Охарактеризуйте методику колективного творчого виховання, мету, завдання, основні принципи.

Основний шлях зміцнення колективу - спільна організаторська й творча діяльність дітей і дорослих. До найважливіших умов організації дитячого життя Іванов І. П., автор методики колективного творчого виховання, відносить участь дітей не тільки в загальній роботі, але й у її плануванні, аналізі й підведенні підсумків. Форми виховної роботи, орієнтовані на розвиток фантазії й творчої здатності дітей, припускають наявність цих умов.

Концепція колективного творчого виховання, розроблена І. П. Івановим, заснована на усвідомленні і самоприйнятті себе як творця загальної справи; на визначенні і розвитку свого творчого потенціалу, своїх здібностей і можливостей, особливих особових рис, а також здібностей толерантної взаємодії в процесі спільної творчості.

Колективне творче виховання є єдністю декількох процесів:

· цілісного виховного процесу, що йде в цьому житті;

· громадському життю школи і класу;

· комплексній діяльності педагогічного колективу, що спрямовує цей процес.

Колективне творче виховання включає декілька видів виховної дії на тих, що навчаються. Сюди відносяться: виховна дія на школярів з боку дорослих (педагогів, рідних, шефів і друзів школи і класу), передусім приховане (непомітне), а також відкрите, яке в громадському житті школи грає допоміжну роль; взаємний виховуючий вплив школярів - однолітків, старших і молодших; самовиховання кожного школяра.

Суть Концепції колективного творчого виховання - загальна творча цивільна турбота тих, що навчаються і педагогів про поліпшення навколишнього життя. Тактика виховних стосунків "співдружності старших і молодших" в спільній творчій діяльності, технологія "колективної організаторської діяльності".

Подібне розуміння суті виховання стає реальною рушійною силою життя колективу, якщо кожен педагог усвідомить і прийме її як особову професійну позицію.

Центральне навантаження несе поняття турбота, як реальний дієвий прояв гуманізму, як морально мотивована діяльність.

Концептуальні ідеї, принципи:

-ідея включення вихованців в поліпшення навколишнього світу;

-ідея співучасті вихованців у виховному процесі;

-колективно - діяльнісний підхід до виховання: колективне цілепокладання, колективна організація діяльності, колективна творчість, емоційне насичення життя, організація змагальності і гри в життєдіяльності вихованців;

-комплексний підхід до виховання;

-особовий підхід, схвалення соціального зростання вихованців.

Мета КТВ - формування соціально активної, духовно і інтелектуально розвиненої, творчої, морально і фізично здорової особистості, здатної до свідомого вибору життєвої позиції, яка уміє жити в гармонії з іншими, уміє дружити і пов'язана з іншими співчуттям і соціальною думкою.

Завдання КТВ:

· вивчення і впровадження в учбовому - виховний процес методики КТВ, залучення до соціально - значущої діяльності;

· формування емоційно позитивного, толерантного відношення до людей;

· виявлення творчих здібностей учнів і створення умов, що мотивують їх реалізацію;

· формування способу життя колективу з використанням елементів технології КТД;

· виховання почуття патріотизму, активної громадської позиції.

· виховання в учнів потреби здорового способу життя.

Принципи функціонування виховної системи:

1. Принцип зв'язку виховання з життям, соціокультурним середовищем: виховання повинне будуватися відповідно до вимог суспільства, перспективою його розвитку, відповідати його потребам.

2. Принцип цілісності усіх компонентів виховного процесу: організація багатостороннього педагогічного впливу на особу.

3. Принцип педагогічного керівництва і самостійної діяльності, активності школярів: педагог повинен стимулювати активність вихованців, їх творчу свободу, зберігаючи, проте, керівні позиції.

4. Принцип гуманізму, пошана до особи вихованця у поєднанні з вимогливістю до нього.

5. Принцип опори на позитивне в особі вихованця.

6. Принцип виховання в колективі і через колектив.

7. Принцип обліку вікових і індивідуальних особливостей школярів.

