Напрямки реформування пенсійної системи в Україні

Пенсійні системи мають надавати послуги двох типів:

1. Створення надійних і привабливих умов для заощадження коштів з метою самозабезпечення в пенсійному віці.

2. Гарантування громадянам похилого віку такого рівня життя, який був би не нижчим за прийнятий у ряді країн мінімальний стандарт (незалежно від того, чи була у них можливість заощаджувати кошти протягом трудової діяльності).

Для того щоб забезпечити надання таких послуг, в Україні проводиться реформа у напрямку створення трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

Пенсійна реформа має здійснюватися на системних засадах, перевірених досвідом інших країн та адаптованих до українських умов.

Пенсійні системи удосконалюютьсяпрактично в усьому світі, і в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. У світовій практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові:

перший рівень – солідарна система;

другий рівень – обов'язкова накопичувальна система;

третій рівень – додаткова або добровільна накопичувальна система.

З урахуванням цього пенсійну реформу слід проводити за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Солідарна система має запобігати бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи.

Сутність реформування солідарної системи полягає в забезпеченні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності в похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а з іншого – в ліквідації соціальних відмінностей.

Основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

Обов'язкова накопичувальна система має наступну структуру:

1. Накопичувальний фонд. Він не має власних органів управління та персоналу.

2. Тендерна рада, що створюється для прийняття рішень за результатами проведення тендерів для вибору радника з інвестиційних питань, компаній з управління активами, банківської установи зберігача, аудитора фонду, організацій з доставки пенсій тощо.

3. Радник з інвестиційних питань.

4. Компанія з управління активами Накопичувального фонду.

5. Банківська установа – зберігач активів Накопичувального фонду.

6. Страхові організації, що здійснюють страхування довічних пенсій.

Основні завдання запровадження обов'язкової накопичувальної системи:

підвищення рівня пенсій за рахунок отримання інвестиційного доходу;

посилення залежності розміру пенсії від пенсійних внесків роботодавців і найманих працівників;

забезпечення права успадкування коштів пенсійних внесків спадкоємцями у разі передчасної смерті застрахованої особи;

формування на основі пенсійних внесків інвестиційного капіталу;

розосередження ризиків фінансування виплати пенсій між солідарною і обов'язковою накопичувальною системами;

удосконалення управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління активами Накопичувального пенсійного фонду;

створення дієвих механізмів захисту майнових прав та інтересів застрахованих осіб.

Добровільна (додаткова) накопичувальна система ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, нарахованого на них в порядку та на умовах, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Кожен громадянин повинен мати можливість обрати ту форму заощаджень, якій він довіряє найбільше. Тому право здійснення добровільного пенсійного забезпечення необхідно надавати не тільки пенсійним фондам, а й банкам та небанківським фінансовим установам.

Основні завдання запровадження добровільної (додаткової) накопичувальної системи:

формування законодавчої та нормативної бази для створення і функціонування недержавних пенсійних фондів;

залучення до створення пенсійних фондів банків та небанківських фінансових установ;

сприяння накопиченню добровільних пенсійних заощаджень громадян у банках та небанківських фінансових установах;

створення професійних та корпоративних пенсійних фондів, які акумулювали б кошти для виплати пільгових пенсій;

запровадження обов'язкової сплати додаткових пенсійних внесків за рахунок коштів роботодавців на підприємствах з шкідливими умовами праці;

визначення пенсій залежно від накопиченої суми пенсійних внесків та інвестиційного доходу;

чітке визначення вимог та критеріїв, пов'язаних із заснування недержавних пенсійних фондів, управлінням ними та їхніми активами;

розмежування пенсійних коштів та інших активів банків і небанківських фінансових установ, які обслуговують пенсійні програми;

заборона виконання однією юридичною особою функцій накопичення та зберігання пенсійних активів і управління ними;

забезпечення інформаційної відкритості для вкладників пенсійних коштів діяльності недержавних пенсійних фондів, банків та небанківських фінансових установ, які обслуговують пенсійні програми.

Таким чином, запобігти поглибленню кризи пенсійної системи країни й одночасно створити передумови для швидкого та стійкого економічного зростання можна тільки через поетапний перехід від загальної розподільної системи, побудованої на принципі "солідарності поколінь", до змішаної системи, в якій значну роль відіграють накопичувальні елементи фінансування пенсій. Формування значних пенсійних накопичень дозволяє обмежити фінансову залежність пенсійної системи від співвідношення між працівниками і пенсіонерами і тим самим істотно підвищити її стійкість перед несприятливими демографічними змінами.

Формування трирівневої пенсійної системи передбачає обов’язкову наявність системи як державного, так і недержавного страхування.