Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М., 1986-1987.

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

 

Дисципліна ___Психологія самосвідомості__

(повне найменування дисципліни)

 

Напрям підготовки 6.040101 «Психологія»_

(шифр й найменування)

 

Форма навчання _________денна_______

 

Плани семінарських занять з дисципліни “Психологія самосвідомості” / Укладач: кандидат психологічних наук Євдокімова Тетяна Олексіївна–Дніпропетровськ: Дніпропетровський гуманітарний університет, 2008.- 25с.

 

Рецензенти:

Самойлов О.Є. - доктор психологічних наук, доцент (Дніпропетровський гуманітарний університет).

Шевяков О.В. - кандидат психологічних наук, доцент (Дніпропетровський гуманітарний університет)

 

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

Семінарські заняття у навчальному процесі проводяться для поглибленого вивчення дисциплін та опанування їх методологічних засад. Це вид навчального заняття, на якому викладач організовує обговорення студентами питань програмного матеріалу.

Семінари мають сприяти розвитку самостійної роботи студентів, поглибленню їх інтересу до науки і наукових досліджень, розвитку культури мовлення, формуванню навичок та вмінь публічного виступу, участі в дискусії.

Семінарські заняття є важливим засобом не тільки для перевірки знань студентів, але й для формування високого рівня знань на основі правильних суджень та висновків.

Головна мета семінарських занять – допомогти студентам опанувати курс, засвоїти предмет.

Основні завдання семінарських занять полягають у засвоєнні загальнотеоретичних положень дисципліни. У процесі обговорення питань студенти навчаються формулювати і викладати свої думки і висновки, застосовувати теоретичні положення.

Основою ефективного розгляду положень дисципліни на семінарських заняттях є вивчення лекційного матеріалу та самостійна робота студентів, конспектування навчальної і наукової літератури з курсу. Така робота передбачає використання навчальної програми, кожне питання якої має бути засвоєним.

Самостійну роботу варто починати з вивчення конспекту, або тексту лекції, потім прочитати й законспектувати в зошит для семінарів відповідний матеріал підручника та інших джерел. Читати треба уважно, всебічно та критично аналізуючи прочитане. Зустрівши нове, незрозуміле поняття, вираз, обов’язково необхідно з’ясувати його зміст. Не зробивши цього, студент ризикує сприйняти неправильно значення терміну, виразу або й всього тексту. Тут варто скористатися словниками чи іншими допоміжними джерелами.

Перелік рекомендованої літератури не є вичерпаним. Студенти мусять використовувати інші джерела і особливо періодичні видання.

Опанування положень курсу передбачає не тільки міцне засвоєння визначень тих чи інших категорій, характерних рис та ознак певного явища, але й розуміння різних точок зору.

Готуючись до семінару, необхідно звернути увагу на ключові поняття, які притаманні вказаним темам, та засвоїти їх. При відповіді на семінарському занятті треба будувати так свій виступ, щоб відокремити його головні чинники:

- чітке формулювання теоретичного положення;

- обґрунтування цього положення і розкриття його характерних ознак і властивостей;

- аргументація та ілюстрація теоретичних положень конкретними фактами дійсності, явищами суспільно-політичного, економічного, культурного життя;

- доведення значимості питань, які розглядаються, для практичної діяльності.

Реферати, передбачені планами семінарських занять, присвячуються складним питанням, які не розглядаються в навчально-методичній літературі і потребують опанування наукових джерел, окремих статей або монографій. Обсяг реферату має відповідати 7 – 8 хвилинам доповіді. Реферативні повідомлення заслуховуються і обговорюються в ході відповідних занять і лише у виключних випадках без доповіді перевіряються викладачем. Вони обов’язково оцінюються викладачем. Реферати можуть бути основою для написання наукової роботи.

Опрацювання тем семінарських занять або окремих їх питань може відбуватися в різних формах: співбесіди, загально групової дискусії, заслуховування й обговорення рефератів, проведення письмових контрольних робіт, виконання тестових завдань. Встановлений рівень засвоєння матеріалу на семінарських заняттях враховується викладачем при вирішенні питання про допуск до заліку на основі оцінок та поточної атестації. Це стосується і тих тем, які вивчалися студентами самостійно. Основні питання тем вносяться до переліку питань, які виносяться на залік.

ЗАСОБИ ПРОВЕДЕННЯ ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

 

Поточний контроль це контроль знань при проведенні семінарських занять та контрольних робіт, виконанні тестових завдань.

Підсумковий контроль здійснюється по закінченню вивчення курсу в цілому у формі заліку.

