Розрахунок коефіцієнта спеціалізації підприємства

Завдання видав: ____________ доцент_ Шепель Т.В. ____________________________

(посада, прізвище, ініціали викладача)

Дата видання: ________________________________________________________

Строк захисту роботи: _________________________________________________

Керівник ____________________

(прізвище)

Студент: ____________________

(підпис)

ЗМІСТ

ВСТУП

Із переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції сільського господарства може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв’язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.

Трудові ресурси — особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якого визначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Планування і аналіз трудових ресурсів є одним з напрямків економічної роботи на підприємстві, мета якого — виявити підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудових ресурсів, що безпосередньо залежить від умов праці і розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є досягнення високого рівня продуктивності праці, економічна суть якої полягає у зменшення її кількості на виробництво одиниці продукції.

Кадровий потенціал суб'єктів господарської діяльності формується за рахунок трудових ресурсів, які пропонує ринок праці. Мета аналізу кадрового потенціалу підприємства полягає в якісній оцінці трудових ресурсів, ефективності їх використання та виявлення внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці, виправданого зниження матеріаломісткості продукції та соціального захисту працівників.

Метою дослідження є виявлення наявного рівня використання трудових ресурсів та можливих резервів поліпшення їх використання на підприємстві.

Об'єктом дослідження є процес виробничої діяльності СТОВ «НИВА».

При написанні курсової роботи використані наступні інформаційні джерела:

· форма 1 «Баланс»;

· форма 2 «Звіт про фінансові результати»;

· форма 50 с/г

· мережа Internet

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

1.1 Трудові ресурси в системі виробничих відносин аграрного підприємства.

Серед чинників сільськогосподарського виробництва вирішальне значення належить трудовій діяльності людини. У всі часи і на всіх континентах праця була і залишається основною умовою, яка визначає матеріальне і духовне багатство кожного суспільства. Саме люди з їх багатовіковим досвідом, практичними навичками й теоретичними знаннями є головною продуктивною силою суспільства.

Трудові ресурси сільськогосподарських підприємств – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва.

До трудових ресурсів належать:

• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п`ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, що вийшли на пенсію раніше у зв`язку з важкими і шкідливими умовами праці);

• працюючі особи пенсійного віку;

• працюючі особи віком до 16 років.

Використання трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств в процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту.

Залежно від умов найму працівників в сільському господарстві класифікують за такими категоріями:

• постійні працівники (такі, що прийняті на роботу на тривалий термін без його точного визначення);

• тимчасові працівники (залучені працівники, їх зараховують тимчасово з наперед встановленим терміном);

• сезонні працівники (наймані працівники на роботу для виконання сезонних робіт).

Загальну чисельність працівників, які є в списках підприємств називають обліковим складом. До облікового складу включають всі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не працюють з інших причин.

Для характеристики розміру можливого залучення сільськогосподарськими підприємствами трудових ресурсів розраховують

середньооблікову чисельність працівників. Її визначають підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці. Середньооблікову чисельність працівників за рік розраховують як середньоарифметичну величину від суми показників середньооблікової кількості за всі місяці року поділеної на 12.

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості, безробіття, мотивацією праці.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна суть.

Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття – це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Мотивація праці, тобто спонукання людини до дії, виступає у двох формах – біологічній і соціально-психологічній. З біологічного погляду – це збудження нервової системи людини до дій, спрямованих на використання природних чинників для свого існування і відтворення; із соціально- психологічного – спонукання людини до задоволення своїх матеріально- побутових нужд, потреб та запитів, що досягається за рахунок її праці. За Ф.Катлером, нужда – це почуття, яке сприймається людиною як нестача чого-небудь для своєї потреби; потреба – це нужда яка набула специфічної форми відповідно до культурного рівня і особистості індивіда; запит же визначає потребу, яка підкріплюється купівельною спроможністю.

1.2. Особливості формування ринку робочої сили

Ринок робочої сили - це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Ринок праці виступає посередником між роботодавцями та найманими працівниками. На ринку одержує оцінку вартість робочої сили, визначаються умови її найму, У тому числі величина заробітної плати, умови праці, можливість отримання освіти, професійного зростання, гарантії зайнятості.

Для виникнення, формування та функціонування ринку праці повинні бути забезпечені правові засади функціонування цього ринку: можливість вільного пересування на ньому громадян; можливість вільного вибору роботи (юридична свобода робітника), можливість самостійно розпоряджатись своєю здатністю працювати. Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця – інтересам працівника.

Суб`єктами ринку праці є роботодавці і наймані робітники.