8. Принцип єдності дій і вимог школи, сім'ї і громадськості.

9. Принцип здоров’язбереження.

Технологія колективного творчого виховання - це:

створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя;

побудова колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ, взаємин, вчинків;

організація діяльності, суспільно значимої (для людей), особистісно значимої, художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

особлива позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

1. Колективна творча справа (КТС) – як засіб залучення співпраці школярів та педагогів. Стадії КТС.

Колективні творчі справи — це прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників.

Основною умовою успішного використання КТС є розвиток стосунків творчої співдружності між усіма учасниками цього процесу.

Основною ідеєю КТС є "усвідомлення і самоприйняття себе як творця загальної справи; визначення і розвиток учнями свого творчого потенціалу, своїх здібностей і можливостей, особливих особових рис, а також здібностей толерантної взаємодії в процесі спільної творчості".

Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Розрізняються наступні види колективних творчих справ.

Суспільні. КТС суспільного характеру сприяють збагаченню суспільного досвіду, розвивають громадянське ставлення до всіх подій у країні і за кордоном, вчать плюралізму думок і суджень. Словник: агітбригада, бесіда за "круглим столом", брифінг, декада художніх і документальних фільмів, диспут,

Трудові. Трудове і економічне виховання дітей та підлітків - це те, без чого ніде не може бути нормального виховання. Цілі і завдання трудового виховання - досягнення конкретних трудових завдань. Словник: зустрічі з людьми праці, благоустрій школи, виставка трудових досягнення, місто веселих майстрів, чергування, "фабрика" іграшок, естафета трудових справ.

Пізнавальні. Залучення до світу природи, включення дітей в екологічну турботу про живому світі природи - завдання справ. Вчити дітей "бачити Землю", допомогти рідній природі, усвідомлювати її значення, відчути красу рідного краю - ось програми цієї роботи. Словник: академія веселих наук, аукціон знань, вечір веселих завдань, зустріч з цікавими людьми, вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць, вікторина тощо.

Художньо - естетичні КТС розвивають різні творчі здібності дитини - складацькі, акторські, режисерські, тощо, допомагають пізнати світ образотворчого, театрального, музичного, циркового мистецтва, світ народного фольклору, діти отримують практичні навички. Словник: авторський вечір, вечір поезії, вечір казок "Жили-були", виставка картин, картинна галерея, гуртки естетичного профілю, карнавал, КВК, кінофестиваль, фестиваль мистецтв.

Організаторські. Все, що діти роблять в своє задоволення, добровільно, є їх дозвіллєва діяльність. І все-таки є особливі ігри, дитячі забави, витівки, потіхи, які є колективними творчими справами. Ці КТС несуть заряд веселощів, усмішки, радості, що вже робить їх педагогічно цінними. Дозвілля дітей має бути повноправним видом діяльності, рівним всім іншим. Словник: аукціон забав, академія веселих наук, бал (новорічний, річний, ситцевий, літературний, осінній, квітів), день "рекордів Гіннеса ", дискотека, день фантазера," тощо.

Спортивно - оздоровчі. Рух є життя. Рухова діяльність - головна діяльність дитини. Вона повинна бути щоденною і різноманітною. Словник: веселі старти, спортивна спартакіада, зустрічі з майстрами спорту, день здоров'я, запуск моделей (планерів, паперових зміїв), зарядка, ігри на воді, спортивні, рухливі, на місцевості, конкурс знавців спорту, конкурс пірамід, тощо.

Стадії КТС — етапи організації та проведення колективної творчої справи, їх налічують шість: попередня робота, колективне планування, колективна підготовка справи, проведення справи, колективний аналіз, найближча післядія.

Попередня робота. Педагог-організатор визначає виховну мету для реалізації, згуртування дитячого колективу.

Планування. На цій стадії відбувається так звана "стартова бесіда", під час якої керівник колективу захоплює вихованців радісною перспективою цікавої й корисної справи. Для кого? Коли? Де? З ким разом? Тут же відбувається об’єднання у мікрогрупи: по квітах, геометричних фігурах, знаках Зодіаку, капітанам, листівкам, галузям наук, порам року тощо.