Критерії оцінювання підчас підсумкового контролю знань:

Результати складання заліку оцінюються за двобальною шкалою «зараховано», «не зараховано».

Відмітка "зараховано" виставляється, якщо студент глибоко і в повному обсязі засвоїв весь програмний матеріал; вичерпно, послідовно, грамотно і логічно висловлюється; вільно справляється з завданнями, правильно аргументує висновки, володіє різноманітними навичками і виявляє вміння самостійно узагальнювати та висловлювати матеріал.

Відмітка «не зараховано» виставляється за невміння вирішувати практичні завдання, а також невірні відповіді на поставлені теоретичні запитання.

 

Критерії оцінювання під час підсумкового контролю знань:

«Відмінно» (високий рівень навчальних досягнень) – студент глибоко і в повному обсязі засвоїв весь програмний матеріал, вичерпно, послідовно, грамотно і логічно висловлюється, вільно справляється з завданнями, правильно аргументує висновки, володіє різноманітними навичками і виявляє вміння самостійно узагальнювати та висловлювати матеріал, не допускає помилок.

«Добре» (достатній рівень навчальних досягнень) - студент твердо знає програмний матеріал, грамотно і по суті висловлює його, не допускає неточностей у відповіді на запитання та володіє необхідними навичками при виконанні завдань.

«Задовільно» (середній рівень навчальних досягнень) - студент засвоїв тільки основний матеріал, але не знає окремих положень, допускає суттєві неточності порушує послідовність у викладенні програмного матеріалу, або вагається при виконанні завдань.

«Незадовільно» (початковий рівень навчальних досягнень) – студент не знає більшої частини програмного матеріалу, допускає помилки, з великими труднощами виконує завдання.

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

 

Тема	Всього	З викладачем	Індивід. роб.	Самост. Роб.
Разом	Лекції	с/з, п/з
Тема 1. Самосвідомість в психічній організації життя людини
Тема 2. Поняття Я-концепції
Тема 3. Структура Я-концепції
Тема 4. Модальності самоустановок
Тема 5. Розвиток самосвідомості
Тема 6. Методи вивчення самосвідомості
Тема 7. Особистісна рефлексія як механізм самопізнання
Тема 8. Самосвідомість в періоди особистісних кризисів
ВСОГО:

 

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Антонова Н.В. Проблема личностной идентичности // Вопросы психологии, 1996, 1.

2. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. - М.: МГУ, 1984.

3. Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. - М.: МГУ, 1986.

4. Асмолов А.Г. Психология личности. М.: МГУ, 1990.- 367 с.

5. Баттерворт Дж., Харрис М. Принципы психологии развития. М.: Когито-Центр, 2000. – С.304.

6. Барабанщиков В.А. Системная организация и развитие психики // Психол. журн. Т. 24, 2003, 1. С. 29-46.

7. Берн Ш. Гендерная психология. СПб.: прай-ЕВРОЗНАК, 2001. – С.26.

8. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М., 1986-1987.

9. Бубер М. Я и Ты. - М.: Высшая школа, 1993.

10. Гамов Н. И. Самооценка подростка как психологическая проблема. – М: Просвещение. 2002. – 260 с.

11. Джемс У. Психология. М., 1991.

12. Диянова З.В., Щеголева Т.М. Самосознание личности. Иркутск, 1993.

13. Дружинин В.Н.Экспериментальная психология. М., 1997

14. Загальна психологія / І.М. Цимбалюк: Навчальний посібник рекомендовано МОН України.-К.,В.Д.”Професіонал”,2004.

15. Келли Дж. Теория личности: Психология личных конструктов. СП-б, 2000.

16. Козлова Т.З. Особенности социальной идентификации на различных стадиях жизненного цикла личности// Социальная идентификация личности. М., 1993- С. 107-124.

17. Крайніков Е.В. Психологія розвитку. Словник- довідник. К., 2003.

18. Кле М. Психология подростка: Психосексуальное развитие. - М.: Педагогика, 1991.

19. Кон И. С. В поисках себя: личность и ее самосознание. -М., Политиздат, 1984.

20. Кон И. С. Категория Я в психологи // Психологический журнал.1981.Т. 3.

21. Кон И. С. Открытие Я. - М., 1978.

22. Кон И.С. Постоянство и изменчивость личности // Психологический журнал, т.8, № 4, 1987, с. 126-137.

23. Кон И.С. Психология половых различий //Психология индивидуальных различий: Тексты. – М.: МГУ, 1982. – С.78-83.

24. Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя. ¾ М.: Просвещение, 1989.

25. Кохут Х. Восстановление самости. –М.: Когито-Центр, 2002.- 316 с.

