Причини та наслідки інфляції.

 

Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинники), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять з того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надлишкового попиту, який спричиняє інфляцію попиту.

Спираючись на позицію кейнсіанців, рівень цін в економіці можна визначити так:

(20)

де Y^AD – сукупний попит

Y_p – потенційний ВВП

Р – рівень цін в економіці

Якщо за повної зайнятості в економіці спостерігається рівновага (Y^AD = Y_p), то ціни стабільні і тому Р =1,0. Але якщо сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то виникає надлишковий попит, тобто рівновага в економіці порушується. Для усунення нерівноваги ціни мають зрости, тобто Р>1,0. Отже, згідно з кейнсіанською причиною інфляції є надмірний сукупний попит (або надмірні сукупні видатки), що виникає в умовах повної зайнятості і відсутності безробіття (циклічного).

Кейнсіанська теоія щодо причин інфляції не в повній мірі відповідає реальній дійсності. Сучасна економічна практика засвідчує, що інфляція спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Як показує практика, важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інфляцію можуть справляти також інфляційні очікування.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу, порівняно з вартістю товарів та послуг за даних цін. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Про позицію монетаристів щодо ролі грошей в інфляційному процесі свідчить широко відоме висловлювання Мілтона Фрідмана, згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

(21)

де Y – реальний ВВП

M – грошова маса

V – швидкість обігу грошей

Використовуючи кількісне рівняння, можна визначати рівень цін в економіці за такою формулою:

 

(22)

Монетаристи виходять із двух передумов, які на їх думку, притаманні довгостроковому періоду: 1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною, 2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов, збільшення грошової маси викликає прямо пропорційне зростання сукупного попиту і цін. Тому у прихильників монетаристської теорії збільшення грошової маси є причиною зростання сукупного попиту та інфляції.

Прихильники кейнсіанської теорії по іншому вбачають зв’язок між грошовою масою і сукупним попитом. Із кейнсіанської теорії випливає, що джерелом сукупного попиту є не гроші, а дохід, який отримують суб’єкти економіки внаслідок розподілу і перерозподілу виробленого ВВП. Якщо сукуний дохід зростає, то, з одного боку, збільшується сукупний попит і попит на гроші як платіжний засіб, а з іншого, – центральний банк збільшив пропозицію грошей.

Отже, у кейнсіанців грошова маса є не джерелом сукупного попиту, а засобом його реалізації. В тій мірі, в якій надмірним є сукупний попит, в такий же мірі надмірною є і грошова маса, що забезпечує цей попит платіжними засобами. Завдяки цьому залежність інфляції від надмірного сукупного попиту може опосередковано репрезентуватися через залежність інфляції від надмірної грошової маси.

Сучасна макроекономіка і економічна практика переконує, що інфляцію неможна пояснити лише надлишковим сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надлишковою грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників. Всі ці чинники можна поділити на декілька видів.

Чинники інфляції попиту. Як відомо, інфляція такого виду виникає в умовах випереджаючого зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією, тобто за умов виникнення надмірного сукупного попиту. Але при цьому потрібно враховувати, що сукупний попит є агрегатною величиною, яку можна розкласти на три елементи: урядовий попит, попит приватної економіки, іноземний попит. Це дає підстави до чинників інфляції попиту віднести надмірність трьох складових сукупного попиту.

По-перше, надмірний урядовий попит на товари та послуги. Він проявляється у формі бюджетного дефіциту. Інфляція виникає за умов, якщо дефіцит державного бюджету фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії, оскільки в цьому випадку зростання сукупного попиту не забезпечується адекватним збільшенням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. У випадку коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик приватного сектору економіки, надлишковий урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням приватного попиту, що унеможливлює виникнення інфляції.

По-друге, надмірний приватний попит на товари та послуги. Він може виникати внаслідок надмірного кредитування приватної економіки, надмірних урядових трансфертів приватній економіці, надто оптимістичних ділових очікувань, ажіотажного попиту, сезонних коливань попиту та інших чинників, що забезпечують випереджаюче зростання поточних витрат приватної економіки (приватного попиту) порівняно з обсягом продукції, виробленої у поточному періоді (сукупною пропозицією).

