Ціна як економічна категорія

Проблемами формування цін, процесів вибору остаточної ціни залежно від чинників впливу на неї, в тому числі співвідношення попиту та пропозиції, грошового виразу вартості виробленої продукції, робіт та послуг, дослідники опікуються від самого початку зародження відносин обміну товарами та опосередкування такого обміну зі стародавніх часів.

Давньогрецький філософ Аристотель вказував у своїх працях, що ціна є категорією справедливого обміну визначених робіт та продукції, фактично замислюючись про мінову вартість та її вирази. В різний історичний час дослідження економічних теорій визначення ціни здійснювали X. де Матьєнсо, В. Петті, А. Сміт, Ж.Б. Сей, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.

Зважаючи, що в наведеній категорії перетинаються всі основні проблеми розвитку економіки та діалектики суспільних виробничих відносин у цілому, а саме: стосовно реалізації товарів, створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту та національного доходу, — питання ціноутворення, безсумнівно, набували та набуватимуть центрального місця серед інших об'єктів наукових пошуків з метою усталеного розуміння цього явища, його сутності та природи, в тому числі задля подальшого встановлення способів ефективного впливу та регулювання відповідних процесів.

Зокрема, засновуючись на першочергових чинниках корисності та суб'єктивності, іспанський юрист та економіст Хуан де Матьєнсо виділяє поняття справедливої ціни, відхиляючи теорію співвідношення вартості як кількості праці, витрат виробництва, стверджуючи, що речі не мають об'єктивної вартості самі по собі, оскільки існують інші критерії визначення вартості: необхідність, корисність, зацікавленість осіб, дефіцит товару, насиченість ринку, тощо. X. де Матьєнсо схиляється до теорії суб'єктивної вартості товарів і наводить відмінності між початковою вартістю (внутрішньо присутній) та набутою вартістю. Якщо перша і виражає природу створення товару, то друга характеризує структуру ситуативного ринку, яка впливає на ціну.

Іншою концепцією є пояснення ціни товару сумою грошових витрат у найкращому варіанті використання виробничих ресурсів. У цьому випадку ринкова ціна товару залежить не стільки від витрат виробника, скільки від оцінки корисності цих витрат покупцем. Причому, ціна є самостійною позавартісною величиною, для визначення якої оцінка покупця більш важлива, аніж витрати, зроблені виробником. Інакше кажучи, ціна «звільняється» від вартості, втрачається потреба в поясненні ціни вартістю.

Зокрема, Ж.Б. Сей вважає ціну оцінкою корисності блага, яке будується на власних суб'єктивних уявленнях та розуміннях переваг продукції. Ціна постає як суб'єктивна вартість, вираження альтернативної оцінки. Тобто, фактично, зводиться до того, яку суму грошових коштів покупець готовий сплатити за товар.

Значну підтримку знайшла інша економічна концепція — трудової теорії вартості, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами, які загалом виходили з того, що вартість товару визначається кількістю витраченої праці на його створення.

При цьому, К. Маркс, розвиваючи вчення про вартісну теорію ціни, зазначав, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами (у співвідношенні один з одним). Вартість будь-якого товару, і, як наслідок, товарів, з яких складається капітал, — визначається не тим необхідним робочим часом, який вкладався в нього, а робочим часом, суспільно необхідним для його відтворення, визначаючи абстрактний труд як субстанцію вартості.

На думку К. Маркса та Ф. Енгельса, «ціна є грошовим визначенням уречевленої в товарі праці».

Вартість — це втілені в товарі суспільно корисні витрати праці, але не будь-які, а лише відповідні середнім (для даного періоду) умовам, вмінням та інтенсивності праці. Оскільки всякий товар є результатом праці, то це автоматично дозволяє співвідносити всю продукцію, як таку, що є якісно однорідною внаслідок створення її завдяки праці. При цьому підході праця, втілена у товарах, також є якісно однорідною, працею «взагалі», облишеною конкретики. В економічній теорії такий труд прийнято іменувати абстрактним.

Таким чином, співвідношення вартості різноманітних товарів відображує відношення представлених у них величин абстрактної праці. Ці чинники і визначають пропорції обміну товарами (або купівлі-продажу).