26. Кочарян А.С. Личность и половая роль: Симптомокомплекс маскулинности/фемининности в норме и патологии. - Х.: Основа, 1996. -127с

27. Ливехуд Б. Кризисы жизни — шансы жизни: развитие личности между детством и старостью. Калуга, 1994.

28. Липатова С. А. Самооценка школьника. М.: Вопросы психологии. 1999. № 24. С. 32-33.

29. Липкина А.И. Самооценка школьника. - М.: 1976.

30. Личность, общение, групповые процессы: современные направления теоретических и прикладных исследований в зарубежной психологии. М., 1991.

31. Майерс Д. Социальная психология. С -Пб, 1997.

32. Макселон Ю. Психологія – 2-е вид., - К., 2000.

33. Максименко С.Д. Загальна психологія. Навчальний посібник. - К:ЦУЛ, 2004.

34. Никитин Е.П., Харламенкова Н.Е. Феномен человеческого самоутверждения. - СПб.: Алетейя, 2000. – С.224.

35. Основи психології /за ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К., 1999.

36. Проективная психология / Пер. с англ. М.: Апрель-Пресс, 2000. - 528 с.

37. Психологія /За ред. Ю.Л. Трофімова. – К., 2001.

38. Психология личности в трудах зарубежных психологов. С.-Пбг. 2000.

39. Психология личности. Хрестоматия в 2-х тт. М., 1999.

40. Психология самосознания. Хрестоматия. –Самара: БАХРАХ-М, 2000. -176с.

41. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст. Проблемы становления личности. - М.: Мир, 1994.

42. Рубин штейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. – М., Изд-во АН СССР, 1959. – С.145.

43. Сикевич З.В. Расколотое сознание. - СПб, 1996.

44. Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. -М.: ИПП-ИСП, 2000, с.13-26.

45. Сознание личности в кризисном обществе. – М., 1995.

46. Соколова Е.Т. Проективные методы исследования личности. - М.: МГУ, 1980.

47. Соколова Е. Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. - М., МГУ, 1989.

48. Соколова Е.Т., Бурлакова Н.С., Лэонтиу Ф. К обоснованию клинико – психологического изучения расстройства гендерной идентичности // Вопросы психологии. 2001.-№ 6. С.3-16.

49. Социальная идентификация личности (под ред. В. А. Ядова). - М., 1993.

50. Фельдштейн Д.И. Психология развития личности в онтогенезе. –М.: Педагогика, 1989. -208 с.

51. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. -М., 1997.

52. Цимбалюк І.П.Психологія І.П.: Навчальний посібник.- К.:В.Д.”Професіонал”,2004.

53. Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии. - М., 1977.

54. Шефер Б., Шредер Б. Социальная идентичность и групповое сознание.// Психологический журнал, 1993, 1.

55. Шильштейн Е.С. Уровневая организация системы «Я»// Вестник МГУ, сер.14 (психология), 1999, 2. - С. 34-45.

56. Эриксон Э. Детство и общество. - СПб.: ЛЕНАТО, ACT, 1996.

57. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. М.: Прогресс, 1996. – 338 с.

 

ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ

ТЕМА 1. САМОСВІДОМІСТЬ В ПСИХІЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Мета – сформувати уявлення про самосвідомість як вищу форму свідомості людини

 

Ключові поняття: “самосвідомість”, “визначення самосвідомості”, “зміст самосвідомості”, “структура самосвідомості”.

План

1. Визначення самосвідомості.

2. Зміст і структура самосвідомості.

3. Значення самосвідомості для особистості.

4. Головні методологічні підходи до вивчення самосвідомості.

5. Головні проблеми психології самосвідомості.

 

Теми рефератів

1. Історія вивчення проблеми самосвідомості.

2. Самосвідомість як процес.

3. Самосвідомість як результат.

4. Я-концепція в працях У.Джеймса.

 

Питання для самостійного вивчення

1. Самосвідомість як вища форма розвитку психіки.

2. Проблема самосвідомості в працях С.Л.Рубінштейна.

3. Вклад І.Кона в психологію самосвідомості.

4. Особливості підходу О.М.Лєонтьєва до вивчення самосвідомості.

 

Література

1. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. - М.: МГУ, 1984.

2. Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. - М.: МГУ, 1986.

3. Асмолов А.Г. Психология личности. М.: МГУ, 1990. 367 с

4. Баттерворт Дж., Харрис М. Принципы психологии развития. М.: Когито-Центр, 2000. – С.304.

5. Барабанщиков В.А. Системная организация и развитие психики // Психол. журн. Т. 24. № 1. 2003. С. 29-46.

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М., 1986-1987.