Предмет економічної теорії

З точки зору марксистської економічної науки (політичної економії) економіка - це наука про відносини між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Також у різних джерелах стверджується, що економічна теорія - це наука про:

v національне багатство та способи його збільшення;

v боротьбу за поліпшення життя народу;

v прагнення до забезпечення людиною свого життя;

v механізми, які регулюють відносини між покупцями та продавцями;

v діяльність у сфері виробництва і обміну між людьми;

v види діяльності, що пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми;

v рух економічного життя - тенденції розвитку цін, виробництва, безробіття, і т. ін.

Цей перелік не обмежений і його можна продовжувати. Кожне з цих визначень, безумовно, є вірним і так чи інакше має відношення до предмету вивчення економічної теорії. Але перевагу доцільно віддати першому або другому визначенню, які з’являються найбільш повними і багатосторонніми. При цьому перше розуміє, що предметом економічної науки є певні дії людей, які пов’язані з використанням дефіцитних ресурсів, а друге висуває на перший план відносини між людьми, які неминуче включають і політичні аспекти діяльності. Тому, якщо в сучасних умовах виражається прагнення до звільнення економічної науки від суб’єктивних класових поглядів, забезпечення максимально можливої її об’єктивності, то за основу слід взяти поняття, яке пропонується у «Економіксі».

Виходячи з визначення предмету економічної теорії, яке ми прийняли за основу, можна виділити такі взаємозв'язані фундаментальні проблеми економіки, які скорочено формулюються: що? як? для кого? Тобто це означає:

E які товари повинні бути виготовлені і в якій кількості? Чи потрібно виробляти більше засобів виробництва чи товарів поточного споживання? Який набір товарів та послуг більш повно задовольняв матеріальні потреби суспільства? Виробляти більше продуктів харчування та менш одягу, чи навпаки?

E як ці продукти необхідно виробляти? З яких ресурсів, за допомогою якої технології? Виробляти електроенергію з нафти та вугілля або з допомогою гідростанцій та ядерних реакторів? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво? Розширювати індивідуальне або масове виробництво певних товарів? Орієнтуватися переважно на державні підприємства чи на приватні? Якщо потрібні всі види ресурсів, то в якій кількості кожен з них?

E для кого виготовлено продукт? Іншими словами, як національний продукт розподілити між окремими індивідами та сім'ями? Чи повинні ми мати суспільство, в якому мало багатих та багато бідних? Або таке, в якому частина продукту у всіх однакова? Перевага надається м'язам чи інтелекту? Чи повинен нероба добре харчуватися?

Хоча ці три проблеми єосновними для всіх економічних систем, але розв'язуються вони в них по-різному і з різними результатами.

G Слід виділити чотири основні функції економічної теорії:

F методологічна, яка пов’язана з тим, що економічна теорія виступає методологічною основою для інших прикладних економічних наук;

F світоглядна, яка обумовлена тим, що економічна теорія, поряд із практичним досвідом і переконаннями, є одним з основних необхідних елементів і умов формування економічного мислення людини;

F пізнавальна, яка пов’язана з описанням, узагальненням і поясненням економічних процесів, вивченням того, що є у економіці, одержанням уявлення об економічних процесах;

F практична, яка обґрунтовує необхідність певних дій, економічну поведінку людей для отримання найкращого результату.

Якщо пізнавальна функція дає наукові уявлення про певні економічні процеси (безробіття, інфляцію, рівень життя населення, розмір зовнішньої заборгованості та ін.), то практична функція визначає конкретні заходи щодо поліпшення стану цих процесів (скорочення безробіття, інфляції та зовнішньої заборгованості, підвищення рівня життя), і, таким чином, є пов’язаною з політичними і морально-етичними принципами. Отже, економічна теорія тісно пов’язана з економічною політикою.