Ціна товару є грошовим вираженням його вартості. Ціна окремого товару може відхилятися залежно від існуючих ринкових обставин та випадкових факторів впливу. Тим самим теорія К. Маркса убачає в вартості об'єктивну основу ціни, розрізняючи вартість та ціну.

Окрім трудової вартості, до витратних концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Отже, результатом наукових досліджень є дві основні економіко- теоретичні концепції ціни, які обґрунтовуються критеріями суб'єктивізму:

1) вартісна теорія ціни, яка розуміється її прихильниками як сукупність об'єктивних витрат праці, здійснених при створенні продукції, наданні послуг, виконанні робіт;

2) теорія корисності (теорія суб'єктивної оцінки, розробники та захисники якої виходять з розуміння того,'що окрім витратних складових, ціна формується також з інших факторів, як-то необхідність, корисність, рівень попиту та пропозиції, дефіцит, насиченість ринку, тощо).

Сучасна економічна теорія намагається об'єднати обидва підходи до ціноутворення, поєднуючи в ціні об'єктивну вартість та суб'єктивність (корисність) товару.

У новітніх концепціях ціноутворення домінуюче становище належить викладеному підходу англійського економіста А. Маршалла, згідно з яким теорія вартості вже не займає центральне місце, як це мало місце в XIX ст. На перший план висунуто теорію ціни, яка комплексно враховує вплив різноманітних ціноутворюючих факторів. Вчений, фактично, обґрунтовано синтезує положення доктрини про визначну роль витрат виробництва та теорії граничної корисності, попиту та пропозиції в формуванні та русі цін.

Усвідомлення значення такої категорія, як ціна, повинно здійснюватися через наступні характеристики, які їй надаються. Отже, ціна це є, зокрема:

—грошове вираження вартості;

—грошове вираження системи ціноутворюючих факторів;

— інструмент ринкової конкуренції.

Треба погодитися з твердженнями Щербини В.С., який встановив, що суб'єктивістські та волюнтаристські уявлення щодо

ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вартості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, що склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільно необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази, ціни, таким чином, не відповідали суспільно необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки, фундаментальним моментом якого у сфері ціноутворення є найбільш повне відображення в нових цінах суспільно необхідних затрат.

Отже, звертаючись вже до реалій сьогодення, безспірним є положення про те, що кількісне визначення витрат на виробництво та реалізацію товарів і послуг були та залишаються об'єктивною потребою і дійсністю в будь-якій суспільно-економічній формації. Оскільки очевидно, що об'єктивний процес формування витрат в умовах ринкової економіки відбувається на базі ринкових цін і вимагає відшкодування всіх втрат, пов'язаних зі здійсненням процесів виробництва та реалізації товарів, за рахунок одержаних доходів.

Поступовий відхід від минулих радянських централізованих планувань, тарифікації та цінового монополізму держави, сприяє актуалізації пошуків та повернення до універсальних нагальних класичних та неокласичних економічних інструментів забезпечення ринкового ціноутворення, яке забезпечує комплексне зростання не лише відокремленого з загальних економічних процесів господарюючого суб'єкта, але і усієї сфери господарювання та економіки сучасної України з широким колом учасників відповідних відносин.

Ціна як правова категорія

Визначення терміна «ціни» в чинному господарському законодавстві України виходить здебільшого з вартісної економічної теорії, оскільки за статтею 189 Господарського кодексу України вона визначається як «форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна, як правова категорія, має наступні значення:

1) є істотною умовою господарського договору;

2) виступає вираженням грошових зобов'язань у сфері господарювання;

3) становить основу податкового обліку, митних процедур;

4) дозволяє здійснювати контроль та нагляд за додержанням дисципліни цін, застосовуючи (у разі порушення останньої) встановлені законодавством санкції, як наслідок настання юридичної відповідальності.

На підставі ч. 3 ст. 180 ГК України, сторони господарського договору повинні в будь-якому разі погодити між собою ціну, як істотну умову господарського договору. Відсутність домовленості сторін угоди хоча б з однієї його істотної умови має наслідком неукладення такого правочину, що прямо випливає з норми статті 638 Цивільного кодексу України.

