Поняття банківської системи України

А) Дослідження банківської системи на сучасному етапі, її поняття та структури викликані різними і теоретичними, і практичними обставинами. Розглядаючи це питання з практичної точки зору, переконуємося, що однією з умов функціонування банків і їх взаємодія з клієнтами є включення банку до банківської системи, оскільки клієнти банків мають право відкривати рахунки не тільки для того, щоб зберігати та акумулювати таким чином свої гроші, але й для того, щоб забезпечити свою господарську діяльність та власні потреби в будь-яких банках України, маючи при цьому можливість розраховуватися з необмеженою кількістю одержувачів коштів.

Б) Щоб скласти цілісне наукове уявлення про банківську систему, слід визначити її елементи, розкрити їх внутрішню закономірність та взаємозв’язок. Аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні відсутня єдність поглядів на поняття та структуру банківської системи.

Тривалий час учені-економісти, які займалися дослідженнями у сфері кредиту та грошового обігу, розглядали поняття „банківська система” і „кредитна система” як сукупність організацій, об’єднаних своїми завданнями.

Так, В.П. Дьяченко в 40-х роках ХХ століття визначав кредитну систему як сукупність кредитних організацій, у структуру якої включалися: державний банк, „акціонерні комерційні банки”, „товариства взаємного кредиту”, „міські громадські банки, що займалися короткостроковим кредитуванням торгівлі та промисловості”[i].

Характеризуючи банківську систему СРСР, В.М. Батирев фактично ототожнював банківську і кредитну систему вказуючи, що „це єдина централізована система. Радянські банки, будучи державною власністю, здійснюють свої функції в плановому порядку на основі єдиного державного керівництва”[ii].

Аналогічної позиції дотримувався М.М. Усоскін, зазначаючи: „Банківська система своїми операціями сприяла розвитку всіх галузей виробництва і торгівлі... Подальший розвиток кредитної системи СРСР було спрямовано на перетворення Державного банку на єдиний банк короткострокового кредитування та розрахунків”[iii].

Різні підходи до поняття „банківська система” та „кредитна система” зустрічаються і в роботах М.С. Атлас. Спочатку вчений пропонує розглядати кредитну систему як сукупність кредитних організацій[iv], пізніше в поняття „кредитна система” автор включає і банківську систему, і форми короткострокового кредитування, а також досліджує структуру банківської системи[v].

У 70-х роках змінюється підхід до визначення поняття „банківська система”, дослідники розглядають її як дещо ціле, що являє собою єдність „відносин” і сукупність „кредитних організацій”[vi].

Досліджуючи банківські системи в інших країнах, Г.П. Солюс у ті роки писав: „Сучасна капіталістична банківська система – складний комплекс грошово-кредитних установ, який включає різні за масштабом і характером діяльності, за типом власності та національної належності, банківські інститути, що виконує різноманітні функції та відіграє многогранну роль на ринку капіталу та в економіці в цілому”[vii].

Сьогодні російські вчені-економісти під банківською системою розуміють історично сформовану та законодавчо закріплену систему організації банківської справи в конкретній державі[viii]. У структуру сучасної банківської системи дані автори включають центральний банк, кредитні організації та філії і представництва іноземних банків. Кредитні організації розглядаються як сукупність банків та небанківських кредитних організацій.

Характеризують банківську систему і як сукупність різних видів банків та банківських інститутів в їх взаємозв’язку, що існують у тій чи іншій країні в певний історичний період[ix].

У підручнику за редакцією вченого-економіста Б.С. Івасіва пропонується розглядати банківську систему як сукупність банків, що функціонують у країні, визначаючи банківську систему як складову частину кредитної системи[x]. Інституційна структура кредитної системи розглядається як взаємозв’язок трьох груп: центрального банку, комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів (парабанки). Перші дві групи об’єднуються в окрему ланку організації кредитних відносин – банківську систему країни. Третя же група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій[xi].

