Модульний контроль 1 (комплексна контрольна робота за темами 1-3) 3 страница

Найбільш відомими представниками меркантилізму були англійські економісти В.Стаффорд (1554-1612), Т.Мен (1571-1641), французький економіст А. де Монкрет’єн (1575-1621), який вперше використав термін “політична економія”.

Теорії абсолютних та відносних переваг відносяться до класичних теорій міжнародної торгівлі.

Теорія абсолютних переваг розроблена А.Смітом в праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776). Сміт чітко визначив, що багатство нації не залежить від кількості накопиченого золота. Тому основне завдання полягає не в придбанні золота, а в розвитку виробництва за рахунок поділу праці та кооперування. Міжнародна торгівля залишається вигідною, якщо дві сторони торгують такими товарами, які кожна виробляє з меншими витратами ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу) та імпортують ті товари, які виготовляються іншими країнами з найменшими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить країнам-партнерам). Оскільки праця вважалася єдиним фактором виробництва, то умовою абсолютної переваги вважалося, що одна країна використовує на одиницю продукції найменшу кількість часу.

Наприклад.

2 товаровиробника – Україна та Німеччина виробляють 2 товари – сировину та обладнання

Товар	Німеччина	Україна
Одиниця обладнання	1 робочий день	4 роб.дні
Одиниця сировини	3 робочих дні	2 роб. дні

Німеччина має абсолютну перевагу в виробництві обладнання, Україна – в виробництві сировини.

Припустимо, що українським підприємцям необхідно придбати обладнання, а німецьким – сировину. Існують два варіанти: придбати за кордоном або виробляти всередині країни. Німецький виробник у випадку придбання сировини в Німеччині зможе обміняти одиницю обладнання, на виробництво якого витрачено 1 день на 1/3 одиниці німецької сировини. Якщо ж він імпортує сировину з України, то на 1 одиницю обладнання він може придбати 1/2 одиниці сировини. Український підприємець у випадку придбання обладнання в Україні за одиницю сировини може отримати 1/2 одиниці обладнання, а у випадку імпорту з Німеччини за одиницю сировини – 2 одиниці обладнання.

Проте теорія Сміта не пояснює чому торгують між собою країни навіть у випадках, коли вони не мають абсолютних переваг у виробництві тих чи інших товарів. Давід Рікардо продовжив дослідження теорії Сміта та на її підставі розробив теорію порівняльних переваг. Він вивів поняття альтернативної ціни, тобто робочий час, який необхідно для одиниці іншого товару. Згідно теорії Рікардо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів альтернативна ціна яких є нижчою, тобто які можуть виготовлятися з відносно низькими витратами у порівнянні з іншими країнами. В цьому випадку міжнародна торгівля буде взаємовигідною для партнерів незалежно від того чи мають країни абсолютні переваги у їх виробництві чи ні.

Наприклад.

Товар	Німеччина	Україна
Одиниця сировини	2 робочих дні	4 роб. дні
Одиниця обладнання	1 робочий день	3 роб. дні

 

Як ми бачимо Німеччина має абсолютні переваги у виробництві обладнання та сировини. У випадку коли Німеччина та Україна між собою не торгують, то німецький працівник може за 1 робочий день виробити 1 одиницю обладнання та 1/2 сировини. Працівник в Україні за один робочий день відповідно виробляє – 1/4 одиниці сировини та 1/3 обладнання.

Відносна ціна одиниці сировини в Німеччині, яка виражається через вартість одиниці обладнання становить 2/1 одиниці обладнання, в Україні – 3/4 одиниці обладнання. Це означає, що якщо німецькі машинобудівники мають намір придбати сировину, то на внутрішньому ринку йому доведеться віддати за одиницю сировини 2 одиниці обладнання, у випадку придбання сировини в Україні 3/4 одиниці обладнання. Таким чином економія німецького машинобудівника становить 2/3 одиниці обладнання. Тому Німеччина імпортує сировину з України.

Відносна ціна одиниці обладнання в Україні, яка виражається через вартість сировини – 3/4 сировини, а в Німеччині – 1/2. Це означає, що якщо українське добувне підприємство має намір придбати обладнання на внутрішньому ринку, то воно має віддати за одиницю обладнання 3/4 сировини, а у випадку придбання обладнання в Німеччині – 1/2 сировини. Економія українського підприємства 1/4 одиниці обладнання. Тому Україна імпортує обладнання з Німеччини.

