Повітрянодесантні війська в період з 1945 по 1960 рр.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни частина повітрянодесантних дивізій, що діяли на фронті у складі стрілецьких корпусів (зокрема 4 гв. Овручська та 7 гв. Черкаська пдд) повернулася в підпорядкування повітрянодесантних військ, а частина була переформована.

У червні 1946 р. повітрянодесантні війська в цілому були виведені зі складу ВПС і підпорядковані безпосередньо Міністрові Збройних Сил СРСР.

Почалося чергове переформовування військ.

З цього часу на озброєння ПДВ почала поступати нова повітрянодесантна техніка: парашути ПД-47, Д-1, радіоелектронні системи привода авіації в район десантування, платформи для викидання важких вантажів. В авіацію ПДВ надійшли літаки Іл-12, Іл-14, Ту-4.

Основою крупного повітряного десанту замість корпусу ставала менша за чисельністю і більш рухома за маневреністю повітрянодесантна дивізія. В принципі, при великій потребі радянські ВПС змогли б одноразово підняти в повітря одну дивізію з усіма частинами бойового забезпечення, але зрозуміло, для задуманих завдань цього було мало...

У 1955 році було проведено полкове парашутне десантування 119 гв. пдп 7 гв. пдд на острів Сааремаа в Естонії. Десантники відпрацьовували варіанти захоплення та утримання острову до підходу основних сил. У квітні 1955 року транспортно-десантна авіація була виведена зі складу ПДВ, на її базі сформована Військово-Транспортна Авіація.

У 1956 році ПДВ були підпорядковані Головному Штабу Сухопутних військ. У п'ятидесятих роках на озброєння ПДВ були прийняті авіадесантуємі самохідні протитанкові установки АСУ-57, озброєні гарматою, здатною уражати броньовані цілі. Ця самохідна артилерійська установка могла десантуватися парашутним способом. На той час це була наймогутніша зброя, яка могла десантуватись в тил противника парашутним способом. Крім АСУ-57 на озброєнні перебували 82 і 120-мм міномети, безвідкатні гармати Б-10 і Б-11, гранатомети РПГ-2, кулемети РПД. Так само ПДВ отримали 85-мм самохідні гармати СД-44, 140-мм реактивні пускові установки РПУ-14, 85-мм самохідні гармати АСУ-85, бронетранспортери БТР-40.

У 1956 році десантники силами 7 і 31 дивізій брали участь в Угорських подіях у рамках операції "Вихор". 1 листопада 1956 року 114 і 381 гв. пдп посадковим способом десантувалися на аеродром Веспрем, де захопили декілька важливих військових об'єктів і знищили ряд зенітних батарей. 3 листопада 1956 року 108 гв. пдп посадковим способом десантувався на аеродром Текель. У ході короткого бою десантники вивели з ладу шість зенітних батарей. З 4 листопада підрозділи полку спільно з 80-м гв. пдп, що здійснив марш з району Мукачева, протяжністю близько 400 кілометрів, брали участь в бойових діях за звільнення Будапешту від повстанців. До кінця 12 листопада 1956 року бойові дії в Будапешті завершилися. Частини 7 і 31 повітрянодесантних дивізій в боях з угорськими повстанцями втратили 85 чоловік вбитими, 265 десантників було поранено і 12 пропало без вісті. Зокрема всього Особливий корпус в ході проведення операції "Вихор" втратив убитими 669 чоловік і 51 зниклий безвісти.

 

1.4. Період розквіту повітрянодесантних військ СРСР (1960-1991)

У 1980 рр. у складі повітрянодесантних військ, крім окремих бригад, були 7 повітрянодесантних дивізій, з яких одна, в Литві, була навчальною. Оскільки місця постійної дислокації з'єднань і частин в післявоєнний період були достатньо стабільні (що, крім інших обставин, було обумовлено "прив'язкою" до аеродромної мережі військово-транспортної авіації), за бойовими дивізіями закріпилися неофіційні найменування:

"Каунаська" (Литва) – 7 гв. Черкаська пдд;

"Псковська" (Росія) – 76 гв. Чернігівська пдд;

"Болградська" (Україна) – 98 гв. Свірська пдд;

"Вітебська" (Білорусь) – 103 гв. пдд;

"Кіровабадська" (Азербайджан) – 104 пдд;

"Тульська" (Росія) – 106 гв. пдд;

"Гайжюнайська" (навчальна) (Литва) – 44 навч. пдд;

"Ферганський" (Узбекистан) – 345 гв. окремий пдп.

З кінця грудня 1979 р. 103-тя "Вітебська" дивізія, передислокована в район Кабульського аеродрому, була з'єднанням обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. Крім того, в Афганістані був дислокований 345 гвардійський окремий парашутно-десантний полк з Фергани (Узбекистан).

Наприкінці 1980 рр. навчальна дивізія в Литві була перетворена в 242 гвардійський навчальний центр ПДВ, а 103-тя гвардійська "Вітебська" повітрянодесантна дивізія після повернення з Афганістану до Білорусі в кінці 1989 р. у зв'язку з підготовкою до "Договору про звичайні збройні сили в Європі" передана до складу прикордонних військ КДБ СРСР.