Відомі українські вчені М.І. Савлук, А.М. Мороз та М.Ф. Пуховкіна доходять висновку про те, що необхідно розглядати банківську систему не як просту сукупність окремих банків, а свідомо побудовану на законодавчій основі їх єдність із чітким визначенням місця, субординації та взаємозв’язків окремих її елементів та ланок. Автори вказують, що вона (банківська система) виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов’язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення[xii]. Учені вважають, що „більш правомірним видається формування банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру”[xiii]. Фінансовими посередниками автори називають суб’єктів грошового ринку, що займаються фінансовим посередництвом, які у свою чергу поділяються на банки та небанківські фінансові посередники (а саме: договірні та інвестиційні фінансово-кредитні установи).

Аналіз сучасної юридичної літератури свідчить про те, що еволюція розуміння поняття „банківська система” не закінчилася, вона продовжується і в наші дні.

Н.Ю. Єрпильова, досліджуючи питання правового регулювання міжнародної банківської діяльності, розглядає банківську систему як частину фінансової системи будь-якої країни, що відіграє вирішальну роль в її економічному розвитку[xiv].

Банківську систему визначає О.А. Костюченко через розгалужену сукупність банків, банківських інститутів, фінансово-кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово-кредитного механізму на чолі з центральним банком[xv].

На основі аналізу чинного законодавства і великого практичного досвіду Л.Г. Єфімова доходить висновку, що банківська система включає комерційні банки та інші небанківські фінансово-кредитні інститути[xvi]. Інші автори висловлюють думку про те, що в банківську систему як третій елемент включається „банківська інфраструктура”, яка складається з різного роду підприємств, агентств та служб, що забезпечують життєдіяльність банків; інформаційне, методологічне, наукове, кадрове забезпечення, засоби зв’язку[xvii]. Висловлюються в окремих працях і міркування з приводу формування другого рівня банківської системи (перший рівень посідає центральний банк) із трьох елементів: комерційні банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи і допоміжні організації[xviii]. А в деяких роботах пропонується виділення третього, четвертого та інших рівнів[xix]. Однак вважаємо, що такі підходи є дещо спірними.

У російській банківській енциклопедії банківська система визначається як сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства, банківського ринку[xx]. Вважаємо, що визначати банківську систему через сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства та банківського ринку є недоцільним тому, що можна об’єднати в одне поняття різнопланові елементи. Звичайно викликає деякий сумнів і те, що одним з елементів банківської системи є банківське законодавство.

В юридичній енциклопедії поняття банківської системи розглядається через сукупність різних видів банків і банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів, надаються клієнтурі кредити та різноманітні послуги щодо прийому вкладів і наданих кредитів[xxi]. Погоджуємося з професором О.П. Орлюк у тому, що не можна ототожнювати кредитну систему і банківську, оскільки банківська система є складовою частиною кредитної[xxii]. І банківські установи можуть входити до кредитної системи, але будь-які кредитні установи (крім банків) не можуть розглядатися як складові банківської системи.

О.П. Орлюк визначає банківську систему як складову кредитної системи держави, яка становить сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією банківських установ, що функціонують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу[xxiii].

У підручнику з фінансового права за редакцією О.М. Горбунової зазначено, що сучасний стан банківської системи характеризується такими обставинами[xxiv]: 1) наявністю дворівневої банківської системи; 2) визначеною незалежністю Центрального банку; 3) переваженням у банківській системі кредитних установ, заснованих на недержавній формі власності; 4) наявністю відносин цивільно-правового та господарсько-правового характеру між різними рівнями банківської системи.

Інший підхід до поняття та структури банківської системи закріплений і в законодавстві. Так, згідно зі ст. 4 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року, банківська система розглядалася як сукупність Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України[xxv]. Визначений законодавством перелік не можна було вважати повним. Оскільки на території нашої держави знаходяться філії та представництва іноземних банків, які також здійснюють банківську діяльність. Зміни, внесені до Закону 16 листопада 2006 року[xxvi], розширили структуру банківської системи. Сьогодні, згідно зі ст. 4 Закону „Про банки і банківську діяльність”, банківська система України складається з Національного банку та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до законодавства.

