Методи науково-психологічного вивчення дітей

Рівень розвитку теорії визначає стратегії і методи, якими послуговуються у дослідженнях. Достовірні дані можна отримати лише з допомогою наукових методів, які забезпечать об'єктивність дослідження.

Наукове дослідження починається із фіксування, нагромадження фактів, які піддають теоретичному аналізу.

Психологічний факт - одержаний у процесі спостереження, експерименту дослідження результат.

Він є внутрішньою сутністю людських проявів, тому його можна вивчати тільки опосередковано. Наприклад, радість дитини від того, що вона намалювала малюнок, виражається у зовнішніх проявах: висловлюваннях, міміці, пантоміміці, а психічне явище переживання радості є невидимим. Найчіткіше об'єктивуються психічні процеси і стани в діях і мовленні дитини. Невербальні прояви (міміка, жести, інтонація) використовуються як додаткові психологічні факти. Вони виражають загальний емоційний стан, ставлення до того, що малюк робить, про що говорить. Від рівня об'єктивності зібраних психологічних фактів залежить рівень їх дослідження. З цією метою дослідник повинен володіти методами вивчення дитячої психології.

Методи вивчення дитячої психології - способи виявлення фактів, що характеризують психічний розвиток дитини.

Кожна мати, вихователь тощо мають змогу спостерігати за розвитком дитини. Однак у їхніх повсякденних враженнях головне і другорядне не вирізняється, а наука потребує достовірних і об'єктивних фактів, які не залежали б від особистого враження спостерігача і могли бути перевірені шляхом отримання їх заново іншим дослідником.

Дитяча психологія здобуває психологічні факти завдяки порівнянню особливостей дітей різного віку: вивчаючи тривалий час одних і тих самих дітей і фіксуючи зміни, що відбуваються з ними, або вивчаючи дітей кожної вікової групи, з'ясовуючи відмінності між ними на різних вікових етапах.

Методи дослідження у дитячій психологи поділяють на основні (спостереження і експеримент), які забезпечують достовірну інформацію про специфіку дитячого розвитку, та допоміжні (тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод), використання яких надає інформацію ілюстративного плану для побудови гіпотез і припущень.

Психологічне дослідження починається з усвідомлення суспільної необхідності розв'язати певну проблему. Завжди актуальним є вивчення впливу діяльності, спілкування дитини з дорослими та однолітками на розвиток психіки, становлення особистості. Часто воно зумовлюється необхідністю дослідити особливості нових умов виховання і навчання дітей на певному етапі розвитку суспільства.

На основі загальних проблем визначають завдання, об'єкт і предмет конкретного дослідження. Об'єктом дослідження є контингент дітей, які перебувають у полі зору дослідника. Важливими параметрами при цьому виступають їхні вік, стать, соціальні умови виховання (вихованці дитячого садка; діти, які виховуються вдома), стан здоров'я тощо. Предмет дослідження обумовлюється суттю дослідницької проблеми; під час вивчення впливу гри на стосунки між дітьми предметом дослідження можуть бути психологічні особливості формування стосунків у групі однолітків.

Після з'ясування об'єкта і предмета дослідження формулюють дослідницьку гіпотезу - передбачення, можливу відповідь на питання, яке міститься у проблемі. Найчастіше вона встановлює можливий зв'язок між певними психічними явищами або між ними й умовами життя дітей. Гіпотеза має враховувати результати попередніх досліджень, загальні закони розвитку психіки, педагогічний досвід. Вона повинна бути доступною для перевірки, без чого неможливо довести її істинність чи хибність.

Успіх дослідження забезпечується методичною винахідливістю дослідника, вмінням оптимально поєднувати методики відповідно до поставленої мети.

Залежно від завдань вивчення особливостей психіки дитини визначають стратегію, загальний шлях психологічного дослідження. У дитячій психології такими стратегіями можуть бути: трансверсальна, лонгітюдна та експериментально-генетична (формувальна).