Виходячи з логіки спрямування правових положень на захист суб'єктів господарювання від можливого свавілля з боку їхніх контрагентів, забезпечення сталості економічних відносин та захисту їхніх учасників від необґрунтованого підвищення ціни, встановлена заборона на односторонню зміну погодженої сторонами ціни. Зокрема, частина перша статті 180 ГК України не допускає зміну положень господарського договору в односторонньому порядку, окрім випадків визначених договором або законом, а частина третя статті 632 ЦК України повторює аналогічну заборону, конкретизуючи її саме відносно ціни правочину.

Варто зауважити, якщо ціни є державними, то їх дотримання являє собою необхідні умови господарювання, а відступлення від них розцінюється як правопорушення, тобто порушення дисципліни цін, що тягне настання юридичної відповідальності.

Ціна, як правова категорія, виступає засобом вираження грошових зобов'язань у сфері господарської діяльності шляхом й закріплення у правочинах між учасниками відповідних відносин. За загальними нормативними правилами, які виходять зі ст.ст. 189 та 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Це правило має певні винятки.

Зокрема, ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (частина 2 ст. 189 ГК України). Здійснення розрахункових операцій за зовнішньоекономічними договорами регламентується, зокрема, Законом України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті можливо у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, наприклад при отриманні відповідної ліцензії НБУ.

Ціна сосновою податкового обліку, в ході якого визначається база оподаткували я проведених господарських операцій, за якими мають нараховуватися та виконуватися податкові зобов'язання згідно з профільним законодавством України.

Зокрема, за ц. 4.1. Закону України від 03.04.97 р. М168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлено: «База оподаткував ця операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг)». Тут же зазначається, що у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Практичне значення такої категорії, як звичайна ціна, важко переоцінити. Остання має на меті забезпечення фіскальної функції держави при наповненні бюджетів різних рівнів, передусім запобігаючи численним зловживанням з боку недобросовісних учасників господарських відносин, які намагаються штучно знизити або завищити існуючі ціни на певний товар (роботи, послуги) з метою подальшої оптимізації податкового навантаження задля уникнення сплати реальних грошових коштів, формально, порушуючи норми права, а фактично, завдаючи шкоди, зокрема, соціальному розвитку суспільства через унеможливлення справедливого розподілу ресурсів серед малозахищених категорій громадян, якими опікується держава, та зриваючи фінансове забезпечення, розвиток неприбуткових сфер життя населення країни (культура, спорт, мистецтво, тощо).

Звичайна ціна визначається як справедлива ринкова ціна, тобто ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично (не є пов'язаними особами), володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг).

Більш детально стосовно характеристики, особливостей використання та регулювання питання застосування звичайних цін можна

дізнатися з дисципліни податкового або фінансового права, зокрема численних роз'яснень (рекомендацій, листів) Державної податкової адміністрації У країни, в тому числі з Листа ДПА від02.04Л007р. М 6448/7/23- 5017 "Щодо руйнування механізмів мінімізації, що використовуються суб'єктами, які декларують від'ємне значення об'єкта оподаткування (збитковими підприємствами)", яким складені та запропоновані «Методичні рекомендації щодо особливостей проведення перевірок суб'єктів господарювання, що декларують від'ємне значення об'єктів оподаткування (збиткові підприємства)».

Ціна також визнається ключовим елементом при здійсненні митного очищення товару в момент проходження (перетинання) митного кордону держави і формуванні обов'язкових розрахунків розміру податкових зобов'язань та іншого фіскального навантаження суб'єкта зазначених процедурних дій.

Визначення ціни та її фіксація у належний спосіб шляхом закріплення в письмових документах дозволяє компетентним державним органам здійснювати контроль та нагляд у сфері додержання суб'єктами господарювання нормативно-правових актів стосовно ціноутворення та державного регулювання цін. Правильність встановлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів має вирішальне значення для забезпечення прав та законних інтересів абстрактного кола осіб, права яких можуть бути порушені протиправними діями, зокрема, монопольних утворень. У даному випадку визначення ціни, як правової категорії, гарантує можливість своєчасного реагування на такі правопорушення, їх подальше припинення та профілактику шляхом застосування заходів юридичної відповідальності.