Показники діяльності підприємства

Показники	Роки	2015 р. у % до
			2013 р.	2014 р.
1. Закріплено с.-г. угідь, га
а) рілля
б) наявність зрошуваних земель, га	-	-	-	-	-
2. Середньорічна чисельність працівників, осіб				98,6	96,3
а) в рослинництві				97,4	98,4
б) у тваринництві				105,4	97,9
3. Вартість валової продукції у поточних цінах, тис. грн				49,0	70,1
а) рослинництво				43,4	61,7
б) тваринництво				68,7	85,5
в) інша				11,2	81,5
4. Вироблено валової продукції на одного працівника, тис. грн	170,7		343,3	49,7	72,8
5. Середньорічна вартість основних виробничих засобів, тис. грн	18498,5			67,3	77,1
6. Середньорічна вартість оборотних фондів, тис. грн		29143,5	31883,5	84,2	91,4
7. Виручка (чистий дохід) від реалізації с.-г. продукції, тис. грн				47,9	68,3
8. Прибуток (збиток) від реалізації с.-г. продукції і послуг, тис. грн				24,4	45,5
9. Фондозабезпеченість, тис. грн	249,04	285,35	369,9	67,3	77,1
10. Фондоозброєність, тис. грн	53,93	63,27	78,96	68,3	80,1
11. Фондовіддача, грн
12. Фондомісткість, грн
13. Чистий прибуток (збиток), тис. грн				0,28	20,4
14. Норма прибутку (збитковості), %	0,18	11,77	48,9	0,37	24,1
15. Рівень рентабельності (збитковості) продукції, %	22,6	31,7	56,5		56,1

 

Збільшення чисельності працівників дало значний результат у виробництві підприємства та виробництві валової продукції. В 2013 році вироблено 170,7 тис.грн валової продукції на одного працівника, в 2014 році вироблено 250 тис.грн валової продукції, в 2015 році – 343,3 тис.грн. відповідно. Середньорічна вартість основних виробничих засобів склала: 2013р. – 18468,5 тис.грн, 2014р. – 21196 тис.грн, 2015р. – 27477 тис.грн. Виручка від реалізації сільськогосподарської продукції також з кожним роком зростала, так вже в 2015 році вона склала 109691 тис.грн. Підприємство працювало собі в прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції: в 2013 році – 9682 тис.грн, 2014 – 18017 тис.грн, 2015 – 39615 тис грн.. Норма прибутку в 2013 році становила 0,18%, 2014 – 11,77%, 2015 – 48,9% відповідно. Рівень рентабельності з кожнім роком підвищувався. Та вже в 2015 році рівень рентабельності становив 56,5%.

 

2.2. Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами

 

Аналітичне дослідження трудових ресурсів дасть змогу дослідити їх раціональне використання, підвищення продуктивності праці, що приведе до збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості та зростання прибутку.

Аналітичне дослідження забезпечення підприємства трудовими ресурсами проходить в такій послідовності:

- аналізується забезпечення підприємства трудовими ресурсами методом порівняння фактичної чисельності за звітний період по категоріях з показниками минулих років за допомогою абсолютних та відносних відхилень;

- аналізується забезпечення підприємства основними та допоміжними робітниками методом порівняння фактичної чисельності за звітний період з показниками минулих років за допомогою абсолютних та відносних відхилень;

– проводиться аналіз відносної забезпеченості підприємства робітниками (порівняння фактичної чисельності з минулорічною, яка перерахована на відсоток виконання плану з обсягу виробництва продукції).

При аналізі забезпеченості підприємства трудовими ресурсами слід оцінити структуру робочої сили; звернути увагу на якісний склад працівників (загальноосвітній, професійно-кваліфікаційний рівень тощо).

Чисельність працівників підприємства постійно змінюється під впливом зовнішнього обороту робочої сили, який складається із обороту з прийняття і обороту зі звільнення.

Загальна чисельність працівників, які прийняті і звільнені з підприємства у звітному періоді, є абсолютними показниками загального обороту з прийняття і звільнення.

Для визначення відносних показників кожний із видів обороту ділиться на середньооблікову чисельність працюючих.