Педагог-організатор пропонує учасникам варіанти завдань. Представники мікроколективів задають, по необхідності, уточнюючі та конкретизуючі питання, ставлять додаткові "завдання на міркування" тощо.

Підготовка. Учасники мікрогруп створюють творчі проекти у своїх колективах. При цьому використовують не тільки досвід, отриманий під час колективного планування, але й весь досвід колишнього життя.

Проведення. Стадія проведення КТС - це підсумок роботи, проробленої при його підготовці.

Підведення підсумків. На цій стадії дорослий ставить завдання для міркування (можливо, у спеціальних анкетах): що у вас було гарно й чому? Що не вдалося здійснити й чому? Що пропонуєте на майбутнє? Педагог спонукує дітей зіставляти думки й пропозиції, уточнює питання, стимулює пошук причин успіхів і невдач, словом, здійснює товариську турботу про те, щоб дійсно кожний вихованець брав участь у загальних міркуваннях.

Післядія. Суспільна думка, вироблена на стадії колективного підведення підсумків КТС, стає змістом шостої стадії КТС - його найближчої післядії. Керівник колективу організує використання вихованцями в різних видах діяльності досвіду, накопиченого при плануванні, підготовці, проведенні й обговоренні КТС.

Основними умовами виховної ефективності КТС є:

єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

єдність окремих стадій організації кожної справи.

1. Визначте вимоги до планування виховної роботи в школі. Назвіть види та форми планів виховної роботи.

Планування виховної роботи – це процес формування перспектив розвитку колективу. Чітке і оперативне планування забезпечує високу ефективність виховної роботи, дозволяючи визначити найсуттєвіші напрямки діяльності, концентруючи увагу на головному. Планування дозволяє не тільки значно зменшити частку невизначеності в розвитку педагогічної ситуації, але і визначити наступність дій, та впорядкувати проходження навчально-виховного процесу.

Планування виховної роботи виконує декілька функцій:

- направляючу (визначення конкретних напрямків та видів діяльності);

- прогнозуючу (проектування майбутніх результатів та стану педагогічного процесу);

- координуючу (розподіл зусиль та кола відповідальних осіб);

- контрольну (корекція шляхів досягнення мети);

- репродуктивну (відтворення змісту та об’єму проведеної роботи).

План - документ, що вказує змістовні орієнтири діяльності, визначальний її порядок, об'єм, часові межі. План - це результат спільної творчості педагогів, дітей, що вчаться і батьків.

Вимоги до плану: цілеспрямованість; облік особливостей дитячого і дорослого колективів, їх потреб і інтересів; стислість викладу матеріалу; орієнтація на комплексний характер; конкретність і доцільність; спадкоємність і обгрунтованість змісту і форм діяльності; реальність і оптимальна насиченість; практична значущість; зручність в роботі вибраної форми плану.

Вивчення практичного досвіду показало, що в шкільному колективі складаються наступні плани по виховній роботі:

- перспективний план, розділ річного плану роботи школи "Виховна позанавчальна робота з учнівським колективом";

- календарний плани виховної роботи з учнівським колективом на півріччя або місяць (плани-сітки, зручні для роботи і коригування);

- план методичної роботи з учителями з питань виховання школярів;

- плани клубів, штабів, рад, музеїв і інших шкільних об'єднань;

- плани підготовки і проведення загальношкільних справ.

Організація планування виховної роботи складається з декількох етапів.

1. Підготовчий етап: визначення предмета планування (уся виховна діяльність, яке - той напрям, конкретна справа); визначення тимчасового періоду (рік, чверть, місяць і тому подібне); структуризація предмета планування (виділити напрями або види діяльності, виділити змістовні і тематичні блоки).

2. Аналітичний етап: аналіз результатів і наявного стану (колективу, діяльності, підрозділу, установи тощо); узагальнення результатів аналізу.

