Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ћюдина ≥ культура Ївропейського —ередньов≥чч€




—ередньов≥чч€ Ї законом≥рним культурно-≥сторичним пер≥одом розвитку людства. Ђ—ередн≥ми в≥камиї називали цей пер≥од гуман≥сти к≥нц€ XV ст. —ередн≥ в≥ки були добою, коли зароджувались нац≥њ, актив≥зувалос€ њхнЇ сусп≥льне та культурне житт€, формувалась л≥тература нац≥ональними мовами, закладавс€ фундамент сучасноњ цив≥л≥зац≥њ.

—ередн≥ в≥ки в сучасн≥й пер≥одизац≥њ всесв≥тньоњ ≥стор≥њ покривають час в≥д краху «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ в V ст. н. е. до епохи ¬еликих географ≥чних в≥дкритт≥в (руб≥ж XV Ц XVI ст.), причому ц≥лковите пануванн€ саме середньов≥чного типу культури в ™вроп≥ повТ€зують не з ц≥лим пер≥одом, а з V Ц XIII ст. ѕот≥м в ≤тал≥њ зародилась перех≥дна культурна епоха Ц ¬≥дродженн€, €ка припала на к≥нець —ередньов≥чч€ ≥ початок Ќового часу.

‘ормуванн€ середньов≥чного типу культури на територ≥њ колишньоњ –имськоњ ≥мпер≥њ в≥дбувалос€ по-р≥зному. —х≥дна –имська ≥мпер≥€ зберегла свою державн≥сть ≥ Їдн≥сть. ¬≥зант≥€ упродовж усього —ередньов≥чч€ була великою та впливовою державою, в≥зант≥йська культура стала безпосередн≥м подовженн€м античноњ. јле 1453 р., п≥сл€ завоюванн€ турками-османц€ми, њњ ≥стор≥€ урвалась.

—оц≥ально-економ≥чний лад середньов≥чч€ в «ах≥дн≥й ™вроп≥ схематично можна зобразити так. Ќа руњнах «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ виникла низка часом дуже великих (€к, наприклад, ≥мпер≥€ франк≥в час≥в  арла ¬еликого), але нем≥цних ранньофеодальних монарх≥й. ќснова економ≥ки Ц с≥льське господарство. —початку вс≥ земл≥ належали королю. ¬≥н розпод≥л€в њх м≥ж своњми васалами Ц феодалами (феод Ц назва над≥лу), €к≥ служили в його в≥йську. ‘еодали, своЇю чергою, над≥л€ли землею сел€н, котр≥ виконували повинност≥ (панщина, оброк). ‘ормувалис€ складн≥ взаЇмов≥дносини м≥ж кр≥посними сел€нами та панами, а також всередин≥ класу феодал≥в (принцип Ђвасал мого васала Ц не м≥й васалї).  ожний феодал хот≥в розширити своњ волод≥нн€, в≥йни точилис€ практично безперервно. ” результат≥ корол≥вська влада втрачала своњ позиц≥њ, що вело до роздробленост≥. ѕригноблен≥ сел€ни не припин€ли боротьбу в р≥зних формах Ц в≥д втеч≥ в м≥ста до великих сел€нських воЇн ≥ повстань. —амост≥йн≥ м≥ськ≥ комуни стали опорою корол≥вськоњ влади. «Т€вивс€ новий клас Ц м≥ська буржуаз≥€ (слово утворене в≥д французького Ц м≥ський житель, громад€нин).

ѕрот€гом ус≥Їњ своЇњ тис€чол≥тньоњ ≥стор≥њ ¬≥зант≥€ була центром своЇр≥дноњ культури, €ка формувалас€ п≥д впливом римськоњ, грецькоњ та елл≥н≥стичноњ традиц≥й.

” культурному житт≥ розмањта в≥зант≥йська культуролог≥€ розмежовуЇтьс€ на так≥ основн≥ пер≥оди:

Ј в≥дмиранн€ античност≥ ≥ встановленн€ новоњ середньов≥чноњ культури в дус≥ христи€нського в≥ровченн€ (IV- VII ст.);

Ј культурний спад у зв'€зку з економ≥чним занепадом та аграризац≥Їю м≥ст (к≥нець VII- початок IX ст.);

Ј нове культурне п≥днесенн€  онстантинопол€ та ≥нших пров≥нц≥йних м≥ст (середина IX-X ст.);

Ј найвищий розвиток в≥зант≥йськоњ культури, зумовлений розкв≥том м≥ського житт€ (XI-XII ст.);

Ј занепад культури, викликаний пол≥тичним ослабленн€м ¬≥зант≥њ (к≥нець XII-XIII ст.);

Ј зародженн€ обмеженого в≥зант≥йського гуман≥зму, характерною ознакою €кого було в≥дновленн€ античноњ осв≥ченост≥ (XIV - початок XV ст.).

—л≥д п≥дкреслити, що культура ¬≥зант≥њ - це своЇр≥дний м≥ст в≥д античност≥ до середньов≥чч€. ќдночасно цей м≥ст ЇднаЇ культури «аходу ≥ —ходу, Ї особливим про€вом њхнього синтезу, зумовленого географ≥чним положенн€м ≥ багатонац≥ональним характером ¬≥зант≥йськоњ держави. ѕереплетенн€ Ївропейських та аз≥атських вплив≥в, греко-римсь-ких ≥ сх≥дних традиц≥й наклало в≥дбиток на сусп≥льне житт€, рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ ≥дењ, л≥тературу та мистецтво ¬≥зант≥њ. —воЇр≥дн≥сть в≥зант≥йськоњ цив≥л≥зац≥њ пол€гаЇ в тому, що вона в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д середньов≥чноњ культури «ах≥дноњ ™вропи елементами сх≥дних цив≥л≥зац≥й ≥ спадкоЇмн≥стю культур —тародавньоњ √рец≥њ та —тародавнього –иму.

