Міжнародний ринок капіталу

1. Суть, причини і форми МРК.

Вивіз капіталу – це переміщення за кордон вартості в грошовій або товарній формах з метою отримання прибутку, або інших економічних та політичних вигод.

Вивіз капіталу – це логічне продовження суті капіталу, його самоствердження, як самозростаючої вартості. Вивчаючи тему “Вивіз капіталу”, можна зробити висновок, що капітал – це фактор, який треба витратити або у щось укласти, щоб отримати прибуток.

Передумови вивозу капіталу:

· інтернаціоналізація господарського життя;

· відносне перенакопичення капіталу у національній економіці та відсутність умов його ефективного використання;

· наявність дешевих ресурсів за рубежем: дешевої сировини, матеріалів, робочої сили;

· неспівпадання попиту та пропозиції на капітал у національній економіці;

· прагнення забезпечити чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу;

Фактори, які сприяють вивозу капіталу:

 МПП (міжнародний поділ праці) міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва;

 наявність транснаціональних корпорацій (ТНК, які шляхом вивозу капіталу запроваджують дочірні підприємства та філії);

 наявність СП (спільних підприємств);

 міжнародні фінансові організації (МБРР, ЄБРР, МВФ) які сприяють і регулюють переливами капіталів і т.д.

 економічна поведінка промислово розвинених країн та країн що розвиваються: одні прагнуть вивезти капітал за кордон, інші створюють сприятливий інвестиційний клімат для імпорту капіталу із-за кордону.

Форми вивозу капіталу.

Головною метою вивозу капіталу є:

- отримання прибутку підприємством;

- отримання процентів за надання капіталу в грошовій формі;

- встановлення контролю за діяльністю імпортерів капіталу.

Суб’єктами вивозу капіталу є: підприємці, ТНК, держава.

Найпершими формами вивозу капіталу були – підприємницька та позичкова, які зародились ще в середині 19 – на поч. 20 ст.

Вивіз приватного капіталу – це переміщення за кордон матеріальних та грошових цінностей, які належать приватним особам.

Вивіз державного капіталу – це переміщення за кордон матеріальних цінностей та грошей, які належать державі.

Вивіз підприємницького капіталу – це переміщення за кордон довгострокових інвестицій, з допомогою яких створюються за кордоном дочірні підприємства, філії, СП. Підприємці, які вивозять капітал, отримують два види доходів підприємницький доход і процент на вкладений капітал.

Вивіз позичкового капіталу – експорт капіталу, який дають під проценти.

До сучасних форм вивозу капіталу відносяться: прямі і портфельні інвестиції та міжнародний кредит.

Прямі інвестиції – капіталовкладення в підприємства за кордоном з метою отримання підприємницького доходу та контролю над ними з боку інвестора.

Портфельні інвестиції – це вкладання капіталу в іноземні цінні папери (акції) з метою отримання доходу (дивідендів) і встановлення можливого контролю за діяльністю підприємства, у яке вкладено капітал.

 

2. Світовий фін. Ринок його структура та особл.

Головні передумови формування міжнародних фінансових центрів:

· політична та економічна стабільність в країні;

· вигідне географічне положення;

· активна участь країни у міжнародних економічних відносинах;

· високий рівень розвитку країни;

· стабільна грошова одиниця та розвинутий національний ринок капіталів.

Головні фінансові центри світу:

Нью-Йорк – діє найбільша фінансова біржа. Головна функція цього центру – реалізація цінних паперів.

Лондон – займає перше місце по об’єму валютних, депозитних та кредитних операцій.

Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург – фінансові центри, які спеціалізуються на короткострокових та середньострокових кредитних операціях.

У Південо-Азіатському регіоні Токіо, Сінгапур, Гон-Конг (Сян-Ган), Бахрейн – нові фінансові центри, які спеціалізуються на кредитних і депозитних операціях. До фінансових центрів відносять офшорні зони– це фірми або фінансові центри, які спеціалізуються на створені офшорних компаній і діють в регіоні, де переважають пільгове оподаткування і митне регулювання. Розміщені офшорні компанії у Панамі, на Кіпрі, Антильських, Кайманових та Нідерландських островах

Фінансовий ринок

З функціонального погляду

— це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

З інституціонального погляду

— це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.

З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші».

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національ­них ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

¾ величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

¾ відсутність географічних кордонів;

¾ цілодобове проведення операцій;

¾ використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

¾ учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

¾ доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

¾ диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

¾ специфічні — міжнародні — процентні ставки;

¾ стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

Завдання МФР:Акумулювання та ефективне розміщення міжнародних заощаджень у світовій економіці.

За сферами поширення фінансовий ринок поділяються:

¾ Місцеві

¾ Регіональні

¾ Національні

Первинний ринок:

¾ цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

¾ єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

¾ внутрішні акції;

¾ зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

¾ незареєстровані цінні папери;

¾ першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком

¾ Англії);

Головними на міжнародному ринку вважаються 2 фін ринки:

¾ Євроринок (міжнародний ринок позичкових капіталів)

¾ Ринок облігацій (Євробонд)

¾ Євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах.

¾ Євроринок, як частина світового ринку валют та позикових капіталів, містить три складові (рис. 7.1).

¾

¾ Рис. 7.1. Структура євроринку

Єврооблігації (інша назва — «євробонди» — від англ. eurobonds) — облігації, випущені в валюті, що є іноземною для емітента (як правило), що розміщуються за допомогою міжнародного синдикату андеррайтерів серед зарубіжних інвесторів, для яких дана валюта також, як правило, є іноземною.

В основному позичальниками, що випускають євробонди, виступають уряди, корпорації, міжнародні організації, зацікавлені в одержанні коштів на тривалий термін (від 7 до 40 років). Розміщуються євробонди інвестиційними та комерційними банками. Вони є одним з найбільш надійних фінансових інструментів. Тому основними їхніми покупцями є інституційні інвестори: страхові та пенсійні фонди, інвестиційні компанії.