Методи та форми активізації навчального процесу

Багатьма дослідженнями в галузі педагогіки доведено, що тільки активний навчений процес є базовою основою форму­вання висококваліфікованих спеціалістів. Дидактичними форма­ми, що найбільше сприяють активізації навчального процесу, є ігрові форми — ігрове проектування, навчальна гра. Крім того, досить висока активність студентів може бути реалізована (при вмілій організації) за індивідуально-самостійною навчально- творчою діяльністю. Кожну з форм навчання можна зробити до­сить активною, якщо викладач розглядає організацію навчально­го процесу з точки зору принципів стимулювання активності студентів і бінарності (участі в процесі навчання двох сторін — викладача і студента). Вважається, якщо 50 % часу на заняттях студент проводить активну навчально-творчу діяльність, тобто виконує індивідуальну роботу, то таку форму навчання можна вважати активною.

Методи навчання — це система способів, прийомів, засобів, послідовних дій викладача і студентів на заняттях, спрямована на досягнення навчальних, дидактичних і виховних цілей і завдань, тобто оволодіння знаннями, уміннями, навичками і досвідом ви­ховання.

У дидактиці розрізняють загальні і спеціальні методи навчан­ня. Загальні методи (розповідь, лекція, ілюстрація, бесіда) засто­совують при вивченні різних дисциплін. Спеціальні методи за­лежать від специфіки вивчення дисципліни. Це методи різнома­нітних досліджень пошукового змісту.

Залежно від джерел одержання знань методи навчання поді­ляються на словесні (інформаційні), наочні і практичні. Словесні методи розділяють на монологічні (пояснення, лекція, інструк­таж) та діалогові (бесіда, семінар, диспут, дискусія). Наочні ме­тоди включають ілюстрацію (плакат, діапозитив); демонстрацію (відеофільм, мультимедійний файл); спостереження (технологія, операція). До практичних методів відноситься самостійна робота, моделювання, виконання розрахункових завдань.

Проблемно-пошуковими методами є: дійові (рішення задач, побудова графіків); евристичні (бесіда, обговорення, дискусія); пошуковий (курсове проектування); дослідницькі (наукова праця, дипломне проектування); методи проблемного викладу навчаль­ного матеріалу.

Логічні методи включають індуктивний (від часткового до за­гального); дедуктивний (від загального до часткового); аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування.

Відомо, що для того щоб навчальний матеріал краще засвою­вався, необхідно викликати інтерес до нього з боку студентів, а також реалізувати систему заохочення їх навчальної діяльності. Основними способами і прийомами мотивації навчання є висока педагогічна майстерність (професіоналізм, емоційність, красно­мовство), авторитет викладача, використання наочних засобів, об'єктивність оцінок, застосування рейтингової форми контролю тощо. Крім того, навчання може мотивуватися за допомогою іг­рових форм і методів навчання.

Методи формування інтересу до навчання поділяють на методи інтелектуальної колективної діяльності й імітаційні.

Основою методів інтелектуальної колективної діяльності є наявність колективної думки, пізнавальної суперечки при ви­сокій активності студентів. До них відносяться обговорення, дискусії, конкурси, метод «мозкової атаки». Імітаційні методи навчання пов'язані з імітацією визначеного процесу, явища, системи управління.

До імітаційних індивідуальних методів відносяться імітаційні вправи, аналіз виробничих ситуацій, метод тренажу та ін. Іміта­ційні колективні методи включають розподіл ролей, ігрове прое­ктування, ділові ігри. Імітаційні методи найбільш активні. Вони сприяють формуванню професійних, організаційних і управлін­ських умінь.

Основні етапи організації імітаційних методів: постановка проблеми, мети і завдань; розподіл ролей і визначення функцій різних посадових осіб; розмежування інтересів учасників; обго­ворення проблеми (самостійні рішення й аналіз можливих пере­шкод); визначення переможців, стимулювання і підведення під­сумків.

Метод розподілу ролей дає можливість набути професійні на­вички й уміння. Він найбільш ефективний при вирішенні про­блем, не зорієнтованих на який-небудь один критерій. Ігрове проектування — це об'єднання аналізу конкретної ситуації з роз­поділом ролей.

Залежно від поставлених цілей і завдань, місця й умов прове­дення навчального процесу імітаційні моделі можна класифіку­вати на операційно-рольові і навчальні (ділові). Операційно- рольова гра — форма створення предметного і соціального сере­довища професійної діяльності, моделювання систем відносин, характеристик для визначеного виду практичної роботи.