” ¬≥зант≥њ ≥снувала мовна та рел≥г≥йна сп≥льн≥сть. ≈тн≥чну основу ц≥Їњ держави становили греки та елл≥н≥зоване населенн€ областей, де панували грецька мова й античн≥ звичањ. “ут довго збер≥галас€ роман≥зац≥€ адм≥н≥стративного апарату, арм≥њ та судочинства. ƒержавною мовою була латина, а з VII ст. - грецька мова. ¬ духовному житт≥ в≥зант≥йського сусп≥льства панувало христи€нство, антична культурна спадщина тут була п≥ддана в≥дчутному впливу його греко-православного р≥зновиду.

¬≥дм≥нност≥ православ'€ в≥д католицизму в≥дбились у своЇр≥дност≥ ф≥лософсько-богословських погл€д≥в грецького —ходу, в догматиц≥, л≥тург≥њ та обр€довост≥ православноњ церкви, систем≥ христи€нських етичних та естетичних ц≥нностей ¬≥зант≥њ.

ќск≥льки в≥зант≥йська культура, на в≥дм≥ну в≥д середньов≥чноњ зах≥дноЇвропейськоњ, спиралас€ не лише на христи€нство, але й на античну спадщину, це про€вилос€ не т≥льки в мистецтв≥, але й в науц≥, зокрема медичн≥й. Ћ≥кар≥ ¬≥зант≥њ були добре знайом≥ з творами медик≥в √рец≥њ ≥ –иму.

Ћ≥кар в≥зант≥йського ≥мператора ёл≥ана ¬≥дступника ќрибаз≥й (326-403 рр. н.е.) з≥брав грецьку медичну л≥тературу ≥ створив численну медичну енциклопед≥ю "—инопсис" у 70-ти томах.  р≥м вит€г≥в з роб≥т р≥зних автор≥в, ќрибаз≥й включив у книгу власн≥ висновки ≥ узагальненн€.

ѕод≥бно до ќрибаз≥€, енциклопедистами у ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ були ќлександир “ральський, јец≥й јм≥д≥йський (VI ст.), ѕавел ≈г≥нський (VII ст.). —творенн€ таких енциклопед≥й стало значним вкладом в≥зант≥йських вчених у збереженн€ наукових знань стародавнього св≥ту.

” середин≥ IX ст. у ¬≥зант≥њ утворюютьс€ вищ≥ навчальн≥ заклади, де пор€д з ф≥лософ≥Їю, математикою, астроном≥Їю, ф≥лолог≥Їю викладалас€ також медицина.

¬еликою заслугою середньов≥чноњ медицини —ходу стало створенн€ громадських л≥карень ≥ аптек. Ћ≥карн≥ виникали на основ≥ притулк≥в дл€ подорожн≥х, цьому спри€в розвиток торг≥вл≥ ≥ необх≥дн≥сть надавати допомогу хворим, €к≥ зупин€лис€ в зањзних дворах. ”триманн€ л≥карень у ¬≥зант≥њ знаходилось у в≥данн≥ церкви. ¬ статутах в≥зант≥йських монастир≥в м≥стивс€ детальний опис розпор€дку л≥карень, орган≥зац≥њ навчанн€ л≥карськ≥й справ≥, наданн€ допомоги хворим.

«авд€ки пост≥йним зв'€зкам з ¬≥зант≥Їю  ињвська –усь ран≥ше, н≥ж народи «ах≥дноњ ™вропи, ознайомилас€ з культурними дос€гненн€ми античного св≥ту.

ѕ≥сл€ занепаду –имськоњ ≥мпер≥њ та под≥лу њњ на дв≥ частини центром —х≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ стаЇ  онстантинополь, заснований у 330 р. на м≥сц≥ давньогрецького поселенн€ ¬≥зант≥й. «в≥дси й походить назва величезноњ наддержави - ¬≥зант≥њ, до €коњ входили в р≥зн≥ часи ћакедон≥€, —ир≥€, ћала јз≥€, ™гипет. ѕриродно, що на мистецтво ¬≥зант≥њ, €ке розвивалос€ майже прот€гом тис€чол≥тт€ (395-1453), впливали не т≥льки греко-елл≥н≥стичн≥ традиц≥њ, а й художн€ культура ѕередньго —ходу, а також варварських держав, у тому числ≥ сус≥д≥в-слов'€н.

«а епохи —ередньов≥чч€ христи€нська ≥деолог≥€ проникаЇ в ус≥ сфери —усп≥льного житт€, п≥дкорюючи соб≥ ф≥лософ≥ю, науку, мистецтво. —в≥тська ≥ духовна влади взаЇмно доповнюють одна одну: могутн≥ феодали були водночас ≥ всесильними церковниками. ћистецтво цього пер≥оду мало виразно рел≥г≥йний характер. ‘≥зично й духовно досконала людина пров≥дний мотив античного мистецтва - б≥льше не привертаЇ уваги художник≥в. ¬≥дтепер пропов≥дуютьс€ аскетичн≥ ≥деали, в≥ра у потойб≥чний св≥т стаЇ могутн≥м знар€дд€м у руках церкви, диктуЇ мистецтву основну тематику.

ћистецтво ¬≥зант≥њ було п≥дпор€дковане догмам христи€нства. ’удожник повн≥стю залежав в≥д вироблених раз ≥ назавжди, встановлених православною церквою канон≥в. «начн≥ дос€гненн€ мистецтва ¬≥зант≥њ пов'€зан≥ ≥з храмовим буд≥вництвом. Ўедевром ранньов≥зант≥йськоњ арх≥тектури Ї собор св. —оф≥њ в  онстантинопол≥ (532-537 рр.).

÷е величезна й масивна споруда заввишки 55 м. ¬ основ≥ њњ композиц≥њ - тринефна базил≥ка - видовжена, пр€мокутна буд≥вл€. ¬исоке склеп≥нн€ ув≥нчувалос€ г≥гантським куполом (його д≥аметр - 31м), оточеним з обох бок≥в нап≥вкуполами. —орок вузьких в≥кон, розм≥щених в основ≥ центрального купола, пропускають у внутр≥шнЇ прим≥щенн€ св≥тло, завд€ки чому конструкц≥€ здаЇтьс€ легкою ≥ просторою.