Обмеженість теорії Рікардо:

- не враховуються транспортні витрати;

- враховується наявність єдиного фактору виробництва – праці;

- виходить із передумови повної зайнятості;

- не пояснює торгівлю між приблизно однаковими країнами, котра з яких не має відносних переваг щодо іншої.

Модель Хекшера-Оліна-Самуельсона та “Парадокс Леонтьєва”.

Теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона називається базовою теорією факторонасиченості. Ця теорія пояснює експортну спеціалізацію країни.

Факторонасиченість – показник, який визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва.

Теорія базується на наступних передумовах:

- аналізуються 2 країни;

- 2 фактори виробництва (праця та капітал);

- 2 товари;

- однакові технології в обох країнах;

- різна фактороінтенсивність (один товар є працемістким, інший – капіталомістким);

- подібні уподобання в обох країнах;

- вільна торгівля;

- відповідність транспортних витрат.

Фактороінтенсивність – показник, який визначає відносні витрати факторів виробництва на виготовлення одиниці товару.

Ця теорія ґрунтується на 4-х основних теоремах:

1. Теорема Хекшера-Оліна: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона забезпечена відносно надлишковими факторами виробництва та імпортує товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів виробництва.

2. Теорема Самуельсона: вільна торгівля, яка вирівнює факторні винагороди між країнами, замінює зовнішню мобільність факторів виробництва.

3. Теорема Столпера-Самуельсона: збільшення відносних цін на товари призводить до винагороди того фактора виробництва, який ефективно використовується у виробництві товару та зменшує винагороду іншого фактора.

4. Теорема Рибчинського: розширення забезпеченості одним фактором виробництва збільшує випуск товарів, які використовують цей фактор та скорочує випуск інших товарів.

Теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона свідчить, що міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва в країнах, які торгують.

“Парадокс Леонтьєва”.

В 1947 році Висиль Леонтьєв перевірив той факт, що США (країна, яка в найбільшому ступені насичена капіталом) експортує капіталомісткі товари, а імпортує працемісткі товари. Проте було виявлено, що США навпаки експортували працемістку продукцію, а імпортували капіталомістку.

Вчені спробували дати пояснення “парадоксу Леонтьєва”.

1. Необхідно розподіляти робочу силу США на кваліфіковану та некваліфіковану. США експортують продути кваліфікованої праці, яка враховує витрати на підготовку та навчання, що можливо розглядати як витрати капіталу.

2. США імпортують великі обсяги сировини, видобуток якого потребує великих витрат капіталу. Тому, якщо експортні товари потребують більшої кількості капіталомісткої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

3. Тест Леонтьєва не враховував факту існування американського імпортного тарифу, який створювався з метою захисту від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, створюючи перешкоди для імпорту працемістких товарів.

4. Смаки та переваги американських споживачів традиційно направлені на капіталомістку продукцію, яку вони купують і за кордоном.

5. Реверс факторів виробництва: один і той же товар може бути працемістким в країні з надлишком робочої сили та капіталомістким в країні з надлишком капіталу. Наприклад, рис, що вирощується в США є капіталомістким товаром, оскільки виробляється з використанням передових технологій. А рис, який вирощується у В’єтнамі, який має надлишок робочої сили, є працемістким товаром.

6. Таким чином, парадокс Леонтьєва є застереженям від прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна.

4.2. План семінарського заняття

Семінарське заняття 4

Питання для обговорення

1. Місце міжнародної торгівлі (МТ) в МЕВ.

2. Сутність теорії меркантилізму та її значення в розвитку МЕВ.

3. Сутність теорії абсолютних переваг А.Сміта.

4. Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо.

 

Семінарське заняття 5

Питання для обговорення

1. Виникнення факторних теорій розвитку МТ.

2. Сутність теорії Хекшера-Оліна-Самуельсона.

3. Теорема Рибчинського.

4. Сутність „парадоксу” Леонтьєва.

5. Неокласичні теорії розвитку МТ.

6. Теорія конкурентних переваг М.Портера.

4.3. Інформаційні джерела

1. Киреев А. Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М.: Международные отношения, 1997. - С. 77-280.

2. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Одеса: Астропринт, 2001. - С. 55-68.

3. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. Пер. с англ.- М.: Прогресс. Универс, 1997. - С.19-273.

4. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка. Навчальний посібник.- К.: ВІПОЛ, 1996. - С.24-37.

5. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. - К.: ВІПОЛ, 1996. - С.104-120.

6. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки у глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 2003. - С. 139-159.

7. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля. — К.: КНЕУ, 2001. – С.45-128.

8. Школа І.М. Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інстрація: Навчальний посібник. – Чернівці, Рута, 2003. - С. 126-162.