1. Трансверсальна стратегія - дослідження шляхом "поперечних зрізів". Для цього добирають однорідні групи дітей, які відрізняються за якоюсь суттєвою ознакою (віком, статтю, часом перебування у дошкільному закладі тощо) і порівнюють їх за рівнем розвитку певної психологічної характеристики. Наприклад, під час вивчення пам'яті підбирають дітей трьох-, чотирьох- і п'ятирічного віку. За допомогою певних методів у них вивчають основні показники пам'яті (швидкість запам'ятовування словесного або образного матеріалу, кількість засвоєних об'єктів, тривалість зберігання інформації та ін.). На основі порівняння отриманих даних роблять висновки про вікові особливості пам'яті. Ця стратегія уможливлює отримання за порівняно короткий час статистично достовірних даних про вікові відмінності психічних процесів, психічного розвитку дитини. Однак під час дослідження дітей різного віку не дає змоги дослідити процес, природу, рушійні сили розвитку, врахувати його індивідуальні особливості.

Чим менша вікова відмінність між дітьми, яких досліджують, тим більшими можливостями володіє дослідник для відстеження суттєвих зрушень у розвитку психіки дитини. Вибір груп, як правило, залежить від процесу, що опинився у полі зору дослідника, тривалості його вивчення: чим вищий темп розвитку процесу, тим меншими повинні бути проміжки між окремими "зрізами".

2. Лонгітюдна стратегія - систематичне вивчення розвитку одних і тих самих дітей протягом тривалих відрізків їхнього життя. Організовувати таке поглиблене і безперервне вивчення багатьох дітей важко, тому обмежуються невеликою їх кількістю. Лонгітюдне дослідження дає змогу пізнати якісні зміни в розвитку психічних процесів, особистості дитини, з'ясувати їх причини. Воно може бути вибірковим (вивчення однієї сторони поведінки, одного психічного процесу) і комплексним (дослідження психічного розвитку дитини загалом).

Завдання дослідника полягає у виявленні змін у психіці і поведінці дитини при переході від однієї стадії розвитку до іншої. Наприклад, за необхідності оцінити вплив програми, за якою працює дошкільний заклад, увагу зосереджують на дітях, які тільки почали його відвідувати, їх розвиток простежують протягом 4-х-5-ти років. На основі виявлених тенденцій роблять висновок про позитивний чи негативний вплив програми на розвиток дитини.

Лонгітюдне дослідження є трудомістким і вимагає багато часу. Його результати не завжди доцільно поширювати на всіх дітей. Для отримання оптимальних висновків потрібно спочатку з'ясувати шляхом вікових "зрізів" загальні тенденції у розвитку певної психічної діяльності, потім провести лонгітюдне дослідження проблемних питань, які вимагають додаткового вивчення.

3. Експериментально-генетична (формувальна) стратегія - вивчення психіки дітей у процесі її активного формування. Ця стратегія ґрунтується на теоретичних положеннях Л. Виготського про провідну роль навчання у психічному розвитку. Під час експериментально-генетичного дослідження не лише описують або вимірюють певне пси-хічне явище, а й активно формують його.

На основі формувальної стратегії створюють ефективні методи вивчення, виховання і навчання дітей.

Збирання психологічних фактів залежить від того, як досконало дослідник володіє методами вивчення дитячої психології. Об'єктивно зібрані психологічні факти програмують процес подальшого дослідження.

Спостереження у дитячій психології і його види

 

Метод спостереження полягає у систематичному і цілеспрямованому сприйманні психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов відповідно до завдань дослідження.

Спостереження - планомірне, цілеспрямоване сприймання пси-хінних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

У процесі спостереження дослідник цілеспрямовано простежує поведінку дітей у природних умовах, фіксуючи побачене. Використання його в дитячій психології ґрунтується на методологічному принципі єдності свідомості і діяльності. Оскільки психіка дитини формується і проявляється в її діяльності (дії, слова, міміка тощо), можна на основі її зовнішніх проявів робити висновки про внутрішні психічні процеси і стани.

