Особливості застосування словесних методів навчання.

До словесних методів навчання відносяться: пояснення, розповідь, бесіда, робота з друкованими текстами. Основним джерелом знань виступає слово (в усній або писемній формі). При використанні цих методів слід враховувати особливості розуміння розумово відсталими дітьми зверненого мовлення, їхні можливості ведення діалогу.

Пояснення — це виклад матеріалу, спрямований на тлумачення окремих понять, з'ясування сутності правил, способів дій.

Умови застосування пояснення у спеціальній школі:

· викладати матеріал зрозумілими словами, у простій формі, середньому темпі з урахуванням віку дітей;

· робити паузу перед формулюванням правила чи поняття;

· головні моменти у поясненні виділяти виразними засобами мовлення, при необхідності повторювати;

· перевіряти, чи зрозуміли учні пояснення вчителя. З цією метою стимулювати дітей до наведення власних прикладів; самостійного тлумачення чи доведення правила;

· поєднувати пояснення з бесідою, пред'явленням наочних посібників, виконанням практичних вправ;

· стимулювати учнів до порівняння, аналізу, логічних міркувань, формулювання висновків.

Розповідь — це послідовний образний виклад матеріалу, спрямований на повідомлення чи опис конкретних фактів, подій, явищ.

Тривалість розповіді повинна відповідати віковим та інтелектуальним особливостям дітей: у молодших класах орієнтовно І0-15 хвилин; у старших — до 25 хвилин. З метою ефективності розповідь доцільніше застосовувати у першій половині уроку.

Вимоги до розповіді:

· науково правильною, із заздалегідь перевіреною достовірністю фактів;

· емоційно забарвленою;

· відповідною за структурною будовою художньому твору;

· пов'язаною із подіями сучасного життя, інтересами учнів;

· з виділенням фактів, що мають виховну значущість;

· із демонстрацією вчителем свого ставлення до матеріалу (емоції, виразність), наведенням власних спостережень, вражень тощо;

· поєднана із наочними методами, елементами бесіди.

· по закінченні розповіді зробити висновок або виділити головну думку (по необхідності діти можуть занотувати її у зошити).

Слід стимулювати дітей до висловлення власних вражень під почутого, наведення прикладів самостійного життя.

Бесіда — це діалогічний метод усного викладу матеріалу.

Види бесіди відповідно до мети:

1. Вступна бесіда. Мета – підготовка учнів до сприймання нового матеріалу, актуалізація знань учнів, з'ясування рівня й обсягу уявлень з нової теми.

2. Бесіда під час подання нового матеріалу (евристична). Мета – спонукання учнів за допомогою системи запитань до формулювання певних висновків, понять, міркування, встановлення закономірностей; розв'язання проблемних ситуацій.

3. Бесіда для повторення, закріплення і перевірки вивченого. Іноді поєднується з поданням нових знань. Мета – перевірка свідомості засвоєння матеріалу дітьми, підтримка уваги. Частіше проводиться у другій половині уроку з метою підведення підсумків, узагальнення вивченого.

4. Катехізична бесіда спрямована на тренування запам'ятовування, підтримання чи переключення уваги дітей (повторення таблиці множення, географічних назв, відмінків і т. ін.). Це єдиний вид бесіди, яка передбачає хорові відповіді учнів.

Вимогами до проведення бесіди (всіх видів, окрім катехізичної) у спеціальній школі є наступні:

· запитання мають бути чіткими і точними;

· запитання слід формулювати у логічній послідовності, лише контрольна бесіда допускає вибірковість запитань;

· не слід формулювати подвійних, альтернативних запитань чи таких, що вимагають відповіді «так» або «ні»;

· запитання мають бути різноманітними за характером і стимулювати розумову діяльність учнів;

· запитання необхідно адресувати всьому класу, лише після цього викликати конкретного учня;

· слід давати час на обдумування відповіді;

· вчитель має реагувати на помилки, неправильні й неточні відповіді (виправляти самостійно і стимулювати до цього учнів);

· слід вчити дітей відповідати зрозуміло, логічно, стилістично грамотно;

· у всіх класах, окрім старших, доцільно вимагати відповідей повними реченнями;

· слід враховувати індивідуальні особливостей учнів.

Робота з друкованими текстами — це словесний метод, спрямований на закріплення, розширення, повторення, систематизацію та узагальнення знань, рідше — одержання нових знань, підготовку до самоосвіти.

У спеціальній школі використовують такі друковані тексти:

· підручники,

· довідкова література,

· словники (орфографічні, тлумачні),

· науково-популярна література,

· художня література,

· журнали,

· газети.

Учням з вадами інтелекту досить важко працювати з друкованими текстами, оскільки вже саме читання є для них складним завданням. Діти з труднощами орієнтуються у книгах, не вміють раціонально працювати, встановлювати логічні зв'язки, переносити прочитане у практику. З огляду на це, методика роботи з друкованими текстами повинна відповідати таким вимогам:

· навчання учнів структурним елементам підручників, книг, словників (назва, зміст чи алфавітне розміщення, сторінки, автори тощо);

· формування вмінь орієнтуватись у різних друкованих виданнях;

· чітка постановка мети роботи з текстом;

· використання різних видів роботи з текстами (відповіді на запитання, вибіркове читання, аналіз тексту, словникова робота, переказ та ін.);

· диференційований добір завдань і текстів;

· спостереження за процесом роботи всіх учнів і надання допомоги окремим;

· формування способів самоконтролю за виконанням завдань;

· підведення підсумків роботи з друкованими текстами;

· прищеплення інтересу до роботи з книгою.