Типологія звуків іноземної мови і особливості методики роботи із звуками певних груп

Групи	Ступінь схожості фонем іноземної мови в порівнянні з рідною	Приклади фонем з конкретних іноземних мов
І	Фонеми, які співпадають або дуже схожі з рідною мовою	Англійські [ р ], [ b ], [ g ], [ s ], [ z ] Німецькі [ p ], [ b ], [ m ], [ n ], [ d ] Французькі [ p ], [ b ], [ j ], [ u ], [ n ] Іспанські [ a ], [ e ], [ I ], [ o ], [ d ], [ t ], [ f ], [ k ], [ m ], [ n ]
ІІ	Фонеми, які мають риси схожості, але не співпадають повністю	Англійські [ e ], [ i: ],[ l ], [ d ] Німецькі [ e: ], [ o: ], [ l ], [ ts ] Французькі [ r ], [ l ], [ o ], [ e ] Іспанські [ r ], [ ŋ ], [ l ]
ІІІ	Фонеми, відсутні в рідній мові	Англійські [ w ], [ h ], [ r ] Німецькі [ h ], [ w ], [ y ], [ y: ] Французькі [ y ], [ w ] Іспанські [ Š ]

ô Роль і місце пояснення при введені звуків іноземної мови різних груп труднощів

Звуки І-ї групи		Пояснення не потрібні, необхідно просто дати коротку інструкцію про те, що необхідно робити, щоб звук рідної мови вимовлявся як звук іноземної мови.
Звуки ІІ-ї групи		Пояснення має бути більш розширеним, при цьому воно повинно носити характер чітких, лаконічних інструкцій, яким легко слідувати. Пояснення артикуляції звуків цієї групи повинно спиратися на варіанти фонем з рідної мови, які найбільш подібні звукам іноземної мови.
Звуки ІІІ-ї групи		Пояснення артикуляції звуків цієї групи має велике значення, так як в рідній мові аналогічні звуки відсутні.

При введенні звуків, які повністю або майже повністю збігаються зі звуками рідної мови, не потрібно докладно пояснювати артикуляцію, слід дати лише короткі інструкції, що потрібно зробити, щоб від звука рідної мови перейти до засвоєння іншомовного звука.

Так, навчаючи вимови англійських (німецьких) звуків [р], [t], [k], слід сказати, що їх вимовляють із придихом. Правильність вимови перевіряють, поставивши перед губами аркуш паперу: якщо при артикуляції цих звуків він відхиляється, звуки вимовляють правильно.

Подаючи звуки [t], [d], [n], [1], [s], [z], слід звернути увагу учнів на положення язика: потрібно кінчик язика притиснути не до зубів, як у рідній мові, а до альвеол.

Артикулюючи звуки [f], [v], учні повинні піднести зовнішню поверхню нижньої губи (а не внутрішню, як в українській мові) до верхніх зубів.

ô Основні компоненти пояснення звуків ІІ, ІІІ групи (за критерієм методичної типології)

Основні компоненти	Складові елементи компонентів
І. Демонстрація звуку	1. Взірець вчителя: ü У звуковому контексті – слово, мовленнєвий взірець. ü В ізольованому вигляді. 2. Основний спосіб: ü Від слова (мовленнєвий взірець) – до окремого звуку. ü Від конкретного звуку – до слова (мовленнєвий взірець).
ІІ. Пояснення	1. Пояснення складу органів мовлення. 2. Співвідношення звуку, який пояснюється, із близьким звуком за позицією в рідній мові. 3. Використання порівняння з рідною мовою. Пояснення повинні бути доступними для учнів, простими і носити характер інструкції.
ІІІ. Вправи на диференціацію	1. Вимова вчителем звуків іноземної і рідної мови, які можна переплутати (окремо, в словах). 2. Слухання учнями групи слів (або звуків), які вимовляє вчитель, визначення нового звука. 3. Вимова слів з новим звуком. 4. Повторення хором, індивідуально.

ô Рекомендації щодо особливостей методики і послідовності роботи вчителя і дій учнів на етапі ознайомлення з новими звуками		Вимова звуків, що схожі на фонеми рідної мови, але суттєво відрізняються від них, потребує детальніших пояснень у формі лаконічних зрозумілих інструкцій.
	Під час пояснення їх артикуляції слід спиратися на варіанти фонем рідної мови, які найбільше схожі на іншомовні звуки. Так, навчаючи артикуляції англійського звука [е] або німецького голосного звука [є], учитель просить учнів вимовити українські слова де, це, потім окремо повторити голосний звук [е] (при цьому відчути положення язика й губ), посміхнутись, а язик трохи просунути вперед.
	Ознайомлюючи із новими звуками, вчитель повинен керуватись принципом комунікативності, пам'ятати, що учні приходять на урок не для того, щоб вивчати нові звуки, а з метою навчитись спілкуванню іноземною мовою.
	Введення нового звука краще починати зі створення ситуації, що зумовлює багаторазову вимову нового звука. Відтак вчитель повинен: Pповторити по два-три рази ті слова із своєї розповіді, які містять новий звук, Pпісля чого вимовити новий звук ізольовано.
	Дії учнів: наслідуючи вчителя, учні мають вимовити цей звук. Це відбувається, коли вчитель починає давати інструкції, якого положення надати губам, язику, щоб утворився іншомовний звук. Учні тренуються: Pвимовляти звуки спочатку ізольовано, Pпотім – у словах (слідом за вчителем), Pпізніше – у фразах, які відповідають тій ситуації, у якій вчитель починав введення звука,