Під час спостереження дослідник не втручається у психічні прояви, а дитина не знає, що за нею спостерігають. За інших умов вона не зможе поводитися природно і невимушено. Тому спостереження повинна здійснювати людина, до якої дитина звикла.

Не кожне навіть спеціально зафіксоване сприймання поведінки дітей можна вважати науковим спостереженням. Для цього воно повинне бути правильно побудованим, мати чітко окреслену мету, пов'язану із завданнями дослідження, характеризуватися систематичністю і планомірністю, відповідати його програмі. Особливо важливе значення має дотримання схеми спостереження, яку складають після попереднього вивчення предмета дослідження. У ній передбачають основні акти поведінки, можливі дії, словесні реакції дітей на певні впливи. Чим детальніша схема, тим точніші результати спостереження, які заносять у протокол і піддають математичній обробці.

У процесі спостереження дослідник може простежувати тільки зовнішні прояви поведінки дитини: дії з предметами, висловлювання, виразні рухи та ін. Однак психолога цікавлять не вони, а приховані за ними психічні процеси, якості, стани. При цьому важливо не тільки ретельно фіксувати особливості поведінки дитини, але й правильно їх тлумачити.

Кваліфіковані спостерігачі розмежовують матеріал спостереження і його тлумачення, яке може бути помилковим. Для цього аркуш, на якому ведуть нотатки, ділять на дві частини: зліва описують зовнішні прояви поведінки дітей, справа - їх можливі тлумачення.

Для забезпечення точності й об'єктивності спостереження використовують також кінознімання, аудіозаписи, фотографування.

Під час спостереження дослідник повинен дотримуватися таких вимог:

1) чіткого формулювання мети (визначати, які сторони поведінки, діяльності, психіки дитини необхідно спостерігати);

2) об'єктивності (необхідність фіксувати психічні явища, процеси, унеможливлювати необгрунтовані тлумачення суб'єктивних станів дитини);

3) систематичності, безперервності (це дає змогу отримати дані, що характеризують процес розвитку, а не окремі стани дитини);

4) прихованості спостереження від дитини (дотримання цієї вимоги є важливою умовою об'єктивності отриманих даних).

За масштабами спостереження бувають суцільні і вибіркові, повні і часткові. Суцільні спостереження охоплюють одночасно багато сторін поведінки дитини, вимагають тривалого часу для їхнього проведення. Вони завжди бувають вибірковими: фіксують тільки важливе, найзначущіше, особливо факти, які свідчать про нові якості і можливості дитини.

Результатами суцільних спостережень часто є щоденникові нотатки, які виступають важливим джерелом фактів при виявленні закономірностей психічного розвитку дітей. Щоденники розвитку дітей вели німецький психолог Вільям Штерн (1871-1938) - для розробки своїх гіпотез про чинники, які впливають на психічний розвиток дитини; швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980) - при дослідженні етапів розумового розвитку дітей раннього віку (спостереження за онуками); російська дослідниця Надія Ладигіна-Котс (1889-1963) - для порівняння особливостей розвитку дитини і дитинчат-тварин ("Дитина шимпанзе і дитина людини в їхніх інстинктах, іграх, звичках і виразних рухах", 1936) та ін. Щоденники ведуть не лише спеціалісти-психологи, але й батьки. їх часто використовують психологи і педагоги.

За допомогою вибіркових спостережень фіксують якусь одну сторону поведінки дитини або її поведінку в певні відрізки часу. Таким було спостереження англійського природодослідника Чарльза Дарвіна (1809-1882) за вираженням емоцій свого сина, результати якого були використані в його книзі "Вираження емоцій у людей і тварин" (1872).

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове спостереження - одного з них, наприклад мовлення або гри.

Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути включений у групу дітей, взаємодіяти з ними й одночасно спостерігати за їхнім розвитком або перебувати поза дитячим колективом. Залежно від участі педагога у спостереженні розрізняють включене і приховане спостереження. Під час включеного спостереження слід мати на увазі, що спостерігач є дорослою людиною, на яку діти орієнтуються у своїй поведінці.