В) Банківську систему в Україні юридична наука визначає як „внутрішньо організовану, взаємопов’язану, об’єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що створені і діють на основі Конституції та законів України”[xxvii].

Аналізуючи різні підходи до поняття „банківська система”, вважаємо, що їх можна об’єднати в такі чотири групи:

1) банківська система розглядається як сукупність банків держави;

2) банківська система розглядається як сукупність банків, банківської інфраструктури;

3) банківська система включає в себе кредитну систему;

4) банківська система розглядається через систему комерційних банків.

Найбільш загальними дефініціями є ті, що характеризують банківську систему як сукупність банків. Їх представники стверджують, що „за сучасних умов банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему”[xxviii], або „під банківською системою розуміють сукупність кредитних інститутів усередині країни з внутрішніми взаємозв’язками між ними”[xxix], чи „сукупність різних видів національних банків та кредитних установ, що діють у рамках загального грошово-кредитного механізму”[xxx].

Представники другої групи пропонують включати банківську інфраструктуру до складу банківської системи. Інфраструктура, як сукупність допоміжних організацій, що забезпечують нормальне функціонування банків, у принципі може бути включена до банківської системи, але вона не може належати ні до першого рівня, ні до другого рівня банківської системи, вона тільки являє собою допоміжну ланку, яка обслуговує обидва ці рівні.

Представники третьої групи до банківської системи включають кредитні установи, які не тільки за визначенням, але й за своєю економічною сутністю не є банками, – фонди спеціального призначення, товариства взаємного кредиту, ломбарди, каси взаємодопомоги[xxxi].

Представники четвертої групи розглядають банківську систему через систему комерційних банків, під якою розуміють „систему комерційних банківських установ, що саморозвивається на підставі чесної конкуренції і функціонування означених структур у взаємозв’язку та взаємозумовленості з урахуванням єдиного правового поля, чітких регулятивних правил, уніфікованої юридично-правової бази, дотримання загальних економіко-правових принципів формування і реалізації банківської політики й створення для цього необхідної інфраструктури в інтересах економічного зростання і задоволення потреб народного добробуту”[xxxii].

Не викликає сумніву те, що в банківську систему включаються комерційні банки, але не треба забувати, що банківська система охоплює й державні банки. Розглядаючи банківську систему через сукупність тільки комерційних банків, відбувається певне звуження банківської системи.

Більш прийнятними можна вважати підходи першої групи до розуміння банківської системи, однак і тут присутні певні недоліки, які полягають у тому, що банківська система – це не просто механічне поєднання банків країни, навіть якщо при цьому зазначається їх взаємозв’язок та взаємозалежність. Це складний господарський організм, функціонування якого зумовлено комплексом певних умов, які ми спробуємо розкрити нижче.

Г) Аналізуючи банківську систему з точки зору тези Берталанфі (а він висунув програму побудови загальної теорії систем у 40-х роках)[xxxiii], згідно з якою будь-який об’єкт може розглядатися як система, можна дійти висновку, що їй притаманні всі необхідні ознаки, які включаються в поняття „система”. А саме: цілісність, структурність, взаємозв’язок системи із середовищем, ієрархічність, множинність опису кожної системи, а також наявність управляючого суб’єкта, тому що банківська система належить до числа соціальних систем. Але оскільки банківська система включається в число найбільш складних соціальних систем, вона характеризується наявністю в ній не тільки процесів управління, але й здатністю до самоуправління. Банківська система є і самоорганізуючою, тому що в процесі функціонування вона здатна видозмінювати структуру. У період економічних криз та політичної нестабільності банківська система скорочує довгострокові інвестиції, зменшує строки кредитування. І навпаки, в умовах економічної та політичної стабільності банки активізують свою діяльність.