Роботодавці – це ті, хто володіє засобами виробництва, ними можуть бути: окремі особи, підприємства, держава. Роботодавець наймає робітників на певних умовах з метою одержання додаткової вартості. Робітник в умовах ринкових відносин вільно йде у найм і продає свою робочу силу з метою отримати дохід у грошовій або іншій формі з тим, щоб задовольнити особисті потреби. Таким чином, ринок праці являє собою взаємовідносини між роботодавцями і найманими працівниками на підставі договору або контракту щодо купівлі-продажу спеціального товару “робоча сила”.

Складовими ринку робочої сили є працездатне, зайняте, незайняте населення - це всі ті, хто за віком і станом здоров'я здатний працювати у різних сферах суспільного виробництва.

Зайняте населення становить собою частину працездатного: населення, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. Незайняте населення - це та частині працездатного населення, яка тимчасово не працює, але потребує роботи.

В умовах ринкової економіки робоча сила дістає адекватну ринкову ціну, яка формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції.

Попит на ринку праці, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють робітники. Крім того, попит на ринку робочої сили залежить від продуктивності праці, а також фази економічного циклу. На фазі кризи і депресії не тільки відсутній попит на додаткову робочу силу, але й має місце витіснення її із сфери виробництва. На фазі пожвавлення і піднесення попит на додаткову робочу силу зростає.

Пропозиція робочої сили - це пропонування або готовність до пропонування робочої сили будь-якою людиною працездатного віку. На пропозицію робочої сили роблять вплив такі фактори:

1) демографічна ситуація, тобто рівень народжуваності, темпи збільшення кількості працездатного населення, його статева та вікова структура;

2) ступінь економічної активності працездатного населення;

3) імміграція населення.

Ринок робочої сили є ринком особливого роду. Його відрізняє від інших ринків відмінність товару "робоча сила" і інших товарів. Робоча сила в процесі праці створює вартість, а всі інші ресурси лише переносять свою вартість на готову продукцію. Як і будь-який інший товар, робоча сила потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення за даних суспільних умов. Мінімальна межа цих витрат - вартість життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. Це обумовлено тим, Що, по-перше, робітник старіє і залишає ринок праці, тому відтворення робочої сили повинно містити витрати на утримання сім'ї робітника; по-друге, для виконання більш складної роботи необхідний певний рівень освіти і кваліфікації робітника, що вимагає додаткових витрат на робочу силу, по-третє, на відміну від звичайних товарів, робоча сила історично розвивається і на величину її вартості впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток людини, її матеріальних і духовних потреб під впливом науково-технічного прогресу, еволюції суспільних відносин, боротьби трудящих та профспілок за поліпшення становища робітників.

Як вже зазначалося, складовою частиною ринку робочої сили є також та частина працездатного населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію знайти роботу, тобто безробітні. Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята У виробництві товарів та послуг. В реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

До безробітних згідно з офіційною соціальною статистикою багатьох країн належать особи, які не зайняті на момент проведення опитування про їх зайнятість, що робили спроби знайти роботу протягом чотирьох минулих тижнів та зареєстровані на біржі праці. До безробітних відносять не тільки звільнених з роботи з різних причин, але й осіб, що добровільно залишили роботу і намагаються знайти нову. Структура безробіття складається з таких основних категорій робочої сили: люди, що втратили роботу внаслідок звільнення; ті, що добровільно залишили роботу; ті, хто прийшов на ринок після перерви в роботі; ті, хто вперше прийшов на ринок праці.

Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється з» допомогою біржі праці. Біржі праці виконують такі функції: працевлаштування безробітних, сприяння всім бажаючим змінити характер і місце роботи, вивчення кон’юнктури ринку робочої сили та надання інформації про неї, професійна орієнтація молоді, облік безробітних та виплата їм допомоги. На відміну від товарних, фондових» і валютних бірж біржа робочої сили формується державою.

В Україні біржу праці було закрито в 1930 р. як непотребу, оскільки в країні мала місце повна зайнятість. З початком ринкової трансформації економіки України безробіття в країні відновилося і виникла потреба в біржі праці. Відповідно до закону України "Про зайнятість населення" в Україні створено Державну службу зайнятості, яка включає майже 700 регіональних центрів зайнятості і практично виконує функції біржі праці

Велика важливість ринку робочої сили та його особливості зумовлюють необхідність регулювання його з боку держави. Виділяють кілька напрямів державного регулювання ринку праці:

- програми по стимулюванню зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць у державному секторі економіки;

- програми, спрямовані на підготовку та перепідготовку робочої сили;

- програми сприяння найму робочої сили;

- програми соціального страхування безробіття.

