Спрощення в групах приголосних

БУКВИ ТА ЗВУКИ

Є шість голосних звуків [а], [о], [у], [и], [і], [е]. На письмі для їх відтвореня використовують 10 літер: а, о, у, е, и, і, я [йа], є [йе], ї [йі], ю [йу]. Всі інші –приголосні.

В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками:

1) за участю голосу і шуму в їх творенні: сонорні (М и В и Н и Л и Р і Й) та шумні; шумні в свою чергу поділяються на глухі (Х о Ч Ф о К у С – Ц е Ш е П і Т») та дзвінкі ([б], [д], [д'], [ґ ], [ж], [з], [з'], [г], [дж], [дз], [дз']);

2) за місцем творення: губні ([б], [п], [в], [м], [ф]), язикові (всі, окрім губних та глоткової) та глоткова [г]);

3) за наявністю або відсутністю пом’якшення: тверді та м’які (м’які можна запам’ятати за допомогою вислову: Д е Т и З 'ї[ Й і] С и Ц і Л и Н и + дз, р);

5) свистячі [з], [с], [ц], [дз] + відповідні м’які; шиплячі [ж], [дж], [ч], [ш] та носові [м], [н], [н']).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

· Звук [й] завжди м'який.

· Звук [ф] завжди глухий.

2. Я, Ю, Є, Ї

Букви я, ю,є можуть позначати як один - так і два звуки. Два звуки, коли: вони стоять на початку слова [йáблуко]; всередині слова після голосного: маяк – [майáк]; після апострофа і м'якого знака: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр – [мол'йéр].

· Буква ї завжди позначає два звуки – [йі].

· Буква щ також завжди позначає два звуки – [шч].

3. УПОДІБНЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Є 4 типи уподібнення:

1) Уподібнення за дзвінкістю (глухий приголосний перед наступним дзвінким одзвінчується): просьба [проз'ба].

2) Уподібнення за глухістю(префікс і прийменник з-перед [ц] та [с] оглушується: зціпити [с'ц'іпити]; +нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю, дігтяр). В інших випадках дзвінкі не оглушуються!!!!!

3) Уподібнення за місцем і способом творення. Варто запам'ятати складні випадки:

- шся – [с':а] (робишся – [рóбиес':а])

- ться – [ц':а] (носиться – [нóсиец':а])

- жся – [з'с'а] (розважся – [розвáз'с'а])

- чся – [ц'с'а] (не скалічся – [не скал'íц'с'а])

- шці – [с'ц'і] (ромашці – [ромáс'ц'і])

- жці – [з'ц'і] (мережці – [меирéз'ц'і])

- чці; -тці – [ц':і] (квочці – [квó ц':і])

- зж – [жж (зжати – [ж:áти])

- зч – [шч] (з чим – [шчим])

- здж – [жд͡ж] (з джурою – [жд͡жýройу])

- зш; - сш – [шш (зарісши – [зáр'іш:и])

- тч; - тш – [чч (братчик – [брач:ик])

4) Уподібнення за м'якістю (Приголосні [д, т, з, с, ц, л, н, дз] (запам'ятати ці звуки допоможе речення — де ти з'їси ці лини) перед м'якими приголосними цієї ж групи вимовляються м'яко): пі[с'н'а], мі[ц'н']іти.

СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають д і т: тиждень – тижня, виїздити – виїзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий, вість – вісник, честь – чесний.

Винятки: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ. АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА

1. ОМОНІМИ, СИНОНІМИ, АНТОНІМИ

Омоніми — слова, які мають різні лексичні значення, але однакове (чи подібне) звучання або написання.

Омоніми неповні
Омофони (звучать однаково, але по-різному пишуться й мають різне значення)	Омоформи (слова однієї або різних частин мови, що збігаються звучанням у певних граматичних формах)	Омографи (однаково пишуться, але по-різному звучать, мають різне значення)
Роман - (ім'я)	роман - (твір)	мила дівчина (прикм.)	мила вікна (дієсл.)	за′мок - замо′к	бра′ти - брати′

Синоніми — це слова, близькі або тотожні за значенням, але різні за написанням і вимовою (йти — шкандибати, волочитися, повзти, летіти).

Антоніми — це слова, які мають протилежне лексичне значення (добре — погано).

2. АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА

АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА
Активна	(постійно використовується всіма носіями мови) мова, словник, підручник
Пасивна	1)застарілі слова · історизми (слова, що позначають предмети, явища, поняття, які вийшли з ужитку) смерд, чернь, князь, лихвар · архаїзми (назви предметів, явищ, витіснені іншими, сучасними словами, які існують і нині) град (місто), вої (воїни), страж (сторож) 2) неологізми (слова на позначення нових реалій, що виникають у процесі розвитку суспільства) флешка, декодер, айфон

БУДОВА СЛОВА. СЛОВОТВІР

1. КОРІНЬ (виражає лексичне значення), ПРЕФІКС (стоїть перед коренем), СУФІКС (стоїть після кореня), ЗАКІНЧЕННЯ (стоїть вкінці слова), ПОСТФІКС (стоїть в абсолютному кінці слова -ся).

УВАГА! Вчимось розрізняти нульове закінчення і слово без закінчення!

Закінчення мають лише змінні слова. Перевірити можна, провідмінявши слово. Наприклад, звір – звіра, звірові… ліс – лісові, лісом.. тощо.

Незмінні слова закінчення не мають. Це:

а) невідмінювані іменники: таксі, леді, Капрі, шосе, Онтаріо, бюро;

б) невідмінювані прикметники: мані, максі;

в) числівники: мало, багато та ін.;

г) неозначена форма дієслова: ходити, робити та ін.;

ґ) дієслівна форма - дієприслівник: ідучи, сидячи, виконавши та ін.;

д) дієслівна форма нa -но, -то: видано, прожито та ін.;

е) прислівники: взимку, посередині, виразно, вперше, тричі, можна та ін.;

є) сполучники: аби, якщо, нібито та ін.;

ж) прийменники: при, до, за, з-поза, близько, навколо та ін.;

з) частки: тільки, лише, невже, таки та ін.;

и) вигуки: еге! ого! гайда! алло! спасибі! та ін.

2. СПОСОБИ ТВОРЕННЯ СЛІВ

Способи творення слів
Морфологічні	Неморфологічні
Префіксальний (творення похідних слів за допомоги префікса): писати — списати; зелень — прозелень	Морфолого-синтаксичний (слово набуває нового лексичного значення внаслідок переходу однієї частини мови до іншої): учений (який? хлопець — молодий учений (хто?); черговий (який?) учень — черговий (хто?) станції
Суфіксальний (творення похідних слів додаванням суфікса): вірний — вірність; вік — вічний; крига — крижина
Суфіксально-префіксальний (творення похідних додаванням до твірної основи префікса і суфікса): дорога — подорожник; берег — прибережний	Лексико-синтаксичний (поступове зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово): сімдесят, сьогодні, добраніч, вічнозелений, Вернидуб
Постфіксальний (творення нового слова тієї самої частини мови з новим лексичним значенням за допомоги постфікса, який приєднується до твірного слова): хтось, який-небудь, що-будь, якось-то, бачитися
Безафіксний (творення нового слова без участі суфікса і префікса): великий — велич; вигукувати — вигук	Лексико-семантичний (переосмислення лексичного значення вживаних у мові слів): вечірній Київ — «Вечірній Київ» (газета); біла церква — Біла Церква (місто)
Осново- і словоскладання, абревіація (різні типи складання основ, унаслідок чого постають складні і складноскорочені слова): всюдихід, книгодрукування; місто-герой, ВНЗ (вищий навчальний заклад)
Флективний (творення похідних за допомогою флексії (закінчення)):: Мирослав — Мирослава; золото — золотий

ЧАСТИНИ МОВИ

Повнозначні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник.

Неповнозначні: прийменник, сполучник, частка.

Вигук – особлива частина мови.

ІМЕННИК

1. ІМЕННИКИ – НАЗВИ ІСТОТ І НЕІСТОТ

Зверніть увагу! Поділ іменників на істоти/неістоти не збігається з розрізненням живого/неживого в природі. Так, сукупність осіб: група, загін, хор, команда відносяться до неістот. Назви істот і неістот можна відрізнити за допомогою окремих відмінкових форм і питань. У назвах істот, осіб чоловічого роду збігаються форми родового і знахідного відмінка: немає (кого?) чоловіка, людей; бачу (кого?) чоловіка, людей. А в назвах неістот збігаються форми називного і знахідного відмінка: є (що?) зошит, ручки; бачу (що?) зошит, ручки.

