Визнання та оцінка нематеріальних активів

МСБО 38 «Нематеріальні активи» вимагає, щоби підприєм­ство визнавало в обліку придбаний або створений нематеріаль­ний актив тільки тоді, коли існує імовірність отримання в май­бутньому економічних вигод, пов’язаних із цим активом, та його вартість може бути достовірно визначено.

Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю.

Якщо нематеріальний актив не відповідає своєму визначенню та критеріям визнання, то видатки на цей об’єкт повинні визна­ватися витратами на момент їхнього понесення.

Згідно з МСБО 38, усі видатки на дослідження мають визна­ватись як витрати на час їхнього понесений. При цьому під до­слідженням розуміють сплановані дослідження, здійснювані вперше певним підприємством для отримання і розуміння нових наукових або технічних знань. Видатки на розроблення капіталі­зуються лише після того, коли встановлено технічну та комер­ційну придатність активу для його продажу або використання. Це означає, що підприємство повинно мати намір і можливість завершити створення нематеріального активу, щоб він був при­датний для використання або продажу, та мати здатність проде­монструвати, як актив генеруватиме майбутні економічні виго­ди. Нагадаймо, що розроблення ─ це застосування даних науко­вих досліджень чи інших знань для планування і проектування виробництва нових або вдосконалених матеріалів, механізмів, товарів, технологій, систем (послуг) до початку їх серійного ви­робництва (надання) або використання (отримання).

Капіталізація ─ визнання витрат як частини собівартості активу.

Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розроблення внутрішнього проекту для створення нематері­ального активу, то підприємство розглядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені лише на етапі дослідження.

Наступні об’єкти визнаються як витрати на момент їх понесення:

- внутрішньогенерований гудвіл;

- витрати на створення підприємства;

- витрати на навчання, підготування чи перепідготування персоналу;

- витрати на рекламу;

- витрати на переміщення підприємства.

Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви ви­дань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю сутністю об’єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.

Згідно з МСБО 38, після первісного визнання подальший об­лік нематеріальних активів може здійснюватися за однією з двох моделей:

- за моделлю собівартості (cost model), згідно з якою немате­ріальні активи відображаються в обліку за собівартістю за вира­хуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення ко­рисності;

- за моделлю переоцінки (revaluation model), яка передбачає відображення в облік нематеріальних активів за переоціненою вартістю (що базується на їхній справедливій вартості) за вира­хуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності, якщо тільки справедлива вартість може бути визначе­на з посиланням на активний ринок.

У випадку використання моделі переоцінки, якщо балансова вартість нематеріального активу збільшилася в результаті пере­оцінки, то збільшення має відображатися в кредиті рахунку ка­піталу під назвою «Дооцінка». Проте збільшення від переоцінки має визнаватись як дохід, якщо воно сторнує зниження від пере­оцінки того самого активу, яке раніше було визнане як витрати. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість нематеріаль­ного активу зменшилася, то зменшення має визнаватись як витрати. Проте зменшення від переоцінки слід безпосередньо вираховувати з будь-якої дооцінки, що з ним пов’язане, якщо це зменшення не перевищує суми дооцінки цього самого активу.

Подальші видатки на нематеріальний актив після його при­дбання чи завершення створення слід визнавати як витрати на час їхнього понесення, якщо: а) не є ймовірним, що ці видатки спричинять генерування активом майбутніх економічних вигід, які перевищують його первісне оцінений рівень ефективності; б) ці видатки не можна достовірно оцінити та віднести до активу.

У США основні питання, пов’язані з визнанням та оцінкою нематеріальних активів в обліку, регламентуються SFAS 2 «Об­лік витрат на дослідження та розробки» і SFAS 142 «Гудвіл та інші нематеріальні активи», який був виданий 2001 р. та за­ступив документ «Думки Ради з облікових принципів № 17 «Не­матеріальні активи» (АРВ Opinion No 17 «Intangible Assets»). Основні відмінності американських стандартів порівняно з між­народними полягають у тому, що:

- видатки на розроблення, згідно з SFAS 2, у більшості випад­ків відносяться на витрати звітного періоду (за винятком певних витрат на створення веб-сайтів і програмного забезпечення для внутрішнього використання);

- подальші видатки на придбані розробки відносяться SFAS 2 на витрати;

- переоцінка нематеріальних активів у більшості випадків за­бороняється.