Іноді в дитячій психології застосовують приховане спостереження, для чого використовують спеціальний прилад - "дзеркало Гезелла", яке має односторонню проникливість. Його розташовують між кімнатою, в якій перебуває дитина, і кімнатою, в якій працює дослідник. Тобто у першій кімнаті на стіні висить звичайне дзеркало, а в другій є вікно, через яке можна спостерігати за дитиною. На сучасному етапі з цією метою використовують телевізійні установки і кінокамери.

Метод спостереження незамінний для нагромадження фактів, однак потребує багато часу і зусиль. Дослідник не має права втручатися в дитячу діяльність, стимулювати необхідне психічне явище, він тільки може вичікувати і фіксувати. Не завжди він може з'ясувати причини тих чи інших проявів у психічному житті дитини. Часто він бачить те, що вже знає, залишаючи невідоме поза своєю увагою. Суттєве значення має і неможливість повторно відтворити з достатньою точністю умови, в яких спостерігався певний процес, змінювати умови розвитку психічного явища.

Метод спостереження активно використовувався для нагромадження психологічних фактів на перших етапах розвитку дитячої психології як самостійної науки.

Експеримент і його види у дитячій психології

 

Нерідко дослідник змушений спеціально викликати прояви дитячої психіки, які його цікавлять. На це і спрямований психологічний експеримент.

Психологічний експеримент (лат. ехреrimentum - спроба, дослід) - спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.

В експерименті дослідник навмисно створює і видозмінює умови діяльності дитини, ставить перед нею певні завдання і на підставі того, як ці завдання розв'язуються, робить висновки про її психологічні особливості.

Умови експерименту визначаються його методикою, яка містить формулювання мети, опис матеріалу, процесу дослідження, критеріїв обробки даних. Усі елементи методики підпорядковані меті дослідження. Наприклад, якщо для експерименту потрібні картинки на білому фоні, не слід використовувати інший, бо він може зумовити фонові реакції. А коли вивчають реакції дітей на фонові подразники, то картинки спеціально роблять на кольоровому фоні.

Інструкцію експерименту (формулювання завдання) вивчають напам'ять і за необхідності розказують дитині. Вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність дослідження, дають змогу повторювати його і викликати однотипні явища, перевіряти й уточнювати отримані дані. Тому експеримент є більш об'єктивним методом, ніж спостереження. Варіювання його умовами допомагає виявляти закономірності і механізми психічного розвитку. Активна позиція дослідника, чіткі критерії фіксації аналізу, результатів є передумовами нагромадження й обробки фактичного матеріалу. Дані експерименту піддаються математичній обробці і виражаються у числових показниках. В експерименті дослідник здебільшого має справу тільки з однією стороною психіки дитини, тому не слід робити поспішних висновків, не вивчивши інших сторін, що може спричинити вироблення односторонніх уявлень про її психіку.

Результати кожного досліду записують у протокол, де зазначають загальні відомості про піддослідних, завдання експерименту, час проведення, дані про експериментатора, кількісні і якісні результати експерименту, особливості поведінки піддослідних (дії, мовлення, виразні рухи та ін.).

Найбільш точним і доказовим є лабораторний експерименту який проводять у спеціально обладнаному приміщенні з використанням різних приладів та установок (апаратів, на яких експериментатор показує картинки, вмикає лампочки, дзвінки та інші подразники). Дитину поміщають у спеціально обладнану камеру, де вона займає визначене місце перед екраном або за столом. Іноді до її тіла прикріплюють датчики, що вловлюють зміни в судинній, м'язовій, нервовій системах дитини і передають сигнали спеціальним приладам для записування. При цьому використовують реєстрування, тобто фіксатори часу, сили, швидкості і спрямованості рухів, процесів збудження в корі головного мозку, що виникають під впливом певного подразника, загального стану дитини. Таке дослідження незвичне для дитини, яка не бачить експериментатора, оскільки він подає сигнали і спостерігає за нею через спеціальні "вічка".