На підставі статистичної рівності дізнаємось галузевій склад робочої сили за допомоги таблиці 2.4

Таблиця 2.4

Галузевий склад робочої сили

Показники	Роки
чисельність,чол	% до підсімку	чисельність,чол	% до підсімку
Робітники зайняті в:
рослинництві		54,91		57,02
тваринництві		45,09		42,98
Разом:

Висновки: за вище наведеними данними видно що у 2013 році кількість зайнятих на підприємстві становить 346 чол. з них 190 чол.(54,91%) в рослинництві,156чол.(45,09%) в тваринництва,а в 2015 році кількість зайнятих зменшилась на 3,2% і становить 335 чол.із них 191чол.(57,02%)в рослинництві,144чол.(42,98%) в тваринництві.

Структура персоналу – це частка (питома вага) кожної групи чи категорії в загальній чисельності працюючих на підприємстві. Для аналізу структури необхідно порівняти питому вагу кожної категорії персоналу в його загальній чисельності звітного періоду з минулорічними показниками використовуючи абсолютне відхилення.

 

Таблиця 2.5

 

Динаміка структури персоналу підприємства СТОВ «Нива»

 

Категорії	Роки
чисельність	% до підсумку	чисельність	% до підсумку
1.Виробничий персонал в т.ч. зайнятих в основному виробництві		89,61		89,85
з них Робітники:		79,19		77,31
постійні		72,12		70,45
тимчасові		4,05		4,48
сезонні		2,02		2,39
Службовці:		9,25		11,05
в т.ч.:керівники		1,45		1,79
спеціалісти		7,80		9,25
Інші службовці		1,16		1,49
2.Невиробничий персонал		10,12		11,15
Разом:

Висновки: аналізуючи вище наведено таблицю бачимо що у 2013 році кількість працівників становить 346чол., виробничий персонал в тому числі зайнятих в основному виробництві 310чол.(89,61%).В 2015 порівняно з 2013 чисельність зменшилась на 3,2 % і становить 335 чол. із них невиробничий персонал 34 чол.,виробничий в тому числі зайнятих в основному виробництві 301чол..

Рівень використання трудових ресурсів аграрних підприємств характеризується низкою показників.

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві здійснюють і за таким показником як коефіцієнт використання запасу праці - частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку є часткою від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів.

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівника - головної продуктивної сили суспільства.

 

2.3.Аналіз ефективності використання трудових ресурсів

 

Основними показниками, які характеризують ефективність використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію й освітній рівень, про витрати робочого часу, кількість виробленої продукції чи виконаних робіт, а також дані про рух особового складу підприємства.

Для оцінювання трудових ресурсів використовується інформація оперативної і бухгалтерської звітностей, дані табельного обліку, первинних документів, матеріали хронометражу і фотографій робочого дня, позаоблікові матеріали (протоколи виробничих нарад, документи бюро економічного аналізу тощо).

Центральною ланкою оцінки ефективності використання трудових ресурсів є аналіз продуктивності праці, який включає вивчення її рівня, динаміку та загальну оцінку виконання планових завдань.

Продуктивність праці є основним показником інтенсифікації й ефективності виробництва. Від її рівня і динаміки залежить тією чи іншою мірою всі основні показники роботи підприємства: обсяг виробництва продукції, чисельність працівників, фонд заробітної плати, зниження собівартості продукції, розмір прибутку, рівень рентабельності та інше.

Продуктивність праці – це показник ефективності, результативності праці, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу – з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток (В) та трудомісткість (Тм).

де Q – обсяг виробленої продукції (робіт, послуг);

T – затрати праці на виробництво відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

Таблиця 2.6

Основні показники продуктивності праці підприємства СТОВ «НИВА»

Показники по господарству	2013 рік	2014 рік	2015 рік	2015 рік до 2013 року
1.Вироблено валової продукції, тис грн.				75,3
2,К-ть середньорічних робітникі, чол.				99,1
3,Відпрацьовано всього, тис. год-люд	-	-	-	-
4,Вироблено валової продукції - на одного робітника	152,8	53,8	116,2	76,1
По рослинництву 1,Вироблено валової продукції, тис грн.	31668,0			109,9
2,К-ть середньорічних робітникі, чол				102,6
3,Відпрацьовано всього, тис. год-люд	-	-	-	-
4,Вироблено валової продукції - на одного робітника	167,6	91,6		107,1
По тваринництву 1,Вироблено валової продукції, тис грн.	18682,0			22,7
2,К-ть середньорічних робітникі, чол				94,8
3,Відпрацьовано всього, тис. год-люд	-	-	-	-
4,Вироблено валової продукції - на одного робітника	120,5	29,6	28,8	23,9

 

Трудомісткість - це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник - обернений середньогодинному виробітку продукції.