Вважаємо, що банківська система України може бути представлена таким чином: Національний банк України як конституційний орган; державні банки; акціонерні банки; кооперативні банки; філії та представництва іноземних банків.

Банківська система являє собою внутрішньо організовану цілісність, в якій елементи пов’язані один з одним і об’єднані на підставі спільного принципу – забезпечення функціонування діяльності цієї системи. Банківська система зазнала значних змін та перетворилася на головний елемент механізму фінансових відносин. Функціонування банківської системи на сучасному етапі, її подальший розвиток пов'язаний із загальноекономічним розвитком країни. Більше того, від банківської системи, її складових елементів значною мірою залежить процес економічних перетворень у державі.

Отже, з урахуванням наведеного вище, ми пропонуємо розглядати, банківську систему як складний, цілісний, структурний, динамічний, організований, саморегульований, взаємопов’язаний та функціонуючий господарський організм.

Складність банківської системи пояснюється тим, що в банківській системі присутні зв’язки двох типів: 1) між комерційними банками і 2) між центральним банком та іншими елементами банківської системи. Для зв’язків першого типу характерні відносини координації, водночас зв’язки другого типу переростають у відносини субординації (владного підпорядкування).

Структурність означає, що банківська система поєднує свої елементи у внутрішньо організовану структуру.

Динамічність визначається тим, що банківська система не перебуває в статичному стані. Перебуваючи в постійному розвитку, як єдине ціле, вона вдосконалюється, доповнюється новими компонентами, усередині банківської системи постійно виникають нові зв’язки.

Цілісність банківської системи означає, що вона включає різноманіття частин, підпорядкованих єдиному цілому.

Організованість означає, що тільки за умови ефективної, організованої роботи всієї банківської системи, а не окремих банків, забезпечується функціонування системи як єдиного цілого, гарантуючи виконання державних цілей та завдань.

Саморегульованість банківської системи визначена тим, що така система одночасно виступає і як суб’єкт, і як об’єкт управління. У банківській системі Національний банк наділений функціями управління, тоді як об’єктом регулюючого впливу виступають інші банки.

Те, що банківська система виступає як взаємопов’язаний організм, означає, що сутність банківської системи спрямована не тільки до сутності часткового, складових елементів, але й до їх взаємодії. Тим самим сутність банківської системи впливає на склад та сутність її елементів.

Д) Банківська система діє, функціонує, виконує певну роль. Функціонує не тільки банківська система, а й кожний її елемент. Функціонуючий характер банківської системи зумовлює ті методологічні підстави її дослідження, які зводяться до необхідності вивчення діяльності кожного елементу цієї системи.

Банківська система виступає однією з найважливіших частин економічного механізму кожної розвинутої держави, бурхливий розвиток якої відбувається в наш час. Безперебійне та ефективне функціонування всіх державних органів, розвиток суверенної держави, взаємозв’язок банківських установ із суб’єктами господарювання, забезпечення стабільності національної валюти суттєвим чином залежить від стану банківської системи.

Підсумовуючи наведене вище, пропонуємо таке визначення банківської системи: банківська система являє собою законодавчо визначений, структурно організований, складний, саморегульований, взаємопов’язаний та функціонуючий господарський організм.Банківська система являє собою внутрішньо організовану цілісність, елементами якої виступають: Національний банк як конституційний орган; державні банки; акціонерні банки; кооперативні банки; філії та представництва іноземних банків.

Види банківських систем

А) У світовій практиці правова регламентація внутрісистемної взаємодії заснована на змістовних економічних стратегіях та опосередковує їх. Умовно при цьому виділяють дві моделі банківської системи: централізована та вільна [xxxiv].

За характером взаємозв’язків, банківська система класифікується як дворівнева та однорівнева.