3. Моделюючий етап: цілепокладання; колективне планування, яке припускає включення в процес спільного пошуку ідей, пропозицій усіх, хто причетний до планованої роботи; вибирання засобів досягнення поставлених цілей, рішення завдань, способів відстежування і оцінки результатів; розподіл подій в часі.

4. Завершальний етап: вибір виду і форми плану; оформлення (написання) плану.

З метою підвищення якості плану виховної роботи необхідно враховувати: результати виховної роботи і висновки, отримані в ході аналізу; виховні цілі і завдання по основним напрямам діяльності, поставлені з урахуванням психолого-вікових особливостей дітей і рівня розвитку колективу; методичні рекомендації органів управління освітою по організації основних напрямів виховної діяльності; поради і рекомендації педагогічної і методичної літератури з виховної роботи; передовий педагогічний досвід; можливості батьків, громадськості; виховний потенціал соціального оточення школи, підприємств, культурних установ; традиційні свята навчального року; події, факти, пов'язані з життям країни, міста, району і села; події, дати, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей; традиції школи; пропозиції педагогів, учнів, батьків; узгодження і корекція з іншими планами робіт в освітній установі і соціумі.

Структура розділу річного плану виховної роботи:

1. Аналіз виховної роботи школи за минулий навчальний рік, в якому доцільно відбити наступне: результати виховної роботи (рівень вихованості, соціальності учнів, їх професійній орієнтованості, конкурентоспроможності); характеристика змін, що сталися в загальношкільному колективі (розвиток структури, стосунків між учасниками педагогічного процесу, зміцнення зв'язків і традицій); реалізація поставлених виховних завдань (які завдання вирішені і як, що і як вплинуло на їх рішення, причини невиконання наміченого); аналіз виконаної роботи на пріоритетних напрямах роботи школи, результати і організація діяльності, досягнення, недоліки і їх причини.

2. Завдання виховної роботи на новий навчальний рік, до визначення, формулюванню яких пред'являються наступні вимоги: вони витікають з аналізу роботи; відрізняються від завдань попереднього року; конкретні та реальні для виконання; охоплюють усю плановану роботу з учнями; враховуються при плануванні методичної роботи, контролю за виховною роботою і складанні усіх інших планів в шкільному і первинних колективах.

3. Зміст і форми роботи з учнівським колективом.

Важливо, щоб структура плану дозволяла бачити цілі і завдання роботи, поточні і перспективні справи, вносити корективи і зміни, а також відбивала взаємодію учасників педагогічного процесу.

Приступаючи до планування, необхідно пам'ятати про те, що цей процес тривалий, що не закінчується написанням річного плану, а що триває впродовж року. Тільки при такому підході план допоможе управляти діяльністю. Планування, навіть якщо здійснюється колективно, - процес індивідуального осмислення своєї діяльності і творчого її конструювання, оскільки неможливо результативно організовувати діяльність по чужих програмах і планах.

1. Дайте визначення шкільного самоврядування як засобу формування активної особистості учня. Назвіть завдання і функції ШУС, охарактеризуйте форми органів самоврядування в сучасній школі.

Учнівське самоврядування – добровільне об’єднання учнів з метою формування почуття господаря школи, класу, вміння співробітничати на принципах партнерства, гласності, демократизму. Також учнівське самоврядування вважають методом організації учнівського колективу, який формує відносини відповідальної залежності та організаторських якостей окремої особистості, результатом педагогічної взаємодії вчительського і учнівського колективів.

Основними принципами, якими керується учнівське самоврядування є:

· розширення реальних прав та повноважень органів самоврядування;

· свідомість, самодіяльність та активність учнів;

· доброзичлива вимога;

· регулярна почергова змінність виборного активу;

· відповідність віковим та індивідуальним особливостям учнів;

· конкретизація колективних творчих справ.