Відносно до питання, чи повинна бути економічна теорія пов’язаною з політикою, з інтересами будь-яких суспільних класів, шарів, прошарків, промислово-фінансових груп або інших угрупувань, серед вчених-економістів немає єдиної думки. Одні вважають, що економічна наука повинна бути повністю вільною від суб’єктивних політичних оцінок, інші - що економіка завжди виражає інтереси будь-якої соціальної групи і не може бути відокремленою від них. Це питання і дотепер залишається дискусійним, оскільки прихильники і того, і другого погляду мають вагомі аргументи з практики економічного і політичного життя на користь своїх поглядів. На нашу думку, економічна теорія та економічна політика на різних етапах історичного розвитку і у різних країнах впливають одна на одну в різній мірі, але для підвищення ефективності дії об’єктивних економічних законів у складній взаємодії між економічною теорією та економічною політикою перевагу у більшості випадків слід віддавати економічній теорії.

Історія економічної науки

Економічна теорія як наука є результатом довгого економічного розвитку. Першим економістом вважають грецького мислителя Аристотеля (IV ст. до н.е.), який вперше використав поняття «економія» та «економіка» у одному і тому же смислі, вперше проаналізував основні економічні явища і закономірності суспільства свого часу.

Свою назву економічна наука отримала у ХVII в. Француз Антуан Монкретьєн вперше використав у соціально-політичної літературі термін «політична економія»: у 1615 році він видав «Трактат політичної економії». Цим Монкретьєн проголосив, що економічна наука займається економікою, господарством у межах національних держав (політика ® держава). Головна заслуга Монкретьєна полягає у тому, що він виділив у особливий предмет дослідження економічні проблеми, і цім відокремив економічну науку від інших суспільних наук.

Монкретьєн був одним із представників меркантилізму (від англ. merkante - торговець, купець), тобто вчення, яке вважало основною формою багатства золото і срібло, які накопичуються переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Основним джерелом прибутку, на думку меркантилістів, є нееквівалентний обмін. Початковим етапом меркантилізму був монетарізм - теорія, яка проповідує визначальну роль грошей, грошової маси в економіці.

На зміну меркантилістам прийшли фізіократи (Франція, ХVIII в.), які вважали джерелом суспільного багатства сферу виробництва - працю у сільському господарстві (природу). Представник цей школи Франсуа Кене (1694-1774 рр.) розробив «економічну таблицю» (1758 р.), у якій вперше використав кількісний макроекономічний аналіз натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві.

У II половині XVIІI в. - І половині XIX в. англійськими економістами Т.Р. Мальтусом (1766-1834 рр.) і Дж.Ст. Міллем (1806-1873 рр.), а також французами Ж.-Б. Сеєм та Ф. Бастіа була заснована так звана «вульгарна політична економія», яка пізніше була покладена в основу сучасного неокласицизму. Її прибічники вважали, що закони виробництва не залежать від соціально-економічного устрою, і тільки закони розподілу перебувають у залежності від нього. Економічна нерівність у суспільстві вони пояснювали природним законом народонаселення (Мальтус), відповідно до якого населення зростає у геометричній прогресії, а матеріальні блага - у кращому випадку в арифметичній прогресії. Вдосконалити процес розподілу можна за рахунок розробки програм, що скорочують зростання кількості населення. Вартість товарів вони визначали витратами виробництва, які складаються під впливом трьох чинників виробництва (Сей) - труда, землі і капіталу.

У той же час була заснована класична школа політичної економії (II половина XVIІI в. - І половина XIX в.) англійськими економістами Адамом Смітом (1723-1790 рр.) і Давидом Рікардо (1772-1823 рр.). Вони зосередили увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, враховуючі усі галузі матеріального виробництва. Класиками було засновано теорію трудової вартості, проведений аналіз капіталу і процесу відтворення, досліджено доходи, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу. Ринок вони розглядали як саморегулюючу систему, яка своєю «невидимою рукою» ефективно розподіляє ресурси.

F маржіналізм (від фр. marginal - граничний), найважливішими категоріями якого є гранична корисність і граничні витрати, у центр предмету економічної теорії ставиться проблема раціонального вибору. Дослідження переважно пов’язане з мікроаналізом;