Вплив продуктивності праці на собівартість продукції

Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність виміряється трудомісткістю (часом, витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, зробленої за певний проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія собівартості досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з обліком додаткової заробітної плати й відрахувань на соціальне страхування розраховуючи на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва. Економія витрат на виробництво продукції визначається по формулі:

Э = (toЧо/Квно - t1Ч1/Квн1) Кдкстр1,

де to, t1 – трудомісткість одиниці виробу до й після проведення заходу в нормо-годинниках;

Чо, Ч1 – среднечасовая тарифна ставка до й після проведення заходу;

Кд, Кстр, - коефіцієнти, що враховують додаткову заробітну плату й відрахування на соціальне страхування;

Q1 – новий обсяг виробництва.

Крім того, зниження собівартості продукції або витрат на 1 грн товарній продукції в результаті росту продуктивності праці може бути розраховане по формулі:

dз = (1 – Jз/Jпр)qз (3.2)

де dз – частка зниження витрат на 1 грн товарній продукції або собівартості;

Jз Jпр – індекс росту заробітної плати й продуктивності праці (відношення заробітної плати й продуктивності праці в наступному році до заробітної плати й продуктивності праці в попередньому);

qз – частка заробітної плати в собівартості (або витрат на 1 грн) товарній продукції.

Економія в абсолютному вираженні дорівнює:

Е = З * dз (3.3)

де З - собівартість товарної продукції;

Зтп – витрати на 1 грн товарній продукції.

Причому, за всіх часів при аналізі використання фонду заробітної плати завжди простежувався такий показник, як співвідношення темпів росту продуктивності праці й темпів росту середньої заробітної плати. Природно, що процес випередження темпів росту продуктивності праці над заробітною платою вважається сприятливим. Таким чином, нормативне значення коефіцієнта випередження продуктивності праці повинне бути більше одиниці. У противному випадку дана ситуація характеризує неефективне нераціональне використання засобів на оплату праці, а також необґрунтоване завищення собівартості продукції або витрат на 1 грн товарній продукції.

Таблиця2.7

Продуктивність праці одного працівника

Показники	Роки	2015 рік в % до
1. Реалізовано продукції, тис.грн				207,6	145,7
2. Середньорічна кількість працівників. Зайнятих в с.-г. виробництві, осіб				101,5	103,8
3. Реалізовано продукції с.-г. на 1 середньорічного працівника, зайнятого в с.-г. виробництві, тис.грн	155,8	227,5	319,1	204,5	140,3

Висновки: отже,вартість реалізованої продукції сільського господарства у 2013 році порівняно з 2015 роком збільшилась на 45,7%,так у звітньому році вона становила 53469 тис.грн.,а у базисному 111053 тис.грн Сереньорічна кількість робітників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві у 2013 році збільшилась на 1,5%, а в 2014 році на 3,8%. Реалізовано продукції с.-г. на 1 середньорічного працівника, зайнятого в с.-г. виробництві в 2013 порівняно з 2015 роком збільшилась на 4,5 %, а в 2014 порівняно з 2015 на 0,3%.

 

2.4.Обґрунтування раціональної трудозабезпеченості господарства

 

Організація праці – це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на створення умов раціонального використання робочої сили в процесі виробництва.

Суть організації праці полягає у встановленні порядку побудови трудового процесу, який складається з окремих операцій і елементів.

До основних елементів організації праці в колективі відносять:

- поділ і кооперація праці;

- раціональні прийоми і способи праці;

- організація робочого місця і його обслуговування.

Поділ праці – це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників на виконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну. До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рівень використання кваліфікації працівників, тривалість виробничого циклу виготовлення продукції, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства. Безпосереднім наслідком поділу праці є кооперація. Праця, поділена за функціями, професіями, операціями, не може привести до створення готової продукції без об’єднання трудової діяльності спеціалізованих робітників. Таке об’єднання окремих виконавців для досягнення спільної кінцевої мети виробництва називається кооперацією праці.

Одним із основних напрямків удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщення працівниками фахів і трудових функцій, розширення зон обслуговування.

Раціональна організація трудових процесів означає правильну організацію і обслуговування робочого місця. Кожне робоче місце в сільському господарстві має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати при його організації. Однак є загальні вимоги при організації будь-якого робочого місця. Серед них такі: суворе дотримання встановленої технології, організація та оснащення робочого місця, у тому числі повне забезпечення і раціональне розміщення знарядь праці і матеріалів, організація безперебійного обслуговування робочого місця матеріалами, раціоналізація робочих рухів, створення та підтримка оптимальних і сприятливих санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці, підтримка ритмічності і безперервності процесів праці.