По-третє, надмірний іноземний попит на вітчизняні товари і послуги. Він виникає у зв’язку з випереджаючим зростанням експорту порівняно з імпортом. Внаслідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукупна пропозиція скорочується на різницю між імпортом (ввезенням товарів і послуг) і експортом (вивезенням товарів і послуг).

Чинники інфляції витрат. Врахуємо, інфляція витрат виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що супроводжується скороченням сукупної пропозиції. Це означає, що до чинників інфляції витрат відносяться такі, що збільшують середні витрати в економіці. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх чинників інфляції витрат слід віднести: 1) зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги; 2) зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних ресурсів); 3) випереджаюче зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці; 4) підвищення податків на продукти.

Серед внутрішніх чинників інфляції витрат окремо слід виділити такі, що відображають вплив на ціни монопольної влади. Впершу чергу таким чинником є підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання наднормального (монопольного) прибутку. Монопольне зростання цін, як правило, має не тривалий період, оскільки в довгостроковому періоді воно усувається у зв’язку з появою конкурентів. Іншим чинником, що реалізує вплив монопольної влади на інфляцію витрат, є зростання цін, які адмініструються державою. В Україні адміністративне регулювання застосовується відносно цін на хліб, квартирної плати, тарифів на електричну і теплову енергію тощо. Використовуючи монопольне право регулювати ціни, держава підвищує їх не тоді, коли зростають середні витрати, а згідно з цілями економічної та соціальної політики.

Зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів та послуг. Якщо зростають ціни на імпорту продукцію проміжного споживання, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зростання митної вартості продукції, зниження курсу національної валюти, підвищення податків на імпорт. Типовим прикладом імпортованої інфляції є зростання цін на імпортні енергоносії.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон’юнктуру у майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники наперед вимагають підвищення зарплати, підприємства підвищують ціну на свою продукцію, комерційні банки піднімають проценти за кредит тощо. В умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від яких намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять окремий вклад у загальну інфляцію не залежно від співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляція є наслідком як сталих, постійних чинників так і мінливих, тимчасових. Постійний компонент загальної інфляції називається базовою інфляцією. В практиці макроекономічного аналізу та прогнозування при визначенні індексу базової інфляції загальний індекс інфляції коригується на такі зміни цін, які викликаються впливом сезонних чинників або регулюються державою.

Інфляція впливає на всі сторони суспільного життя країни і може викликати негативні економічні та соціальні наслідки. Звичайно, що мова йде про високу інфляцію, оскільки помірна інфляція не є проблемою. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки інфляції.

1. Зниження реальних доходів населення. Зазначений наслідок виникає за умов, якщо темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу інфляції. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники державних установ, пенсіонери та інші особи, що живуть за рахунок соціального забезпечення). Втрати реальних доходів несуть також робітники, що працюють у депресивних галузях, в яких відсутні можливості для підвищення номінальної заробітної плати пропорційно зростанню цін. Напротивагу їм робітники, що працюють в прогресуючих галузях, мають можливості домагатися пропорційного або навіть випереджаючого зростання номінальної заробітної плати порівняно з інфляцією.

2. Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів з фіксованою вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Звичайно, що майже всі фінансові активи приносять доход у формі проценту. Але якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їх реальна вартість зменшується.

3. Порушення відносин між позикодавцями і позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а програють позикодавці (кредитори). Це обумовлено тим, в умовах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає за нижчою. Особливо згубними для відносин між дебіторами і кредиторами є наслідки від неочікуваної інфляції. Очікувану інфляцію позикодавець може враховувати за допомогою адекватної індексації процентної ставки. Але якщо фактичний темп інфляції вищий від очікуваного на величину неочікуваної інфляції, то кредитор втрачає частину реального доходу на користь дебітора.

4. Зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон’юнктура і прибутковість капіталу може змінюватися. Одним із показників економічної кон’юнктури є інфляція. Якщо через кілька років інфляція зросте порівняно з поточним періодом, то прибутковість вкладених інвестицій реально може зменшитися. Тому в умовах нестабільної інфляції, яка не піддається прогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до інвестування.