Виробнича та торговельна товарна структура країни

 

3. Оцінка основних макроекономічних показників країни та основні тенденції розвитку країни в міжнародному економічному інтеграційному просторі

Критеріями оцінки ефективності економічного розвитку слугують різноманітні рейтинги, один із них – рівень міжнародної конкурентоспроможності країни. Показник зростання конкурентоспроможності розраховується вченими незалежної міжнародної організації Світовий економічний форум (СЕФ) як індекс глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI). GCI містить 12 критеріїв конкурентоспроможності і являє собою всеосяжну оцінку країн світу, які перебувають на різних стадіях економічного розвитку. Оцінними критеріями є стан суспільних інститутів, інфраструктури, макроекономічна стабільність, показник здоров’я націй і рівень початкової, вищої освіти й професійної підготовки, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, ступінь розвитку фінансового ринку, технологічний рівень, обсяг споживчого ринку, конкурентоспроможність компаній і інноваційний потенціал [4].

Досліджуючи дані індексів, надані у Звіті СЕФ про глобальну конкурентоспроможність країн у 2010 р. без урахування наслідків світової кризи Японія займає дев’яте місце після Нідерландів та Германії. Значення індексу конкурентоспроможності дорівнює 5,38. Цей показник погіршився у порівняні з попереднім роком і таким чином, Японія опустилася на одну позицію.

Поняття економічної свободи в дослідженні визначається як “відсутність урядового втручання або перепони виробництву, розподілу й споживанню товарів і послуг. На значення індексу впливають 10 показників: свобода підприємництва, торгівлі, грошово6кредитної й бюджетно6податкової політики, інвестування, фінансової сфери, ринку праці, розмір уряду, рівень захисту майнових прав, свобода від корупції. Дослідники відзначають, що за минулий рік положення з економічною свободою у світі фактично не змінилося (глобальний індекс становив 60,3 %), а з 1995 р. (з моменту появи рейтингу) загальносвітовий індекс збільшився всього на 2,6 %.

Конкурентоспроможність Японії в сфері інформаційних технологій (ІТ) продовжує зростати.

Відповідно до опублікованого дослідження британської компанії Economist Intelligence Unit, підготовленого за підтримки асоціації Business Software Alliance (BSA), Японія входить у п’ятірку країн де найбільше розвиваються ІТ-технології. Як відзначають фахівці з Economist Intelligence Unit, однією з головних переваг Японії, втім, як і інших ринків, що розвиваються, таких як Індія й Китай, залишається велика кількість висококваліфікованих кадрів. Разом із цим, на думку тих же експертів, зростання конкурентоспроможності стримується нестабільним розвитком у різних сферах, зокрема, повільним поширенням широкого доступу до інтернету.

Безперечним лідером у рейтингу конкурентоспроможності ІТ6індустрії, як і раніше, є США. Ця країна, незважаючи на жорсткі умови для ведення бізнесу й появу протекціоністських настроїв, усе ще забезпечує найбільш сприятливі умови для розвитку та зростання ІТ-компаній.

Індекс конкурентоспроможності галузі інформаційних технологій організовано у вигляді шести різних категорій якісних і кількісних показників загальною чисельністю 25 одиниць. Кожна з шести категорій оцінювалася максимум у 100 пунктів і мала свою вагу для формування позиції в загальному рейтингу: загальна економічна ситуація в країні (10 %), ІТ-інфраструктура (20 %), кадровий потенціал (20 %), правовий режим (10 %), рівень розвитку НІОКР (25 %) і підтримка розвитку ІТ-галузі (15 %) [4].

У дослідженні “Dоing Business62009” Всесвітнього банку (WB) разом із Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC), присвяченому середньому й малому бізнесу, проаналізовано 181 світову економіку з метою визначення умов ведення бізнесу в кожній із них. Серед країн, де займатися бізнесом найлегше, в 2010 р. традиційно перебувають Сінгапур, Нова Зеландія та США.

Таким чином, порівняно з попереднім роком Японія погіршила свої позиція на міжнородній арені. Пов’язано це насамперед з природними катаклізмами, що спостерігали країни останнім часом.

Оцінимо основні макроекономічні показникі Японії та основні тенденції розвитку країни в міжнародному економічному інтеграційному просторі:

1. оцінка платіжного балансу країни

1. Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту та імпорту країни, або груп країн за певний період часу: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто як експорту, так і імпорту разом:

де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;
Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);
І — обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

 

1. Генеральна (загальна) торгівля — прийняте в міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів; показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввозу, вивозу та транзиту товарів:

 

де ГТ — показник генеральної (загальної) торгівлі;
Е — вартість експорту;
І — вартість імпорту;
Т — вартість транзитних товарів, перевезених територією країни.

1. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту чи імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило — року) для отримання інформації щодо руху товарної маси, усунувши вплив коливання цін.
   Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:
   
   де I ф.о — індекс фізичного обсягу;
   р 0 — ціна товару в базисному періоді;
   q 1 — кількість товару в періоді, що вивчається;
   q 0 — кількість товару в базисному періоді.
2. Сальдо — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.
   Сальдо торговельного балансу:
   Ст = Ет – Іт,
   де Ст — сальдо торговельного балансу;
   Ет — вартість товарного експорту;
   Іт — вартість товарного імпорту.
3. Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В.
   Якщо індекс розраховується по відношенню до великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної чи іншої валюти):
   
   де Рх — індекс експортних цін;
   Хі — частка кожного і -го товару в загальній вартості експорту в базовому році;
   Рі — відношення поточної експортної ціни на цей товар до
   його ціни в базовому році.