Розрахунок ефективного фонду робочого часу необхідно представити у вигляді таблиці 2.8

Таблиця2.8

Розрахунок балансу робочого часу середньоспискового робітника на 2015 рік

Найменування показника	Значення показника
1.Календарний фонд, дні
2.Святкові і вихідні дні
3.Номінальний фонд, дні
4.Середня кількість неявок на роботу, дні	30,12
5.Явочний робочий фонд, дні	251-30,12=220,88
6.Номінальна тривалість робочої зміни	8 годин
7.Втрати робочого часу на протязі зміни	1,2%
8.Ефективний фонд часу за рік, годин	1745,84

 

На кожному підприємстві відбувається рух в результаті прийняття нових робутників у звязку з розширенням підприємства СТОВ «Нива» або вільної ваканції,також відбувається звільнення як за власним бажанням так і за порушення трудової ці показники можна розглянути в таблиці 2.9

Таблиця2.9

Дані про прийняття та звільнення робітників,чол.

Показники	Роки
Середньоспискова кількість робітніків
Кількість прийнятих на роботу робітників
Кількість робітниківщо вибуло:
з них за власним бажанням
за порушення трудової дисципліни

Висновки: за данними таблиці кількість прийнятих робітників на роботу у 2013 році становило 21чол. а у 2015 збільшилось на 19% і становить 25чол.,у 2013 році кількість робітників які вибули за власним бажанням 22чол.,2015 році іх кількість зросла на 22,7% і становить 27чол.,а працівники що були звільнені за порешення трудової дисципліни у 2013 році становила 3 чол.,а у 2015 збільшилась 33,3% і становить 4 чол..

Від ефективності використання трудових ресурсів у процесі виробництва багато в чому залежать показники обсягу виробництва продукції, її собівартість, якість тощо. Тому аналіз використання трудових ресурсів є важливим розділом системи комплексного економічного аналізу діяльності підприємства.

Показники забезпеченості підприємства трудовими ресурсами ще не характеризують ефективного їх використання і, відповідно, не можуть бути факторами, які безпосередньо впливають на обсяг продукції, що випускається. Випуск продукції залежить не лише від чисельності працюючих, а й кількості затраченої на виробництво праці (яка визначається кількістю робочого часу), від ефективності суспільної праці, її продуктивності. Тому необхідно вивчати ефективність використання робочого часу трудового колективу підприємства.

 

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

Здійснюючи свою діяльність, підприємство повинно оцінити ресурси, наявні у них в наявності, вибрати найбільш пріоритетні напрямки витрачання ресурсів і проаналізувати можливості залучення ресурсів з боку.

Економічний аспект проблеми вибору полягає у з'ясуванні, який варіант використання обмежених ресурсів забезпечить максимум прибутковості.

До підвищення ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві можна виділити наступне:

1. Продуктивне використання робочого часу

Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші - навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об'єктивні або суб'єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.

Чинники зростання продуктивності праці - це ті рушійні сили або об'єктивні і суб'єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання.

Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групу становлять чинники, які негативно позначаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, що вимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме:

- матеріально-технічні чинники, що характеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва, передусім знарядь праці;

- соціально-економічні чинники, що характеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці, ставлення робітників до праці;

- організаційні чинники, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництва.

До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належить підвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основі науково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріало-місткості продукції, комп’ютеризація виробництва тощо).

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов’язків, характером та умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожного працівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення до праці, підвищення дисципліно-ваності, активності, творчої ініціативи працівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці.

2. Розширення робочих місць

Організація праці - це система науково обґрунтованих заходів,спрямованих на створення умов раціонального використання робочої сили в процесі виробництва.

Суть організації праці полягає у встановленні порядку побудови трудового процесу, який складається з окремих операцій і елементів.

До основних елементів організації праці в колективі відносять:

- поділ і кооперація праці;

- раціональні прийоми і способи праці;

- організація робочого місця і його обслуговування.

Поділ праці - це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників на виконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну. До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рівень використання кваліфікації працівників, тривалість виробничого циклу виготовлення продукції, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства. Психофізіологічними критеріями поділу праці є показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими. Соціальними критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистісних відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовами праці.

