Співробітництво України з країнами-учасницями СНД 3 страница

№25

Україна на світовому ринку товарів і послуг

За своєю екон природою МТ послугами суттєво не відрізняється від МТ товарами. Суч МТ послугами розвивається найбільш динамічно в світ госп-ві. Обсяги МТ П в Укр. теж зростають. Послуга- цілеспрямована дія екон змісту, результат якої має вираження в термінах споживчої вар-ті і проявляється як задоволення конкретної потреби людини. В контексті цього приєднання перед Укр. стоять такі проблеми і завдання щодо розвитку П: 1) формування і рег-ня держ програми розвитку ринку П, 2) при формуванні цієї політики необх виділити пріоритетні сектори послуг, перспективні з точки зору світ ринку П (П зв’язку, фінансові, транспортні, інформаційні, науково-дослідні, рекреаційні). 3) важл напрямком розвитку сфери П в Укр. є приєднання до ГАТТ-ВТО. Торгівля товарами, специфіка в Україні.

Взагалі МТ являє собою оплачуваний товарообіг між різними країнами світу. Вона може здійснюватися шляхом купівлі-продажу товарів або шляхом товарообмінних операцій. Важливість МТ для України пояснюється тим, що вона сприяє - розвиткові сучасних видів вир-ва, трансформації стр-ри промисловості, технологічній модернізації; - конкурентному стимулюванню ринкового середовища в середині країни; - прискоренню технологічного розвитку.Для України характерна низька питома вага наукомісткої, обробленої продукції, більшість неконкурентоспроможна на зовнішніх ринках. Основні торгівельні партнери України: Росія, Китай, Туреччина, ФРН, США, Польща, Білорусь.

Дещо погіршилися відносини з Росією. До негативних факторів розвитку зовнішньої торгівлі України належать: низька конкурентоспроможність, нерозвиненість базових інституціональних ринків, недосконалість механізмів ринкового регулювання, нерозвиненість ринкової інфрастр-ри підтримки експорту.

№20

Форми і види міжнародної торгівлі

Для сучасної міжн торгівлі є характерною різноманітність її видів:

1)специфіка обєкту торгівлі: 1.1.торгівля товарами (сировинними, паливними, продовольчими, напівфабрикатами, готовими виробами які включають: виробничого призначення, невиробничого призначення); 1.2.торгівля послугами (виробничими, транспортними, експедиторськими, консультаційними, консигнаційними, посередницькими, туристичними, маркетинговими, обліковими, орендними, ліцензійними, іншими послугами).

2)специфіка взаємодії субєктів: 2.1.традиційна торгівля (субєкти повязані виключно торговою угодою), 2.2.торгівля у межах кооперації (конкретним торговим угодам передують договори з наук-тех, комерційної кооперації), 2.3.зустрічна торгівля (реаліз-ся ті чи інші операції на компенсаційній основі)

3)специфіка регулювання: 3.1звичайна торгівля і відповідний торговий режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торгівельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адмін. формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо; 3.2дискримінаційна торгівля(ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада тощо); 3.3преференційна торгівля – надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. 3.4. торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій.

Форма міжнародної торгівлі-засіб зд торговельного обміну.1)напряму-угоди при укладенні яких закупівля продукції супроводжується відповідними поставками продукції для досягнення балансуекспортно-імпортних операцій.2)торгівля через посередників.

№19

Основні показники міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнар. ек. відносин, що являє собою обмін товарами та послугами між державами.

Для оцінки маштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжн торгівлі використовують систему показників, яка складається з 6 груп:

1. Абсолютні показники: експорт – це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг. Реекспорт – продаж та вивіз з країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці. імпорт – ввезення в країну товарів та послуг. Реімпорт – ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Зовнішньоторговельний обіг – сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу ЗТО = Е + І 1) фізичний обсяг торгівлі – оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року); 2) генеральна (загальна) торгівля – прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів; 3) спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї.СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт.