У лабораторних експериментах досліджують особливості відчуттів і сприймань, швидкість реакцій на подразники, обсяг уваги тощо. Дані вимірюють і реєструють з великою об'єктивністю і точністю. Однак у незвичних умовах лабораторії дитина може показати не такі результати, як у природних, тому отримані дані нерідко є обмеженими. Щоб надати лабораторним дослідам природності, використовують ігрове моделювання експериментальних і життєвих ситуацій. Наприклад, під час дослідження рухів очей дитини та інших реакцій, для реєстрації яких необхідно закріпити на її тілі датчики, експеримент організовують, як гру в космонавти.

Найпродуктивнішим у дитячій психології вважається природний експерименті запропонований у 1910 р. відомим російським психологом Олександром Лазурським (1874-1917). На відміну від лабораторного він зберігає переваги спостереження (природність умов), унеможливлює викривлення психічних проявів. Під час нього в активній позиції стосовно дитини перебуває дослідник, організовуючи, наприклад, гру з метою вивчення її вольових якостей.

Природні експерименти слугують для дослідження усіх психічних процесів і властивостей особистості дошкільників. Часто їх застосовують безпосередньо у групі дитячого садка (дослідник виступає у ролі вихователя, організовуючи діяльність дітей). Діти при цьому не підозрюють, що ігри, завдання, які їм запропонували, мають певну дослідницьку мету. Наприклад, дітям дають картинки, на яких зображені тварини, машини, меблі, іграшки, і пропонують розкласти їх за тематичною спрямованістю. Дослідник при цьому має змогу з'ясувати, як вони узагальнюють, на які ознаки при цьому звертають увагу. На заняттях зі старшими дошкільниками із виготовлення іграшки одній групі кажуть, що нею будуть гратися діти, другій - що іграшку вони подарують мамі, а третій - що її подарують малюкам, у яких немає іграшок. Для дітей це заняття е звичним, а досліднику допомагає визначити вплив різних мотивів на діяльність дитини.

Про переваги природного експерименту свідчить дослідження, під час якого необхідно запам'ятати і пригадати низку слів у ситуації лабораторного експерименту і в ситуації гри, виконуючи роль "покупця" (купуючи в "магазині" необхідні предмети). Аналіз отриманих результатів засвідчив, що ефект запам'ятовування у грі помітно вищий.

Широко використовують у дитячій психології формувальний експеримент, під час якого способом дослідження психічних процесів і якостей є навчання дітей, спрямоване на їх формування або вдосконалення.

Формувальний експеримент Л. Виготський назвав "експериментально-генетичним" методом дослідження, вважаючи, що об'єктивне вивчення закономірностей розвитку психічного процесу можливе лише у процесі його формування. У педагогічних дослідженнях цей метод отримав назву формувального.

Формувальний експеримент не тотожний педагогічному, який застосовують для вивчення ефективності нових програм, методів навчання і виховання дітей. Зовні вони подібні, оскільки в обох випадках дітей навчають чогось нового, а успішний результат навчання вважають підтвердженням передбачень. Відмінність полягає в характері прогнозів: психолог передбачає особливості психічних процесів, якостей, властивостей особистості, які виникають під час розвитку; педагог - те, якими шляхами можна досягнути позитивних результатів у навчанні і вихованні дітей.

У дослідженнях, проведених під керівництвом вітчизняного психолога Олександра Запорожця (1905-1981), формувальний експеримент використали для перевірки гіпотези про те, що за певних умов на якісно новий рівень можна підняти процеси сприймання, розвинути окремі сторони сенсорний дитини. Як виявилось, дошкільникам важко розрізняти звуки за висотою. Для розвитку цієї здатності проводили такий експеримент: перед дітьми розігрували сцени-драматизації, у яких брали участь великий "ведмідь-тато", що видавав низькі звуки, і "ведмедиця-мама", яка була меншою і видавала високі звуки. Потім експериментатор спільно з дітьми розігрував епізоди з життя цих персонажів: "ведмеді" ховалися в різних місцях, і дитина повинна була відшукати їх за голосом. Виявилося, що після такого навчання навіть маленькі діти (2-4 роки) починають не лише легко розрізняти за висотою голоси персонажів, але й з успіхом зазначають різницю між будь-якими звуками, що чують уперше і які зовсім не пов'язані з відомими їм предметами.

