Згідно з віковою класифікацією у дорослих людей виділяють 4 періоди — зрілий, похилий, старший вік і довгожителі. До похилого віку відносять людей 61—74 років (чоловіки) і
56—74 (жінки).
У похилому віці спостерігаються значні зміни у функціонуванні нервової системи: порушується баланс процесів гальмування і збудження, а також їхня інтенсивність, шо виражається в ускладненні утворення нових рухових навичок, погіршення точності рухів.
У серцево-судинній системі вимічається послаблення скорочувальної функції міокарда, зниження еластичності кровоносних судин, погіршується постачання кров'ю серця та інших органів, з'являються ознаки вікової гіпертензії.
У системі дихання відбувається погіршення еластичності легеневої тканини, послаблення дихальних м'язів, обмеження рухливості грудної клітки,зменшення легеневої вентиляції.
В опорно*руховому апараті зміни стосуються м'язів і зв'язок, які втрачають свою еластичність. Піл час неправильного застосування вправ можуть візбуватпся розриви м'язових волокон і зв’язок. З'являється атрофія м’язів, вони стають в'ялими, зменшуються в об'ємі. У суглобовому апараті відмічаються значні порушення — звужуються суглобові порожнини, розростаються утворення по краях епіфізів кісток, руйнується кісткова тканина. Кістки кінцівок стають неміцними, крихкими, з’являються деформації хребта і кінцівок.
У процесі старіння змінюється обмін речовин, стаючи менш інтенсивним у зв'язку з уповільненням окнснювальннх процесів. Слабшають секреторна і рухова функції кишечнику, порушується травлення. Знижується опірність організму, погіршується адаптація до навантажень, збільшуються періоди відновлення.
Усе це призводить до зниження працездатності, фізичної підготовленості (зменшуються бистрота, точність і амплітуда рухів, порушується координація), а також рівня фізичного стану.
Якшо у віці 20—29 років 20.9 % людей мають високий рівень фізичного стану, то у 30—39 років — 20,8 %, у 40—49 років — 10,8 %, а у 50—59 років — тільки 2,3 % (Пирогова, Івашенко, 1986).
Установлено взаємозв'язок між захворюваністю і рівнем фізичного стану: в осіб із низьким рівнем фізичного стану відмічається широкий спектр захворювань, у осіб із високим рівнем фізичного стану захворювання практично відсутні. Сьогодні серед дорослого населення найбільш розповсюджені хвороби серцево-судинної, дихальної, нервової систем, опорно-рухового
апарату і шлунково-кишкового тракту.
Дозування фізичного навантаження в оздоровчих цілях здійснюється підбором фізичних вправ і рухливих ігор, тривалістю вправ, кількістю повторень, вибором положень, застосуванням обтяжень, опор, прийомів полегшення і допомоги, а також зміною темпу і ритму рухів.
Дозується загальне і локальне фізичне навантаження.
Загальне фізичне навантаження — сума енергетичних витрат організму при виконанні м’язової роботи в усіх вправах та іграх протягом заняття.
Локальне фізичне навантаження— навантаження на певну м'язову трупу.
Як правило, у фізичному вихованні використовується тренуюче дозування — поступове підвищення від заняття до заняття фізичних навантажень таким чином, щоб викликати наприкінці заняття легке стомлення.
Збільшення навантаження здійснюється поперемінно за рахунок обсягу або інтенсивності. Такі навантаження, як правило, використовуються в заняттях оздоровчого спрямування, оскільки вони при мінімальній кратності занять 3 рази на тиждень і невеликому обсязі (тривалість 30—40 хв) забезпечують високий оздоровчий і тренувальний ефект.
Реалізація принципу індивідуалізації може бути здійснена з урахуванням факторів фізичного стану, а саме:
• стану здоров’я;
• функціональних спроможностей;
• морфологічного статусу:
• фізичної працездатності;
•особливостей адаптації до фізичних навантажень;
• фізичної підготовленості.
Кондиційне тренування— система спеціально організованих форм м'язової діяльності, що передбачає підвищення фізичною стану до належного, тобто високого рівня (до певної кондиції)
У спортивному тренуванні застосовуються у великому обсязі граничні навантаження, в кондиційному — навантаження, що не перевищують функціональних спроможностей організму, але досить інтенсивні, щоб викликати тренувальний ефект.
У кондиційному тренуванні, як і у спортивному, ефективність фізичних вправ визначається кратністю і тривалістю занять, інтенсивністю і характером засобів, що використовуються, режимом роботи і відпочинку.
