Роль ТНК та ТНБ у становленні та функціонуванні економіки країн.

Перед Другою світовою війною, Японія була ізольованою і острівною країною, яка була багато в чому закритою для зовнішнього світу. Після того, як величений збиток був нанесений Японії в 1945 році, вона почала період модернізації та промислової експансії,в якій бачила можливість поширення свого економічного впливу на весь світ. Беручи моделі західних компаній і корпорацій за основу та адаптуючи їх до унікальної японської версії, японським компаніям ввдалось стати загальновідомими на міжнародному рівні.

В області автомобільної промисловості Японії стала світовим гігантом.Серед великих японських транснаціональних корпорацій, які виробляють автомобілі або хто пропонує автозапчастини та сервісне обслуговування всім відомі Toyota, Honda, Nissan, Mazda, Suzuki, Denso, Bridgestone і Aisin Seiki. Японські автомобілі відомі своєю паливною економічністю і незмінно високою якістю. Найбільший японський автовиробник Toyota Motor є однією з 10 кращих в світі транснаціональних компаній на основі щорічних доходів.

Японія є практично синонімом високої якості і виходу на ринку споживчої електроніки. Багато галузей розробки в цій області прийшли з Японії та японські компанії домінують в багатьох секторах цього ринку. Провідними японськими багатонаціональними гравцями у цій категорії є Panasonic, Sony, Toshiba, Hitachi, Sanyo, Matsushita, Sharp, Mitsubishi і Sumitomo.
Як і в електронних споживчих товарах, Японія показала неймовірний потенціал для інновацій в галузі обчислювальної техніки і пов'язаних з ними технологій. Такі компанії, як Canon, Sony, NEC, Fujitsu і Ricoh є провідними брендами по всьому світу і потрапили в список Fortune «500 провідних транснаціональних компаній».
Після руйнувань, викликаних Другою світовою війною, Японія пережила тривалий період реконструкції під час якого багато японських інженерних та будівельних фірм виросли до міжнародного рівня. Відсутність природних ресурсів і порівняно невеликий внутрішній ринок змусили японські компанії у цій області до інновацій і розширення. Деякі з провідних імен у японській промисловості в цьому секторі на міжнародному рівні це Такенака, Shimizu, Kajima, Obeyashi, Komatsu, Taisei, Nippon Steel і Kobe Steel.

Поширена думка, що економіка Японії - це складна, розгалужена, добре впорядкована, високопродуктивна система, в якій ефективно взаємодіють ділові кола й урядові структури країни. Образно її називають "Джепен інкорпорейтед" - Акціонерним підприємством "Японія". Передусім простежуються особливості системи власності. В Японії склалось суспільство, де "корпорація понад усе". Багатство сконцентровано в руках корпорацій - юридичних осіб. Вони є основними власниками нерухомості й основних виробничих фондів, зростають їхні фінансові активи (володіння акціями, облігаціями та іншими цінними паперами). Індивідуальні власники капіталу стають другорядним чинником на ринку капіталу та цінних паперів.

Концентрація багатства в руках юридичних осіб і посилення їхніх можливостей порівняно з можливостями фізичних осіб має всебічні економічні та політичні наслідки. Корпорації починають контролювати політику, активно діють у сфері культури (видавнича справа, утримання музеїв, шоу-бізнес тощо), освіти та наукових досліджень. Спостерігаються радикальні зміни в структурі власності. Динаміка змін у розподілі акціонерного фонду визначає характер, цілі та мотиви діяльності корпорацій. Різко зменшується частка акцій, що перебувають в індивідуальній власності. Так, у 1950 р. пересічно акції фізичних осіб складали 70, а наприкінці 80-х - вже менше 30%, у 200 найбільших корпораціях Японії частка індивідуальних акціонерів наближалася до нуля. З іншого боку, у структурі акціонерного фонду зростає вага юридичних осіб, серед яких вирізняються дві великі групи - промислові та інші компанії, пов'язані між собою діловими зв'язками, та "інституційні інвестори" - юридичні особи, що дають на ринок цінних паперів акції страхових, пенсійних, університетських та інших фондів.

Ще одна важлива особливість власності в Японії - розширеність взаємного володіння акціонерною власністю. Класична схема, коли матірна фірма володіє акціями дочірньої або підконтрольної фірми, характерна для організації підприємницьких груп (кейрецу), однак більш поширені структури, де спостерігаємо взаємне володіння акціями, від простого випадку, коли акціями взаємно володіють матірна і дочірні фірми, до складних, коли десятки фірм у підприємницьких об'єднаннях (сюдан) володіють акціями одна одної. Подібна система взаємних зв'язків становить основу такої організації фінансового капіталу, за якої утворюються величезні конгломерати колективної власності, в яких володіння акціями здійснюється, головним чином, не задля отримання прибутку, а для забезпечення контролю та ефективного менеджменту.

