Синтаксис. Словосполучення

Компоненти словосполучення граматично нерівноправні: однин з них є головним (від якого ставиться питання), а інший – залежним (яке відповідає на це питання) словом.

Зауважте!

Не є словосполученнями:

· сполучення підмета і присудка: прийшла весна, забіліли сніги, гудуть вітри, зійшло сонце;

· сполучення відокремлених членів речення з пояснюваним словом: річка, швидка і стрімка, крига, гладенька й міцна;

· фразеологізми: байдики бити, впадає в око, голову сушити;

· форми ступенів порівняння прикметників і прислівників: більш підготовлений, найбільш говіркий, більш докладно;

· форми майбутнього часу і наказового способу дієслів: буду говорити, будемо слухати, будуть вчити, нехай прочитають;

· сполучення повнозначних слів із службовими: край лісу, поблизу школи, перед учнями, давай напишемо;

· сполучення іменних частин мови з дієсловами – зв’язками: буду студентом, стане журналістом;

· слова, поєднані сурядним зв’язком: батько й мати, ніч і день, схилився та й дивиться;

· синтаксично нерозкладні сполучення слів та словоформ: перше вересня, усі ми.

ВИДИ РЕЧЕНЬ

1. За будовою речення бувають прості й складні.

Просте речення має одну граматичну основу. Складне речення має кілька граматичних основ (дві або більше).

2. За емоційним забарвленням — окличні й неокличні.

3. За метою висловлювання — розповідні, питальні й спонукальні.

4. За наявністю головних членів прості речення поділяють на односкладні й двоскладні.

5. За наявністю другорядних членів — поширені й непоширені.

6. За наявністю ускладнюючих компонентів — ускладнені й неускладнені.

7. За наявністю чи відсутністю необхідних членів речення — повні й неповні.

Зауважте!

Односкладне речення хоч і не містить у своїй будові одного з головних членів, проте вважається повним.

ГОЛОВНІ ТА ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

ГОЛОВНІ:

· Підмет (хто? що?). За будовою підмети поділяються на прості (виражені одним словом) і складені (виражені кількома словами).

· Присудок (що робить предмет? що з ним робиться?). За будовою розрізняють простий (може виражатися дієсловом, фразеологізмом, аналітичні форми дієслів майб.часу) і складений присудок. Складений присудок буває складеним дієслівним (допоміжне дієслово (починати, могти, хотіти, згоден тощо) + інфінітив) та складеним іменним (дієслово-зв'язка (являти, становити тощо) + іменна частина (іменник, прикметник, займенник тощо)).

ДРУГОРЯДНІ:

Додаток ( кого?чого?кому?чому? кого?що? ким? чим? на кому? на чому? )

Обставина ( як? яким чином? де? коли? з якою метою? чому? якою мірою? ). Види обставин: місця, часу, умови, допустовості, способу дії, міри і ступеня.

Означення ( який? чий? котрий?). Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі, відмінку. Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, прислівниками, інфінітивами, сполученням слів.

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Вид односкладного речення	Спосіб вираження головного члена	Приклад
Означено – особові (дію виконує певна особа, яку можна встановити)	· дієслово у формі 1-ї чи 2-ї особи теперішнього або майбутнього часу; · дієслово наказового способу.	Йду поміж люди (М. Коцюбинський) Не милуй мене шовково (П. Тичина
Неозначено- особові (дію виконує невизначена особа)	· дієслово у формі 3-ї особи множини; дієслово минулого часу у формі множини;	Вже і пороги ось-ось одягнуть в крицю та граніт (Є. Плужник). На другий день тільки про повінь і говорили (О. Довженко).
Безособові (дія або стан, що мисляться незалежно від активного діяча)	· дієслово у формі 3-ї особи множини; · безособове дієслово; безособові форми на -но, -то; особове дієслово в значенні безособового; · прислівник (часто сполучається з дієсловом-зв'язкою); · інфінітив; · заперечне слово нема (немає).	Надворі світає. Багато слів написано пером. (Л. Костенко). З поля тягне холодом (А. Головко). На серці у Насті було тихо, весело (М. Коцюбинський). Доволі мовчати! (О. Олесь). Нема на світі Заходу і Сходу (О. Пахльовська).
Узагальнено- особові (дія сприймається узагальнено як властива будь-якій особі).	дієслово у формі 2-ї особи однини; дієслово 1-ї або 3-ї особи множини.	Хоч вовком вий! (Нар. тв.). Лежачою не б'ють (Нар. тв.).
Називні (ствердження існування предмета чи явища)	іменник у формі називного відмінка	Сухе надвечір'я (3 газети). Океан чистоти й сяйва (О. Гончар).

СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Складне речення
Сполучникове	Безсполучни-кове	З різними видами зв'язку
складносурядне	складнопідрядне
складне речення, частини якого рівноправні за смислом. Сполучники: єднальні: і, й, та (-і), ні,..ні, ані...ані, не тільки...а й, і...і протиставні: а, але, зате, проте, однак, та (-але) розділові: або, чи, то...то, або...або, чи...чи, не то...не то	складне речення, у якому прості речення нерівноправні граматично й за змістом. Тип підрядного речення: означальне; з'ясувальне; обставинне місця; обставинне часу; обставинне способу дії, міри і ступеня; обставинне порівняльне; обставинне умови; обставинне причини; обставинне мети; обставинне допустове; обставинне наслідку. Зауважте!У підрядних обставинних наслідку кома ставиться перед сполучником так що. Якщо кому поставити перед що, то утвориться підрядне міри і ступеня.	прості речення з'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами, а лише інтонацією.	речення може поєднувати різні види зв'язку: безсполучниковий і сполучниковий; сурядний і підрядний; можливі й інші комбінації.

ПРЯМА МОВА

Правило	Приклад
«П», — а. «П?» - а. «П!» — а.	«Не на тебе ждать я буду», — поет відповідає. «Хто ж се я?» — поет питає. «От спасибі!» — крикнув лицар.
А: «П?»	Тут поет не втерпів: «Хто там?»
«П, — а, — п». «П, — а. — П». «П?-а. -П». «П — а. — П».	«Голос маю, — каже лицар, — та не тямлю віршування...» «Ні, се я, — озвався голос. - Маю справу пильну дуже». «Що ж? — поет на те говорить. — То за ручку та й до шлюбу!» «Годі жартів! — крикнув згорда. — Бо задам тобі я гарту!» (Леся Українка)

СТИЛІ МОВЛЕННЯ

Стиль	Ознаки	Функції
Розмовний	вільність, спонтанність, непідготовленість, емоційність, експресивність, використання несловесних засобів (міміки, жестів)	інформування та контактування мовців
Науковий	точність, логічність, інформативна насиченість, об'єктивність викладу, відсутність образності	пізнання та інформування мовців
Художній	вияв індивідуальності автора, образність, багатозначність, метафоричність	вираження почуттів мовців
Офіційно-діловий	логічність, стандартизованість, однозначність, точність, відсутність емоційності	інформування та волевиявлення мовців
Публіцистичний	логічність, точність, ясність викладу, образність, експресивність	інформування та вплив на слухачів (читачів)
Конфесійний	піднесеність, урочистість, символізм, експресивність, емоційність	спілкування вірян, мова церкви

ВЖИВАННЯ М'ЯКОГО ЗНАКА

М'який знак пишуть:

М'який знак не пишуть:

1) після м'яких приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: тінь, молодь, ґедзь, сіль, суть, загальний, близько, восьмий, боротьба; 2) після м'яких приголосних усередині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох; 3) у суфіксах -ськ(о, ий), -зьк(о, ий), -цьк(о, ий), -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-:Військо, сільський, близько, близький, хвацька, дивацький, людськість, тоненько, сторононька, тонесенький, гарнісінький, малюсінький; 4) після м'якого приголосного л перед приголосним: вільний, польський, сільський. За винятком груп -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-:футболка — футболці, спілка — спілці, спілчанський; 5) у родовому відмінку множини іменників жіночого й середнього роду на -н, -нн(я), -ц(я, е):їдалень, друкарень, крамниць, дільниць, матриць, працівниць, колгоспниць, рахівниць, залізниць, знань, вмінь, місць, сердець або серць; 6) у дієсловах на -ться, а також у дієслівних формах дійсного, наказового способу: будується, робиться, роблять; будьте, станьте, зробіть, напишіть, накресліть.

1) після р у кінці складу або слова: перевірте, договір, секретар, тепер, інженер, тренер, Харків; 2) після губних приголосних б, п, в, м, ф: дріб, короп, кров, верф і після шиплячих ж, ч, ш, щ: піч, наріжте, дишеш, кущ; 3) після н перед ж, ч, ш, щ та суфіксами -ськ(ий), -ств(о):кінчик, тонший, банщик, інженер, громадянський, громадянство, селянство; 4) після м'яких приголосних, крім л, якщо за ним ідуть інші м'які приголосні: кінцівка, ланцюг, радість, кузня, свято, цвях; 5) після л в іменникових суфіксах - алн(о), -илн(о): держално, ціпилно; 6) між подовженими м'якими приголосними: життя, каміння, ллється, буття, знаряддя; 7) у прізвищах після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин:Федченко, Безбатченко, Панченко, Радчук, Федчишин, Грінчишин; 8) після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц, палац, кварц та ін.