В) галузева та територіальна структура. Сучасна структура німецької економіки відзначається «надіндустріалізацією», частка промисловості тут вища

Сучасна структура німецької економіки відзначається «надіндустріалізацією», частка промисловості тут вища, ніж в інших розвинених країнах.

Для німецької промисловості характерно високий рівень централізації і концентрації (100 найбільших фірм концентрують 50% всіх зайнятих в промисловості і дають половину виробленої продукції), проте значну питому вагу займають і середні і дрібні форми.

Особливе місце в структурі промисловості займає машинобудування — експортна галузь, яке спеціалізується на загальному машинобудуванні — верстатобудування, обладнання, автомобілебудування, обчислювальна техніка., точна механіка, оптика. Значне місце посідає також хімічна промисловість і фармацевтика.

Господарство. Економіка країни сучасна і всебічно збалансована. Країна m.v потужний промисловий потенціал, але позиції у сфері новітніх технологій слабо. від інших країн «великої сімки». Частка невиробничої сфери (60 % працюючих тут нижча від Великобританії, Франції і США. Розмір експорту становить 20 ВВП. В експорті переважають машини та хімічні продукти, в імпорті - промислові вироби, паливо, руди, деревина, продовольство, волокна. Головні торговельні парт не ри - країни ЄС. У 90-х роках банки і корпорації країни почали активно діяти: постсоціалістичних країнах. Німеччина є перспективним економічним партнери У країни.

Після Другої світової війни в умовах існування двох держав Німеччина була змінена відновлювати зруйноване господарство. Треба було також змінювати структу ру господарства через втрату- ринків збуту та постачання. Відновлення госпоських структур відбувалось у ФРН під значним впливом США, в НДР - СРСІ 1990 році ФРН перевищувала НДР за площею у 2,2 раза, за населенням -3,6 раза, за ВВП - у 5,5 раза, а з розрахунку ВВП на одного жителя - в 1,6 раза. -господарстві НДР переважав державний сектор (на відміну від ФРН, де його роль була мінімальною). Після об'єднання країни постало питання про створення єдино го господарського комплексу. Перед новими федеральними землями, тобто землях колишньої НДР, виникли такі проблеми, як зміна форм власності, поліпшення інфраструктури (зокрема приведення стану автошляхів до рівня західних земель структури промислового комплексу, зовнішньоекономічної діяльності.

Промисловість. Сучасна Німеччина має розвинуту' електроенергетику, до працює на власних і привізних енергоносіях. Серед галузей обробної промисло-вості найбільш розвинуті машинобудування та хімія. Структура промислової про­дукції складається на 1/3 з продукції промислового призначення, на 1/3 з машин і на 1/3 товарів широкого вжитку. Металургійне виробництво зосереджено переважно в Рурі, ЗО % його продукції йде на експорт. За обсягом хімічної продукції Німеччина поступається тільки СІЛА, а за її експортом посідає перше місце в світі. Країна посідає перше місце в Європі і третє у світі за рівнем розвитку суднобуду­вання. Добре розвинуте виробництво інструментів, приладів, в тому числі оптичних. За вартістю мишинобудівної продукції на одного жителя та за її експортом Німеччина також перша в світі.

Попитом в Європі користуються виготовлені в Німеччині музичні інструменти, хутряні вироби, фарфор, мережива, поліграфічна продукція, мисливська зброя; країна посідає перше місце в Європі за випуском паперу і картону. За виробниц-твом пива Німеччина поступається тільки СІЛА, а за його споживанням на душу населення та експортом утримує перше місце в світі.

 

Агропромисловий комплекс

Сільське господарство забезпечує потреби країни в продовольстві при незначній частці зайнятих. Особливістю земельних відносин в Німеччині є наявність двох форм власності на землю: приватна і арендна (у повній власності знаходиться 22% сільськогосподарських угідь). Формою господарювання є фермерські господарства, проте за концентрацією сільськогосподарського виробництва Німеччина уступає Великобританії, в Німеччині переважають дрібні і середні ферми (90% всіх господарств мають площу до 50 га).Німеччина поступається також ряду країн за продуктивністю сільськогосподарського виробництва, проте займає провідне місце по насиченості сільськогосподарською технікою і використанні хімічних засобів.

Сільське господарство Німеччини - високорозвинута галузь. У ньому працює 4 % зайнятого населення. До 1990 року у ФРН переважати ферми з наділа­ми до 20 га, в НДР - державні господарства. В обох країнах сільське господарство діставало значну підтримку держави. Після об'єднання Німеччина перетворилась у найбільшого в Європі сільськогосподарського виробника. Але власних потреб населення галузь не задовольняє, тому' Німеччина, поряд з Японією, є найбільшим у світі імпортером сільськогосподарської продукції. Імпортують кормове та продовольче зерно, олію, овочі, м'ясо, фрукти.