У сучасному господарстві Японії переважають конкурентні засади організації підприємницької діяльності над монополією. Такі засади японського ринкового господарства існують насамперед тому, що в країні немає жодної цілком монополізованої галузі. У будь-якій міжгалузевій системі, про яку йтиметься далі, крупні підприємства складають лише ядро системи та й належать ці підприємства, як правило, різним фінансово-монополістичним групам. Інший важливий фактор конкуренції - велика кількість малих та середніх підприємств, їхня роль у господарстві Японії була завжди більш значною, ніж в інших економічно розвинутих країнах. У японських кейрецу традиційно навколо тієї чи іншої корпорації групуються дрібніші підприємства, і для них боротьба за участь в діяльності групи є важливим моментом конкуренції. Загалом же в країні велике значення конкуренції в комерційній діяльності пояснюється передусім динамічністю розвитку ринку, постійною зміною його внутрішньої структури, динамікою його меж.[6]

Послідовно здійснюється державна протекціоністська політика в галузях або життєво важливих для держави, або в тих, що визначають її майбутнє. У 50-ті роки держава сприяла розвиткові металургії, залізниць, електроенергетики основної хімії. В 60-ті енергійні зусилля були спрямовані на розвиток хімії синтетичних матеріалів, нафтопереробки та нафтохімії, загального машино- й автомобілебудування радіоелектронної промисловості. У 70- 80-ті роки пріоритетними стали наукомісткі галузі (останнім часом так звані галузі високих технологій). Спочатку це було виробництво інтегральних схем і тонка кераміка, виробництво комп'ютерів, верстатів з ЧПУ, потім - виробництво роботів, ракетно-космічна промисловість, біоіндустрія і виготовлення нових медичних препаратів, індустрія інформації та техніка оптико-волокнистого й космічного зв'язку. В системі державно-корпоративного програмування та регулювання поєднуються діяльність згаданих державних інституцій і неурядових підприємницьких структур, центральне місце серед яких має "Кейданрен" - штаб крупного японського капіталу.

Корпоративна ланка господарської діяльності репрезентована великими фінансово-монополістичними групами, у яких консолідуються провідні корпорації країни. Кожна велика фінансово-монополістична група зосереджує контроль над фірмами практично всіх галузей промисловості, комерційними банками та іншими фінансовими структурами, торговими фірмами (які діють як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі), транспортними фірмами, науково-дослідними організаціями та ін. Останнім часом найбільш могутніми були фінансово-монополістичні групи: "Фуйо" ("Фудзі-Ясуда"), яку очолює банк "Фудзі гінко"; "Міцубісі", що включає понад сотню корпорацій, назви яких починаються із заголовного слова банку "Міцубісі гінко"; "Сумітомо" на чолі з головним банком "Сумітомо". Система "Міцуї" (головний банк "Міцуї гінко") - найстаріша в Японії, теж діє в усіх галузях господарства. Важливу роль відіграє також група "Дайїті-Кангьо" (головний банк "Дайїті гінко"), в яку ввійшли колись самостійні групи "Дайїті", "Фурукава", "Кавасакі", "Мейдзі". Зростає значення груп "Санва", "Дайва", "Когін" (група "Промислового банку") та "Кьова".
Є певні закономірності в територіальній організації діяльності зазначених груп.[18]

Управлінські ланки головних концернів та фірм зосереджуються в головних районоутворюючих центрах країни. Чим більший ранг центру, тим більше зосереджено в ньому управлінських підприємств. Фірми з головними конторами в Токіо та Осаці мають філії по всій країні, фірми з головними конторами в Нагойї, Саппоро, Кіото, Фукуоці, Хіросімі, Йокогамі, Кобе мають відділення в своїх економічних районах. Діяльність фірм інших префектур рідко виходить за межі їхніх територій. Між провідними управлінськими та фінансовими центрами країни створена система сучасного електричного та електронного зв'язку, інформаційні банки й обчислювальні центри країни утворюють єдину інформаційну мережу

Фондові біржі країни.

У 1870-х роках, в Японії була введена система цінних паперів. Це призвело до прохання численних громадських організацій про державне оформлення установи біржі, і постанова «Про Фондову біржу" була прийнята у травні 1878 року. Грунтуючись на цій постанові, "Токійська фондова біржа Лтд" була створена 15 травня 1878 та розпочала торги 1 червня.

У березні 1943 року Закон Японії "Про цінні папери" був прийнятий з метою реорганізації фондових бірж, які під час війни були неконтрольованими установами. 30 червня 1943, 11 бірж по всій Японії були об'єднані в державну корпорацію "Японська біржа цінних паперів".З погіршенням умов війни і повітряних нальотів на головний острів Японії, ринок цінних паперів був змушений призупинити торгові сесії на всіх ринках цінних паперів від 10 серпня 1945 року. Важко було знову відкрити діяльність фондових бірж. Уже у вересні 1945 року було проголошено меморандум Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО (SCAP), проте торгівля на біржах була відновлена лише в грудні 1945 року.

