Методологічні підходи до аналізу систем охорони здоров’я в контексті їх реформування

 

Збереження і зміцнення здоров’я населення України становлять одну з найважливіших функцій нашої держави. Саме широта і складність завдань з охорони здоров’я зумовлює необхідність виконувати ті чи інші функції державної політики з питань охорони здоров’я всіма без винятку органами державної влади України.

Останні десятиліття майже всі держави тією чи іншою мірою реформували систему охорони здоров’я.

Як показує міжнародний досвід, реформа системи охорони здоров’я є непростим процесом, оскільки стосується всіх громадян, до її реалізації причетно багато інституцій, що часто мають суперечливі інтереси. Вагомою причиною також є опір запровадженню змін. А отже потрібен компроміс, визначений конкретною ситуацією.

Для аналізу систем охорони здоров’я використовуються різні підходи, основні з них [15]:

1. Підхід до аналізу системи охорони здоров’я, який запропонували Мілтон Ромер (Мilton I. Roemer) та деякі інші вчені, передбачає опис з наступним порівнянням систем охорони здоров’я багатьох країн світу. Система охорони здоров’я визначається через показники ресурсів, зокрема кількість лікарняних ліжок, медичних працівників, інші кількісні показники (захворюваність, смертність, середня тривалість життя), а також через особливості урядових програм. Такий підхід до аналізу надає значну кількість описових деталей окремих систем охорони здоров’я, але не формулює чіткі висновки та рекомендації щодо того, як змінити систему, як розуміти політичні процеси, що впливають на діяльність охорони здоров’я, як виробити суспільно необхідні принципи для оцінки поточних проблем або майбутніх дій.

2. Підхід до аналізу системи охорони здоров’я, запропонований Джеремі Харстом (Jeremy Hurst), заснований на джерелах фінансових ресурсів. Харст вивчав системи охорони здоров’я з точки зору притоку фінансових ресурсів і методів оплати медичних послуг між групами населення та медичними закладами. Він розглядав систему охорони здоров’я як закриту систему, в якій обсяг медичних послуг відповідає фінансовим надходженням. Сучасний розвиток цього підходу у формі Національних рахунків охорони здоров’я забезпечує складніший аналіз і часто надає додаткову характеристику руху потоків фінансових ресурсів від джерел доходів через посередників до надавачів медичної допомоги. Однак, найсуттєвішим недоліком цього підходу є зосередження на описі.

Ефективне використання наявних ресурсів є одним з аспектів якості медичної допомоги,щодо розробки та впровадження систем підвищення якості в охороні здоров'я.

Основою сучасного європейського підходу до управління якістю в системі охорони здоров'я протягом останніх років є використання клінічних настанов на національному та місцевому рівнях. Цей підхід викладений в Рекомендаціях Rec (2001)13 Комітету Міністрів державам-членам ЄС щодо розробки методології для розробки настанов з найкращої медичної практики, та інших документах.

Надання якісної медичної допомоги має базуватися на чинних настановах та протоколах медичної допомоги, розроблених на засадах доказової медицини, і лише в цьому випадку економічні розрахунки надаватимуть адекватний результат. В зв'язку з цим постає питання необхідності комплексного підходу до запровадження системи забезпечення якості медичної допомоги, складовими якої є:

1) медичні стандарти та уніфіковані клінічні протоколи медичної допомоги, що визначають обсяг необхідної медичної допомоги;

2) клінічні маршрути пацієнта;

3) систематизований збір та аналіз фактичних даних щодо надання медичної допомоги, облік медичних послуг;

4) економічний аналіз, орієнтований на надання медичної допомоги конкретному пацієнту (принцип "Гроші йдуть за пацієнтом");

5) оптимізація витрат.

У 2016 році в Україні продовжує функціонувати успадкована після розпаду СРСР державна система охорони здоров'я, побудована на основі командно-адміністративної моделі управління, відома у світі як система Семашка.

Протягом усіх 25 років після здобуття незалежності держава декларувала необхідність реформувати цю систему. Однак, попри чисельні політичні заяви, на практиці головним пріоритетом державної політики у сфері охорони здоров’я залишалося збереження існуючої системи. Реальних масштабних реформ у сфері охорони здоров'я в Україні, на відміну від більшості інших постсоціалістичних країн,не проведено.

Також в Україні основою запровадження системи управління якістю є "Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров'я в Україні на період до 2020 року" (Наказ МОЗ України від 01.08.2011 № 454), яка визначає основні підходи та механізми до створення і функціонування державної системи управління якістю медичної допомоги населенню. Цей документи розраховані до 2020 року, розроблялися на основі рекомендацій щодо вдосконалення системи управління якістю медичної допомоги в Україні, відповідають кращій європейській та світовій практиці та є актуальними в умовах реформування галузі

Отже, медичну галузь не можливо чітко проаналізувати з допомогою якоїсь одної з цих моделей, бо всі вони мають свої недоліки для систем охорони здоров’я в окремих країнах світу. Необхідно поєднати частини цих підходів та підлашувати їх до кожної країни оремо, оскільки кожна країна має свої особливості в медичній галузі.

 

Висновок до розділу 1

 

Результати дослідження засвідчили, що медична галузь пройшла довгий етап на шляху свого розвитку. У дорадянський період розвитку охорони здоров'я в Україні у зародковому стані було створено багатоканальний механізм фінансування галузі. Проте, еволюційний процес одержавлення ринку медичних послуг в Україні було припинено внаслідок певних історичних зрушень, які призвели до створення радянської моделі охорони здоров'я, встановлення абсолютної державної монополії і бюджетного фінансування галузі. Досвід багатоканального фінансування не використовувався, не вивчався і був, по суті, втрачений.

Встановлено, що медична галузь у всіх країнах фінансується з таких основних джерел:

– оподаткування;

– внески до системи соціального страхування;

– внески на добровільне медичне страхування;

– прямі платежі населення.

На даний час система охорони здоров'я України фінансується за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів. Відповідно до Бюджетного кодексу України кошти між рівнями бюджетної системи розподіляються з урахуванням принципу субсидіарності, тобто послуги максимально наближені до споживача. На жаль, на даному етапі розвитку країни це джерело фінансування неспроможне в повному обсязі забезпечити всі потреби сфери охорони здоров'я.

Модель Семашка вже не є дієвою в даний час, тому вважаємо, що значну увагу слід приділити також іншим джерелам фінансування, зокрема добровільному медичному страхуванню. Соціально-економічне значення добровільного медичного страхування полягає в тому, що воно доповнює гарантії, надані в межах соціального забезпечення та соціального страхування, до максимально можливих у сучасних умовах стандартів (оплата дорогих видів лікування й діагностики; застосування найсучасніших медичних технологій; забезпечення комфортних умов лікування). Тобто, Україні потрібно створити правильний підхід до аналізу систем охорони здоров’я в контексті їх реформування та провести реформування медичної галузі, змінивши модель фінансування медичної галузі.

РОЗДІЛ 2