Завданнями, що їх вирішує самоврядування можна назвати: сприяння навчальній та творчій діяльності учнів; формування особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією; забезпечення комплексного виховного впливу на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої та систематичної участі у вирішенні важливих питань життя класу та школи; формування ініціативної, здатної приймати нестандартні рішення, особистості; забезпечення захисту прав і інтересів учнів; створення широкого поля можливостей для самореалізації школярів в конкретних справах; виховання почуття власної гідності та вміння досягати індивідуальної та суспільної мети; відвертає дітей від асоціальних форм поведінки.

Функції самоврядування в школі досить широкі і охоплюють: забезпечення порядку у школі, організація чергування по школі, у класах; організацію дозвілля на перервах; проведення загальношкільних лінійок, зборів, конференцій, виставок; організація самообслуговування в класах, контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог; організацію роботи з благоустрою території школи; підготовка та проведення конкурсів, творчих свят, змагань; заслуховування звітів органів учнівського самоврядування; проведення соціологічних досліджень з проблем життєдіяльності учнівських колективів; участь у розробці плану виховної роботи школи на новий навчальний рік; участь у проведенні педагогічних рад, на яких розглядаються питання життєдіяльності учнівських колективів.

Головними вимогами для успішного розвитку учнівського самоврядування мають бути зацікавленість у його розвитку адміністрації, педагогічного колективу та більшості учнів; чіткий розподіл обов’язків по керівництву органами учнівського самоврядування; оптимальна структура учнівського самоврядування з врахуванням специфіки навчального закладу; чітка система роботи органів учнівського самоврядування в масштабі школі (єдина документація, вимоги, дні засідань); організація змагань через органи учнівського самоврядування; гласність в його роботі (стенди підсумків змагань, стінгазети тощо); нагородження, заохочення переможців через систему роботи учнівського самоврядування.

Структура самоврядування гнучка і варіативна. Вона залежить від традицій школи, інтересів і запитів дітей, можливостей педагогічного та учнівського колективів та інших факторів. Важливо пам’ятати, що діяльність учнівського самоврядування має бути соціально значущою, включати елементи гри і романтики.

В практиці роботи навчально-виховних закладів використовують різні структури самоврядування: учнівський парламент, учнівський комітет, шкільна президентська республіка, учнівська рада „Лідер”, рада організаторів шкільного життя, великі ради шкільних справ, козацька республіка.

Постійний орган учнівського колективу в багатьох школах — учнівський комітет, під керівництвом якого в системі самоврядування діють комісії з представників класів:

1) навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків, наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);

2) трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація трудових справ та ін.);

3) господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);

4) дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск «Блискавок», боротьба за дотримання учнями правил поведінки);

5) санітарна (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо).

У школі можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального кабінету, рада фізкультури.

Вищий орган самоврядування школи – загальношкільні збори, що скликаються не рідше раз на рік, вищий орган класу – класні збори.

Діяльність учнівського самоврядування має скеровуватись на підвищення якості навчання, зміцнення свідомої дисципліни, реалізацію вимог режиму роботи школи, на розвиток ініціативи і творчої самодіяльності учнів, реалізацію їхніх прав і обов’язків.

Сфери розвитку учнівського самоврядування різноманітні: культура, освіта, спорт, праця, дозвілля. Щоб самоврядування добре функціонувало, кожен учень, активно залучений до його роботи, повинен знати свої обов’язки, на яку допомогу інших він може розраховувати у їх виконанні. Ось чому з самого початку організації самоврядування необхідно чітко сформулювати права і обов’язки кожного активіста, ради, комісії чи іншого органу.

1. Визначте особливості позакласної та позашкільної виховної роботи. Назвіть форми виховної роботи, їх види.

Позанавчальна виховна робота визначається як цілеспрямована виховна робота зі школярами, яку організовують і здійснюють учителі, вихователі у школі після уроків.

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позакласною.