ѕ≥зн≥ше, у IX ст., пан≥вним в арх≥тектур≥ стаЇ так званий хрестово-купольний тип церковних споруд. ÷≥ храми ув≥нчувалис€ бан€ми-куполами. ѕрикладом пам'€тник≥в такого типу Ї храм ‘еодора в јф≥нах.

ƒо визначних пам'€тник≥в в≥зант≥йськоњ арх≥тектури належать храми, побудован≥ в –авенн≥: тринефна базил≥ка —ан јпол≥наре (549 р.) ≥ центральнокупольна церква —ан ¬≥тале (526-547 рр.), оздоблен≥ розк≥шними мозањками.

Ќа ¬≥зант≥йський живопис, €кий, на жаль, погано збер≥гс€ до наших час≥в, пом≥тно вплинули елл≥н≥стичн≥ традиц≥њ. ћозањка в церквах Ќ≥кењ, –авенни та ‘ессалон≥к, фрески в  астельсепр≥о зображують сцени, пов'€зан≥ з житт€м ’риста.

”€вленн€ про ранн≥й пер≥од живопису ¬≥зант≥њ дають мозањки –авенни, зокрема церкви —ан ¬≥тале. —еред кращих - композиц≥њ "≤мператор ёстин≥ан з почтом" та "≤мператриц€ ‘еодора з почтом".  ольорова гама мозањк насичена €скравими золотистими, б≥лими, блакитними, червоними барвами, що мерехт€ть ≥ переливаютьс€.

∆ивописна культура ¬≥зант≥њ дос€гаЇ розкв≥ту в IX-X ст. ƒо цього пер≥оду належать мозањки церкви св. —оф≥њ, €к≥ зображають сцени м≥ф≥чних персонаж≥в та ≥сторичних ос≥б: ≥мператор Ћев ћудрий перед троном ’риста, ≥мператор  ост€нтин даруЇ Ѕогоматер≥ засноване ним м≥сто тощо. ќб'Їмне моделюванн€, портретна схож≥сть, благородн≥ пропорц≥њ ф≥гур, контрастна, багатокольорова гама характеризують ц≥ мозањки.

«разки п≥зн≥ших мозањк збереглис€ в церквах ”сп≥нн€ в Ќ≥кењ та ƒафн≥ (б≥л€ јф≥н). ћозањки тут складають орган≥чну Їдн≥сть з конструкц≥Їю храм≥в. ¬они розм≥щен≥ у верхн≥й частин≥ буд≥вель ≥ добре узгоджен≥ ≥з загальними арх≥тектурними формами.

Ќищ≥вного удару ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ на початку XIII ст. завдали хрестов≥ походи. ’рами ≥ палаци були пограбован≥, художн≥ ц≥нност≥ - вивезен≥, майстри, €к≥ залишилис€ живими, ем≥грували. ѕроте вже на меж≥ XIII ≥ XIV ст. у в≥зант≥йськ≥й культур≥ почалос€ своЇр≥дне в≥дродженн€ мистецтва.

ѕоверненн€ до традиц≥й античност≥ сприймалось €к утвердженн€ свого нац≥онального стилю. ” живопис≥ в цей час розширюЇтьс€ сама тематика, у композиц≥€х переважають розпов≥дн≥ елементи, зростаЇ роль пейзажу. —т≥ни храм≥в вкривають багатошаровими фресками, б≥льше використовуЇтьс€ декор. ¬≥домими пам'€тками цього часу Ї мозањки монастир€ ’ора в  онстантинопол≥. —цени на б≥бл≥йн≥, сюжети пройн€т≥ життЇвою в≥рог≥дн≥стю та емоц≥йн≥стю.

«начного розвитку дос€гаЇ у ¬≥зант≥њ ≥конописне мистецтво. ” багатьох музе€х св≥ту збер≥гаютьс€ чудов≥ зразки в≥зант≥йських ≥кон. “реть€ковську галерею прикрашаЇ знаменита ≥кона ¬олодимирськоњ богоматер≥, привезена з ¬≥зант≥њ до  ињвськоњ –ус≥ ще в VII ст. ¬она вт≥люЇ благородство, н≥жн≥сть, материнську красу. ƒо ж≥ночого лиц€ горнетьс€ дит€. ћати н≥би передчуваЇ траг≥чну долю сина. ¬ њњ очах застиг смуток. ќдин ≥з шедевр≥в живопису - ≥кона "ƒванадц€ти апостол≥в" - знаходитьс€ в ћузењ образотворчого мистецтва у ћоскв≥. –обот≥ властив≥ ч≥ткий композиц≥йний ритм, тематично-смислова спор≥днен≥сть, благородство барв.

«начне м≥сце у в≥зант≥йськ≥й художн≥й культур≥ займала м≥н≥атюра. ¬она значною м≥рою в≥дбивала реальну д≥йсн≥сть, подекуди насл≥дуючи античну традиц≥ю. ƒо кращих твор≥в сл≥д в≥днести ѕаризький псалтир (X ст.). ” м≥н≥атюр≥ "ƒавид, що граЇ на лютн≥" образ музиканта приваблюЇ реал≥змом, значне м≥сце в композиц≥њ пос≥даЇ пейзаж.

«бер≥гаючи античн≥ традиц≥њ, в≥зант≥йське мистецтво виробило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'€заний головним чином з церковними догмами. ћайстри ¬≥зант≥њ зум≥ли надихнути канон≥чн≥ форми реал≥стичн≥стю, живими ознаками часу, емоц≥йно наситити зображенн€.

” 1453 р. внасл≥док турецького завоюванн€ ¬≥зант≥йська ≥мпер≥€ припинила своЇ ≥снуванн€. ѕроте вплив њњ культури €скраво позначивс€ на мистецтв≥ «ах≥дноњ ™вропи, п≥вденних слов'€н,  ињвськоњ –ус≥, «акавказз€.

