростання, на основі якого грошова емісія може стати цільовою і гривня остаточно може вийти з тіньової економіки.