2.РІД ІМЕННИКІВ

Рід іменників
Чоловічий (він)	Жіночий (вона)	Середній (воно)	Спільний (він і вона)
кобзар, гетьман, півень	квітка, дівчина, пава	сонце, небо, ім'я	сирота, забіяка, нахаба

 

Рід незмінюваних іменників:

а) назви людей мають рід відповідно до статі особи, яку позначають (портьє, денді —чоловічого роду; мадам, фрау — жіночого);

б) назви тварин, птахів належать до чоловічого роду (нанду, шимпанзе, але цеце (муха), івасі (риба) — жіночого роду);

в) незмінювані власні назви залежать від граматичного роду означуваної ними загальної назви: ріка Міссіпі – жіночий рід.

Рід деяких іменників, які рекомендуємо запам’ятати:

Чоловічий рід	Жіночий рід	Варіантні форми чоловічого і жіночого роду
аерозоль, нежить, псалтир, рояль, сажень, толь, тунель, тюль, біль, фенхель, шампунь; біль, дріб, живопис, запис, літопис, зяб, кір, машинопис, напис, опис, перекис, пил, підпис, полин, поступ, пропис, розсип, рукопис, Сибір, сип, собака, степ, степінь, ступінь.	антресоль, бандероль, бешамель, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, розкіш, філігрань, фланель, повінь, туш, путь, в'язь.	абрикос — абрикоса, вольєр — вольєра, жираф — жирафа, зал — зала, клавіш — клавіша, мозоль —мозоля, спазм — спазма.

ПРИКМЕТНИК

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Ступені порівняння прикметників
Вищий	· Проста форма (основа прикметника + суфікси –ш-, -іш -) · Складена форма (слова більш, менш + прикметник)	добрий — добріший більш добрий — менш добрий
Найвищий	· Проста форма (префікс най- + прикметник простої форми вищого ступеня) · Складена форма (слова найбільш, найменш + прикметник).	добрий —найдобріший   найбільш добрий

ЧИСЛІВНИК

1. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяють на:
Кількісні (означають кількість предметів і відповідають на питання скільки?)	· власне кількісні: два, п'ять, тридцять сім · збірні: троє, десятеро · дробові: чотири восьмі · неозначено-кількісні: кільканадцять, багато
Порядкові (означають порядок предметів під час підрахунку і відповідають на питання котрий? котра? котре?): перший, десятий

Узгодження числівників з іменниками

Числівники два, три, чотири вимагають форми називного відмінка множини: два брати, три студенти, чотири абітурієнти.

Числівники від п'яти до десяти і подібні вимагають форму родового відмінка множини: п'ять бібліотек, десять будинків, вісім грибів.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд вимагають родового відмінка множини: тисяча доріг, мільйон мешканців.

Збірні числівн ики вимагають родового відмінка множини: десятеро ягнят, обидва лікарі.

Дробові числівники вимагають родового відмінка однини: три четверті гектара.

Числівники півтора, півтори керують іменниками в родовому відмінку однини, а числівник півтораста — у родовому відмінку множини: півтораста книжок, півтора кілограма, півтори доби.

ПРО ЧАС ПОТРІБНО ГОВОРИТИ ПРАВИЛЬНО

Запам’ятайте! В українській мові годину завжди вказуємо порядковим числівником (сьома, восьма…), а хвилини і секунди - уже кількісним (двадцять п’ять, десять…).

Щоб дізнатися про час, ЗАВЖДИ питайте так:

Котра зараз година?

О котрій годині?

Не правильно питати: Яка година?

А тепер, як правильно відповідати на питання про час.

10.00

• Рівно десята година.

• Десята година рівно.

10.10

• Десята (година) десять (хвилин).

• Десять хвилин по десятій.

• Десять хвилин на одинадцяту.

10.30

• Десята (година) тридцять (хвилин).

• Пів на одинадцяту.

10.40

• Десята (година) сорок (хвилин).

• За двадцять (хвилин) одинадцята.

• Двадцять (хвилин) до одинадцятої.

Казати НЕ МОЖНА:

• пів першої;

• вісім двадцять п’ять;

• без десяти восьма;

• п’ять хвилин восьмої;

• в десятій годині.

