Коротка характеристика економічно-розвинутих країн світу

Сутність та структура міжнародної економічної системи

Міжнародна економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних між собою системою міжнародних економічних відносин. Структура міжнародної економіки має два напрями: 1) напрям розвитку та дослідження політико-соціально-економічних елементів міжнародної економіки, які функціонують протягом тривалого часу і визначають основні перспективні шляхи розвитку міжнародної економіки; 2) цьому напряму належать – соціально-економічні принципи структуризації міжнародної економіки, на основі яких можна його виділити і розглядати сучасну господарську структуру. Відповідно до напрямів виділяються і також концепції. 1) концепція системного підходу;2) концепція існування трьох світів;3) центр і периферія;4) концепція політичної противаги.До другого напряму належить:1) економічний принцип;2) принцип ступеня розвитку ринку;3) організаційний принцип;4) соціально-економічний принцип;5) принцип аналізу її складових;6) регіональний принцип;7) регіонально-економічний принцип.

Міжнародна економічна система – сукупність національних економічних систем у їхній взаємодії на основі міжнародного поділу праці з відповідним механізмом регулювання.

Складовими елементами міжнародної економічної системи є насамперед національні економічні системи, що являють собою сукупність взаємопов’язаних в організаційному, технологічному та економічному плані галузей і сфер господарської діяльності країн, які через зростання їхньої відкритості у взаємодії одна з одною формують світові ринки і перетворюють виробництво товарів і послуг на міжнародну економічну діяльність.

Сфера функціонування міжнародної економічної системи – світове господарство.

 

Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку

Ця класифікація країн світу є одним з найважливіших завдань суспільно-географічних досліджень світу та його регіонів. Для визначення певних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку використовують різноманітні критерії, основними з яких є:

— макроекономічні показники (ВНП або ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);

— рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);

— структура економіки (переважання промислового або сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості: переважання видобувних чи обробних галузей);

— структура експорту (переважання в ньому сировини або готової продукції);

— продуктивність праці;

— самозабезпеченість країни продуктами харчування;

— рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;

— гострота соціальних проблем та ін.

У сучасній науковій літературі існують різноманітні варіанти типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку, які різняться теоретико-методичними підходами, критеріями, ознаками тощо.

3.

Коротка характеристика економічно-розвинутих країн світу

Країни з розвинутою економікою, або промислово розвинуті країни закріпили своє панівне становище в міжнародній економіці. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше - середні) доходи на душу населення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості тощо. Їх вирізняють високий рівень розвитку продуктивних сил, інформаційних технологій, інтенсивний тип відтворення економіки, зрілі відносини підприємництва і конкуренції, високі стандарти життя й добробуту. Більшість з них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвитку. До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинуті країни ("Велика сімка" - Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія); б) "малі" економічно високорозвинуті країни Західної Європи - Австрія, Бельгія, Данія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція; в) країни "переселенського типу" - Австралія, Ізраїль, Нова Зеландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як "білі" домініони Великобританії); г) західноєвропейські країни середнього економічного розвитку - Греція, Іспанія, Ірландія, Португалія; д) європейські "держави-карлики" (до цього типу країн їх можна відносити умовно). При порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс "стандартних" значень макроекономічних показників, до якого, наприклад, належать: зростання ВВП - від 2-3% і вище; рівень інфляції - 4-5% на рік; дефіцит державного бюджету - до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.

Для розвинутих країн є характерними: розвинуте ринкове господарство; домінуюче становище в міжнародній економіці, яке надає змогу інтенсивно залучати в господарський обіг власні й імпортовані ресурси; зміщення центру ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки; найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку; випереджальний постіндустріальний розвиток, експансія УІ технологічного укладу та нової економіки. Економічна політика розвинутих країн справляє визначальний вплив на стан та динаміку міжнародної економіки, основні напрями її науково-технічного розвитку і структурної перебудови.