Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно - господарського управління і контролю

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності полягає у здійсненні заходів щодо демонополізації економіки, фінансової матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конку­ренції. Реалізація вказаної політики покладена на органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи адміністративно- господарського управління та контролю.

До даних органів влади відповідно до Закону України «Про за­хист економічної конкуренції» (далі Закон) належать: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та місцеві органи виконавчої влади.

До органів адміністративно-господарського управління та контролю належать: суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів міс­цевого самоврядування.

Надані законом повноваження центральних органів влади, міс­цевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління дозволяють приймати рішення, які можуть мати нега­тивні наслідки для конкуренції. Законодавець, намагаючись перед­бачити їх настання, статтею 15 вказаного Закону встановив перелік заборон на дії даних органів, які можуть обмежувати конкуренцію на товарних ринках.

Відповідно до легального визначення, антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, є прий­няття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), дача письмових або усних вказівок, укладення угод або будь- які інші дії або бездіяльність органів влади, органів місцевого само­врядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції. Дане визначення вказане у ч.1 ст.15 За­кону України «Про захист економічної конкуренції».

У ч. 2 ст. 15 вказаного Закону передбачено перелік антиконкурентннх дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, яким, зокрема, визнаються:

—заборона або перешкоджання створенню нових підприємств або здійснення підприємництва в інших організаційних фор­мах в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обме­жень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання або реалізацію певних видів товарів;

— пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до вступу до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних або інших форм об'єднань або здійснення кон­центрації суб'єктів господарювання в інших формах;

—пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарю­вання до пріоритетного укладення договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів або першочер­гового їх придбання у певних продавців;

— будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації або закупівель або за колом споживачів або про­давців;

— встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одно­го регіону країни в інший або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в інший за визначеного обсягу або при виконанні певних умов;

— надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг або інших переваг, що став­лять їх у привілейоване становище відносно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції;

—дія, в результаті якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі або дискримінаційні умови діяльності в порівнянні з конку­рентами;

— дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони і обмеження самостійності підприємств, у тому числі з придбання або реалізації товарів, ціноутворення, формуван­ня програм діяльності і розвитку, розпорядження прибутком.

Варто підкреслити, що наведений у ч. 2 ст. 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» перелік заборонених дій органів влади не має вичерпного характеру, оскільки генеральна заборона, що міститься в ч. 1 ст. 15 Закону, стосується будь-якого обмеження, усунення або спотворення конкуренції.

Також у законодавстві, а саме в ст. 16 вказаного Закону, містить­ся заборона — органам влади та органам місцевого самоврядування делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підпри­ємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спо­творення конкуренції.

Під заборону також підпадають дії чи бездіяльність органу влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарюван­ня, інших органів до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Як свідчить практика та аналіз теоретичних позицій науковців що займалися дослідженням даної проблеми, головною причиною антиконкурентних дій є об'єднання в особі одного органу функцій державного управління та господарської діяльності. За таких умов природним є бажання цих органів створити своїм підрозділам привілейовані умови в порівнянні з іншими підприємцями, які зай­маються аналогічною діяльністю. Антиконкурентні дії органів вла­ди, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю залишаються одним із найпоширеніших видів порушень антимонопольного законодавства. Це пояснюється повільними темпами відходу частини державних органів, особливо регіонального і місцевого рівня, а також різних об'єднань, від адмі­ністративних методів керування, їх прагненням перекласти труд­нощі економічної кризи на плечі підприємців. Традиції командно- адміністративної системи, бажання частини керівників тримати під безпосереднім контролем діяльність підприємств незалежно від форм власності, правовий нігілізм, рецидиви якого все ще мають місце, призводить до обмеження законних прав деяких підприємців і наданню неправомірних переваг іншим, невиправданих заборон і обмежень підприємницької діяльності. І як доречно зазначається, що вказане вище об'єднання в особі одного органу владних повно­важень і господарських функцій, яке закріплене законодавчими актами і має об'єктивну основу в перехідний період — на сьогодні не може бути швидко усунене державою.