¬иокремлюють так≥ основн≥ пер≥оди ≥стор≥њ —ередн≥х в≥к≥в:

- раннЇ —ередньов≥чч€ (к≥нець V ст. Ц середина XI ст.);

- зр≥ле —ередньов≥чч€ - феодальна роздроблен≥сть (XI Ц XII ст.);

- п≥знЇ —ередньов≥чч€ - централ≥зац≥€ держав п≥д корол≥вською владою (XIII Ц XV ст.).

‘еодальн≥ в≥дносини поЇднували верховну владу, зокрема й пол≥тичну, ≥з землевласництвом, певною умовн≥стю земельноњ власност≥, васальною ≥Їрарх≥Їю. ¬≥дносини особистоњ залежност≥ одних феодал≥в (васал≥в) в≥д ≥нших (сеньйор≥в) становили систему васал≥тету. ¬асал отримував землю на правах феоду (лена, фьЇфа) в≥д вищого сеньйора, котрий так само був чињмсь васалом. ” крањнах середньов≥чноњ «ах≥дноњ ™вропи назва Ђфеодї (Ђленї) означала одержане в спадщину земельне волод≥нн€ васала, €ке надав сеньйор. ќдержанн€ феоду зобовТ€зувало васала виконувати в≥йськов≥ обовТ€зки, брати участь у суд≥ тощо.

—ередньов≥чна культура мала дв≥ ключов≥ в≥дм≥нн≥ ознаки: корпоративн≥сть ≥ пан≥вна роль рел≥г≥њ та церкви.

—ередньов≥чне сусп≥льство, €к орган≥зм складалос€ з кл≥тин, з безл≥ч≥ стан≥в (корпорац≥й). Ћюдина в≥д народженн€ належала до одного з них ≥ практично не мала можливост≥ зм≥нити своЇ соц≥альне становище.  ожний стан мав своЇ коло пол≥тичних ≥ майнових прав та обовТ€зк≥в, певн≥ прив≥лењ, специф≥чний штиб житт€, нав≥ть характер од€гу. ≤снувала сувора корпоративна ≥Їрарх≥€: два вищ≥ стани (духовенство, феодали-землевласники), купц≥, рем≥сники, сел€ни (њх у ‘ранц≥њ було обТЇднано в Ђтрет≥й станї). „≥тку формулу вив≥в на рубеж≥ X Ц XI ст. Їпископ французького м≥ста Ћана јдальберон: Ђ.. одн≥ мол€тьс€, ≥нш≥ воюють, трет≥ працюютьЕї.  ожний стан був нос≥Їм в≥дпов≥дного типу культури.

Ќайхарактерн≥ших рис середньов≥чна культура набула в≥д X ст. ” цей пер≥од у сусп≥льств≥ створено розвинену соц≥альну структуру: розвивались м≥ста, а разом з ними Ц ремесла, торг≥вл€, школи й ун≥верситети, мистецтво в ус≥х основних його видах. ћ≥ста «ах≥дноњ ™вропи в результат≥ тривалоњ боротьби завоювали самовр€дуванн€ (ћагдебурзьке право), що зумовило посутн≥ в≥дм≥нност≥ зах≥дноЇвропейського феодал≥зму в≥д в≥зант≥йського, ≥ взагал≥ в≥д сх≥дного. «а ћагдебурзьким правом, €ке вперше запровадили у XIII ст. в н≥мецькому м≥ст≥ ћагдебурз≥, м≥ста було частково зв≥льнено в≥д влади центральноњ адм≥н≥страц≥њ та феодал≥в.

¬ажливим чинником розвитку середньов≥чноњ культури стала рел≥г≥€ та њњ сусп≥льний ≥нститут Ц церква. ÷ерква п≥дпор€дкувала соб≥ пол≥тику, мораль, науку, осв≥ту ≥ мистецтво. «агалом св≥тогл€д людини середн≥х в≥к≥в був теолог≥чним (в≥д грецького Ђтеосї Ц бог).

„им же можна по€снити такий вин€тковий статус рел≥г≥њ в середньов≥чному сусп≥льств≥? ќдну з в≥дпов≥дей на це питанн€ даЇ сам зм≥ст христи€нського в≥ровченн€. ¬оно виникло в процес≥ боротьби ≥ взаЇмовпливу безл≥ч≥ ф≥лософських та рел≥г≥йних теч≥й. ўодо початкового христи€нства, то одн≥Їю з головних ≥дей, €к≥ спричинили значне поширенн€ новоњ рел≥г≥њ, була ≥де€ р≥вност≥ людей Ц р≥вност≥ €к гр≥ховних ≥стот перед всемогутн≥м Ѕогом, але все-таки р≥вност≥. ’ристи€нство, €ке виникло в колон≥€х —тародавнього –иму, в середовищ≥ раб≥в та в≥льнов≥дпущеник≥в, в≥д самого початку не було рел≥г≥Їю одного народу, воно мало наднац≥ональний характер. як рел≥г≥йне вченн€ христи€нство базувалось на трьох пров≥дних ≥де€х: на ≥дењ гр≥ховност≥ всього людського роду, зараженого первородним гр≥хом јдама ≥ ™ви; на ≥дењ пор€тунку, €кий мусить заслужити кожна людина; на ≥дењ спокутуванн€ вс≥х гр≥х≥в перед Ѕогом, на шл€х €кого стало людство завд€ки стражданн€м ≥ добров≥льн≥й самопожертв≥ самого ≤суса ’риста, котрий поЇднав у соб≥ божественну ≥ людську природу.

