Алгоритм вирішення конфлікту.

Вирішення конфлікту являє собою багатоступінчастий процес, який включає аналіз і оцінку конфліктної ситуації, вибір способу вирішення конфлікту, формування операціонального складу дій, реалізацію плану і (або) його корекцію, оцінку ефективності своїх дій з вирішення конфлікту.

Аналітичний етап передбачає збір та оцінку інформації з наступних проблем.

1. Об'єкт конфлікту (матеріальний, соціальний чи ідеальний; ділимо або неподільний; чи може бути вилучений або замінений; які відносини "Я-об'єкта" і "опонент-об'єкту", тобто доступність об'єкта для кожного з опонентів).

2. Опонент (офіційні дані про нього і психологічні особливості; відносини опонента з вищим керівництвом; можливості опонента щодо посилення свого рангу; його цілі, інтереси, позиція; правові та моральні основи його вимог; попередні дії в конфлікті, допущені помилки і прорахунки; за якими позиціями інтереси збігаються, а за якими немає і ін.)

3. Власна позиція (цілі, цінності, інтереси, дії в конфлікті; правова і моральна основи власних вимог, їх аргументованість і доказовість; допущені помилки і можливість їх визнання перед опонентом і ін.)

4. Причини і безпосередній привід, що призвів до конфлікту.

5. Соціальна Середа (ситуація у військовому колективі; які першочергові завдання вирішує підрозділ, опонент і як конфлікт впливає на них; хто і як підтримує кожного з опонентів; яка реакція на конфлікт керівництва, громадськості, підлеглих, якщо вони є у опонентів; що їм відомо про конфлікт).

6. Вторинна рефлексія (подання суб'єкта про те, як його опонент сприймає конфліктну ситуацію з усіма її складовими, як він сприймає першого опонента, як він сприймає специфіку аналізу конфлікту першим опонентом і т.д.).

Джерелами інформації для аналізу та оцінки виступають особисті спостереження, бесіди з керівництвом, підлеглими, неформальними лідерами колективу, своїми друзями та друзями опонентів, свідками конфлікту та ін

Проаналізувавши і оцінивши конфліктну ситуацію, опоненти прогнозують варіанти вирішення конфлікту і визначають найбільш відповідні своїм інтересам і ситуації способи вирішення конфлікту (будуть розглянуті нижче). Прогнозуються: найбільш сприятливий розвиток подій; найменш сприятливий розвиток подій; найбільш реальний розвиток подій; як вирішиться протиріччя, якщо просто припинити будь-які активні дії в конфлікті.

Важливе значення має визначення критеріїв вирішення конфлікту, причому ці критерії повинні визнаватися обома сторонами. До них можуть бути віднесені: правові норми; моральні принципи; думка авторитетних осіб; прецеденти вирішення аналогічних проблем у минулому, традиції, прийняті в даному колективі.

Дії по реалізації наміченого плану найбільш доцільно проводити відповідно до обраного способу вирішення конфлікту (будуть проаналізовані нижче).

Якщо необхідно, то проводиться корекція раніше наміченого плану (повернення до обговорення; висунення альтернатив; висування нових аргументів; звернення до третіх осіб; обговорення додаткових поступок).

Контроль ефективності власних дій передбачає постановку і обов'язково критичні відповіді самому собі на питання: Навіщо я це роблю? Чого хочу домогтися? Що ускладнює реалізацію наміченого плану? Чи справедливі мої дії? Які необхідно зробити дії по усуненню перешкод вирішенню конфлікту? - і ін

По завершенні конфлікту доцільно:

- проаналізувати помилки власної поведінки;

- узагальнити отримані знання та досвід вирішення проблеми;

- спробувати поступово нормалізувати відносини з недавнім опонентом;

- зняти дискомфорт (якщо він виник) у відносинах з оточуючими;

- мінімізувати негативні наслідки конфлікту у власному стані, діяльності та поведінці.

Стратегії опонентів виходу з конфлікту. Принципове значення для того, яким способом завершиться конфлікт, якими будуть його результати, має вибір кожним опонентом власної стратегії виходу з конфлікту. Як справедливо зазначає психолог Н.В. Гришина, "вирішальним для результату конфлікту найчастіше стають стратегії взаємодії, що розвиваються його учасниками".

Стратегія виходу з конфлікту являє собою основну лінію поведінки опонента на його заключному етапі. Виділяють п'ять основних стратегій. Це суперництво, компроміс, співпраця, уникнення і пристосування (Томас, Килменн, 1972). Вибір тієї чи іншої стратегії виходу з конфлікту залежить від різних факторів. Зазвичай вказують такі, як особистісні особливості опонента, рівень нанесеного опонентові збитку і власного збитку, наявність ресурсів, статус опонента, можливі наслідки, значимість розв'язуваної проблеми, тривалість конфлікту та інші.