Історія розвитку педіатрії в Україні

Термін педіатрія походить від двох грецьких слів - pais, paidos - дитина та iatreia - лікувати, тобто лікувати дитину. Як наука педіатрія має набагато ширший зміст. Вона охоплює питання анатомії, фізіології, гігієни дитячого віку, вигодовування дітей, усі хвороби (внутрішні, інфекційні, спадкові та ін.) дитячого віку, а також їх профілактику. В деяких країнах паралельно з терміном педіатрія часто вживається термін педологія - вчення про дитину (ж. „Педіатрія і Педологія” - інтернаціональний журнал Австрійського міжнародного педіатричного товариства, Відень).

Дуже важливими в медицині є гігієнічні аспекти, які включають комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на збереження здоров’я людини, на оздоровлення умов життя її на Землі.

Гігієна стала символом здоров’я. Термін гігієна походить від грецького hygieinos (цілющий) - той, що зміцнює здоров’я. Згідно грецькою міфологією Гігієя (Hygieia) - це ім’я доньки Асклепія, бога медицини. Сьогодні гігієна - наука про збереження і зміцнення громадського здоров’я. Окремим її розділом є гігієна дітей та підлітків. Гігієна дітей та підлітків обґрунтовує і розробляє профілактичні заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я дітей. Ця дисципліна вивчає вплив різних факторів навколишнього середовища, аналізує, оцінює та прогнозує їх дію на організм, що росте. На основі наукових даних розробляються гігієнічні норматива, обґрунтовуються лікувально-профілактичні та оздоровчі заходи, спрямовані на зниження захворюваності, вдосконалення функціональних можливостей, збільшення працездатності та гармонійний розвиток дітей та підлітків.

Педіатрія і гігієна дітей та підлітків тісно пов’язані між собою, оскільки їх зміст відповідає діяльності лікаря, спрямованої на спостереження за здоровою та хворою дитиною, профілактику захворювань. У цьому плані знання та навички лікаря, якими він має оволодіти для висококваліфікованого виконання своїх обов’язків, можуть бути визначені термінами „всі медичні проблеми дитячого віку” або „медицина дитинства”. Остання охоплює такі види діяльності лікаря-педіатра та лікаря з гігієни дітей і підлітків щодо здорової дитини, як профілактика захворювань, догляд за дитиною, режим дня, організація фізичної активності та відпочинку, навчання, загартовування, вигодовування і харчування; щодо хворої дитини - частота хвороб у житті дитини, їх етіологія, патогенез, клініка, перебіг, діагностика, профілактика, всі медикаментозні та немедикаментозні методи лікування і реабілітації.

Знання основ педіатрії та гігієни дітей і підлітків необхідні і в діяльності вихователів дошкільних закладів, педагогів шкіл. Адже саме вони мають справу зі здоровими дітьми і від рівня їх професійної підготовки буде залежати здоров’я дітей і підлітків. Тому педагогічні працівники повинні також знати деякі аспекти з історії розвитку цих дисциплін. Медичне обслуговування дітей, безсумнівно, проводилося з найдавніших часів існування населення на планеті. Пильна увага приділялася цьому питанню за часів Київської Русі і Галицько- Волинського князівства, куди знання та досвід медичного обслуговування проникали з Греції та Риму, середньоазіатських, а згодом із західноєвропейських країн (Німеччини, Італії, Англії, Франції, Польщі).

 

У стародавніх рукописах Риму, Греції, Індії, Китаю, Єгипту, Вавілону, Ассирії, Ізраїлю, Узбекистану є досить чіткі поради щодо догляду і вигодовування дітей, лікування дитячих хвороб.

 

Славнозвісний Гіппократ (460-372 рр. до н. е.) попри те, що в основному вів дослідження організму дорослих людей, написав книгу „Про природу дитини”, в якій приділяв увагу особливостям росту і розвитку дитини, зокрема новонародженої та грудного віку. Зауважимо, що вчений помітив різницю між організмом дитини і дорослої людини не тільки в антропометричному плані та масі тіла, а й у реакції на різні подразники, у виникненні і проявах хвороб, їх перебігу.