Ќа к≥нець античност≥ христи€нство було розвиненою св≥тогл€дною системою. Ѕуло розроблено Ђсимвол в≥риї Ц короткий виклад основних догмат≥в христи€нськоњ церкви. ƒо нього ув≥йшли догмат про ЂтриЇдн≥сть Ѕогаї (Ѕог Ї Їдиним ≥, водночас, м≥стить у соб≥ три особи Ц Ѕога-отц€, Ѕога-сина ≥ Ѕога-духа —в€того), догмат про воскрес≥нн€ ’риста тощо.

ўе в останн≥ стор≥чч€ ≥снуванн€ –имськоњ ≥мпер≥њ христи€нство з рел≥г≥њ пригноблених перетворилось на державну рел≥г≥ю. ѕапа оголосив себе Ђнам≥сником ’риста на «емл≥ї. Ќа ту ж роль претендував патр≥арх  онстантинопольський. ¬≥дтак церква д≥стала два орган≥зац≥йн≥ центри. 1054 р. ѕапа римський ≥ патр≥арх  онстантинопольський наклали один на одного прокл€тт€. «а сп≥льноњ рел≥г≥њ христи€нська церква розкололас€ на зах≥дну Ц 279 римсько-католицьку та сх≥дну Ц православну. ѕередумовою розколу христи€нства на католицизм ≥ православТ€ був под≥л у IV ст. Їдиноњ –имськоњ ≥мпер≥њ на «ах≥дну та —х≥дну (¬≥зант≥ю) ≥ по€ва у кожн≥й з них самост≥йних рел≥г≥йних центр≥в, €к≥ претендували на пан≥вне становище у христи€нському св≥т≥.

ќсобливу роль у поширенн≥ впливу церкви виконували монастир≥. ¬они виникли в III стол≥тт≥ в ™гипт≥ ≥ були спочатку поселенн€ми сам≥тник≥в (в≥д грецького Ђмонахї Ц сам≥тник). ћонастир≥ ж у ™вроп≥ стали ≥ великими землевласниками, ≥ центрами багатогалузевих господарств, ≥ укр≥пленими фортец€ми, ≥ осередками культурного житт€. ѕри монастир€х орган≥зовували скриптор≥њ Ц спец≥альн≥ майстерн≥ дл€ переписуванн€ книг. –укописн≥ книги виготовл€ли з пергаменту Ц особливим чином обробленоњ тел€чоњ або овечоњ шк≥ри. ¬иготовленн€ одн≥Їњ Ѕ≥бл≥њ великого формату потребувало 300 овечих шкур, терм≥н виконанн€ Ц 2 Ц 3 роки.  оштували так≥ книги, природно, неймов≥рно дорого. ѕри монастир€х же зазвичай ≥снували б≥бл≥отеки.  р≥м Ѕ≥бл≥њ, переписували книги христи€нських богослов≥в, жит≥€ св€тих, уц≥л≥л≥ античн≥ твори (без такого переписуванн€ до нас ц≥ твори просто не д≥йшли б). “ут же складали хрон≥ки Ц описи поточних под≥й за роками.

Ўколи упродовж раннього —ередньов≥чч€ в≥дкривали т≥льки при церквах ≥ монастир€х. ѕоступово складають шк≥льну програму. ¬она була незм≥нною дал≥ упродовж стол≥ть. ¬она м≥стила Ђс≥м в≥льних мистецтвї: три вступн≥ дисципл≥ни Ц Ђтрив≥умї Ц граматику, риторику (опануванн€ ораторського мистецтва), д≥алектику (або ж формальну лог≥ку); чотири дисципл≥ни вищого циклу Ц Ђквадрриумї Ц арифметику, геометр≥ю, астроном≥ю, музику. ¬ епоху —ередньов≥чч€ свого значенн€ набула наука. Ћише в епоху п≥знього —ередньов≥чч€ почали вивчати природу €к не лише ви€в Ѕожоњ благодат≥, а ≥ €к сукупн≥сть €вищ, €к≥ можна п≥знати розумом. ÷е дало поштовх до розвитку таких наук, €к астроном≥€, ф≥зика, б≥олог≥€, х≥м≥€ та медицина. ¬≥д XIII ст. значно поширилась в ™вроп≥ алх≥м≥€ (головною метою њњ був пошук Ђф≥лософського камен€ї, €кий перетворюЇ метали на золото). јлх≥м≥€ була специф≥чним феноменом середньов≥чноњ культури Ц чимсь ц≥л≥сним, 280 що м≥стило у соб≥ так≥ компоненти, €к науков≥ узагальненн€ ≥ фантаз≥€, рац≥ональна лог≥ка та м≥фолог≥€. јлх≥м≥чний рецепт Ц це форма п≥знанн€ природи, повТ€зана з≥ своЇр≥дн≥стю середньов≥чного мисленн€. ‘ундаментальною особлив≥стю середньов≥чного мисленн€ був його рецептурний характер, повТ€заний з його авторитарн≥стю та ≥Їрарх≥чн≥стю.

—ередньов≥чна ун≥верситетська наука мала назву схоластики. —холастика Ц це тип рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ, дл€ €кого було характерне принципове пануванн€ теолог≥њ над рештою форм п≥знанн€, знанн€. ¬одночас, схоластика була методом, що пол€гав здеб≥льшого у перегл€д≥ та пор≥вн€нн≥ вислов≥в попередн≥х мислител≥в ≥ Ѕ≥бл≥њ та виведенн≥ нового синтезу.

” XII Ц XIII ст. п≥д впливом шк≥льноњ та ун≥верситетськоњ осв≥ти в м≥стах «ах≥дноњ ™вропи розвивалась латинська л≥тература (на церковн≥ та св≥тськ≥ сюжети): в≥рш≥ з описами природи ≥ викривальн≥ твори, що засуджували вади духовенства.