Тваринництво дає 4/5 вартості сільськогосподарської продукції. Це м'ясо, тверді сири, масло. Із зернових культур висівають пшеницю, жито, ячмінь. Серед­ня врожайність зернових - 53 ц з гектара. Німеччина є великим виробником картоплі, цукрових буряків, овочів і винограду. Націонатьною культурою став хміль. Головними сільськогосподарськими регіонами є південна окраїна Північнонімець-кої низовини від Мааса до Ельби, де поширені родючі грунти; річкові долини середньонімецьких гір; рівнини півдня країни.

Ще в 1955 році переговори Союзу фермерів Німеччини з урядом призвели до прийняття закону про сільське господарство Німеччини. Закон про сільське господарство Німеччини можна розцінювати як основний закон про сільське господарство. У ньому відображені діючі основи національного координування аграрної політики, а також описані конкретні політичні засоби її здійснення. Таким чином, закладені в закон положення повинні були стати вихідною точкою для всіх заходів щодо сприяння аграрному сектору на національному рівні. Оскільки закон фіксував в основному досить загальні положення, Союз фермерів Німеччини спробував закріпити в ньому т ряд конкретних заходів допомоги. Це довгострокові гарантії високих закупівельних цін на сільськогосподарські продукти і інституціалізація аграрної політики, яка повинна була покласти край постійним політичним зіткнень з питань сільського господарства.

Союзу фермерів не вдалося прямо закріпити в законі постійні гарантії цін і доходів. Проте в законі вказувалося на те, що по відношенню до сільського господарства повинні застосовується захисні заходи. За допомогою загальних інструментів господарського регулювання, таких як торговельна, кредитна, цінова політика і т. д. вирішено зрівняти відносно несприятливе становище сільського господарства по відношенню до решти народногосподарським галузям, щоб створити умови для підвищення рівня виробництва.

Таким чином, аграріям у законі вдалося відобразити необхідність постійного захисту їх інтересів на найвищому політичному рівні, однак цей захист не передбачала захист і підтримку кожного підприємства окремо, що не відповідало б німецьким уявленням про систему господарювання, захист передбачала підтримку і необхідність виживання всього сільського господарства в цілому.

У параграфі 4 закону зазначалося, що міністр сільського господарства щорічно зобов'язаний публікувати офіційний звіт про становище в сільському господарстві за минулий рік. Закон є основою для надання федеральних коштів для здійснення цілей, передбачених законом.

Інтеграційні тенденції країн післявоєнної Європи призвели, як відомо, до утворення в 1967 році Європейського Співтовариства, що було передумовою і умовою для здійснення єдиної економічної політики, в тому числі і в сільському господарстві. Головним інструментом досягнення поставленої мети мало стати побудова спільного ринку.

Формування спільного ринку сільськогосподарських продуктів було нелегким. Це пояснювалося відмінностями між об'єдналися країнами в сформованих виробничих структурах, різним ступенем і формами підтримки виробників.

Було запропоновано кілька альтернатив формування єдиної аграрної політики. Під сильним тиском країн, орієнтованих на експорт сільськогосподарської продукції (Франція, Нідерланди) перевагу було віддано розробці системи єдиного ринкового порядку для різних видів сільськогосподарських культур. Можна виділити три різних ринкових порядку. Ринковий порядок з гарантованими цінами і захисту від імпорту передбачав інтервенції (адміністративне втручання у внутрішній ринок), дотації на експорт продукції, митні збори і збори на імпортовані товари. Зерно, яловичина, тваринне масло, молочний порошок (обов'язкові інтервенції), цукор (обов'язкові інтервенції з одночасним квотуванням), свинина, вино, риба, певні сорти фруктів і овочів (періодичні вимушені інтервенції).

Ринковий порядок без встановлення гарантованих цін з захистом від імпорту - митні збори. Ринковий порядок з прямими дотаціями-тверда пшениця, хміль, тютюн.

Для кожної зернової культури щорічно призначаються орієнтовні ціни. Вони відповідають певною мірою якості при оптовій торгівлі. Порогова ціна також визначається для всіх видів зернових Всі зазначені вище ціни встановлюються на продукцію певної якості. При встановленні інтервенційної ціни, як правило передбачаються знижки для продукції низької якості.

Збори стягуються при завезенні на територію Союзу зерна зі світового ринку. Вони передбачені для видів зернових, так і для борошна, круп. Величина збору дорівнює різницею між порогової ціною і СІФ-цінами.