На 1 квітня 1949 року три фондові біржі були створені в Токіо, Осаці і Нагої. Торгівля на цих біржах почалася 16 травня. У липні того ж року, п'ять додаткових бірж були створені в Кіото (об'єднані в Osaka Securities біржі в березні 2001 року), Кобе (поглинута в жовтні 1967 року), Хіросіма (об'єдналась з Токійською фондовою біржою у березні 2000 року), Фукуока, і Ніїгата (злилася з Токійської фондовою біржою в березні 2000 року). Крім того, біржа Саппоро цінних паперів була створена в квітні 1950 року.[13]

Отже, своєрідне фондове середовище сформувалось у Японії. Тут діють вісім фондових бірж. Найбільша з них – Токійська, на частку якої припадає понад 80% біржового обігу цінних паперів. Токійська біржа – це асоціація брокерських компаній, тобто акціонерних товариств, що отримали ліцензію на право здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Міністерстві фінансів Японії. Законом про цінні папери і біржі Японії передбачається можливість членства в біржі іноземних юридичних осіб. Проте остаточне розв’язання питання про прийняття іноземної юридичної особи в члени біржі залишається в компетенції самої біржі. Іноземні брокерські компанії та фірми, що бажають здійснювати операції на японському ринку цінних паперів, повинні відкрити відділення в Японії та отримати ліцензію на проведення професійної діяльності з цінними паперами в Міністерстві фінансів Японії. При цьому встановлено обмеження щодо кількості службовців, зайнятих у відділені іноземної брокерської компанії. Крім того, керівник відділення іноземної брокерської компаній в Японії має бути громадянином Японії.

Загальний обсяг торгівлі облігаціями на Токійській фондовій біржі (які включають місцеві облігації та деноміновані в ієнах іноземні облігації «самурай»), а також на позабіржовому ринку у 2008 р. становив 2 623 трлн ієн, що на 794 млрд вище, ніж у попередньому, 2007 р.[12]

Також на Токійській фондовій біржі розміщені іноземні конвертовані облігації.

У 1991 р. впроваджено в експлуатацію Систему автоматизованого котирування Японської асоціації професійних учасників фондового ринку (JASDAQ),до яких увійшли:

· депозитароно-клірингові установи:

· Японський депозитарний центр;

· Японська клірингова корпорація з цінних паперів (100 %-на дочірня компанія ТФБ).

· Основний фондовий індекс — Ніккей (Niсkeyindex)

Облігації випускаються, як правило, в бездокументарній формі. Ринок облігацій є переважно позабіржовим.

Ринок цінних паперів Японії посідає друге місце після фондового ринку США з точки зору пайових і боргових цінних паперів.Cпецифіка корпоративного управління:
• найменші (у порівнянні з іншими розвинутими фондовими ринками) вимоги щодо розкриття корпоративної інформації;
• збори акціонерів не що інше, як проста формальність, оскільки реальні підойми управління знаходяться в руках ради директорів і керуючих;
• усі великі корпорації та більшість середніх і дрібних перебувають у власності інших корпорацій;
• корпоративні акціонери використовують право власності на акції насамперед для стратегічних цілей, тобто зміцнення довгострокових зв’язків між собою, залучення нових клієнтів (постачальників або покупців) і захисту від небажаних аутсайдерів, а не для отримання дивідендів.

В Японії склалася дворівнева система регулювання, при якій контроль за ринком здійснюється як державою (Міністерством фінансів), так і саморегулівними організаціями.

При Міністерстві фінансів створено дорадчий орган — Раду з цінних паперів і бірж, у функції якої входить підготовка рекомендацій для Міністерства фінансів по вдосконаленню законодавства по цінних паперах.
Після виявлення на початку 90-х років серйозних порушень і зловживань на ринку цінних паперів у 1992 р. в Японії була заснована нова Комісія з цінних паперів і бірж, до повноважень якої входить спостереження і контроль за станом безпосередньо на ринку. На відміну від SEC США японська Комісія є афілійованою установою Міністерства фінансів, яке, так само як і раніше, виконує наглядові функції.Нагляд і регулювання на фондових біржах:

• експертиза компаній — членів біржі (аналіз господарської діяльності та майна);

• дослідження та аналіз укладених угод з метою запобігання маніпулювання цінами, оформлення інсайдерських та фіктивних угод

• перевірка фондової діяльності компаній — членів біржі (атестація компаній);

• накладання санкцій

.

Усі фірми з торгівлі цінними паперами повинні бути членами Японської асоціації дилерів з цінних паперів (JASD).JASD — зареєстрована юридична особа згідно із Законом про цінні папери і біржі.

Основні завдання JASD::

• контроль за позабіржовим ринком цінних паперів;
• встановлення та забезпечення виконання правил для фондових компаній;
• перевірка інвестиційних компаній;
• розгляд скарг на членів асоціації;
• навчання та підготовка кадрів, проведення кваліфікаційних іспитів;
• інформаційно-просвітницька діяльність;
• дослідження ринку цінних паперів.