ќсобливе м≥сце в ц≥й л≥тератур≥ пос≥дала поез≥€ вагант≥в (vagants Ц Ђмандр≥вн≥ людиї), що зТ€вилас€ в Ќ≥меччин≥, ‘ранц≥њ, јнгл≥њ та ѕ≥вн≥чн≥й ≤тал≥њ. –озкв≥т поез≥њ вагант≥в зб≥гс€ з розвитком школи та середньов≥чних ун≥верситет≥в, нос≥€ми ц≥Їњ поез≥њ були мандр≥вн≥ студенти. ѓхн€ в≥льнодумна, бешкетна поез≥€ була дуже далекою в≥д аскетичних ≥деал≥в —ередньов≥чч€: ваганти йшли шл€хом творенн€ суто св≥тськоњ л≥тератури. ÷ерква невтомно пересл≥дувала вагант≥в ≥ за критику вад церкви, ≥ за уславленн€ радощ≥в земного житт€.

” XI Ц XII ст. завершилось формуванн€ ≥ було зд≥йснено письмову ф≥ксац≥ю героњчного епосу, що до цього ≥снував лише в усн≥й традиц≥њ. √еро€ми народних опов≥дей були зазвичай воњни, котр≥ захищали свою крањну та св≥й народ: еп≥чн≥ опов≥д≥ осп≥вували хоробр≥сть, силу, в≥рн≥сть, воњнську доблесть. «аписаний за умов феодал≥зму героњчний епос зазнав впливу лицарських ≥ церковних у€влень: геро€ми епосу завжди були в≥ддан≥ васали своњх сюзерен≥в, захисники христи€нства. Ќайвеличн≥шою памТ€ткою французького епосу Ї Ђѕ≥сн€ про –оландаї, де франки стають жертвою п≥дступноњ зради графа √анелона, в особ≥ €кого автор поеми засуджуЇ п≥дступн≥сть ≥ феодальне свав≥лл€.

” XI Ц XII ст. склавс€ морально-етичний образ рицар€, що мав св≥тський характер, був далеким в≥д аскетизму. –ицар мусить молитис€, уникати гр≥ха, пихатост≥ й ницих вчинк≥в; в≥н маЇ захищати церкву, вд≥в та сир≥т, а також п≥клуватис€ про п≥дданих. ¬≥н мусить бути хоробрим, в≥рним ≥ не позбавл€ти н≥кого його власност≥, маЇ воювати лише за справедливу справу. ÷ей образ було змальовано в рицарськ≥й л≥тератур≥.

–ицар≥ Ц профес≥йн≥ воњни Ц утворювали корпорац≥ю на основ≥ сп≥льних способу житт€, морально-етичних ц≥нностей, особист≥сних ≥деал≥в. –ицарська культура сформувалась у феодальному середовищ≥. —ам стан феодал≥в був неоднор≥дним. Ќечисленну ел≥ту феодального класу утворювали найб≥льш≥ землевласники Ц нос≥њ гучних титул≥в. ÷≥ найродовит≥ш≥ ≥ найблагородн≥ш≥ рицар≥ сто€ли на чол≥ своњх дружин, часом справжн≥х арм≥й. –ицар≥ нижч≥ за рангом служили в цих дружинах з≥ своњми загонами, зТ€вл€ючись на перший поклик володар€. Ќа нижн≥х р≥вн€х рицарськоњ ≥Їрарх≥њ сто€ли безземельн≥ рицар≥, все надбанн€ €ких пол€гало у в≥йськов≥й виучц≥ та зброњ. Ѕагато хто з них мандрував, примикав до загон≥в тих чи ≥нших ватажк≥в, ставав найманцем, а часто ≥ просто промишл€в розбоЇм.

¬≥йськова справа була прерогативою феодал≥в, ≥ вони робили все, щоб максимально не допустити участ≥ в битвах Ђгрубих мужик≥вї. „асто було заборонено нос≥нн€ зброњ та њзду верхи Ђбазарним торговц€м, сел€нам, рем≥сникам ≥ чиновникамї. “рапл€лись випадки, коли рицар≥ в≥дмовл€лис€ брати участь у битвах разом з простолюдинами ≥ взагал≥ з п≥хотою.

«г≥дно з поширеними в рицарському середовищ≥ у€вленн€ми, справжн≥й рицар мав походити ≥з знатного роду. –ицар, котрий поважав себе, посилавс€ дл€ п≥дтвердженн€ свого благородного походженн€ на г≥лл€сте генеалог≥чне дерево, мав фам≥льний герб ≥ родовий дев≥з. Ќалежн≥сть до стану була спадковою, р≥дко в рицар≥ посв€чували за вин€тков≥ в≥йськов≥ подвиги. ѕорушенн€ суворих правил спричинив розвиток м≥ст Ц цей прив≥лей стали дедал≥ купувати.

≤деальний рицар був зобовТ€заний мати безл≥ч чеснот. ¬≥н мав бути зовн≥ красивим ≥ привабливим. “ому спец≥альну увагу звертали на поставу, од€г, прикраси. ќбладунок ≥ к≥нська збру€, особливо парадн≥, були справжн≥ми витворами мистецтва. –ицар мав бути ф≥зично сильним, ≥накше в≥н просто не зм≥г би носити обладунок, €кий важив до 60 Ц 80 кг. ќбладунки почали втрачати свою роль лише п≥сл€ винаходу вогнепальноњ зброњ.

–ицарський кодекс знайшов в≥дображенн€ в рицарськ≥й л≥тератур≥. ѓњ вершиною вважають св≥тську л≥ричну поез≥ю трубадур≥в народною мовою, €ка виникла на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ. ¬они створили культ ѕрекрасноњ ƒами, слугуючи €к≥й, рицар мусив дотримуватись правил Ђкуртуаз≥њї. Ђ уртуаз≥€ї, кр≥м в≥йськовоњ доблест≥, вимагала ум≥нн€ поводитис€ у св≥тському товариств≥, п≥дтримувати розмову, сп≥вати. Ѕуло розроблено особливий ритуал залиц€нн€ до пан€нок. Ќав≥ть у любовн≥й л≥риц≥, в опис≥ почутт≥в рицар€ до пан≥, найчаст≥ше вживали характерну станову терм≥нолог≥ю: прис€га, служ≥нн€, даруванн€, сеньйор, васал.