В одному дослідженні поєднують різні види експерименту. Спочатку організовують констатуючий звичайний експеримент, щоб зафіксувати в дітей рівень розвитку психічного процесу, якості у звичних умовах виховання. Потім вдаються до формувального експерименту, маючи на меті отримати новий рівень психічного процесу, якості відповідно до передбачень. Завершує дослідження звичайвий, але вже контрольований експеримент, призначений з'ясувати зрушення, які відбулися внаслідок формувального експерименту.

Організація експериментального дослідження повинна відповідати певним вимогам. На етапі планування експерименту потрібно чітко сформулювати його мету, визначити вибірку дослідження (склад учасників), продумати і занотувати методики його проведення, окреслити умови, в яких він відбуватиметься (місце і час), вибрати умови і правила ігор, під час яких проявилися б найхарактерніші якості особистості дитини. Приміщення, в якому проводитиметься експеримент, має бути добре знайомим дитині, не містити зайвих предметів, які можуть відволікти її увагу; тому не слід використовувати для нього спортивний зал, театральну, зоологічну кімнату тощо. Важливо подбати про його освітлення, уникнення сторонніх подразників (звуків, запахів, нових предметів). Не варто садити дитину обличчям до вікна, щоб вона не відволікалась.

Під час експерименту слід встановити доброзичливі стосунки з дитиною, яка бере участь у дослідженні. Для цього потрібно посадити її поряд з собою, а не через стіл. У спілкуванні не бажано загострювати увагу дитини на помилках, стримано і рівно реагувати на її успіхи і невдачі під час експерименту. Темп проведення експерименту має відповідати індивідуально-психологічним особливостям дитини.

Дослідження не повинне бути тривалим (10-20 хв.). Ознаки перевтоми, нудьги, небажання дитини виконувати далі завдання є підставою для його припинення. Експеримент завжди передбачає стандартні процедури, тому не слід вносити зміни у процес його проведення. У дошкільному закладі експериментальні дослідження проводять у другій половиш дня.

Бесіда у дитячій психології

 

Будучи методом дослідження, бесіда має чітко усвідомлену мету, відбувається з використанням заздалегідь підготовлених питань, які формулюються точно, коротко і ясно.

Бесіда - метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).

Використовують бесіду за необхідності з'ясувати знання та уявлення дитини, її думку про предмети, явища, події, людей і їхні вчинки, про себе. Проводять її з використанням додаткового матеріалу (казок, картинок, малюнків, іграшок) або у формі діалогу. Чим старші діти, тим частіше послуговуються діалогічною формою. Питання для бесіди повинні мати певну мету, бути чіткими і лаконічними, позбавленими малопоширених слів, слів з подвійним значенням. Необхідно уникати подвійних питань, оскільки дитина найчастіше відповідатиме на одне з них. Формулювання їх повинне унеможливлювати шаблонні відповіді. Бажано, щоб питання були позбавлені оцінних слів, які викликають негативне або позитивне ставлення ("Тобі подобаються діти, які постійно роблять погані вчинки?"). Питання також не мають навіювати дитині певні відповіді.

Як правило, питання продумують заздалегідь і формулюють дітям у певній послідовності або змінюють їх залежно від відповіді дитини на попереднє питання. Бесіда з нешаблонним використанням питань значно продуктивніша, оскільки дає змогу врахувати індивідуальні особливості дитини. Проведення її вимагає глибокого розуміння дітей, гнучкості і винахідливості.