 

Значний внесок у питання медичного обслуговування дітей зробив Соран Ефеський (близько 138-98 рр. до н. е.) - видатний лікар СтародавньоїГреції. Він навчався в Александрії (Єгипет), а тривалий час працював у Римі. Вивчав жіночі хвороби, акушерство і лікував дітей раннього віку, зокрема новонароджених. Він розробив методики перев’язування пуповини, промивання очей новонародженим, першого вигодовування. Досить детально розробив методику пальпації та аускультації органів черевної порожнини, дослідження сечі та мокротиння. Соран Ефеський є автором книжок „Жіночі хвороби” (містить дуже цінні дані про методику ведення пологів для збереження здоров’я новонародженого), „Про гострі та хронічні хвороби”.

Багато питань щодо лікування дорослих, яке згодом застосо­вувалося до дітей, висвітлили у своїх працях видатний учений Стародавнього Риму Гален і китайський учений Чан-Чун-Цін.

 

Визначним ученим, мислителем і цілителем був узбецький лікар Абу Апі Ібн Сіна (Авіценна). Авіценна написав понад 300 книг. Серед його праць найвидатніші „Канон медичної науки” і „Книга зцілення” (1010-1020 рр.).

У „Каноні медичної науки” вміщено відомості майже з усіх питань медицини і в тому числі з педіатрії і гігієни. Автор досить детально виклав питання, що торкаються здорової дитини, збереження та зміцнення її здоров’я, гігієни, вигодовування, харчування, починаючи з періоду новонародженості, і у всі наступні вікові періоди. Він описує безліч спостережень і дає розумні поради, які базувалися на них. Детально зупиняється на вигодовуванні дітей, ставленні матері до своєї дитини, особливо раннього віку, що, на його думку, допомагає формуванню характеру та здоров’я дитини, її загартовуванню. Докладно зупиняється на характеристиці різних хвороб у дітей, методах їх діагностики та лікування.

Авіценна першим висловив думку про заразність натуральної віспи. Для лікування глистяної інвазії він рекомендує давати дітям полин. Його книга „Канон медичної науки” - прославлена праця, що формувала медичне мислення багатьох поколінь. У Європі середніх віків ніхто не міг зрівнятися з Авіценною за обсягом знань, за чудовими результатами його праці, які він виклав у цій книзі (Б.Д.Петров, 1981).

Цю книгу перекладено більшістю мов тодішнього цивілізованого світу, зокрема грецькою і латинською. Це дало можливість використовувати її в університетах, які в той час відкривалися в Італії, Греції, Англії, Німеччині, Польщі. Вона протягом багатьох століть була головним підручником для підготовки лікарів у європейських медичних школах, зокрема в Ягайлонському університеті (Польща).

Отже, студенти, які вивчали медицину в цих університетах, засвоювали також знання з медичного обслуговування дітей. Це згодом послужило поштовхом до формування кафедр педіатрії та педіатричних факультетів в університетах і підготовки лікарів-педіатрів.

Перше у світі друковане видання з педіатрії вийшло у Падуї (Італія) у 1472 р. - „Книжка про хвороби дітей” Павла Бачсллярда. Вона використовувалася як посібник для підготовки лікарів і лікування, хоча на той час у жодному університеті ще не було педіатричних кафедр і клінік.

 

Перші форми організації медичного обслуговування дітей в Україні виникли ще в Київській Русі за князювання Володимира та Ярослава Мудрого. У цей час розпочали організовуватися перші притулки і шпиталі за взірцем візантійських і арабських часів середньовіччя. Це і притулки (ксенодохії) для хворих мандрівників, і будинки для сиріт і підкинутих дітей.

У Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві педіатрія розвивалася під впливом античної та західноєвропейської медицини.

Виділення педіатрії в окрему науку розпочалося в XIX ст., коли вона відділяється від акушерства та терапії. Тільки з початком XX ст. вона стає обов’язковою дисципліною на медичних факультетах університетів.

