Особливістю діяльності головної (материнської) фірми є те, що вони контролюють інші фірми.

Дочірня фірма (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

За кількістю працівників підприємства поділяються на великі (надвеликі), середні, малі (дрібні), мікропідприємства.

4. Виробнича і загальна структури підприємства.

Структура підприємства – внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. Виробнича структура – характеризує склад підрозділів, в яких виконується виробничий процес. Загальна структура –характеризує сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову,корпуснута комбінатську виробничі структури.

За цехової структури основним виробничим підрозділом є цех - адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура, основним підрозділом якої є виробнича дільниця – сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об’єднані в корпус (корпусна виробнича структура).

Комбінатська виробнича структура використовується на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність переробки сировини (металургійна, хімічна промисловість). Її підрозділи виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють: - технологічну; предметну; змішану.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють:

підприємства з комплексною та спеціалізованою структурами виробництва.

Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою – лише частину.

Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяються на: підприємства механоскладального, складального, заготовочного типів та спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох чинників, серед яких можна виділити: виробничий профіль під-ва; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження під-ва.

5. Об’єднання підприємств.

В Україні можуть створюватись два типи об’єднань підприємств: добровільні та інституціональні.

Серед добровільних можна виділити:

Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети.

Концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності й контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства різних галузей економіки. Суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись фінансовим структурам.

Картелі – договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання.

Трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

Холдінги – інтегроване об’єднання, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання.

Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

Діяльність інституціональних об’єднань започатковується в директивному порядку міністерствами або відомствами.

6. Характеристика ринкового середовища функціонування підприємств.

Ринок – це сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів.

За суб’єктним складом виділяють п’ять основних типів ринків:

Ринок споживачів – ринок окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання.

Ринок виробників – ринок сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг.

Ринок проміжних продавців – ринок сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе.

Ринок громадських установ – які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або забезпечення діяльності різних некомерційних організацій.

Міжнародний ринок – ринок зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

За продуктово-ресурсним наповненням виділяють:

· ринок продовольчих і непродовольчих товарів;

· ринок знарядь і предметів праці та інших товарів виробничого призначення;

· ринок житла, землі, природних багатств і корисних копалин;

· ринок побутових, транспортних, комунальних та інших послуг;

· ринок грошей, валюти, цінних паперів.

За елементно-технологічними зв’язками виділяють ринкі: засобів виробництва; предметів споживання; інновацій та інформації; інвестицій; робочої сили; грошово-кредитний; валютний.

За териториально-просторовою організацією виділяють ринкі: місцеві; регіональні; національні; транснаціональний та світовий.

Інфраструктуру ринку становить сукупність організацій, які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють товарооборот, просування товарів зі сфери виробництва у сферу споживання. Найважливішими елементами ринкової інфраструктури є: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні системи.

7. Загальні принципи та етичні норми поведінки суб’єктів господарювання.

Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій економіці сформувалися загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який належить до базових, визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціально орієнтовану.

Принцип соціального партнерства полягає в тому, що поряд із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому прибутку підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не лише свого колективу, а й місцевого населення.

Принцип свободи підприємництва забезпечується наступними правами:

1) можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик економічної діяльності будь-якого громадянина або групи громадян у межах правових повноважень;

2) самостійністю в організації виробництва та його ресурсному забезпечуванні;

3) самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон’юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції;

4) реальним правом розпорядження майном, а також прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, встановлених законом.

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити й дотримувати також певних етичних норм поведінки суб’єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини та віра в її сили, висока мотивація творчої праці) включають також правила етичної поведінки в бізнесі: вірність слову та послужливість у взаємостосунках, ділова чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таємниці та інші правила, що відповідають вищим стандартам ділової честі.