Бесіду повинен проводити підготовлений дослідник (тактовний, привітний, здатний відчувати індивідуальність дитини). Адже, як показує досвід, відповідь дитини залежить не лише від змісту питань, але і від її ставлення до дослідника, усвідомлення значущості теми розмови.

Тривалість бесіди має охоплювати не більше 10-15 хв. Під час розмови з дитиною слід викликати в неї інтерес до теми бесіди. її результати детально записують або "фотографічно" фіксують у протоколі.

Під час масових досліджень, результати яких піддають статистичній обробці, використовують стандартизовані бесіди із цілеспрямовано сформульованими питаннями.

Правильно спланована бесіда (опитування) забезпечує достовірність отриманих результатів, можливість обробляти їх статистично.

Аналіз продуктів діяльності у дитячій психології

 

Цінну інформацію про внутрішній світ дитини, її ставлення до навколишнього середовища, особливості сприймання та інші сторони психіки отримуємо в результаті аналізу продуктів діяльності. Використання його ґрунтується на методологічному принципі єдності свідомості і діяльності, згідно з яким психіка дитини не тільки формується, але і проявляється у діяльності. Предметом аналізу є продукти зображувальної і конструктивної діяльності (малюнки, аплікації, об'ємні зображення, конструкції), музичної (виконання і творчість у пісні, танці, грі на музичних інструментах), розповіді, казки, перекази літературних творів. Не всі вони мають однакову цінність для дослідника. Діяльність дитини за прямими вказівками дорослих допомагає виявити рівень розуміння і виконання цих вказівок, ступінь уважності, сумлінності та ін. Результати самостійної діяльності, особливо створені за задумом малюнки, є значущим матеріалом для висновків про різні сторони її психічного розвитку. У результаті діяльності виражаються особливості сприймання, уявлень дітей про предмети, які вони зображають. Дитячі малюнки дають підстави для міркувань про рівень розумового розвитку їх авторів. Під час вивчення малюнків звертають увагу на сюжет, зміст, манеру зображення, процес малювання (час, затрачений на виконання малюнка, ступінь захопленості) тощо.

Аналіз продуктів діяльності дитини - метод отримання інформації про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі дослідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, аплікацій тощо).

Особливо важливим діагностичним показником є колір, який дитина використовує не стільки як зображувальний засіб, скільки як спосіб вираження свого ставлення до зображуваного. Позитивне ставлення виражається, як правило, у чистих яскравих фарбах - жовтій, оранжевій, червоній, голубій, зеленій. За змістом "гарне" в зображенні дітей - орнаменти, явища природи, приємні тварини тощо. Неприємне змальовується темними фарбами. Такими є негативні персонажі казок, осудливі соціальні типи (бруднулі, ледарі, плакси) та ін.

Аналіз малюнків дає змогу вивчити і ставлення дітей до оточення. Наприклад, під час одного дослідження дітям запропонували намалювати подарунки своїм одногрупникам. Про їх ставлення до однолітків можна робити висновки на підставі того, для кого дитина хоче намалювати малюнок і як вона його виконує. Для однолітка, до якого вона ставиться позитивно, малюнок виконується в яскравих кольорових тонах, світлими фарбами, сюжет відображає те, що їй подобається. На такий малюнок дитина витрачає багато часу. Малюнок для ровесника, якого дитина недолюблює, виконується в темних, сірих тонах, з малою кількістю фарб. На нього вона витрача

Тестування у дитячій психології

 

Застосування тестів дає змогу отримати результати, які можна порівнювати, а отже, досягти вищого рівня об'єктивності їх аналізу. До тестів можна зараховувати лише ті, за допомогою яких фіксування ознак особистості відбувається у стандартизованих ситуаціях, що уможливлюють вміщення досліджуваних явищ у класифікаційні схеми.

Тести (англ. test - спроба, перевірка) - система завдань, за допомогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості

Тестування як метод дослідження не вимагає багато часу, його об'єктом можуть бути як індивід, так і групи. Достатньо простим є спосіб обробки результатів. Однак тестування не дає змоги передбачити подальший розвиток дитини.

