Поняття та правова природа фінансової діяльності суб'єктів господарювання

Поняття фінансової діяльності суб'єктів господарювання можна визначити, виходячи з положень ст. 333 ГК України, що розпочинає главу 35 Кодексу «Особливості правового регулювання фінансової діяльності». Фінансова діяльність суб'єктів господарю­вання включає грошове та інше фінансове посередництво, страху­вання, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

Таким чином, поняття фінансової діяльності слід визначати че­рез поняття фінансів (від лат. financia — готівка, дохід), під яким узагальнено розуміються як грошові кошти, фінансові ресурси, що розглядаються при їх створенні і русі, розподілі і перерозподілі, використанні, так і економічні відносини, обумовлені взаємними розрахунками між господарськими суб'єктами, рухом грошових коштів, грошовим зверненням, використанням грошей.

У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні» під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства за звітний період.

Іншими словами, поняття фінансів виходить за рамки поняття грошей і стикається з комплексом відносин з приводу оцінки ре­зультатів господарської діяльності і руху грошової форми вартості.

Виходячи з цього, фінансову діяльність суб'єктів господарю­вання можна визначити як складову господарської діяльності з приводу використання належного суб'єктові господарювання або чужого майна, що відображає рух грошової форми вартості в товарно-грошових операціях і спрямовано на одержання певного фінансового результату.

ГК України в розділі 35 визначає склад відносин, що опосеред­ковують фінансову діяльність. Насамперед, це сфера фінансових послуг, зокрема банківської діяльності (ст.ст. 334-339), кредитних і розрахункових операцій суб'єктів господарювання (ст.ст. 340-349), факторингу (ст. 350), лізингу (ст. 351), страхування (ст.ст. 351-355), посередництва з цінними паперами і фондової торгівлі (ст.ст. 356- 361), аудиту (ст.ст. 362-365).

Водночас, положення ст. 333 ГК дозволяють додатково відне­сти до сфери фінансової діяльності будь-які види відносин у сфері фінансових послуг, обороту коштів, ціноутворення, грошових зобов'язань та інвестування, бухгалтерського обліку і звітності. По суті, розуміючи неможливість розриву єдиних за економічною суттю виробничо-господарських відносин на товарну і грошову (фінансову) складові, слід говорити про те, що практично будь-яка господарська діяльність має своєю складовою фінансову діяльність.

Положення ГК України розвиваються в законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в України», «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг», «Про страхування», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про обіг векселів в Україні», «Про фінансовий лізинг» та інші закони, зокрема в ЦК України.

Правова природа фінансової діяльності суб'єктів господарюван­ня має складний характер.

По-перше, в процесі товарно-грошових відносин і супроводжую­чого їх обороту фінансів суб'єкти господарювання вступають у від­носини один з одним, або з публічними органами, але не у зв'язку з виконанням публічних обов'язків, а добровільно і у відповідності з принципами економічної свободи. Тут йдеться про приватно- фінансову діяльність.

По-друге, фінансова діяльність опосередковує публічні відносини із приводу централізованого руху грошових фондів, переважно в бюджетних і податкових відносинах. Тут виділяється публічно- фінавсова діяльність.

Перша група відносин повинна розглядатися з позиції господар­ського права у зв'язку з тим, що фінанси — це грошова оцінка госпо­дарської діяльності, здійснена в установленому порядку¹. Тобто фінанси - це не просто гроші чи грошові фонди, як іноді помилково вважається, — це, насамперед, складова господарської діяльності. Отже, без урахування вимог господарського правопорядку, осо­бливостей руху товарів (робіт, послугу) в процесі господарювання не можна забезпечити правову організацію фінансів підприємств

і держави. Тобто, якщо регулювати діяльність господарюючого суб 'єкта, зважаючи лише на обіг грошових фондів, без урахування виробничих чинників, інтересів трудового колективу, суспільства та інвесторів, проблем соціально-економічного розвитку, то не уникнути помилок у регулюванні фінансової діяльності.

Друга група відносин — публічні фінанси — здебільшого знахо­диться в полі предмета фінансово-правового регулювання. Адже ці відносини замкнені на адмініструванні податків і централізованому русі фондів у рамках бюджетних процесів. Незмінним учасників фінансових відносин у цьому разі виступає орган публічної влади, що реалізовує свою компетенцію із приводу руху централізованих грошових фондів. Саме у такому контексті слід розуміти думку С.М. Братуся про те, що фінансові відносини не можуть бути вре­гульовані окремо від фінансової діяльності держави як владно- організаційної діяльності.

Фінансово-правове і господарсько-правове регулюванні фінан­сової діяльності господарюючих суб'єктів вимагає узгодження і зближення.