Тема 5. Світовий ринок товарів і послуг

5.1. Методичні поради до вивчення теми

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Всі сфери міжнародного співробітництва потребують розвинених послуг, що є продовженням і розвитком сучасного виробництва.

Основна відмінність торгівлі послугами від торгівлі товарами, з якої витікають особливості міжнародної торгівлі послугами, в тому, що послуги не мають властивості накопичуватися. Обсяг ринку послуг складає приблизно 25% світового товарного обігу, причому темп росту даного сектору світової економіки значно перевищує темп росту світового товарного обігу. Також торгівлі послугами впливає на зайнятість населення національної економіки в значно більшому ступені, ніж товарний ринок.

Специфічні риси міжнародної торгівлі послугами можна визначити наступним чином:

- місце виробництва і споживання послуг співпадає — експорт послуг обов’язково передбачає їх виробництво за кордоном;

- тісний зв’язок ринку послуг з ринком товарів, капіталів і робочої сили;

- ступінь концентрації на ринку сучасних послуг значно більша, ніж на ринку товарів;

- національна сфера послуг захищена більш сильно;

- ряд послуг практично не включається до міжнародного обігу.

Міжнародний ринок послуг складається з: послуг фрахту; інших транспортних послуг; туризму; інших послуг, що надають державні організації (банківські, страхові, біржові, посередницькі, експорт технологій тощо); інших послуг, що надаються приватним сектором.

Основну роль в міжнародній торгівлі послуг грають туризм та транспортні послуги.

Оцінку розвиненості країни часто зводять до оцінки дохідності сектору послуг. Є країни, в яких сфера послуг дає до 60% ВНП і вище. Наприклад, в США — 67%, у Франції — 63%, в Японії — 56%, в Англії — 56,5%, в Германії — 58%, в Італії — 56%. Фінансово-кредитна сфера виступає провідною для всіх розвинених країн. Рух капіталів і його обслуговування стоїть завжди на першому місці. По цьому показнику виділяють три центри: США, Японія, Західну Європу.

Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками:

а) показники обсягів;

б) показники структури;

в) показники динаміки;

г) показники результатів.

Показники обсягів МТ:

1) експорт – це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг. До експорту відносять:

- товари, вироблені, вирощені чи добуті в країні;

- товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним контролем.

Реекспорт – продаж та вивіз з країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці.

2) імпорт – ввезення в країну товарів та послуг.

До імпорту відносять:

- товари іноземного походження із країни-виробника або країни-посередника;

- товари для подальшої переробки під митним контролем.

Реімпорт – ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Сюди відносять повернення покупцем бракованого товару, повернення товару, що не був проданий через аукціон, повернення товару, не реалізованого через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є

Рис. 5.1. Показники міжнародної торгівлі

 

перетинання вітчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні і вивезенні. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортуємих не відносяться.

Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній валюті і переводяться в долари США для міжнародного порівняння. Невелика група країн, особливо країни з високою інфляцією, розраховують експорт та імпорт напряму в доларах США. З метою міжнародного порівняння експорт розраховується в світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ – вільний на борту (FOB – free on board), імпорт – на базі цін СІФ – вартість, страхування і фрахт (CIF – cost, insurance, freight). Оскільки основна частка товарів в міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, за основу розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем.

В результаті відмінності в базі розрахунків сукупна вартість світового експорту статистично буде завжди менше вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну сплаті страхової премії на зовнішньоторговий товар, фрахту судна для його перевезення та інших портових зборів.

3) зовнішньоторговельний обіг – сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу

ЗТО = Е + І

4) фізичний обсяг торгівлі – оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року);

5) генеральна (загальна) торгівля – прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів;

6) спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї

СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт

Показники структури:

1) товарна структура – це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями;

2) географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу;

3) інституційна торгівля – розподіл торгівлі за суб’єктами і методами товарного обміну;

4) видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.

Показники динаміки:

1) темпів росту:

- темпи росту експорту

Т_р.е. = Е_з.р. / Е_б.р. * 100%,

де Т_р.е. – темпи росту експорту;

Е_з.р. – обсяг експорту в звітному році;

Е_б.р. – обсяг експорту в базисному році.

 

- темпи росту імпорту

Т_р.і. = І_з.р. / І_б.р. * 100%,

де Т_р.і. – темпи росту імпорту;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році;

І_б.р. – обсяг імпорту в базисному році.