У порівнянні з 1970-ми роками в парашутно-десантних полках відбулися певні зміни. Якщо раніше основу полку складали 3 парашутно-десантні батальйони, самохідно-артилерійська, мінометна та зенітна батареї, то із надходженням САГ 2С9 "Нона-С" та бойових машин на базі БТР-Д (з ПТКР "Конкурс" та ПЗРК "Стріла") вся техніка ПДВ була уніфікована на єдиному гусеничному шасі БМД-1/БТР-Д, а потреба в мінометах, враховуючи вогневі можливості САГ 2С9 "Нона-С", відпала.

Що стосується нових бойових машин десанту БМД-3, то вони поступили у війська вже після 1991 р., коли ними був озброєний батальйон одного з полків 76-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії.

Наприкінці існування Радянського Союзу повітрянодесантні війська становили собою величезну силу і мали у своєму складі особового складу близько 75 тис. чоловік.

Удосконалення форм та способів застосування повітрянодесантних військ проводилось у ході великомасштабних навчань таких, як "Двіна" 1970 року, "Південь" 1971 року, "Березина" 1978 року, "Неман", "Захід" 1981 року, "Щит" 1982 року, "Осінь" 1988 року. Своїми рішучими та грамотними діями бійці "крилатої гвардії" ще раз довели, що вони завжди готові виконати будь-яке поставлене перед ними бойове завдання.

Величезний вклад у розвиток повітрянодесантних військ у післявоєнний час вніс Василь Філіппович Маргелов. Командувач повітрянодесантними військами з 1954 по 1978 рік, ще при житті він вважався людиною-легендою, десантником номер один. Під керівництвом В.Ф. Маргелова повітрянодесантні війська були якісно перетворені організаційно, технічно та теоретично з питань бойового застосування масових повітряних десантів. Завдяки старанням командувача десантні війська отримали нові види техніки та озброєння, у т.ч. бойову машину десанту БМД-1, нові сучасні військово-транспортні літаки Ан-22 та Іл-76. Тільки завдяки В.Ф. Маргелову у повітрянодесантних військах впроваджено десантування особового складу усередині бойової техніки.

Легендарні командири та командувачі:

генерал армії Маргелов В.П.;

генерал армії Сухоруков Д.С.;

генерал-полковник Родимцев О.І.;

генерал армії Горбатов О.В.

Аеромобільні війська Сухопутних військ Збройних Сил України створювались на базі частин та з’єднань повітрянодесантних військ Радянського Союзу: 98 повітрянодесантної дивізії м. Болград, 40 окремої десантно-штурмової бригади м. Миколаїв, 224 навчального центру повітрянодесантних військ Радянської Армії м. Хирів, 23 окремої десантно-штурмової бригади м. Кременчук. Як самостійний рід Сухопутних військ аеромобільні війська Збройних Сил України розпочали свій відлік з 1992 року.

Для продовження славетних традицій повітрянодесантних військ Радянського Союзу Указом Президента України 2 серпня встановлений Днем аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України.

На сьогодні аеромобільні війська України укомплектовані на 90 відсотків. Вони знаходяться у постійній бойовій готовності та є високомобільним родом військ Сухопутних військ Збройних Сил України, який готовий виконати поставлене бойове завдання у будь-яких умовах.

Частини аеромобільних військ мають у своєму складі багато офіцерів, які приймали участь у бойових діях.

Підрозділи аеромобільних військ отримали багато корисного досвіду в ході реалізації програми "Партнерство заради миру", спільних навчаннях з миротворчої тематики у 1994 році у Нідерландах, у навчаннях 1995 року "Щит миру", 1997 року "Сі-Бриз", 1997 року "Козацький степ", 1998 року "Південь", 1998 року "Сі-Бриз", 2002 року "Скіфія", 2002 року "Форпост", 2003 року "Козацький степ", 2004 року "Козацький степ", 2005 року "Козацький степ", 2005 року "Реакція", 2006 року "Чисте небо", 2008 року "Сі-Бриз".

З питань бойового застосування підрозділи аеромобільних військ отримали досвід у ході навчань 1999 року "Південний редут", 2007 року "Артерія", 2008 року "Морський вузол".

Практичний досвід частини та підрозділи аеромобільних військ набули в ході виконання миротворчих завдань у Косово, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Іраку, Лівані.

На сьогоднішній день аеромобільні війська Збройних Сил України функціонують у наступному складі:

управління аеромобільних військ командування Сухопутних військ ЗСУ м. Київ;

25 окрема повітрянодесантна бригада смт. Гвардійське;

95 окрема аеромобільна бригада з 13 окремим аеромобільним батальйоном м. Житомир;

80 окремий аеромобільний полк м. Львів;

79 окрема аеромобільна бригада з 11 окремим полком армійської авіації м. Миколаїв;

факультет аеромобільних військ та розвідки Академії сухопутних військ м. Львів;

навчальний аеромобільний батальйон 354 нмп 169 навчального центру смт. Десна;

кафедра аеромобільних військ та сил Спеціальних операцій командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України м. Київ;

102 осз ПДТМ м. Житомир.