Показники структури: товарна структура – це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями; географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу; інституційна торгівля – розподіл торгівлі за суб’єктами і методами товарного обміну; видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.

Показники динаміки:1) темпів росту: - темпи росту експорту Т_р.е.= Е_з.р./ Е_б.р. * 100%,- темпи росту імпорту Т_р.і.= І_з.р./ І_б.р.* 100%,- темпи росту зовнішньоторговельного обігу Т_{р.зт.об.}= ЗТО_з.р./ ЗТО_б.р. * 100%, 2) темпи приросту:- темпи приросту експорту Т_пр.е.= Т_р.е.з.р./ Т_р.е.б.р.* 100%; темпи приросту імпорту Т_пр.і.= Т_р.і.з.р./ Т_р.і.б.р.* 100%; - темпи приросту зовнішньоторговельного обігу Т_пр.зто= Т_{р.зто.з.р.}/ Т_{р.зто.б.р.}* 100%,

Показники результатів:1) сальдо торгового балансу – це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни; 2) сальдо балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує; 3) сальдо некомерційних операцій – це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів по спадщині, при вирішенні сімейних проблем. По кожному з цих напрямків руху грошових засобів складається баланс; 4) сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій; 5) індекс “умови торгівлі” – відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу. 1. експорт на душу населення Е_д.н.= Е_з.р./ населення. 2. імпорт на душу населення І_д.н.= І_з.р./ населення. 3. експортна квота (відношення експорту до ВВП)Е_к.в.= Е_з.р./ ВВП * 100%. 4. імпортна квота І_к.в.= І_з.р./ ВВП * 100%. 5. квота зовнішньоторговельного обігу ЗТО_к.в.= ЗТО_з.р./ ВВП * 100%

№7

Суть міжнародних економічних відносин. Рівні та форми розвитку МЕВ.

МЕВ — торговельні, валютно-фінансові та інші економічні відносини, які виникають між економічними суб’єктами із різних країн.За змістом м\н ек відносини є складними. Це обумовлено 1)значною кількістю країн їх угруповань і м\н орг-цій, які є суб’єктами м\н ек від-н,2)суспільно-політичний устрій країн і їх угруповань. Суб’єкти МЕВ — це їх учасники, які здатні відносно незалежно діяти в міжнародному економічному середовищі з метою реалізації своїх переважно економічних інтересів. Суб’єктами МЕВ є: домогосподарства і окремі фізичні особи, підприємства, держава і державні органи, міжнародні організації. Рівні МЕВ: 1) макрорівень - рівень зв’язків між фірмами, між фізичними особами з різних країн;2) Метарівень- рівень міжнародних міжгалузевих і міжрегіональних зв’язків;3) Макрорівень- рівень державних і міждержавних зв’язків. Форми МЕВ — міжнародна торгівля; міжнародна міграція капіталу; трудова міграція між країнами; валютні відносини і розрахунки; міжнародні економічні інтеграційні процеси, науково-технічне співробітництво країн. Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії:1) Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.2 ) Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених на доволі тривалий період часу. 3) Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.4) Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

№10

Міжнародний поділ праці та умови його розвитку.

Розв-к МЕВ обумовлений відмінностями у наділеності країн факторами вир-ва (ек рес-сами), що веде або до МПП, або до переміщення цих факторів між країнами. МПП – процес поділу праці між суб’єктами різних країн на наддержавному рівні, що веде м обміну товарами, послугами тощо. МПП є основою міждержавних ек відносин і об'єктивною умовою загальної ек взаємозалежності.

Осн форми МПП - м. спеціалізація та м. кооперація. Міжнародна спеціалізація вир-ва — це форма МПП, за якої відбувається зосередження вир-ва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах). Дві форми м. спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація (С) зосередження в окремих країнах певних галузей вир-ва при відсутності цілого ряду інших галузей. Ця С отримала розв-к і між розвинутими країнами, з невеликою територію та насел. Внутрішньогалузева спеціалізація пов'язана з галузями, що засновані не стільки на використанні прир рес-сів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни.

М виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого вир-ва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розв-ку вона отримала у машинобуд, електроніці, хім та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнол продукції. М виробн кооперація об'єднує рес-си вир-ва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у м масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-ек питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва. Осн методи налагодження коопераційних зв'язків: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.

За територіальним критерієм виділяють м спеціалізацію і м кооперацію: окремих країн. груп країн, регіонів світу.

№22

Моделі торгової політики: фритредерство(вільна торгівля) і протекціонізм.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.
Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не менше досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цього протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних заходів у відповідь на захисну політику інших держав.
У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотна тенденція країни стали відгороджуватися один від одного все більш витонченими тарифними і особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:
• селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або окремих товарів;
• галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське господарство, в рамках аграрного протекціонізму;
• колективний протекціонізм проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них що не входять;
• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
внутрішній ринок від іноземної конкуренції.
Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких областях. У відносинах розвинених країн між собою це області сільського господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених країн з тими, що розвиваються це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. У торгівлі країн, що розвиваються між собою це товари традиційного експорту

Ві́льна торгі́вля (фритредерство)— зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торговельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (сторених урядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими фірмами різних країн.

№1

Економічний зміст та структура міжнародної економіки.

МЕВ -відносини, що виник між людьми з різних країн світу з приводу в-ва, обміну і споживання товарів, робіт, послуг та ідей на основу МПП в умовах обмеженості ресурсів та безмежності потреб. Сучасні ек.відносини х-ться:- виходом за межі нац.. гос-ств; - взаємодію фіз., юр, осіб, держав, міжн ор-цій; визначеністю форм; -різними рівнями глибини існування, функціонування, зд розвитку. Рівні МЕВ: - макрорівень- рівень зв’язків між фірмами, між фізичними особами з різних країн; Метарівень- рівень міжнародних міжгалузевих і міжрегіональних зв’язків; Макрорівень- рівень державних і міждержавних зв’язків. Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії:1) Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам. 2) Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених на доволі тривалий період часу. 3 ) Міжнар. ек. Спів-цтво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.4 ) Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з третіми країнами. Структура МЕВ: Міжн фінансово-кредитні відносини- відносини з приводу вкладання капіталу; відносини з приводу надання позик; відносини з приводу надання економічної допомоги. Міжн трудові відносини. Основні види: міжн відносини з приводу міграції некваліфікованих трудових ресурсів і міжн відносини з приводу міграції кваліфікованих трудових ресурсів (міграція умів). Міжн науково-технічні відносини: відносини з приводу патентування і використання відкриттів у вигляді науково-технічного ліцензування; міжн інжиніринг; відносини з приводу передачі знань; відносини з приводу обговорення результатів наукових досліджень (проведення наукових симпозіумів, конференцій, семінарів); відносини з приводу науково-технічного кооперування. Міжн в-чі відносини. Їх ще можна назвати “міжнародні відносини виробничої кооперації”. Міжнародна торгівля товарами. торгівля продовольством; торгівля сировиною; торгівля мінеральним пальним; торгівля товарами переробної промисловості. міжнародна торгівля традиційного типу; міжн зустрічна торгівля; міжн біржова торгівля; міжн аукціонна торгівля. Міжнторгівля послугами (світовий ринок послуг) - міжн відносини з надання послуг фін х-ру;міжн ринок професійних послуг; міжн консалтинг. Міжнародні транспортні відносини міжні водні (річкові та морські) перевезення; міжн повітряні перевезення; міжн сухопутні перевезення; транспортно-екпедиторські операції. Міжн валютні відносини- відносини з приводу обміну валют і відносини з приводу валютних розрахунків.