Аналогічно розраховується й індекс імпортних цін:

де Pm — індекс імпортних цін;
ті — частка кожного і -го товару в загальній вартості імпорту в базовому році;
Рі — відношення поточної імпортної ціни на цей товар до його ціни в базовому році.
Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

де І у.т — індекс «умови торгівлі»;
Рх — індекс експортних цін (в одиницях національної чи іншої валюти);
Pm — індекс імпортних цін.

1. Індекс «концентрації експорту» (індекс Хіршмана) — застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 238 класифікованих видах продукції (за методологією ООН) він має вигляд:
   
   де Hj — індекс «концентрації» експорту країни j (j — індекс країни);
   239 — кількість видів продукції за класифікацією ООН;
   і — індекс товару (від 1 до 239);
   Хі — вартість експорту товарів «і» країною «j».
   Х — загальна вартість експорту країни «j», яка розраховується за формулою:
   .
2. Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах, внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів, або за умов економічного та політичного характеру.
   Коефіцієнт імпортної залежності (Zij) розраховується за формулою:
   
   де Iij — обсяг імпорту і -го товару в країну j;
   Pij — обсяг споживання (реальна місткість ринку) і -го товару в країні j.
   Обсяг споживання, в свою чергу, розраховується за формулою:
   
   де Qij — обсяг виробництва товару і в країні j;
   Iij — обсяг імпорту товару і в країні j;
   Eij — обсяг експорту товару і з країни j.
3. Індекс «чистої торгівлі» — показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (за позитивного значення індексу) або рівень перевищення імпортом експорту (при від’ємному значенні індексу):
   
   де NT — показник чистої торгівлі;
   Ei — експорт товару і;
   Ii — імпорт товару j.
4. Індекс диверсифікації експорту — це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення відмінностей у структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки того чи іншого товару в експорті країни від його частки в світовому експорті. Для цього використовується формула:
   
   де Sj — індекс диверсифікації експорту країни j;
   hij — частка товару і в загальному експорті країни j;
   hi — частка товару і в загальному світовому експорті
5. Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:
   Варіанти названого обсягу розраховуємо за формулами:
   ,
   де Eд — експорт на душу населення;
   Iд — імпорт на душу населення;
   ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення;
   E — вартість національного експорту за рік;
   I — вартість національного імпорту за рік;
   ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);
   Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.

 

Експортна квота
У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Вони розраховуються за формулою:

де Е — річний обсяг експорту країни;
ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.
Імпортна квота як частка імпорту в валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів та послуг. Вона розраховується за формулою:

де Кі — квота імпортна;
I — річний обсяг імпорту країни;
ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.
У міжнародних зіставленнях використовується коефіцієнт імпортної залежності як світової економіки, так і економіки груп країн та окремих країн.
Зовнішньоторговельна квота:
Ця квота розраховується за формулою:

де Кзт — квота зовнішньоторговельна;
Е, І — річний обсяг, відповідно, експорту та імпорту країни;
ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Висновки

Таким чином, особливість економічного ладу Японії – вертикальна інтеграція фірм, її групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Існує два рівні утворення економічних угрупувань. Перший базується на переплетінні капіталу та особистої унії. Другий – визначається наявністю груп (кейрецу), які є об’єднанням великих компаній з дрібними та середніми. Основні цілі і завдання загальнонаціонального характеру втілюються у змісті внутрішньо-корпоративних планів, що мають директивний характер.

Цікавою є кредитна система Японії, що складається з Центрального банку. Він є верхнім рівнем кредитної системи, її головою. Банк Японії здійснює емісію грошей, грошово-кредитну політику, державно-монополістичне регулювання економіки та касове обслуговування Казни. Нижчий рівень кредитної системи складається з приватних кредитно-фінансових установ (КФУ), котрі діляться на звичайні (комерційні) банки; спеціалізовані та інші КФУ, а також урядових КФУ. Звичайні (комерційні) банки складаються з міських (10), регіональних (64), банків-членів Другої асоціації регіональних банків (65), іноземних банків (93).

Спеціалізовані КФУ поділяються на: КФУ довгострокового кредитування (3) і траст-банки (30); КФУ для малого і середнього бізнесу, що охоплюють банк "Дзенсінрен" (1), банки "Сінкін" (кредитні асоціації (416); кредитні кооперативи (369)); банк "Чю-кін" (центральний кооперативний банк торгівлі і промисловості, трудові банки (48)); КФУ для сільського, лісового та рибного господарства.

Урядові КФУ: банки та фінансові корпорації (10). До складу останніх входять: Японський експортно-імпортний банк, Японський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Фінансова корпорація малого бізнесу, Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства; Корпорація житлових позик, Фінансова корпорація державних підприємств; Корпорація розвитку Хокайдо і Тохоку; фінансова корпорація розвитку острова Окінава. Зокрема, до урядових КФУ входять Корпорація страхування кредитів малого бізнесу (1), поштові ощадні каси (1) та ін.

Отже, фінансова система Японії досить розвинена та розгалужена, має свою специфічну будову, яка вдосконалювалася тривалий час. Прагнення до всього нового і прогресивного, готовність переймати й втілювати останні світові досягнення – в цьому риси японського народу, які давно стали визначальною рисою їх нації, та вивели економіку країни та світовий рівень.

Список літератури

1. Економіка зарубіжних країн: навч. посіб. / А.О.Старостіна, А.О.Длігач, Н.В.Богомаз. – К.: Знання. – С.234-240

2. Фінансові системи зарубіжних країн: навч.посіб / Л.О.Миргородська. – К.: Центр навчальної літератури. – 122 с.

3. Фінанси (Загальна теорія): навч.посіб. – 4-те вид., без змін. / В.М.Опарін. – К.: КНЕУ. – с.31.

4. Фісун А. Японська модель розвитку економіки // Економіка України. – 2009. – №9 (574). – С.79-87.