–ицарська поез≥€ виникла на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ, де склавс€ осередок св≥тськоњ культури в середньов≥чн≥й «ах≥дн≥й ™вроп≥. ¬ Ћангедоц≥ поширилась л≥рична поез≥€ трубадур≥в прованською мовою. ѕри дворах феодальних сеньйор≥в зТ€вилась куртуазна поез≥€, що прославл€ла ≥нтимн≥ почутт€ ≥ культ служ≥нн€ Ђпрекрасн≥й дам≥ї. ÷ей культ був пан≥вним у творчост≥ трубадур≥в Ц прованських поет≥в, пом≥ж €ких були рицар≥, велик≥ феодали, корол≥, прост≥ люди. ѕоез≥€ трубадур≥в мала багато жанр≥в: любовн≥ п≥сн≥ (одним ≥з талановитих сп≥вак≥в був Ѕернард де ¬ентадорн), л≥ричн≥ п≥сн≥, пол≥тичн≥ п≥сн≥ (найб≥льш €скрав≥ п≥сн≥ Ѕертрана де Ѕорна), п≥сн≥, що висловлювали скорботу поета з приводу смерт≥ €когось сеньйора чи близькоњ поетов≥ людини; п≥сн≥-диспути на любовн≥, ф≥лософськ≥, поетичн≥ теми, танцювальн≥ п≥сн≥, повТ€зан≥ з весн€ними обр€дами.

¬плив церкви, €ка прагнула п≥дкорити соб≥ все духовне житт€ сусп≥льства, визначив обрис середньов≥чного мистецтва «ах≥дноњ ™вропи. ќсновним вз≥рцем середньов≥чного образотворчого мистецтва були памТ€тки церковноњ арх≥тектури. ≤ не лише тому, що церква була головним замовником художн≥х твор≥в, а й тому, що середньов≥чне мистецтво формувалос€ п≥д впливом рел≥г≥йного св≥торозум≥нн€. ¬оно було в руках церкви могутн≥м засобом д≥њ на маси з огл€ду на його доступн≥сть дл€ вс≥х Ц ≥ дл€ неписьменних, ≥ дл€ людей, що говор€ть р≥зними нар≥чч€ми. ‘ормула Ђмистецтво Ц то Ї Ѕ≥бл≥€ дл€ неписьменнихї була значущою упродовж усього —ередньов≥чч€. √оловним завданн€м художника було вт≥ленн€ божественного начала, а з-пом≥ж ус≥х почутт≥в людини перевагу в≥ддавали стражданню, бо, за вченн€м церкви, це Ц вогонь, що очищуЇ душу. ƒуже €скраво середньов≥чн≥ художники зображували картини страждань ≥ б≥дувань. јле сл≥д мати на уваз≥, що скульптуру й живопис середньов≥чних храм≥в варто вивчати не лише €к вт≥ленн€ рел≥г≥йних догмат≥в. ÷ерква була ≥дейним кер≥вником, а створювали вс≥ витвори прост≥ рем≥сники, тому народна творч≥сть впл≥талас€ в декоративне оздобленн€ храм≥в Ц ≥нод≥ тут зТ€вл€лис€ зображенн€, чуж≥ христи€нству (жонглери, мисливц≥, зв≥р≥, чудовиська).

¬≥д XI до XIII ст. в «ах≥дн≥й ™вроп≥ зм≥нились два арх≥тектурних стил≥ Ц романський та готичний.

–оманськ≥ монастирськ≥ церкви ™вропи дуже р≥зноман≥тн≥ за своњм устроЇм та прикрасами. јле вс≥ вони збер≥гають Їдиний арх≥тектурний стиль. ÷ерква нагадуЇ фортецю, що Ї природним дл€ бурхливого, тривожного часу раннього —ередньов≥чч€.

Ќайхарактерн≥шими дл€ романського мистецтва типами споруд Ї замок (укр≥плене житло феодала) ≥ храм, €кий зовн≥ також нагадуЇ фортецю. ќсновою плануванн€ романського храму стала римська базил≥ка Ц велике пр€мокутне прим≥щенн€, под≥лене поперечними перетинками на дек≥лька зал≥в Ц неф≥в. —т≥ни були масивними, важкими, вузьк≥ в≥кна розташовано високо над землею. ƒахи спочатку споруджували з дерева, але част≥ пожеж≥ змусили вдатис€ до буд≥вництва камТ€них склеп≥нь. ѕерекривати велик≥ площ≥ не вм≥ли, тому зводили додатков≥ опорн≥ стовпи. ’арактерна деталь Ц у зовн≥шньому вигл€д≥ буд≥вл≥ ч≥тко проступаЇ њњ конструкц≥€ ≥ внутр≥шн€ будова. Ѕуд≥влю прикрашали скульптурою ≥ фресками. ƒл€ романського живопису характерн≥ дуже €скрав≥, контрастн≥ кольори. ” ™вроп≥ в XI стол≥тт≥ найб≥льшою вважали церкву  люн≥йського абатства Ц резиденц≥ю ордену бенедиктинц≥в на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ. ƒо наших дн≥в вона не збереглас€, оск≥льки њњ було зруйновано в наполеон≥вськ≥ часи, коли романськ≥ споруди не мали жодноњ ц≥нност≥.

¬ ус≥й ™вроп≥ живим в≥длунн€м —ередньов≥чч€ лишаютьс€ рицарськ≥ замки, в≥д одних збереглис€ лише живописн≥ руњни, але багато замк≥в висто€ли ≥ лишились майже незайманими. —початку замок €вл€в собою деревТ€ну вежу (донжон), под≥лену на дек≥лька поверх≥в-€рус≥в, оточену валом, огорожею та ровом. ¬ибирали неприступне, пан≥вне над навколишн≥м ландшафтом м≥сце Ц гору, край урвища, остр≥в.  оли перейшли до камТ€ного буд≥вництва, замки поступово перетворились на складн≥ оборонн≥ комплекси. √оловний принцип њх будови пол€гав у створенн≥ посл≥довних перешкод дл€ нападник≥в. „ерез р≥в, часто заповнений водою, до замку можна було потрапити лише через п≥дйомний м≥ст. √оловне укр≥пленн€ €вл€ло собою дек≥лька р€д≥в зубчастих мур≥в з вежами. ќбовТ€зково всередин≥ замку був колод€зь або створювали великий запас води на випадок облоги. Ќа окремому двор≥ зводили будинок дл€ власника, церкву, господарськ≥ буд≥вл≥.