3. Удосконалення організації і оплати праці

Організація оплати праці виступає однією із центральних проблем системи трудових відносин. Актуальність цього питання обумовлюється не лише його безпосереднім впливом на рівень оплати праці персоналу, а і на кінцеві результати господарської діяльності підприємства загалом. Правильна організація механізму оплати праці сприяє створенню не лише результативних стимулів до праці, підвищення рівня її якості, продуктивності та ефективності усього виробництва загалом. Вона також впливає на соціально-економічний розвиток усієї країни та значною мірою визначає рівень життя населення.

Залежно від основного показника, виділяють дві групи, які мають назву форми заробітної плати. Відмінність між формами і системами оплати праці обумовлюється використанням різних способів обчислення заробітку в залежності від якісних і кількісних результатів праці не тільки самого працівника, а й фірми в цілому. Підприємства у різних галузях господарства і різних масштабах діяльності, використовують різноманітні форми і системи оплати праці, однак найпопулярнішими є відрядна, погодинна та тарифна форми.

Суттю відрядної системи є оплата праці на основі кількісного вимірювання результатів, тобто оплата за кількість виробленої працівником продукції, виконаних робіт чи наданих послуг. Існує низка варіантів даної системи, а саме відрядно-преміальна, непряма-відрядна, відрядно-прогресивна, колективна відрядна та акордна.

Якщо визначення грошової винагороди працівника відбувається на основі кількості відпрацьованого часу, то має місце погодинна система оплати. Різновидами цієї форми є проста погодинна, погодинно-преміювальна та система посадових окладів.

Більш складною з точки зору факторів, які приймаються до уваги при визначенні результатів праці є тарифна система. У разі застосування такого механізму нарахування заробітної плати за основу береться та сума, яка визначається залежно від рівня кваліфікації працівника, шкідливих і небезпечних умов праці, а також районних, міжгалузевих та внутрішньозаводських особливостей.

Базою виступає система нормативних документів, які характеризують якісні особливості різної конкретної праці. Такий підхід дозволяє порівнювати між собою різні види праці, враховувати їхню складність. Таким чином, тарифна система відображає питання поділу праці робітників за професією, фахом та кваліфікацією.

В останні роки підприємства і організації все більше уваги приділяють проблемі пошуку нових форм оплати праці. Це обумовлено нездатністю традиційних механізмів на достатньому рівні сприяти підвищенню ефективності господарської діяльності. Перевагою нетрадиційних систем є їх простота, яка полягає у зрозумілості механізму нарахування грошової винагороди кожного працівника, наслідком чого є зростання значущості стимулюючої функції заробітної плати.

Сьогодні матеріальне стимулювання посідає провідну роль серед механізмів управління персоналом. У багатьох країнах мотиваційні аспекти управління персоналом підприємств і організацій набули великого значення. В сучасних умовах розвитку ринкових відносин на багатьох підприємствах ці завдання непогано вирішує гнучка безтарифна система.

Гнучкість даної системи виражається у її здатності трансформуватися відповідно до практично будь-яких завдань оперативного планування і стимулювання. Безтарифність, як властивість системи, проявляється у тому, що визначення базових параметрів заробітної плати, а саме ставок, окладів, тарифів та мінімальних зарплат відбувається на основі характеристик регіональної кон'юнктури ринку, характеру, цілей і завдань конкретного бізнесу та політики керівництва підприємства у сфері кадрів.

Впровадження застосування гнучкої системи оплати праці для визначення результатів діяльності працівників має ряд переваг, серед яких основними є підсилення мотиваційної функції заробітної плати та необмежений вплив на стимулювання ефективної і високопродуктивної праці.

Необхідною умовою вдосконалення організації системи оплати праці є використання комп'ютерного обліку. Цей інструмент надає можливість підвищити оперативність і якість аналізу витрат, визначити розрахункові операції, мінімізувати ймовірність помилок через відмову від ручного способу розрахунку. Значною перевагою даного методу є точність нарахувань зарплати персоналу підприємства та переказів обов'язкових платежів відповідним організаціям.

Вдосконалення організації механізму оплати праці неможливе без покращення тарифної системи шляхом встановлення співвідношень тарифних ставок залежно від рівня кваліфікації робітників. Тобто тарифна система повинна бути адекватною та врівноваженою. Окрім цього, на підприємстві буде доцільною розробка внутрішньовиробничих тарифних умов оплати праці, яку будуть виступати у якості факторів підвищення мотивувальної та стимулюючої ролі тарифних систем. Останнім фундаментальним внеском у процес удосконалення системи може стати впровадження колективного регулювання заробітної плати.

 

 

ВИСНОВКИ

 

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Трудові ресурси сільськогосподарських підприємств – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва.