1.3. Методика визначення і показники рівня забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, ефективність їх використання

Діяльність підприємств, організацій, фірм оцінюють за допомогою великої кількості показників, які характеризують різні аспекти процесу виробництва. Усі вони зведені в єдину групу оцінних показників – техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства. Один із розділів системи техніко-економічних показників становлять показники з праці та заробітної плати, тобто трудові показники.

Під системою трудових показників слід розуміти сукупність кількісних і якісних вимірників ступеня ефективності застосування живої праці в процесі виробництва. До основних трудових показників належать: трудомісткість виробництва продукції; продуктивність праці; чисельність персоналу; фонд заробітної плати підприємства, в т.ч. за категоріями персоналу і структурними підрозділами; середня заробітна плата (середньомісячна, середньорічна по підприємству); загальний фонд робочого часу; фонд робочого часу одного середньоспискового робітника; середня тривалість робочого дня; кількість відпрацьованих днів, годин одним працівником тощо.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрного підприємства. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників, зокрема показники найму і вибуття. Перший із них (Кн) розраховують за формулою:

Де - ЧПпр – чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр – чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:

де - ЧПв – чисельність вибулих працівників протягом року.

За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:

Тз = (Кн – Кв) · 100,

Орс = Кн + Кв.

Будь-яке підприємство має бути зацікавлене у збереженні стабільності трудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденцією зміни абсолютного рівня даних показників є тенденція до їх зниження. Якщо, скажімо, коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то це означає, що на підприємстві посилюється плинність кадрового персоналу, створюються умови до погіршення використання робочої сили. Тобто показники динаміки робочої сили повинні бути детально проаналізовані, насамперед, з погляду з’ясування причин, що зумовили зміну їх абсолютної величини.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку є часткою від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів.

Також застосовуються наступні показники:

1) рівень використання трудових ресурсів:

де Кт – коефіцієнт участі трудових ресурсів у суспільному виробництві; Тф – трудові ресурси, зайняті у виробництві, чол.; Тн – середньоспискова чисельність наявних трудових ресурсів, чол.;

2) коефіцієнт використання робочого часу протягом року:

де Рф – фактично відпрацьований робочий час, год.; Рм – можливий річний фонд робочого часу, год.;

Для визначення ефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використовують показник продуктивності праці.

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівника – головної продуктивної сили суспільства.

Роль і значення трудових показників необхідно розглядати з двох сторін – економічної і соціальної. Економічний аспект полягає у тому, що зміна абсолютних і відносних значень трудових показників безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, а саме на обсяг виробництва, собівартість, прибуток і рентабельність. Соціальне значення трудових показників визначається їх впливом на мотивацію праці, рівень зацікавленості працівників у підвищенні ефективності праці, їх соціальний захист. Крім цього, трудові показники тісно пов’язані іншими оцінними показниками, зокрема товарної продукції, собівартості, вартості основних виробничих фондів, прибутку тощо.

РОЗДІЛ 2. РІВЕНЬ І ДИНАМІКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАЙНЯТОСТІ І ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ У ПІДПРИЄМСТВАХ

2.1. Природно-економічна характеристика досліджуваного господарства СТОВ «НИВА»

СТОВ «НИВА» створено 28 квітня 1998 року. Форма власності – приватна власність. Організаційно-правова форма – функціональна система. Джерело фінансування - ГОСПРОЗРАХУНОК.Код за ЄДРПОУ: 05396801.

Предмет діяльності — вирощування зернових культур.

Організаційна структура підприємства - функціональна. Повсякденне керівництво виконує директор. Для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення. Керівника управляє великою кількістю виконавців. До обов’язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.

Діяльність апарату управління СТОВ «НИВА» регламентують наступні організаційно-правові документи: статут, колективний договір, посадові інструкції. Головні спеціалісти підприємства: керівники відділів, заступник головного бухгалтера, головний бухгалтер, агрономи перебувають у безпосередньому підпорядкуванні керівника.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1. Визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2. Внесення змін до статуту товариства;

3. Обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

4. Затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5. Створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

6. Винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

7. Затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури;

8. Встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

9. Вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

10. Виключення учасника з товариства;

11. Визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

12. Затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства;

13. Прийняття рішення про припинення діяльності товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".

Виходячи з віще написаного можна визначити структуру реалізованої продукції і розрахувати коефіцієнт спеціалізації у СТОВ «НИВА».

Таблиця 2.1