Програма сільськогосподарського кредитування для всіх земель Німеччини має мету підтримки інвестиційних заходів з раціоналізації і поліпшенню умов життя. Отримати кредит можуть тільки сільгоспвиробники, загальні доходи яких не перевищують встановлених меж. Підлягають підтримки також внутрішньогосподарські інвестиції, спрямовані на поліпшення якості продукції.

На нових землях заохочуються додатково інвестиції для сільськогосподарського виробництва, придбання с / г техніки не старше 5 років і т.д. Виробник сільгосппродукції може отримати пільговий кредит до 143 000 німецьких марок на 1 працівника і підприємство. В областях з нес ми кліматичними умовами держава бере на себе погашення 5% по кредиту, в традиційних областях -3%.

Розрахована загальна сума відсотків по кредиту, погашення яких держава бере на себе, виплачується одноразово. Власний внесок господарств в інвестиції має становити мінімум 10%.

Сприяння реорганізації та утворення нових підприємств отримують всі реорганізовані сільськогосподарські підприємства, що існують у формі кооперативів, товариств і товариств, що працюють у сфері садівництва, рибо-і бджільництва. На підтримку з боку держави можуть розраховувати фермери, які більше половини свого робочого часу присвячують роботі в сільському господарстві і в яких довше половини їх сумарних доходів припадає на сільське господарство, а також ті, доходи яких від сільського господарства становлять не менше 25% загальних доходів.

У Німеччині пільговий державний кредит надається під 1% кредиту протягом 28 років. Крім того для молодих фермерів передбачаються особливо пільгові умови для отримання кредиту.

 

Грошово-кредитна система

Німеччина має розвинену банківську систему. Центральний банк країни заснований у 1765 році. В 1945 році в кожній землі ФРН створено центральні банки. В 1957 році вони злились в єдиний Німецький федеральний банк — Дойче Бундесбанк. Бундесбанк є державною юридичною особою, не підпорядковується ні уряду, ні парламенту, а лише закону про Бундесбанк.

Найважливіші функції Бундесбанку:

· емісія банкнот;

· операції із золотом та девізами;

· касове виконання бюджету;

· кредитування держави та міжнародних організацій;

· облікова політика;

· регулювання банківських резервів і грошової маси.

Наступна ланка в кредитній системі Німеччини — комерційні банки. Найбільші з них: Дойче банк, Комерцбанк, Дрезднербанк. До комерційних банків зараховуються також приватні банкіри (приватні комерційні банки, які не мають правового статусу акціонерного товариства, але є впливовими).

Кредитна система ФРН включає також ФКІ, які мають чітку спеціалізацію: ощадні каси, іпотечні банки, державні кредитні установи, кредитні товариства, страхові товариства, інвестиційні компанії.

Грошова одиниця Німеччини — німецька марка.

До світової економічної кризи 1929—1933 pp. кредитна система Німеччини в цілому не регулювшіася законодавством. Перший закон про кредитну систему, прийнятий 1935 p., згодом багаторазово доповнювався різними постановами, шо зробило його в правовому сенсі дуже нечітким. Новий закон про кредитну систему було прийнято лише 1961 р.

З 1945 р. нагляд за кредитними установами здійснювався міністерствами земель. Централізований нагляд за кредитною системою передавався Федеральному' бюро нагляду. Уряду надавалося право на закриття банків і бірж у разі банківської кризи.

Німецький федеральний банк ("Бундесбанк") є спадкоємцем "Рейхсбанку", створеного в 1875 р.

Після закінчення Другої світової війни діяльність "Рейхсбанку" і його філій в радянській зоні була повністю припинена. У західних зонах введена дворівнева банківська система. її особливістю було те, що в кожній із земель Німеччини виникли центральні банки на базі збережених відділень "Рейхсбанку". їхня діяльність координувався Банком німецьких земель (БНЗ), створеним окупаційною штадою західних країн.

У 1957 p., відповідно до закону про створення Німецького федерального банку, об'єднано центральні банки Банку німецьких земель. Таким чином виникла емісійна система, що існує й досі. При створенні Німецького федерального банку принцип централізації був застосований не повністю. Центральні банки земель, що підпорядковуються 'Бундесбанку", й досі мають певну організаційну самостійність.

Німецький федеральний банк виконує такі завдання:

· управляє валютними резервами національної економіки;

· здійснює емісію банкнот;

· контролює надання коштів кредитним установам;

· визначає напрями фінансової політики держави;

· здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.

До керівних органів Німецького федерального банку належать Рада центральних банків земель. Рада директорів, Правління центральних банків земель. Організаційна структура Німецького федерального банку наведена на мат 9.

