Необхідність охорони природи в умовах глобальної економіки

Життя на планеті знаходиться в небезпеці. Розуміння масштабності цього процесу проявляється в розвитку руху за збереження навколишнього середовища й у появі численних ініціатив, спрямованих на охорону природи у всіх сферах життя суспільства. Зі змінами демографічної ситуації на планеті, зростанням народонаселення, число промислово розвинутих країн практично не збільшується. А країни, що розвиваються, характеризуються обмеженими фінансовими і матеріальними ресурсами, браком знань і технологій, необхідних для підтримки економічної й екологічної рівноваги у своїх країнах. Власноручно посилюючи техногенний прес на природу, людство втягується в діяльність, яка призводить до руйнації навколишнього середовища. Цю проблему може розв’язати тільки людина. За останні два десятиліття, завдяки спільним зусиллям, НТП, здійсненню „зеленої революції”, розвиток біотехнологій, проведенню ряду економічних, законодавчих реформ людство зуміло поліпшити ситуацію у справі охорони навколишнього середовища. Проте це не означає, що небезпеку екологічної катастрофи вже усунуто. Люди переконані, що забруднення середовища пов’язане із нестачею фінансових коштів, відсутністю чіткої економічної концепції щодо розв’язання цієї проблеми. Екологія й економіка дуже взаємозалежні, це союзники, оскільки екологія вивчає взаємовідносини між усім живим і тим середовищем, що оточує його, а економіка аналізує і роз’яснює, як досягти узгодженості в суспільстві з метою процвітання і гармонії. Але вирішення екологічних проблем суто економічними методами, головним чином через виділення більш значних фінансових коштів, насправді малоперспективна. Еколого-економічні проблеми часто мають глобальний характер. Сюди входять: кліматичні зміни, забруднення морів і океанів, руйнація земельного фонду планети, ресурсозбереження і нові шляхи освоєння енергетичних ресурсів, епідемії і погана забезпеченість продовольством, демографічна ситуація, опустелювання, відновлення лісів на Землі і навіть боротьба з палінням. Розв’язання цих проблем можливе лише при об’єднанні зусиль усього світового співтовариства. При цьому необхідно відмовитися від старих підходів національного відокремлення, колишніх уявлень про національні пріоритети, а також зайвих амбіцій.

8. Сучасні українсько-французські ділові відносини.

Францiя визнала незалежність України 27 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між країнами встановлено у 1992 році - в Києві уклали Протокол про встановлення дипломатичних відносин, пізніше в Парижі президенти України та Франціїї підписали Договір про взаєморозуміння та співробітництво, який став одним із перших міждержавних договірно-правових актів незалежної України з країнами Західної Європи. Значну увагу приділено питанню лібералізації режиму взаємних поїздок громадян України та країн Європейського Союзу з метою сприяння діловим та туристичним контактам. Обговорені питання економічного і соціального розвитку обох країн, торговельного та інвестиційного співробітництва, відносини з міжнародними організаціями. Було розглянуто стан та перспективи двостороннього співробітництва у галузі стандартизації та сертифікації продукції, енергетики, транспорту, промислового співробітництва, сільського господарства та харчової промисловості, туризму, а також у сферах підтримки розвитку малого та середнього підприємництва, захисту прав інтелектуальної власності та банківсько-фінансовій, ведеться робота з поступового розширення діяльності культурно-інформаційного центру в Парижі. В торговельно-економічних відносинах з Францією основний акцент робиться на таких напрямках, як: - пошук можливостей зростання експорту до Франції продукції з більшою доданою вартістю; - завантаження потужностей українських машинобудівних підприємств замовленнями на виготовлення комплектуючих, запасних частин, для яких у Франції власних потужностей не вистачає; - залучення прямих та портфельних інвестицій в українську економіку з метою створення спільних підприємств у пріоритетних для України галузях; - раціональне використання товарних кредитних ліній для створення спільних виробництв з використанням французьких “ноу-хау” і перспективою експорту продукції в треті країни.Позитивним у співпраці є системна робота українських міністерств і установ, місцевих адміністрацій та підприємств, які ініціюють спільно з французами проекти чи программи. Франція виступає за розвиток конструктивного співробітництва України з ЄС, саме через конкретну співпрацю Україна може наблизитися до Євросоюзу, його стандартів і норм.Не маю сумнівів, що наше двостороннє співробітництво й надалі матиме поступальний характер, зростатиме його прагматизм

9. Закономірний характер і специфіка сучасних світових інтеграційних процесів.

В основі світового інтеграційного процесу лежить міжнародна економічна, політична і соціально-культурна взаємодія і обміни, які базуються на міжнародному поділі праці. Рушійною силою міжнародного поділу праці виступає НТП. А це об’єктивно і неминуче вимагає формування механізмів міжнародної інтеграції праці і виробництва, щоб уникнути колапсу від абсолютної фрагментації розвитку.Світовий інтегральний процес має виражену циклічну динаміку, йому притаманні кризові ситуації і внутрішні конфлікти. Глобальна економічна інтеграція була викликана до життя бурхливим економічним зростанням середини ХІХ-го століття. Глобалізація обмінних економічних процесів в формі торгівлі є ядром сучасної глобальної інтеграції. Періоди посилення інтеграції змінюються періодами дезінтеграції, реінтеграції. Інтеграційні цикли мають характер довгострокових хвиль. Перший глобальний інтеграційний цикл -1846-1914 - початок «вільної торгівлі» на золотому грошовому стандарті. До рубежу ХІХ–ХХ століття світове господарство сформувалось як цілісна система на основі машинної індустрії, транспорту і світового ринку, який пред’явив новий попит і нові потреби. До початку першої світової війни система глобального капіталізму і глобальної капіталістичної інтеграції досягла високого рівня розвитку. Другий глобальний інтеграційний цикл пов’язаний з другою світовою промисловою революцією, яка викликала бум автомобільної промисловості, видобутку нафти, нафтопереробку, виробництво чорних і кольорових металів, будівельних матеріалів, мінеральних добрив. Наслідки другої світової війни негативно вплинули на еволюцію світової економічної інтеграції. Країни були економічно менш відкриті, що створило негативні передумови для розвитку інтеграції. Автаркізація національної економіки привела до світової дезінтеграції економіки і до сповільнення темпів економічного розвитку. Післявоєнний період не сприяв економічній інтеграції світу. Але пізніше автаркічні фактори різко знизили свій вплив і почався інтенсивний процес інтернаціоналізації, реінтеграції і глобалізації світової економіки. Третій, постіндустріальний цикл світової економічної інтеграції почався наприкінці ХХ-го століття. Як і індустріальний тип інтеграції, він ще базується на економіках окремих націй – держав, і тому їх вплив на масштаби цього процесу і на ступінь єдності світу є вирішальним. Нинішній третій інтеграційний цикл світової інтеграції ми напряму пов’язуємо з переходом до постіндустріальної, технотронно-інформаційної ери та з небаченими за масштабами і впливом глобалізаційними процесами. На відміну від глобалізації 1913 року сьогодні ми маємо феномен тотальної глобалізації на засадах ринкового фундаменталізму.