Організацію медичних факультетів при університетах спочатку було здійснено в Петербурзі та Москві, а потім у Києві, Харкові та інших містах України. Велику роль у підготовці медичних кадрів у цих університетах відіграла попередня підготовка молоді в Києво- Могилянській академії, а також у медичних школах інших міст України - Єлисаветграді (Кіровоград), Єкатеринославі (Дніпро­петровськ), Кременці, Полтаві, Переяславі та ін. Після закінчення таких шкіл більшість молоді вступала на медичні факультети згаданих університетів.

На початку XIX ст. розпочали видаватися популярні брошури, присвячені догляду за дітьми. У 1843 р. в Петербурзі було видано „Посібник з виховання і здоров’я дітей” Кіндрата Грума-Гржимайла. Він також видавав медичну газету „Друг здоров’я”, в якій друкувалося багато матеріалу про охорону здоров’я дітей.

Так трапилося, що видатні українські вчені, талановиті лікарі, які народилися в Україні, закінчували російські університети, ставали видатними вченими в Росії. На жаль, їй, а не українському народові вони служили все життя. Але їхні ідеї проникали і в Україну.

 

Першим українцем за походженням, який приділяв багато уваги педіатрії, був

Нестор Амбодик-Максимович. Це один із перших лікарів Росії, котрий добре розумів значення охорони здоров’я дітей для народу. Після закінчення Київської духовної академії і Страсбурзького університету та захисту докторської дисертації він читав лекції в Петербурзі. Здобувши звання професора, очолив акушерську школу. Водночас Нестор Амбодик-Максимович багато уваги приділяв захворюванням дітей раннього віку. У посібнику з питань акушерства і педіатрії „Мистецтво сповивання” він багато місця приділив фізіології новонароджених, вихованню та лікуванню дітей раннього віку, їх харчуванню та догляду за ними. У своїх працях він надавав важливого значення гігієні дітей, описував клініку та класифікацію дитячих захворювань, які розвиваються внаслідок неадекватного харчування. Широке знайомство з працями античних лікарів і передовими ідеями лікарів західних країн дозволили йому відкрити першу сторінку в педіатрії тодішньої Росії.

Нестор Амбодик-Максимович уперше висунув тезу, якої дотримувався все життя, про нероздільність теорії і практики, про те, що думка і вплив досвіду пов’язані нерозривною спільнотою. Він відстоював ідеї важливості профілактики хвороб, яку вважав основою медицини та індивідуалізації лікування, необхідність природного вигодовування, свіжого повітря та рухливості для нормального розвитку дитини. Багато зробив для введення у практику фітотерапії. Відстоював необхідність використання заходів, спрямованих на запобігання дитячій смертності, яка в ті роки була надзвичайно високою.

 

Видатним педіатром і акушером був С. X. Хотовицький, українець за походженням. Після закінчення гімназіїта Петербурзької медико- хірургічної академії вивчав акушерство, жіночі хвороби і педіатрію у Відні, Берліні та Лондоні. Повернувшись, очолив кафедру акушерства, жіночих і дитячих хвороб, став академіком.

На кафедрі С. X. Хотовицький, по суті, вперше став читати повний курс дитячих хвороб, який займав третину всіх лекцій. Ці лекції, котрі відрізнялися передовими ідеями не лише в Росії, а й у Європі, увійшли до його книги „Педіатрика” (1847). С.Х.Хотовицький зазначав, що дитина - це не доросла людина в мініатюрі. Організм дитини суттєво відрізняється від організму дорослої людини не тільки за розмірами, а й тим, що він постійно росте, розвивається і вдосконалюється. Обмінні процеси, функціональні особливості органів і систем надають дитячому організмові універсальності. Це мають враховувати не лише батьки та родичі, а й ті, хто досліджує ріст, розвиток дитини, а також доглядає за нею.

Починаючи з 2-ої половини XIX ст., питанням вивчення педіатрії і гігієни в університетах приділяли значної уваги. Першу кафедру дитячих хвороб при Київському університеті святого Володимира відкрито в 1889 р., хоча спеціальну дитячу клініку відкрито тільки в 1891 р. Першим керівником педіатричної клініки став В.Є.Чєрнов. Він мав добру підготовку як лікар-педіатр і тому відстоював думку про нерозривний зв’язок наукової та практичної діяльності лікаря- педіатра. Базою для викладання педіатрії була перша дитяча клініка.