 

- темпи росту зовнішньоторговельного обігу

Т_{р.зт.об.} = ЗТО_з.р. / ЗТО_б.р. * 100%,

де Т_{р.зт.об.} – темпи росту зовнішньоторговельного обігу;

ЗТО_з.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

ЗТО_б.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

2) темпи приросту:

- темпи приросту експорту

Т_пр.е. = Т_р.е.з.р. / Т_р.е.б.р. * 100%,

де Т_пр.е. – темпи приросту експорту;

Т_р.е.з.р. – темпи росту експорту за звітний рік;

Т_р.е.б.р. – темпи росту експорту за базисний рік.

3)темпи приросту імпорту

Т_пр.і. = Т_р.і.з.р. / Т_р.і.б.р. * 100%,

де Т_пр.і. – темпи приросту імпорту;

Т_р.і.з.р. – темпи росту імпорту за звітний рік;

Т_р.і.б.р. – темпи росту імпорту за базисний рік.

 

- темпи приросту зовнішньоторговельного обігу

Т_пр.зто = Т_{р.зто.з.р.} / Т_{р.зто.б.р.} * 100%,

де Т_пр.зто – темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;

Т_{р.зто.з.р.} – темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

Т_{р.зто.б.р.} – темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

Показники результатів:

1) сальдо торгового балансу – це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни;

2) сальдо балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує;

3) сальдо некомерційних операцій – це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів по спадщині, при вирішенні сімейних проблем. По кожному з цих напрямків руху грошових засобів складається баланс;

4) сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій;

5) індекс “умови торгівлі” – відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу.

“Умови торгівлі” відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт та імпорт кожної країни. Цей показник є важливим орієнтиром для зовнішньоекономічної політики країни. Для розрахунків “умов торгівлі” певної країни порівнюються індекси її експортних та імпортних цін, що публікуються в зіставленій для всіх формі в щомісячному виданні МВФ “International Financial Statistics”.

6) експорт на душу населення

Е_д.н. = Е_з.р. / населення,

де Е _д.н. – обсяг експорту на душу населення в звітному році;

Е_з.р. – обсяг експорту в звітному році.

7) імпорт на душу населення

І_д.н. = І_з.р. / населення,

де І _д.н. – обсяг імпорту на душу населення в звітному році;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році.

8) експортна квота (відношення експорту до ВВП)

Е_к.в. = Е_з.р. / ВВП * 100%,

де Е_к.в. – експортна квота;

Е_з.р. - обсяг експорту в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

9) імпортна квота

І_к.в. = І_з.р. / ВВП * 100%,

де І_к.в. – імпортна квота;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

10)квота зовнішньоторговельного обігу

ЗТО_к.в. = ЗТО_з.р. / ВВП * 100%,

де ЗТО_к.в. – квота зовнішньоторговельного обігу;

ЗТО_з.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

5.2. План семінарського заняття

Семінарське заняття 6

Питання для обговорення

1. Етапи розвитку світового ринку.

2. Показники розвитку світової торгівлі.

3. Динаміка розвитку світової торгівлі.

4. Географічна та товарна структура світової торгівлі.

Семінарське заняття 7

Питання для обговорення

1. Характеристика основних форм МТ.

2. Класифікація світових цін.

3. Принципи діяльності міжнародних товарних бірж та аукціонів.

4. Механізм проведення міжнародних торгів)тендерів)

 

Семінарське заняття 8

Питання для обговорення

1. Аналіз динаміки експорту та імпорту України.

2. Принципи діяльності СОТ.

3. Роль СОТ в регулюванні світової торгівлі.

4. Відносини України і СОТ

5.3. Інформаційні джерела

1. Киреев А. Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М.: Международные отношения, 1997. - С. 77-280.

2. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Одеса: Астропринт, 2001. - С. 55-68.

3. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. Пер. с англ.- М.: Прогресс. Универс, 1997. - С.19-273.

4. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка. Навчальний посібник.- К.: ВІПОЛ, 1996. - С.24-37.

5. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. - К.: ВІПОЛ, 1996. - С.104-120.

6. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки у глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 2003. - С. 139-159.

7. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля. — К.: КНЕУ, 2001. – С.45-128.

8. Школа І.М. Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інстрація: Навчальний посібник. – Чернівці, Рута, 2003. - С. 126-162.

Тема 6. Міжнародний науково-технологічний обмін

6.1. Методичні поради до вивчення теми

Міжнародні науково-технічні відносини – це міжнародні відносини з приводу трансферту (обміну результатами) науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР); спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільних розробки і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

Міжнародні науково-технічні відносини являють собою основу для розвитку одного з найважливіших і швидко зростаючих в останні десятиріччя секторів економіки – світового ринку науково-технічної інформації та знань.