Завдання позакласної роботи - закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Специфіка позанавчальної виховної роботи проявляється на рівні наступних завдань:

1. Формування у дитини позитивної Я-концепції, яка характеризується трьома факторами:

а) впевненістю у доброзичливому ставленні до неї інших дітей;

б) переконаністю в успішному оволодінні нею тим чи іншим видам діяльності;

в) почуттям особистої значущості. Позитивна Я-концепція характеризує позитивне ставлення дитини до самої себе і об’єктивність її самооцінки.

2. Формування у дітей навичок співпраці, колективної взаємодії. Повністю позитивна Я-концепція формується тільки в колективній взаємодії.

3. Формування у дітей потреби у продуктивній діяльності через безпосереднє знайомство з різними видами діяльності.

4. Формування морального емоційного, вольового компонентів світогляду дітей.

5. Розвиток пізнавального інтересу.

Перераховані завдання визначають основні напрямки позакласної роботи в досягненні її основної мети і мають характер загальних положень.

Мета і завдання позакласної виховної роботи надають специфічного характеру функціям цілісного педагогічного процесу – навчальній, виховній і розвивальній.

Навчальна функція позакласної роботи, наприклад, не має такого пріоритету, як в навчальній діяльності. У позакласній роботі вона виконує роль допоміжної для більш ефективної реалізації виховної і розвивальної функції.

Навчальна функція позакласної роботи зосереджується у навчанні дітей певним навичкам поведінки, колективного життя, навичок спілкування і ін.

Розвивальна функція міститься в розвитку психічних процесів школяра, а також в розвитку індивідуальних здібностей школяра.

Завдання позанавчальної виховної роботи у державних документах визначається таким чином:

1) закріплення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання;

2) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду;

3) формування інтересів до різних сфер науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;

4) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг.

Позакласна виховна робота специфічна по своїх цілях, завданнях, змісті і методиці проведення. Виділяють ряд педагогічних принципів ведення позакласної виховної роботи.

Принцип добровільності позакласної і позашкільної роботи забезпечується тим, що учні самі вибирають ту форму занять, яка їх цікавить.

Принцип громадської спрямованості припускає, що зміст роботи гуртків, клубів, об'єднань і інших форм виховної діяльності носитиме суспільно значущий характер, відповідати актуальними завданням розвитку країни, буде пов'язано з досягненнями сучасної науки, техніки, культури, мистецтва.

Принцип ініціативи і самодіяльності вимагає, щоб в ході виховної роботи повною мірою враховувалися побажання самих школярів, їх ініціативні пропозиції і дії, щоб при проведенні позакласних і позашкільних заходів кожен учень виконував певний вид діяльності.

Принцип використання ігрових форм діяльності, романтичної символіки, цікавості і емоційних ситуацій має особливу значущість в роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку, де потреба в ігрових прийомах найбільш висока.

Принцип обліку вікових і індивідуальних особливостей учасників відбивається в змісті, формах, методах здійснення позакласної і позашкільної діяльності, в характері взаємин вихователів і вихованців.

Форми позанавчальної виховної роботи – це ці умови, в яких реалізується її зміст. Класифікація форм можлива за декількома чинниками:

а) за об’єктом впливу (індивідуальні, масові, групові);

б) за напрямками виховання (естетичні, фізичні, моральні, розумові, трудові, екологічні, економічні).

Для організатора позашкільного педагогічного процесу найважливішим результатом є розвиток людських якостей вихованців, їх вміння досягти мети, докладати до цього певні зусилля – духовні, фізичні, нервові, морально-психічні. Кінцевий результат для педагога позашкільних закладів – це поява у дітей більшої творчої енергії і наснаги, міра осмислення ними більш складних і гідних творчих цілей. Саме цим і пояснюється випереджаючий характер позашкільного педагогічного шкільного процесу, який мусить бути наповнений глибоким особистісним змістом і здійснюватися в обстановці симпатії і щирої теплоти. Ці та інші позиції та ідеї дають підстави розглядати позашкільний педагогічний процес, як процес цілеспрямованого духовного взаємозбагачення педагогів і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату діалогічної культури та інтелектуальної співтворчості