 

Видатним українським педіатром, який відіграв значну роль в розвитку педіатрії і гігієни на Україні та в Росії, був І.В.Троїцький. Його праці мали велике значення у галузі впливу зовнішнього середовища на ріст, здоров’я та повноцінне життя дитини. В організації системи медичного забезпечення дитячого населення

І.В.Троїцький надавав великого значення профілактичним заходам, фізичному вихованню, прищепленню гігієнічних навичок у ранньому віці з поступовим залученням дитини до трудового процесу. Він вважав, що соціальний чинник є однією з найважливіших умов у виникненні і поширенні багатьох захворювань, особливо інфекційних. Своїми дослідженнями І.В. Троїцький збагатив методи діагностики багатьох дитячих хвороб (кашлюку, паротиту, скарлатини тощо). Його „Курс лекцій з хвороб дитячого віку” (1887) по суті був першим повноцінним підручником з педіатрії в Україні.

У 1920 р. медичний факультет Київського університету реорганізовано у Київський медичний інститут, а в 1930 р. в інституті створюється факультет материнства й дитинства.

Після другої світової війни майже вся територія України увійшла до Радянського Союзу. Основні наукові медичні установи були зосереджені у Москві, де функціонувала Академія медичних наук. Тому українські вчені спілкувалися в основному з ученими Москви.

Значну роль у розвитку педіатрії в Україні відіграли видатні російські вчені того періоду. Серед них варто відзначити академіків Г.Н.Сперанського, М.С.Маслова, О.Ф.Тура і Л.О.Ісаєву.

Г.Н.Сперанський свою наукову діяльність присвятив питанням неонатології, алергії, гострих захворювань травного каналу в дітей раннього віку, кишкових інфекцій, захворювань органів дихання.

Досягненнями М.С.Маслова, присвяченими раціональному дієтичному харчуванню здорової дитини, обміну речовин у її організмі, вивченню діатезів, питанням профілактики захворювань у дітей, також користувалися лікарі в Україні.

Найталановитішим учнем М.С.Маслова був О.Ф.Тур - українець за походженням, який зробив значний внесок у галузі гематології, дієтики здорової та хворої дитини, фізіології та патології новонароджених. Його наукові досягнення користувалися широкою підтримкою в Україні.

Цінні для українських педіатрів праці академіка Л.О.Ісаєвої. Її підручником, Дитячі хвороби” (1986) користуються також українські студенти.

Значну роль у розвитку педіатрії та гігієни після другої світової війни відіграли кафедри педіатрії, гігієни дітей і підлітків Київського медичного інституту. Наукові праці колективів цих кафедр відомі за межами України. Серед видатних учених інституту, які займалися питаннями охорони материнства й дитинства на Україні, етіології, патогенезу, діагностики, клініки, лікування і профілактики дитячих хвороб варто назвати В.Г.Балабан, І.М.Руднєва, П.М.Гудзенко, ГІ.С.Мощич, О.М.Хохол, В.М. Сидельникова.

Значний внесок у розвиток педіатрії та вдосконалення медичного обслуговування дітей і майбутніх матерів належить Українському НДІ педіатрії, акушерства та гінекології АМН України. Він є провідним науковим закладом України, який протягом багатьох років здійснює організацію і координацію науково-дослідних робіт, спрямованих на вивчення проблем охорони здоров’я матері і дитини. У 1981 р. на базі інституту створено Республіканський центр охорони здоров’я матері і дитини, який здійснює науково-методичне керівництво діяльністю наукових і практичних закладів охорони здоров’я України, що надають лікувально-профілактичну допомогу дітям і матерям

 

У самостійній державі України педіатрія та гігієна дітей і підлітків має всі можливості дня свого подальшого розвитку. Цьому сприятимуть широке співробітництво із закордонними вченими та лікарями, обмін досвідом з медичного обслуговування дитячого населення.