Зокрема, ст. 4 ГК України передбачає, що не є предметом регулю­вання кодексу фінансові відносини за участю суб'єктів господарю­вання, що виникають у процесі формування і контролю виконання бюджетів всіх рівнів. Проте, дані положення ГК не виключають віднесення до предмета регулювання господарського права відно­син, що виникають у процесі бюджетних витрат. І це зрозуміло — в процесі витрачання бюджетних коштів публічні органи вступають у договірні відносини з суб'єктами господарювання, цілком підко­ряючись положенням ГК і господарського законодавства.

Норми ГК України визначають бюджетну, податкову, грошово- кредитну, амортизаційну і валютну політику як основні напрями економічної політики держави (ст. 10), забезпечують облік потреб бюджетної системи під час формування фінансових планів дер­жавних підприємств (ст.ст. 75-77), основ здійснення фінансової діяльності суб'єктами господарювання (гл. 35, ст.ст. 333-365), господарського контролю і нагляду у сфері фінансових, кредитних, відносин, валютного регулювання і податкових відносин (ст. 19), облікових і звітних процедур (ст.ст. 19,71), правових основ оподат­кування господарської діяльності (ст.ст. 17,239,242), порядку за­стосування адміністративно-господарських санкцій, природа яких дозволяє охоплювати фінансові санкції (гл. 27, ст.ст. 238-250).

Особливо глибоке взаємопроникнення спостерігається між гос­подарськими і податковими відносинами. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що податковий тиск з боку держави прямо відбивається на поведінці суб'єктів господарювання. І навпаки, податкові вимо- ги, що не враховують реалії господарської системи, з об'єктивних причин ігноруються.

Таким чином, господарське право впливає на обидві групи від­носин у сфері фінансів: на приватно-фінансові відносини — сповна, а на публічно-фінансові відносини — в частині пов'язання бюджет­ного і податкового законодавства з господарським законодавством (відношення на стику галузей права).

Відбувається це у зв'язку з тим, що норми господарського пра­ва виходять за рамки монетаристики і пропонують універсальні засоби регулювання для досягнення господарських цілей, не об­межуючись рамками фінансів. На думку В.П. Дьяченка, в процесі виробництва і обміну, властивого для господарських відносин, відбувається зміна форм вартості, на противагу руху виключно грошової форми вартості у фінансових відносинах. Цей погляд підтримали інші вчені, наприклад, В.Ф. Кузьмін: «У фінансових відносинах грошова форма вартості відокремлена від товарної, не є наслідком зустрічного руху товарної форми вартості». Отже, якщо намагатися вирішити проблеми руху грошей у системі господар­ських зв'язків, за допомогою законодавчого інструментарію лише фінансового права, то виникає неприродне відділення товарних елементів від грошових у системі єдиних за економічною суттю від­носин. Не випадково, наприклад, професор Л.К. Воронова не вважає безпосереднім предметом фінансового права «фінансові відносини господарюючих суб'єктів (комерційних і некомерційних підпри­ємств), відносини, які виникають на ринку фінансових послуг, при формуванні і подальшому використанні недержавних пенсійних фондів, приватних господарств», відносячи їх до відносин, які «знаходяться під впливом фінансово-правових норм». У цьому контексті безпосереднім регулятором відносин у сфері приватних фінансів виступають норми господарського права.

Доречно тут пригадати ідеї відомого фінансиста В.О. Лебедєва: ♦Добробут державного господарства залежить від добробуту приват­ного господарства... і тому для надходження коштів в казну не слід порушувати добробут приватних господарств, оскільки фіскальні інтереси стоять позаду загальноекономічних інтересів, і лише в надзвичайних випадках державного життя, коли питання йде про збереження незалежності й цілісності держави, фінансові доводи повинні мати перевагу».

«Господарський механізм має працювати через внутрішні еконо­мічні імпульси або факти, а не підганятися ззовні лише чинниками адміністративного характеру».

Отже, так само, як за висловом того ж Лебедєва, «ближче за все фінансова наука стоїть до політичної економії і почасти наводиться як одна з її частин», так само фінансове право наближається до господарського права і навпаки, утворюючи один з одним суміжні нормативні утворення в сфері регулювання фінансів. Не випадково ГК України активно залучає фінансові категорії до сфери свого предмета регулювання (ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 12, ч. З ст. 13, ст.ст. 16, 17, ч. З ст. 19, ч. 8 ст. 19, ч. 6. ст. 128, ст. 240, ст. 243 тощо). Вже сьогодні правове регулювання бухгалтерського обліку і звітності пропонується розглядати в рамках господарського права, і не тільки в Україні. Наприклад, Німецьке торгове уложення містить численні фінансово-облікові процедури відповідно до стандартів ЄС.

Викладене доводить, що гармонійна взаємодія господарсько- правових і фінансово-правових норм при регулюванні фінансової діяльності суб'єктів господарювання підвищує ефективність регу­лятивного впливу держави на економіку.