За сучасних умов централізована банківська система являє собою таку систему, у межах якої єдиний банк має повну або часткову монополію на здійснення емісійної діяльності, при цьому наділений правом емісії такий банк має можливість здійснювати регулюючу функцію центру у визначенні загального обсягу грошей і контролю за кредитами. Право на монопольну емісійну діяльність є основою для виникнення функції контролю центрального банку за забезпеченням нагромадження та зберігання золотовалютних резервів та запасів у державі, здійснення операцій із ними та банківськими металами, що дає змогу регулювати загальну фінансово-кредитну ситуацію та забезпечувати стабільність національної грошової одиниці.

У порівнянні з централізованою, „вільна система банківського бізнесу передбачає існування таких законодавчих умов, за яких створення емісійних банків дозволяється на тих же підставах, що й фірм у будь-якій іншій сфері бізнесу, у межах, у яких ці банки відповідають вимогам закону про комерційні компанії. За таких умов банки мають такі ж права й обов’язки, як і будь-який суб’єкт комерційної діяльності”[xxxv].

У різних країнах банківські системи мають свою специфіку, але існують і загальні закономірності їх формування та розвитку.

Б) Російські вчені виділяють три основні типи банківської системи[xxxvi]: 1) розподільча (централізована) банківська система; 2) ринкова банківська система; 3) система перехідного періоду.

Різницю між розподільчою та ринковою банківськими системами вчені-економісти та вчені-юристи О.І. Лаврушин[xxxvii], В.А. Щегорцов та В.А. Таран[xxxviii], які досліджують механізми роботи банківської системи, представляють таким чином.

І. Для розподільчої (централізованої) банківської системи характерними рисами виступають такі:

1) за типом власності: держава – єдиний власник банків;

2) за ступенем монополізації: монополія держави на формування банків;

3) за кількістю рівнів системи: однорівнева банківська система;

4) за характером системи управління: централізована, вертикальна схема управління;

5) за характером банківської політики: політика єдиного банку;

6) за характером взаємовідносин банків із державою: держава відповідає за зобов’язаннями банків;

7) за характером підпорядкування: банки підпорядковані уряду, залежать від його оперативної діяльності;

8) за виконанням емісійної та кредитної операцій: кредитні та емісійні операції зосереджені в одному банку (крім окремих банків, які не виконують емісійних операцій);

9) за способом призначення керівних осіб банку: керівник банку призначається державним органом.

ІІ. Для ринкової банківської системи характерними рисами є:

1) за типом власності: різні форми власності на банки;

2) за ступенем монополізації: монополія держави на формування банків відсутня, будь-які юридичні та фізичні особи можуть утворювати свій банк;

3) за кількістю рівнів системи: дворівнева банківська система;

4) за характером системи управління: децентралізована (горизонтальна) схема управління;

5) за характером банківської політики: політика множини банків;

6) за характером взаємовідносин банків із державою: держава не відповідає за зобов’язаннями банків, як і банки не відповідають за зобов’язаннями держави;

7) за характером підпорядкування: центральний банк підзвітний парламенту, комерційні банки підзвітні своїм акціонерам, спостережній раді, а не уряду;

8) за виконанням емісійної та кредитної операцій: емісійні операції зосереджені тільки в центральному банку; операції з кредитування підприємств та фізичних осіб виконують тільки комерційні банки;

9) за способом призначення керівних осіб банку: керівник банку затверджується парламентом. Голова (президент) комерційного банку призначається його радою.

Що стосується України, то її банківську систему можна віднести до перехідного типу, хоча скоріше вона вже наближена до банківської системи ринкового типу. І тут цілком слушною є позиція російських вчених, які зазначають, що банківська система є „перехідною в тому розумінні, що в ній, хоча і за формою, містяться компоненти ринкової банківської системи, проте їх взаємодія не досягла ще необхідного ступеня зрілості”[xxxix].

В) Порівнюючи банківську систему з іншими, учені розкривають у ній риси, які є спільними для всіх, підтверджуючи її системний характер, але водночас їй притаманні особливі риси, які підкреслюють банківську специфічність. До таких специфічних рис належать[xl]:

1) дворівнева побудова банківської системи;

2) поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

3) централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

4) наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

5) гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності, рівних можливостей на грошовому ринку, свободу конкуренції і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

В Україні склалася дворівнева банківська система[xli], яка передбачає владно-організаційний статус Національного банку як емісійного центру і провідника грошово-кредитної політики в державі.