Трудові ресурси на підприємстві можуть бути охарактеризовані за допомогою наступних показників: коефіцієнт вибуття кадрів, коефіцієнт прийому кадрів, коефіцієнт стабільності кадрів, коефіцієнт плинності кадрів, коефіцієнт чисельності основних робітників і ін Ефективність використання трудових ресурсів підприємства вимірюється таким показником, як продуктивність праці

2. Інформаційною базою для аналізу використання трудових ресурсів служать діючі законодавчі та нормативні акти, що регулюють роботу підприємств, планово-нормативна документація, бухгалтерська і статистична звітність, заяви і скарги працівників і т.д.

3. Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

 

4. Підприємство спеціалізується як на рослинництві, так і на тваринництві. Порівнюючи вартість товарної продукції за 3 роки, можна сказати, що: зернові і зернобобові з кожним роком підвищували рівень, тобто 2015 рік в порівнянні з 2013 роком товарна продукція зросла на 16781 тис.грн.; технічні також мали прогрес – 23496 тис.грн.

5. Значну частку посівних площ займають технічні культури: в 2013 році вони становлять 1998 га, 2014 та 2015 роках – 2377 га. та 2534 га. відповідно. На другому місці озимі зернові: в 2013 році посівна площа становила 1123 га, 2014 році – 1222 га, в 2015 – 1932га. Не малу площу також займають ярі зернові, кукурудза на зерно та соняшник на зерно. Не значною є площа зернобобових, так як в 2013 та 2014 роках вона відсутня, а в 2015 році склала 50 га.

6. Поділ праці – це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників на виконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Форми річної звітності

2. Мережа «Інтернет»

3. Андрійчук В. Г. Економіка підприємств агропромислового комплексу: підручник / В. Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2013. – 779 с.

4. Базілінська О. Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика / О. Я. Базілінська. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 328 с.

5. Бондар Н. М. Економіка підприємства: підручник / Н. М. Бондар. – К.: Знання, 2005. – 530 с.

6. Березін О. В. Економіка підприємства: навч. посібник / О. В. Березін, Л. М. Березіна, Н. В. Бутенко. – К.: Знання, 2009. – 390 с.

7. Господарський кодекс України (від 16.01.2003 № 436-ІV). [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – http://www.rada.gov.ua

8. Економіка підприємства / [В. І. Блонська, Т. Г. Васильців, С. С. Гринкевич та ін.]; за ред. Н. Г. Міценко, О. І. Ященко. – Львів: Магнолія – 2006, 2008. – 688 с.

9. Економіка підприємства / [Г. О. Швиданенко, В. Г. Васильков, Н. П. Гончарова та ін.]; за заг. ред. Г. О. Швиданенко. – К.: КНЕУ, 2009. – 598 с.

10. Економіка сільського господарства: навч. посібник / [В. К. Збарський, В. І. Мацибора, А. А. Чалий та ін.]; за ред. В. К. Збарського, В. І. Мацибори. – К.: Каравела, 2009. – 264 с.

11. Луцький І. М. Економіка підприємства: підручник / І. М. Луцький, З. О. Манів. – К.: Знання, 2004. – 487 с.

12. Мармоза А. Т. Практикум з математичної статистики: навчальний посібник / А. Т. Мармоза. – К.: Кондор, 2009. – 264 с.

1. Економіка підприємств: Навч. метод, посіб. для самостійної роботи. - К.: КНЕУ, 2000. - 248 с.

2. Економічний словник -довідник / За ред. С.В. Мочерного - К.: Феміна, 1995. - 368 с.

3. Економіка підприємств / За ред. В.П. Вихруща, П.С Харіва - Тернопіль, 1995. - 203 с.

4. Економіка підприємств / За ред. Покроливного С.Ф. В 2 т. - К.: Хвиля-Прсс, 1995. - 782 с.

5. Економіка сільського господарства. / За ред. проф. П.П.Руснака. - 1998. - Уро­жай. - 115 с.

6. Загородній А.Г., Павлішевський І.В. Бізнес-план. - Львів.: ІНВТ "Політекс", 1993. -40 с.

7. Зубовський В. Економіка підприємств. - К.: Уфімб, 1999. -64 с.

8. Іванов Ю.Б., Кравченко Ю.І., Хоменко М.М. Вступ до бізнесу. - К.: Лібра, 1995. -122 с.

9. Кейлер В. Экономика прсдприятия. Курс лекций. - М.: ИНФРА, 1999. - 132 с.

10. Киперман Г.Экономика предприятия. Словарь. - М: Юрист, 2000. - 272 с.