Конкуренція (від лат. concurrere — "зіштовхуватися") — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.
Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб'єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття
економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.
Основними умовами виникнення та існування конкуренції є:
— наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів;
— свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;
— абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до ринку і такий же вільний вихід із нього;
— певна відповідність між попитом і пропозицією; відсутність надвиробництва і дефіциту;
— абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів;
— відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію;
— наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо.
На сучасному етапі розвитку ринкової економіки конкуренцію визначають як процес використання вже відомих
(вищеназваних) умов та відкриття і використання нових умов розвитку. У своєму розвитку конкуренція пройшла складний еволюційний шлях — від простих до складних сучасних форм.
Сучасними факторами розвитку конкуренції можна вважати:
— загальноекономічні — загальний рівень і динаміка виробництва; стан ділової активності; стан ринків; наявність та структура ресурсів; розвиненість кредитно-фінансової системи;
— технологічні — галузева структура економіки; рівень поширення сучасних технологій; наявність в економіці технологічного лідера; сприйнятливість економіки до інновацій;
— інституційно-соціальні — наявність юридичних норм економічної діяльності; створення ринкових інститутів; цілі державної політики; ступінь втручання держави в економічні процеси; національні традиції; менталітет і духовні цінності народу; загальна і професійна культура; політична, економічна і соціальна стабільність у суспільстві;
— міжнародні — ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних економічних організацій; стабільність світової фінансової системи.
Економічним підґрунтям розвитку конкурентних відносин
у постсоціалістичних країнах і в Україні, зокрема, стали демонополізація, приватизаційні процеси, роздержавлення власності, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу, залучення у вітчизняну економіку іноземного капіталу, лібералізація торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності.
Монополізація — це процес досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку
товару, підтримання або посилення цього становища. Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання.
Конкретною формою монополізму є монополія. Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.
Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.
Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку.
У реальному житті монополізм відбувається і проявляється в численних видах і формах, що викликає необхідність певної їх класифікації.
Класифікація монополій
За умовами функціонування монополізм поділяють на два типи — підприємницький та інституційний.
Підприємницький тип монополізму пов'язаний із
розвитком підприємств (фірм) на основі концентрації капіталу і
виробництва.
Інституційний тип монополізму пов'язаний з нерівністю
умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників.
За характером і причинами виникнення монополії
поділяють на три типи:
— монополія окремого підприємства;
— монополія як угода;
— монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.
Досягти монополії першого типу нелегко. Це абсолютна
Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.
За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.
Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі — особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажана, бо при входженні в галузі інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Причиною є "економія від масштабу" — чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв'язку і транспорту, послугах зв'язку.
Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільні. З природними монополіями тісно пов'язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. Класичним прикладом такого виду монополій виступає
алмазний синдикат "Де Бірс" Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політика, регулюється державою.
Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам
виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого — це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб'єкт господарювання і між ними відсутня конкуренція.
Економічна монополія. її поява зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей
господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два
основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації
капіталу. Другий — набагато швидкий — базується на процесах централізації капіталу.