За принципом дворівневої побудови функціонують банківські системи в розвинутих країнах. Однорівневий принцип побудови характерний для країн з адміністративно-командною системою управління, переважно для країн із нерозвиненою економікою[xlii]. Однорівнева банківська система передбачає головним чином горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їхніх операцій та функцій[xliii]. У межах такої системи достатньо створити один державний банк і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування клієнтів. У таких випадках не було потреби в існуванні банківської системи в тому розумінні, про яке мова йде в дослідженні. Була просто механічна сукупність слабо пов’язаних між собою банків, коли між ними були відсутні стійкі взаємовідносини (у докапіталістичні епохи)[xliv], або мав місце єдиний монобанк[xlv], який являв собою замкнуту систему, позбавлену ринкових принципів функціонування. Зрозуміло, що за таких умов не було потреби в центральному банку як органі, що поєднує інші банки в систему.

При дворівневій банківській системі існують взаємовідносини між банками як по вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі відповідно до законодавства складаються відносини підлеглості між центральним банком, як керівним, управляючим, особливим органом, який є вершиною банківської системи, та іншими банками, які доволі часто називають комерційними банками та які виступають фундаментом банківської системи; по горизонталі відносини складаються за принципом рівного партнерства між будь-якими банками. Розподіл адміністративних функцій та операцій, пов’язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість ураховувати інтереси таких двох категорій клієнтів, як банки та урядові структури.

Дворівнева структура банківської системи характеризується чітким законодавчим розмежуванням прав та обов’язків кожного рівня системи.

[1] Лаптєв С.В., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – С. 8 (320 с.)

[2] Там само. – С. 8 (320 с.)

[3] Даний термін є найбільш підходящим для позначення банківської діяльності на етапі її зародження та становлення. Термін „банківська діяльність” чи „банківська справа” застосовувати в даному випадку неможливо оскільки на етапі зародження в ній не було тих рис та особливостей які притаманні банківській діяльності в тому розумінні в якому звикли до нього ми. Таким чином термін „банківництво” буде застосовуватись до діяльності яка здійснювалась на етапі становлення банківської справи і була попередником банківських операцій.

[4] В юридичній енциклопедії під поняттям гроші розуміють особливий товар, що виражає вартість усіх інших і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквіваленту; будь-який предмет, котрий продавці приймають в обмін на свої товари та послуги. (Юридична енциклопедія: В 6-ти т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: “Укр.. енцикл.”, 1998. – Т.1: А-Г. – С. 650)

[5] Лаптєв С.В., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – С. 16-17 (320 с.)

[6] Качан О.О. Банківське право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 5 (288 с.)

[7] Хрестоматія з історії держави та права зарубіжних країн. За ред. В.Д. Гончаренка. К. Ін Юре 1997- С.15.

[8] Хрестоматія з історії держави та права зарубіжних країн. За ред. В.Д. Гончаренка. К. Ін Юре 1997- С.15.

[9] Ми називаємо законодавство „Мойсеєве” приймаючи до уваги його загальноприйняту назву. Дане законодавства є частиною Святого Письма (Біблії) і складається з 5-ти її перших книг.

[10] Місевич С.В. Джерела канонічного права (теоретико-правовий аналіз). Дис.... к. юрид. наук., Чернівці, 2005. – С. 91

[11] Третя книга Мойсея. Левит. XXV, 35-37.

[12] П’ята книга Мойсея. Второзаконие. XXIII, 20.

[13] Лаптєв С.В., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – С. 17 (320 с.)

[14] Сорочан С.Б. Византия IV – IX веков: этюды рынка. Структура механизмов обмена. Изд. 2-е, испр. И доп.— Харьков: Майдан, 2001 – С. 126 (476 с.)