Мал. 9. Організаційна структура Німецького федерального банку.

Рада центральних банків земель — головний орган Німецького федерального банку, до неї входять: президент і віце-президент, інші члени Ради директорів і Правління центральних банків земель. До компетенції ради входить:

· визначення грошово-кредитної політики;

· розробка загальних директив для ведення діяльності й адміністративного керівництва;

· розмежування сфери впливу Ради директорів і Правління центральних банків земель;

· координація діяльності Ради директорів і Правління центральних банків земель.

Всі члени Ради центральних банків земель призначаються президентом країни за пропозицією Уряду (з урахуванням думки Ради центральних банків) терміном на вісім років (у деяких випадках — на коротший термін, але не менше двох років). Члени Ради директорів не можуть бути відкликані до закінчення терміну їхніх повноважень, за винятком особистих причин. Цей принцип забезпечує незалежність і захищеність членів ради.

З об'єднанням Німеччини, відповідно до нової редакції закону про Німецький федеральний банк, його організаційна структура була змінена згідно з державним устроєм країни й одночасно скорочена до дев'яти центральних банків. Відділення центральних банків земель розташовані у великих населених пунктах.

Рада директорів — центральний виконавчий орган Німецького федерального банку, що відповідає за виконання рішень Ради центральних банків земель. Рада директорів здійснює ділове й адміністративне управління банками. До компетенції Ради директорів віднесені питання операцій із кредитними інститутами, що виконують завдання федерального значення, валютні операції та операції на відкритому ринку.

До складу Ради директорів входить президент і віце-президент Німецького федерального банку та інші члени Ради директорів, котрі призначаються президентом Німеччини за поданням федерального уряду на вісім років.

Правління центральних банків земель складається із президентів і віце-президентів центршіьних банків. Центраіьні банки земель здійснюють операції з місцевими органами влади, а також із кредитними установами в межах свого регіону.

При центратьних банках земель існують ради, які складаються з представників банківської системи країни, підприємств і приватних осіб. Рада є дорадчим органом, через неї Німецький федеральний банк підтримує відносини з кредитними установами й підприємствами-позичальниками.

Державним органом регулювання небанківської фінансової сфери виступає Регулюючий орган фінансових послуг. Ця установа (створена в 2002 р.) здійснює нагляд за діяльністю кредитних установ, страхових компаній, інвестицшних фірм та інших фінансових організацій.

Комерційні банки, залежно від напрямків їхньої діяльності, поділяються на універсальні і спеціалізовані.

До універсальних банків Німеччини належать гросс-банки та регіональні банки.

Гросс-банки — комерційні банки, найбільші німецькі кредитні установи, створення яких почалося в XIX ст. Серед них виділяються три найбільші банки — "Дойчебанк", "Дрезденбанк" і "Коммерцбанк". Усі банки є акціонерними товариствами, капітал яких широко розмішений як усередині країни, так і в міжнародному масштабі. Кожен із цих банків має від 200 до 300 тисяч акціонерів. За своїми капіталами гросс-банки входять до складу найпотужніших банків світу. Всі три банки мають розгалужену мережу філій (понад 4000), які охоплюють усю Німеччину.

Кожен гросс-банк очолює фінансово-промислову групу, яка виникла на основі його зрошування з промисловими концернами країни. Найбільшу фінансово-промислову групу має "Дойчебанк": до неї входять найпотужніші концерни таких ключових галузей економіки як електротехніка, електроніка, атомна промисловість і важке машинобудування. Особливо тісно "Дойчебанк" взаємодіє із промисловими концернами "Сіменс", "Геш", "Ганіел", "Хенкель" та ін.

Фінансова група "Дрезденбанку" дещо поступається попередній. Вона включає, зокрема, концерни "Крупна", "АГ-телефун-кен", "Металлгезельшафт-Дегуса", "Грюндіг".

Група "Коммерцбанку" теж заснована на тісних зв'язках цієї фінансової установи з потужними промисловими концернами, такими як "Іг-фарбен", "Гантель", "Верхан", "Тіссен" та ін. До групи "Коммерцбанку" входить близько 50 підприємств із різних галузей економіки.

Регіональні банки — це приблизно 200 установ. їх робота здійснюється на підставі законодавства про діяльність акціонерних товариств, акціонерних командитних товариств і товариств із обмеженою відповідальністю.

Тривалий час діяльність регіональних банків була обмежена одним районом чи галуззю, аіе сьогодні вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі.

До універсальних комерційних банків належать також філії іноземних банків. Загальний рівень активності інших держав на фінансовому ринку Німеччини досить високий. У Німеччині представлені понад 300 іноземних кредитних установ із розвинутою мережею філій (близько 1000).