За допомогою навчальних (ділових) ігор можна змоделювати адекватні умови для придбання навичок фахівця. При цьому на­вчання має колективний характер. Під час ділових ігор студенту пропонується виконувати дії, що є основою його професійної ді­яльності. Відмінність полягає в тому, що результати прийнятих ним рішень відбиваються на моделі, а не в реальній ситуації. Це дає можливість не бояться негативних результатів прийнятих рішень, кілька разів повторювати визначені дії для закріплення навичок їх виконання.

За допомогою проблемно-орієнтованих (методологічних) ігор визначають складні проблеми і шляхи їх вирішення в різних сфе­рах. Вони потребують більше часу і можуть бути рекомендовані як методи підвищення кваліфікації.

Атестаційні ділові ігри використовують при атестації кадрів, для визначення їх компетентності. У ході такої гри керівник ви­значає помилки контрольних гравців і пропонує способи удоско­налення фахових здібностей.

Навчальні рольові ігри розвивають аналітичні здібності, спри­яють прийняттю правильних рішень у різних соціально- психологічних і виробничих ситуаціях. Ці ігри необхідно вико­ристовувати для зменшення періоду адаптації молодих фахівців, закріплення в них відповідних навичок і умінь.

Навчальні педагогічні ігри використовуються для вибору оп­тимальних рішень, що навчають методам і прийомам діяльності в реальних умовах. Ця гра потребує від учасників знань не тільки конкретної теми, а й основ педагогіки і психології. У формі таких ігор можна проводити самостійну роботу студентів, практичні і семінарські заняття, на яких можна виносити матеріал довільного змісту, уже викладений у лекційному курсі, але який потребує повторення, деталізації і творчого осмислювання.

Методика й етапи розроблення ділових ігор. У ході підго­товки до ділової гри її організатори повинні врахувати такі ас­пекти.

1. Визначення проблеми, мети, завдань і етапів гри (підготов­чий, дійовий, підведення підсумків і обговорення гри).

2. Створення імітаційної моделі гри.

3. Розроблення поетапного підведення підсумків і методики гри з урахуванням послідовності.

. Розподіл ролей, визначення функцій учасників.

5. Розроблення інструкцій, процедур і функцій учасників гри на кожному її етапі.

6. Розроблення додатків до гри (методичних посібників, тех­нічних засобів, приладів тощо).

7. Підготовка форм аналізу результатів гри, стратегії зміни ходу гри, можливих відхилень від запланованої ситуації.

Процес підготовки і проведення ділової гри включає ряд ета­пів, зміст яких може трохи змінюватися у зв'язку з особливостя­ми проведення тієї чи іншої гри. Однак суть кожного з етапів у цілому зберігається.

Етапи підготовки і проведення ділової гри:

І. Підготовчо-організаційно-психологічний етап:

♦ виявлення неформальних груп у студентській групі;

♦ виявлення лідерів неформальних груп;

♦ призначення лідерів для гри;

♦ формування у студентів мотиваційного підходу до навчання.

II. Планування гри:

• вибір вузлових тем програми;

• вибір теми для гри;

• призначення конкретного терміну гри;

• розробка сценарію.

III. Підготовка творчих проблемних ситуацій:

• визначення можливих помилок в організації гри;

• розробка системи питань для дискусії.

IV. Робота з лідерами гри:

• остаточне закріплення функціональних ролей за сценарієм;

• підбір критеріїв для аналізу гри.

V. Цільові настанови колективу (елементи мозкового штурму).

VI. Підготовка аудиторії і матеріалів.

VII. Безпосереднє проведення гри:

• вибір стратегії викладача в даній ситуації;

• вибір місця викладача;

• поводження викладача під час гри;

• підготовка і проведення іншого заняття у випадку зриву гри.

VIII. Оцінювання гри слухачами:

• загальне оцінювання гри лідером;

• оцінювання студентами конкретних ситуацій і дій;

• оцінювання студентами дій лідера;

• оцінювання всієї гри й аналіз дій студентів опонентом лі­дера.

IX. Аналіз гри викладачем.

• визначення сильних і слабких сторін у діях студентів;

• створення сприятливого мікроклімату по закінченню гри;

• підведення загальних підсумків.