√отичний стиль в арх≥тектур≥ повТ€заний з розвитком середньов≥чних м≥ст. √оловний феномен мистецтва готики Ц ансамбль м≥ського собора, що був найважлив≥шим центром сусп≥льного та ≥дейного житт€ середньов≥чного м≥ста. “ут не лише виконували рел≥г≥йн≥ обр€ди, а й в≥дбувались публ≥чн≥ диспути, зд≥йснювали найважлив≥ш≥ державн≥ акти, читали лекц≥њ студентам ун≥верситет≥в, ставили культов≥ драми та м≥стер≥њ.

Ќай€скрав≥ш≥ готичн≥ памТ€тки Ц м≥ськ≥ споруди: ратуш≥ ≥, головне, собори. ” ратуш≥ було зосереджено д≥лову, практичну частина управл≥нн€ м≥стом. ќсерд€м же всього сусп≥льного житт€, безумовно, був собор.  р≥м основного призначенн€ Ц проведенн€ богослуж≥нн€ Ц тут читали лекц≥њ, ставили м≥стер≥њ Ц театрал≥зован≥ вистави на б≥бл≥йн≥ сюжети, укладали найважлив≥ш≥ угоди. —обори зводили на замовленн€ м≥ських комун, €к≥ зазвичай не шкодували на њх зведенн€ грошей, оск≥льки собор був свого роду символом, обличч€м м≥ста. —обор часом був таким великим, що його не могло заповнити все населенн€ м≥ста. √отичний собор ѕаризькоњ Ѕогоматер≥ пануЇ нав≥ть у сучасн≥й столиц≥ ‘ранц≥њ, перевершуючи своЇю величчю вс≥ п≥зн≥ш≥ буд≥вл≥. Ѕуд≥вництво могло тривати упродовж дес€тил≥ть, ≥ нав≥ть, стол≥ть. Ќайв≥дом≥ший довгобуд Ц  ельнський собор, €кий заклали у XII стол≥тт≥, а завершували давн≥ми кресленн€ми вже в XIX стол≥тт≥.

√оловна оптична своЇр≥дн≥сть готичноњ арх≥тектури Ц спр€мован≥сть буд≥вл≥ вгору. √отичн≥ собори справл€ють враженн€ легкост≥, надхмарност≥ за своЇњ запаморочливоњ висоти. ќсновний техн≥чний прийом готики Ц стр≥лчасте перекритт€. ” романських буд≥вл€х камТ€не склеп≥нн€ даху було нап≥вкруглим ≥ спиралос€ на ст≥ни. јби витримати навантаженн€, ст≥ни мали бути масивними. ” готичному проект≥ конструюють свого роду складний каркас з опорою пр€мо на фундамент. ÷е даЇ змогу зробити ст≥ни легкими, наситити њх найр≥зноман≥тн≥шими прикрасами. ” готичних соборах Ї безл≥ч в≥кон з≥ складними рамами, величезн≥ в≥траж≥, галерењ, переходи, веж≥, скульптури. «а зовн≥шн≥м вигл€дом зовс≥м неможливо зрозум≥ти, €кою Ї внутр≥шн€ будова прим≥щенн€.  ожний з фасад≥в несхожий на ≥нш≥. Ќаприклад, за фотограф≥€ми собору ѕаризькоњ Ѕогоматер≥, виконаними з р≥зних бок≥в, можна ≥ не здогадатис€, що це одна ≥ та ж буд≥вл€.

 ожний собор присв€чували певн≥й основн≥й тем≥: ѕаризький Ц Ѕогоматер≥, Ўартрський Ц ≥стор≥њ французького корол≥вського дому. ѕрикраси собор≥в Ц рельЇфи, скульптури, фрески, в≥траж≥ Ц то Ї справжн€ енциклопед≥€ середньов≥чного св≥тогл€ду ≥ середньов≥чного житт€. Ќаприклад, Ўартрський собор прикрашають 9 тис€ч скульптур. ’имерно перепл≥таютьс€ тут б≥бл≥йн≥ сюжети, античн≥ образи, побутов≥ сцени, €зичницьк≥ мотиви, фантастичн≥ ф≥гури. ћожна побачити також своЇр≥дн≥ карикатури в камен≥ (один з рельЇф≥в собору в ѕарм≥ зображаЇ в≥слюка в од€з≥ ченц€, котрий читаЇ пропов≥дь вовкам). “рапл€лис€ зовс≥м неспод≥ван≥ р≥шенн€. Ќа вежах собору в м≥ст≥ Ћан≥ сто€ть велик≥ статуњ бик≥в Ц так город€ни ув≥чнили працю тварин з перевезенн€ камен≥в на буд≥вництв≥. ¬≥ктор √юго писав: Ђ нига арх≥тектури не належала в≥днин≥ духовенству, рел≥г≥њ, –иму, але Ц у€в≥, поез≥њ, народов≥Е ¬ цю епоху ≥снуЇ дл€ думки, вираженоњ в камен≥, прив≥лей, зовс≥м схожий на нашу свободу друку: це свобода арх≥тектуриї.

«агалом же сл≥д зазначити, що середньов≥чна культура «ах≥дноњ ™вропи мала своЇр≥дний, суперечливий характер. « њњ надр виросла блискуча культура епохи ¬≥дродженн€.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2017-02-28; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 409 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬елико ли, мало ли дело, его надо делать. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

1714 - | 1413 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.045 с.