[15] Византийская книга Эпарха: Вступительная ст., пер., коммент. М.Я. Сюзюмова. – М.: Изд-во восточной литературы, 1962. – С. 147 (295 с.)

[16] Сорочан С.Б. – Цит. праця. – С. 206.

[17] – В.М. Кравець, О.В. Кравець Західноєвропейський банківський бізнес: становлення і сучасність/ За ред. В.І. Міщенка. К.: Знання-Прес, 2003. – С.24.

[18] – Памятники римского права. – Москва: изд-во “Зерцало”, 1997. – С. 12.

[19] – Милан Бартошек. Римское право. – Москва: изд-во “Юридическая литература”, 1989. – С. 420

[20] – Милан Бартошек. Римское право. – Москва: изд-во “Юридическая литература”, 1989. – С. 93

[21] – Памятники римского права. – Москва: изд-во “Зерцало”, 1997. – С. 131.

[22] – Памятники римского права. – Москва: изд-во “Зерцало”, 1997. – С. 484.

[23] Лаптєв С.В., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – С. 96-97 (320 с.)

[24] Лаптєв С.В., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С. – Цит. Праця. – С. 99.

[i] Дьяченко В.П. Денежное обращение и кредитная политика Союза ССР за 20 лет. – М.: Госфиниздат, 1939. – С. 8.

[ii] Батырев В.М. Денежное обращение в СССР. – М.: Госкомиздат, 1959. – С. 6.

[iii] Усоскин М.М. Краткосрочный кредит в народном хозяйстве СССР. – М.: Госфиниздат, 1948. – С. 19.

[iv] Атлас М.С. Национализация банков в СССР. – М.: Госфиниздат, 1948. – С. 5.

[v] Атлас М.С. Кредитная реформа в СССР. – М.: Госфиниздат, 1952. – С. 39-42.

[vi] Массарагин Ф.С. Кредитная система СССР. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – С. 78; Красавина Л.Н. Денежное обращение и кредит капиталистических стран: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной. – М.: Финансы, 1977. – С. 64.

[vii] Солюс Г.П. Современный рынок капиталов. – М.: Финансы, 1977. – С. 10.

[viii] Финансы и кредит: Учебник / Под ред.проф. М.В. Романовского, проф. Г.Н. Белоглазовой. – М.: Юрайт – Издат., 2003. – С. 356.

[ix] Живалов В.Н. Финансовая система России: эффективность, устойчивость коммерческих банков. – М.: Экономика, 1999; Кулаков Т.Ю. Формирование и регулирование банковской системы России: Учебн. пособие. – М., 1997.

[x] Гроші та кредит: Підручник / За ред.проф. Б.С.Івасіва.– Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – С. 372.

[xi] Там само. – С. 371.

[xii] Гроші та кредит: Підручник. –3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.:КНЕУ, 2002. – С. 469.

[xiii] Там само. – С. 446.

[xiv] Ерпылева Н.Ю. Международное банковское право: Учебн. пособие. – М.: Форум – Инфра-М, 1998. – С. 24.

[xv] Костюченко О.А. Правові аспекти банківської діяльності: Посіб. із проблем банк. права. – К.: Криниця, 2003. – С. 37.

[xvi] Ефимова Л.Г. Банковское право: Учебн. пособие. – М.: БЕК, 1994. – С. 6.

[xvii] Экономика: Учебник / Под ред. А.С. Булатова. – М.: БЕК, 1995. – С. 347-348; Курс переходной экономики: Учебник. – М.: Финстатинформ, 1997. – С. 407-410.

[xviii] Молчанов А.В. Коммерческий банк в современной России: теория и практика. – М.: Финансы и статистика, 1996. – С. 29.

[xix] Молчанов А., Тавасиев А. Банковская система России: какой ей быть?// Бизнес и банки. – 1994. – № 2. – С. 1.

[xx] Российская банковская энциклопедия / Гл. ред. О.И. Лаврушин. – М., 1995. – С.51.