№15

Теорія конкурентних переваг (М.Портер)

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни у цьому процесі.Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі. Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або сил, за М.Портером):можливість появи нових конкурентів;вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;поведінка постачальників;поведінка споживачів;суперництво існуючих конкурентів між собою. Особливості міжнародної конкуренції, за М.Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції: 1) множинно-національні галуз і, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку;2) глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми. Складовою теорії М.Порте ра виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

№42

Сутність, структура, моделі та основні властивості світового ринку праці.

Світовий ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Другий сегмент — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку.

Моделі трудових відносин:1)європейська(континентальна)- високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права орієнтовані на збереження роб місць, регіонально галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації. 2)англосаксонська- свобода роботодавця у відносинах найму та звільнення, перевагою колективно договірного регулювання на рівні п-ва і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці чи чутливому реагуванню на потребу зміни к-кості роб. місць. 3)китайська- поєднує жорстке регулювання трудових відн у держ секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі. Ф-ції: =зд остаточне визначення вартості роб сили; =регулює попит і пропоз роб сили; =зводить продавців роб сили з її покупцями;=забезп конкурент між найманими працівниками;=за без конкур між п-цями; =сприяє зрост збалансованості між труд ресурсами і роб місцями;=прискорює міграційні процеси;=сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соц. захисту роб сили.

№61

Ризики, що виникають при міжнародних розрахунках.

1. Вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами (особливо, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил). 2. Ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни, внаслідок обмеження, накладеного урядом. 3. Ризик невиконання зобов’язання, або несплати (більш імовірний, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов’язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником). Одними з найпоширеніших ризиків при міжнародних розрахунках є ризики, пов'язані з несподіваними коливаннями обмінних курсів.
Є три типи ризиків обмінних курсів: операційний, бухгалтерський (ризик переоцінок) і економічний. Операційний валютний ризик - це такий ризик, якому піддаються ділові кола або приватні особи, коли майбутні платежі або отримання коштів повинні бути зроблені в іноземній валюті, майбутня ціна якої не визначена. Валютні ризики, пов'язані з переоцінкою, - другий тип валютних ризиків, під які підпадають підприємства і приватні особи при несподіваних змінах обмінних курсів. Переоцінка належить до операцій перерахунку фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. При цьому валютний ризик переоцінки пов'язаний із зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії, викликаний змінами обмінного курсу, який використовується для переоцінки фінансових звітів.
Найпоширенішим видом ризику, пов'язаним з обмінними курсами, є економічний валютний ризик, якому частково притаманні риси як операційного ризику, так і ризику переоцінки.Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінами вартості компанії, які залежать від змін обмінних курсів.

№65

Структура платіжного балансу.

Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту.

Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв’язків із партнерами та загальної економічної політики.

Баланс послуг та некомерційних платежів включає:

· платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо;

· за прийнятими у світовій статистиці правилами у розділ “Послуги” входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу;

· за методикою МВФ показують односторонні перекази:

- державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

- приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій – послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази – називають невидимими операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів). Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

· міжнародний рух підприємницького капіталу;

· міжнародний рух позикового капіталу.

№64

Платіжний баланс: сутність, структура та фактори, що впливають на нього.

Платіжний баланс — це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів. Платіжний баланс – статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу. За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які із дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної й іноземної валюти в цей момент і він є одним із факторів формування валютного курсу. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників при здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.З бухгалтерського погляду, платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.В платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, кожна операція має дві сторони – дебет і кредит. У відповідності з цією обліковою системою загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті. Кредит – це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну (збільшення пасивів, зменшення активів) (приносять іноземну валюту). Дебет - це приплив вартостей із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон (збільшення активів, зменшення зобов’язань) (пов’язані з витратами іноземної валюти). Фактори, що впливають на стан платіжного балансу. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція;Циклічні коливання економіки;Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами;Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності; Зміни в міжнародній торгівлі; Вплив валютно-фінансових факторів; Негативний вплив інфляції; Торгівельно-політична дискримінація певних країн;Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи. Структура платіжного балансу: Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Баланс послуг та некомерційних платежів;Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.