Інтерналізація зовнішніх ефектів.

На жаль, ринок неспроможний без зовнішнього втручання самостійно встановити ефективну рівновагу за існування зовнішніх ефектів. Для корекції неспроможності ринку такого роду держава може застосувати певний набір інструментів економічної політики:

- встановити права власності на ресурси і забезпечити можливість вільного обміну цими правами;

- забезпечити колективне або державне надання благ, виробництво яких супроводжується зовнішніми ефектами;

- запровадити адміністративні механізми запобігання виникнення негативних екстерналій (заборони, обмеження, стандарти, штрафи);

- встановити коригуючі податки (наприклад, податок Піґу).

Мета застосування усіх цих інструментів – інтерналізація зовнішніх ефектів (Internalisierung der externen Effekte) – включення зовнішніх витрат і вигод від благ із зовнішніми ефектами до складу приватних витрат і вигод.

Одним із найпростіших методів інтерналізації є злиття економічних суб’єктів-емітентів зовнішніх ефектів і суб’єктів- реципієнтів їх. Таким чином зовнішні витрати (вигоди) стають приватними.

3.1. Інший підхід стосовно інтерналізації йменується теоремою Коуза (довідка Рональд Коуз, американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1991 р.). Згідно з теоремою Коуза зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами. У процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ресурсів. Необхідною умовою вирішення проблеми екстерналій є свобода при укладанні угод та чітке впорядкування прав власності на ресурси. Встановлення прав власності потребують додаткових витрат на пошук інформації, здійснення переговорів та укладення контрактів, оцінку обсягів ресурсів, захист прав власності, страхування від опортуністської поведінки недобросовісних учасників угоди. У сукупності такі витрати називаються трансакційними витратами.

Трансакційні витрати – витрати, пов’язані із встановленням, передачею та захистом прав власності на ресурси. Найважливіший фактор, що впливає на розмір цього роду витрат – кількість економічних суб’єктів, які беруть участь у переговорах. Для успішної інтерналізації екстерналій шляхом переговорів необхідно, щоб усі учасники могли оцінити свої вигоди і втрати в разі підписання договору.

3.2. Для інтерналізації негативних зовнішніх ефектів можна за певних умов використовувати інструмент податків. Податок, який придатний для таких цілей, отримав назву податку Піґу. Суть цього інструменту полягає в тому, щоб за допомогою податку збільшити граничні приватні витрати до рівня граничних суспільних витрат. Для цього ставка податку Пігу повинна дорівнювати граничним зовнішнім витратам у точці оптимуму.

Оскільки існує проблема грошової оцінки зовнішніх ефектів, а відповідно правильної величини податку, в чистому вигляді цей податок не застосовується.

Протилежно симетричний підхід може бути застосований для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою виплати виробнику субсидій.

3.3. Інтерналізацію зовнішніх ефектів можна здійснювати за допомогою штрафних санкцій. Штраф в такому разі розглядається як своєрідний податок, що сплачується не від одиниці продукції як у попередньому випадку, а за одиницю принесеної шкоди. Виробнику буде вигідно скорочувати обсяг викидів до моменту, коли розмір штрафу за одиницю викиду зрівняється із граничними витратами на зменшення викидів (шкоди) (рис. 14.2).

Рис.14.2. Інтерналізація зовнішніх витрат за допомогою штрафів

3.4. Торгівля правами на забруднення. Цей спосіб інтерналізації зовнішніх ефектів поєднує елементи теореми Коуза та методу штрафних санкцій і потребує державної підтримки. Держава визначає допустимий рівень забруднення, розподіляє (продає) між підприємствами дозволи на викиди. Підприємства, у яких витрати на скорочення викидів є меншими вартості ліцензії на викиди, можуть продавати їх. Таким чином формується ринок купівлі-продажу сертифікатів на викиди.

Супільні блага

В умовах сучасної економіки окрім благ, виробництво і розподіл яких відбувається з використанням ринкового механізму цін, існують так звані суспільні (громадські) блага. Усі блага можна охарактеризувати за двома важливими ознаками: винятковістю (можливістю усунення індивідів від споживання) та конкурентністю (зменшенням загальної кількості блага, внаслідок його споживання окремим споживачем).