[xxi] Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.1: А-Г. – С. 190.

[xxii] Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.33.

^{^[xxiii]}Орлюк О.П. Банківське право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 45.

[xxiv] Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой, 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – С. 392.

^{^[xxv]}Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

[xxvi] Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 16 листопада 2006 року № 358-16 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 2. – Ст. 15.

[xxvii] Банківське право України: Навч. посібник / Кол. авт.: Жуков А.М., Іоффе А.Ю., Кротюк В.Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О., та ін.; За заг. ред. А.О. Селіванова. – К.: Ін Юре, 2000. – С. 56.

[xxviii] Банки и банковское дело / Под ред. И.Т. Балабанова. – СПб.: Питер, 2003. – С. 37.

[xxix] Банковское дело: Ученик / Под ред. д.э.н., проф. Г.Г. Коробовой. – М.: Экономистъ, 2005. – С. 29.

[xxx] Жарковская Е.П. Банковское дело: Курс лекций / Е.П. Жарковская, И.О. Аренус. – 4-е изд., стер. – М.: Омега - Л, 2006. – С. 51.

[xxxi] Банковское дело / Под. ред. О.И. Лаврушина. – М.: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992. – С. 12.

[xxxii] Паламарчук В.О., Бойченко О.К. Банківська діяльність за умов перехідної економіки: економіко-правові аспекти // Фінанси України. – 1998. – № 3. – С. 49.

[xxxiii] История и статус общей теории систем // Системные исследования. Ежегодник. –М., 1973. – С. 20-37; Общая теория систем (критический обзор) // Исследования по общей теории систем. – М., 1969. – С. 23-82; Общая теория систем – обзор проблем и результатов // Системные исследования. Ежегодник. – М., 1969. – С. 30-54.

[xxxiv] Протягом 40-50-х років ХІХ століття відбувалася дискусія щодо переваг централізованої монопольної банківської системи порівняно із системою конкурентних і рівноправних на ринку банків. Під час дискусії з’ясувалися не лише сутність понять „вільна банківська система” і „централізована банківська система”, але й переваги та недоліки кожної з них. У цій дискусії перемогла, звичайно, найбільш раціональна банківська система, тобто централізована. Значною мірою це пов’язане з необхідністю монополії емісійної діяльності, завдяки якій центральні банки отримали відповідний правовий статус та особливі функції.

[xxxv] Банківське право України: Навч. посібник / Кол. авт.: Жуков А.М., Іоффе А.Ю., Кротюк В.Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін.; За заг. ред. А.О. Селіванова – К.: Ін Юре, 2000. – С 56-58.

[xxxvi] Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. засл. деят. науки РФ, д-ра экон.наук, проф. О.И. Лаврушина. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: КНОРУС, 2005. – С. 357.

[xxxvii] Там само. – С. 358.

[xxxviii] Щегорцов В.А., Таран В.А. Деньги, кредит, банки: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.А. Щегорцова – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – С. 208.

[xxxix] Курс переходной экономики: Учебник для вузов / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.: Финстаинформ, 1997. – С. 399.

[xl] Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 450.

[xli] Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

[xlii] Банковское дело / Под ред. Ю.А. Бабичевой. – М.: Экономика, 1999. – С. 9.

[xliii] Див., наприклад: Банківське право України: Навч. посібник / Кол. авт.: Жуков А.М., Іоффе А.Ю., Кротюк В.Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін.; За заг. ред. А.О. Селіванова – К.: Ін Юре, 2000. – С. 57; Орлюк О.П. Банківське право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 45.

[xliv] Не зовсім правильно, вважаємо, розглядати організовану таким чином банківську справу як „первісний хаос”, що визначається окремими авторами (Див.: Банковская система России. Настольная книга банкира: В 3 кн. Кн. 1 / Л.И. Абалкин и др. – М.: Дк, 1995. – С. 66.)

[xlv] Дзюблюк О.В. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України // Фінанси України. – 1999. – № 1. – С. 11-12.