У комерційно-правовому аспекті виділяють такі види міжнародних науково-технічних відносин:

1. Патентні відносини – відносини з приводу патентування технічних рішень і винаходів з міжнародним визнанням виключного права власника патенту на його використання і передачу за плату чи іншу еквівалентну їй форму відшкодування права іншим права іншим юридичним особам можливості тимчасового використання цього патенту.

2. Ліцензійні відносини – основна комерційна форма, в якій реалізуються міжнародні наукво-технічні відносини. Вони являють собою договори між власником ліцензії (ліцензіаром) і контрагентом (ліцензіатом) на використання в певний мажех патентних прав. Ліцензія передається на обумовлений строк, фіксуються межі використання і встановлюється певна плата. Форми платежів за надані ліцензії: паушальні платежі (загальна сума за використання ліцензії без урахування прибутку, котра сплачуєть відразу), роялті (збір з одиниці виробленої на основі ліцензії продукції чи відсоток від прибутку).

3. Відносини з приводу “ноу -хау” – надання, здебільшого на ліцензійній основі, різноманітної інформації, необхідної для ефективної організації виробництва та збуту певної продукції. Це можуть бути технічні та технологічні рішення, виконані на рівні винаходів, але не захищені патентами.

В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини класифікуються:

1) обмін загальною науково-технічною інформацією;

2) укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику;

3) спільне проведення на основі прямих зв”язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензії;

4) здійснення міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем на основі спеціалізації та кооперації НДДКР;

5) реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Три останніх види становлять основу процесу науково-технічної інтеграції.

В середені 90-х рр витрати на НДДКР у розвинутих країнах становили біля 3 % ВВП.

Світовий ринок технологій(СРТ) – сукупність міжнародних ринкових відносин його суб”єктів з привод прибуткового використання прав власності на його об”єкти – технології продуктів, процесів та управління.

Структуру СРТ утворюють усталені інституційні елементи та економічні категорії, які опосередковють рух і взаємодію світових технологій.

Інституційні елементи СРТ:

- Об”єкти, тобто продукти (товари) чи процеси – носії технологій;

- Суб”єкти – юридичні чи фізичні особи, що оперують об”єктами;

- Комерційний та некомерційний трансферт технологій;

- Форми трансферту та правового захисту інновацій і технологій: патенти, ліцензії, “ноу-хау”, лізинг, копірайт, францайзинг, форми наукоємного сервісу;

- Канали трансферту інновацій і технологій: торгівля інноваційноємною продукцією, ліцензійна торгівля, наукоємний сервіс, науково-технічне та інформаційне співробітництво, комплексний трансферт технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контракти тощо.

Технологія – система інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

Основні форми трансферту технологій:

· Патентна угода- міжнародна комерційна угода щодо уступки власником патенту права на його використання покупцеві. Патент – свідоцтво про право власності автора новації, яке підтверджує її новизну, виключне право автора на використання; видається державним органом на строк до 15-20 років і діє тільки на території даної країни; потребує періодичних патентних сплат.

· Ліцензійна угода – міжнародна комерційна угода щодо надання власником патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцевіправа на їх використання у визначених межах. Виділяють три вида ліцензійних угод:

- угода виключної ліцензії, при якому ліцензиат отримує виключне право на використання винаходу у межах, які оговорені в угоді. Власник ліцензії вже не може надавати іншим особам аналогічні права при продажі ліцензії.

- Угода простої ліцензії дає право ліцензіату використовувати на певних умовах винахід чи ноу-хау. Аде у власника ліценії залишається право як її самостійного використання, так і видачі аналогічних за умовами ліцензій іншим зацікавленим покупцям.

- Угода повної ліценізії, при якому ліцензіар позбавляється права використання предмета ліцензії на період дії ліцензії.

· Передача “ноу -хау” – прикладних знань, досвіду та “секретів” технологій, що не патентуються, але мають практичну цінність;

· Лізінг – довгострокова оренда устаткування, насамперед високотехнологічного, з метою його прибуткового використання за мінімальний стартових капітал;

· Договори з приводу копірайту – уступка виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію;

· Франчайзинг. Виділяють кілька видів франчайзингу:

1. Виробничий франчайзинг. Фірма, яка володіє технологією виготовлення певного продукту, надає її фірмі-клієнту для виготовлення та реалізації даного продукту на певній території;