ЗАЙМЕННИК

№пор.	Група (розряд)	Значення	Приклади
	Особові	Указують на осіб, інших істот, предмети, явища	я, ми, ти, ви; він, вона, воно, вони.
	Зворотний	Указує на того, хто виконує дію	себе (не має форми називного відмінка
	Відносні	Виконують функцію сполучних слів у складних реченнях	хто, що, який, чий, котрий, скільки
	Питальні	Слугують для оформлювання запитання про особу, предмет, ознаку, кількість	хто? що? який? чий? котрий? скільки?
	Заперечні	Указують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості	ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки
	Присвійні	Указують належність предмета особі	мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, її, його
	Вказівні	Вказують на предмет, ознаку, кількість	той, цей, такий, стільки
	Означальні	Вказують на узагальнену ознаку предмета, явища	весь, всякий, сам, самий, кожний, інший, жодний
	Неозначені	Вказують на невизначеність особи, предмета, ознаки, кількості	дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь- що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто, невідь- хто, невідь-що, невідь-який

 

ДІЄСЛОВО

Дієслівні форми
Інфінітив (неозначена форма)	Безособові дієслова	Дієприкметник	Безособові форми на -но, -то	Дієприслівник
незмінювана форма, яка, називаючи, дію або стан предмета, не вказує на час, особу, число, спосіб і відповідає на питання що робити? що зробити?	означають дію без відношення до будь-якої особи світає, морозить, думається	особлива форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка?, яке? які? зів'яле (листя), освітлена (кімната)	вказують на дію, виконану невідомою особою зроблено, написано	особлива незмінювана форма дієслова, яка означає додаткову дію, що супроводить головну, виражену дієсловом, і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?
любити, судити	читаючи, співаючи

ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ

Дієвідміна дієслова
I	II
Належать дієслова, які в 3 – тій особі множини мають закінчення – уть, ють.	Належать дієслова, які в 3 – тій особі множини мають закінчення –ать, -ять.

 

УВАГА! Дієслова дати, їсти,...повісти (розповісти, доповісти тощо) та похідні від них (продати, доїсти тощо) не належать до дієвідмін, бо мають норми давньої системи дієвідмінювання.

	Однина	Множина
1 ос.	дам	їм	відповім	дамо	їмо	відповімо
2 ос.	даси	їси	відповіси	дасте	їсте	відповісте
3 ос.	дасть	їсть	відповість	дадуть	їдять	відповідять

ПРИСЛІВНИК. ПРАВОПИС

Окремо пишуться прислівники (рекомендуємо запам’ятати):

· без пуття, без угаву, без упину, але безвісти, безперестанку;

· в міру, в ногу, уві сні, у вічі, але впам’ятку, вгору;

· з розгону, з переляку, з радості, але зсередини, зверху;

· на жаль, на щастя, на добраніч, але нарозхват, нанівець;

· під силу, під вечір, під кінець;

· по суті, по щирості, по честі, але повік, поночі.

Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені з двох іменників, іноді розділених одним або двома прийменниками: кінець кінцем, одним одна, раз у раз, рік у рік, сам на сам, час від часу, день у день, рука в руку, раз від разу.

Разом пишуться прислівники:

· Першою частиною яких є частки: де-, що-, аби-, ані-, чи-, як-, не-, ні-, що стають префіксами: щотижня, абикуди, аніскільки, чимало, несхитно, нізвідки.

· Прислівники, утворені від кількох основ: мимоволі, привселюдно, стрімголов, чимдуж, нашвидкуруч (на швидку руку).

· Прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: нащо, почому, внічию, втім, але за віщо.

Через дефіс пишуться:

· Прислівники, в яких повторюються основи: видимо-невидимо, ледве-ледве, близько-близько, сполучення синонімів чи антонімів: без кінця-краю, видимо-невидимо, більш-менш, часто-густо, тяжко-важко.

· Прислівники, утворені від прикметників і займенників із префіксом по- і суфіксами -ому (-єму), -и: по-українському, по-українськи, по-батьківському, по-нашому та від порядкового числівника на -е: по-перше, по-десяте, по-четверте.

· Складні прислівники з частками -будь, -небудь, казна-, хтозна-, -то: будь-хто, де-небудь, казна-коли, будь-де, де-небудь, так-то, казна-коли.

Через два дефіси пишуться прислівники: пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, як-не-як, хоч-не-хоч, де-не-де, коли-не-коли, як-не-як.

Перша частина пишеться окремо, а дві наступні — через дефіс у прислівниках: не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен.

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

Службові слова
прийменник	сполучник	частка
в, на, під, поміж	і, й, але, що, щоб, де	би, б, ж, же, казна-, не, навіть