Тестування - метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.

Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах₉ правила виставляння яких прості й однозначні.

Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінка" рівень домагань тощо), її мотиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм.

Завдання дітям добирають такої складності, щоб усе виконати діти не змогли. На основі тестування великої кількості дітей одного віку (не менше 200) визначають середню успішність виконання тестів, яка приймається як вікова норма.

Процес перевірки тестових завдань і встановлення вікових норм називається стандартизацією тесту. Після стандартизації тест не можна змінювати (в інструкції до кожного тесту вказано, як дається кожне завдання і як оцінюються його результати). Діти, які обстежуються за допомогою тесту, повинні виконувати відповідно ті завдання і в тих самих умовах, що й діти, на чиїх показниках було визначено норму. Тому метод тестів іноді називають методом стандартизованих досліджень..

Важливе значення мають інтелектуальні тести - тести, спрямовані на визначення рівня розумового розвитку дітей. Вони складаються з незнайомих дітям завдань, виконання яких вимагає застосування різноманітних розумових дій, а їх результат дає змогу визначити, наскільки дитина цими діями володіє.

Якість інтелектуального тесту залежить від наукової обґрунтованості включених у нього завдань. Тестові завдання покликані виявляти рівень всебічного розумового розвитку, який визначає розвиток усіх його сторін. Недотримання наукового підходу до добору тестових завдань викривлює картину розумового розвитку дітей. Тестові завдання для дошкільників оформляють у вигляді звичної для них діяльності - гри, конструювання, аплікації.

Інтелектуальні тести застосовують для з'ясування впливу оточення, методів навчання і виховання на розумовий розвиток дітей. За їх допомогою можна вивчити ефективність різних програм і методів дошкільного виховання. Застосовують тести і у практичних цілях для оцінювання рівня розумового розвитку окремих дітей, виявлення дітей з відхиленнями у розвитку, визначення розумової готовності до навчання у школі. Однак короткочасне тестове обстеження дає найзагальніше уявлення про рівень розвитку дитини. Глибше його вивчення вимагає застосування інших методів.

Соціометричний метод у дитячій психології

 

Соціометричний метод застосовують для вивчення стосунків між дітьми, з'ясування місця, яке займає дитина серед однолітків. Під час дослідження кожна дитина відповідає на питання, які стосуються вибору партнерів для спільної роботи, відпочинку, занять (з ким би хотів сидіти за однією партою; з ким би хотів піти в туристичний похід; з ким би хотів жити в одному наметі; кого б запросив до себе на день народження тощо). Такі питання називають критеріями вибору.

Соціометричний (лат. societas- спільність, суспільство і грец. теtreo - вимірюю) метод -дослідження становища кожної дитини у колективі однолітків з метою визначення взаємних схильностей, симпатій тощо.

Стосунки дітей дошкільного віку з'ясовують за допомогою так званого вибору в дії. З цією метою організовують гру "Секрет" або "Сюрприз". Дітей по одному запрошують до кімнати, де кожному дають по три речі (іграшки, картинки) і просять сказати, яка з них подобається більше за інші, яка менше, яка зовсім не подобається. Потім пропонують "по секрету" подарувати ці речі дітям у групі, (наприклад, покласти в шафу). На підставі розподілу подарунків складають матрицю та соціограму (графічне зображення стосунків у колективі), з яких видно, хто з дітей має велику популярність у групі (отримали найбільше подарунків), хто меншу, а хто зовсім не приваблює однолітків. Соціограма втілює також взаємність виборів і допомагає передбачити дружні зв'язки між дітьми або прагнення до них. Однак соціометричний метод показує тільки зовнішню картину стосунків між дітьми. Причини прихильності, антипатії встановлюють за допомогою інших методів дослідження.

Найчастіше у конкретних дослідженнях застосовують декілька методів, які взаємодоповнюють і контролюють один одного.