Внутрішня і зовнішня торгівля. Формування українського національного ринку

Упродовж ХVІ - XVIII ст. в Україні відбувалося формування і становлення національного ринку. Незважаючи на те, що українські землі перебували у складі різних держав, торгівля, обмін між різними поселеннями і регіонами поступово зростали. Свідченням цього була поява базарів, торгів та ярмарок, а також постійної (стаціонарної) торгівлі.

Ріст обсягів виробництва, як сільськогосподарського, так і ремісничого, зумовив появу базарів і торгів. Вони проводилися раз або двічі на тиждень у визначені, як правило, святкові дні. Право на влаштування торгів і базарів надавалося містам і містечкам спеціальними привілеями. Торги відрізнялися від базарів тим, що на них продавались товари певного виду. Асортимент товарів свідчив про господарську спеціалізацію окремих регіонів. Міські власті здійснювали контроль за торгівлею і за якістю продукції, здавали в оренду міри і ваги, які були їхньою власністю.

Ярмарки (дослівно - щорічний ринок) - регулярний торг широкого значення; базар, регулярно, періодично організовуваний в традиційно визначеному місці; сезонне розпродування товару одного чи кількох видів. Ярмарки - це основні центри формування національного ринку, основна ознака складання внутрішнього ринку. Торги і базари з'єднували в основному виробників і споживачів міста і села. Ярмарки, на відміну від них, зв'язували між собою різні регіони України.

Павло Алепський, арабський мандрівник, який побував в Україні у 1654-1656 рр., писав: "У козацькій країні ярмарки відбуваються безперервно, від початку до кінця року, кожного свята, кожної пори року буває ярмарок в тому чи іншому місті". За його словами, найбільший ярмарок був у Печорському монастирі. Поступово склалася певна періодичність ярмарків, вони проходили у різних містах впродовж року. На ярмарках не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво окремих товарів.

Ярмарки спочатку були універсальними, згодом посилювалася їх спеціалізація. Так, відомо, що на ярмарках Тернополя і Бродів торгували кіньми, у Станіславі та Чернівцях - полотном і худобою.

Ярмаркова торгівля, часті переїзди купців з одного міста в інше, - пожвавлювали взаємообмін між різними регіонами України, торговельні шляхи з'єднували найвіддаленіші території. Внутрішній ринок України поступово набував загальнонаціонального характеру.

Сільське господарство та аграрні відносини в Україні наприкінці ХVIII – в першій половині ХІХ ст

На поч. ХІХ ст. переважна частина українських земель (Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщина, Південь України) належала Російській імперії, західноукраїнські ж землі (Галичина, Буковина і Закарпаття) перебували у складі Австрійської імперії. В даний період головною галуззю економіки було сільське господарство, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. Основним засобом виробництва була земля, яка належала поміщикам, а основною виробничою силою — залежне селянство. Проте у першій половині ХІХ ст. починаються суттєві зрушення в аграрному секторі: поступово руйнувалося натуральне господарство, відбувався перехід до ринкових відносин і підприємництва. Як і чому це трапилося? Ось це питання ми з’ясуємо на сьогоднішньому уроці.

Нові ознаки в розвитку сільського господарства

• Пошук поміщиками нових форм ведення господарства (застосування с/г машин, добрив, досягнень науки, заснування у маєтках промислових підприємств);

• зростання кількості безземельних селян, які наймаються на промислові підприємства;

• поява селян-заробітчан;

• розвиток чумацького промислу;

• розшарування селянства;

• зростання виробництва продукції на продаж

Промисловий переворот на українських землях розпочався на початку 20-х рр. ХІХ ст.

Отже, незважаючи на кріпосницькі обмеження, перший етап промис­лового перевороту в Україні відбувся доволі успішно, хоча і повільніше, ніж у країнах Західної Європи і США.

Другий етап промислового перевороту відбувся після скасування кріпацтва. Звільнені з кріпацтва селяни отримали деякі права: купівлі-продажу рухомого й нерухомого майна, вести не тільки присадибне госпо­дарство, але й займатися торгівлею, відкривати промислові підприємства. Внаслідок цього капіталістичні підприємства повністю утвердилися на українських землях.

Модернізація промисловості України ХУІ

До середини ХІХ ст. існуючі виробничі відносини в російській Україні прийшли в невідповідність з розвитком економіки як у промисловості, так і в сільському господарстві. Масове зубожіння населення, загострення класових протиріч обумовили соціальні конфлікти – від стихійних бунтів до організованих виступів. Наявність кріпацтва стримувала розвиток як сільського господарства, так і промисловості. Тому царизм змушений був вдатися до реформаторської діяльності. 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписує Маніфест про скасування кріпацтва і «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». Зауважимо, що в Австрійській імперії кріпацтво було ліквідоване ще в 1848 р.
В результаті проведення реформи 1861 р. з скасування кріпацтва:
- селяни отримували особисту свободу і цивільні права, можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати операції від свого імені, а не від імені поміщика, як це було раніше;
- селяни звільнялися із землею (за викуп).
- поміщики залишалися власниками більшості землі в державі;
- в особисте користування селянин отримував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими спорудами, а польовий наділ він зобов’язаний був викупити у поміщика;
- протягом 20 років селянин уважався «тимчасово зобов’язаним» і повинен був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або платити оброк, як і до 1861 р.;
- зберігалася община як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком, оскільки з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, а вся община в цілому;
- для розв’язання суперечок було створено інститут посередників, які призначалися виключно з дворян і тому не могли бути «неупередженими примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків.
Через явну недосконалість реформи, виникли чутки, що справжню волю поміщики приховали. Почалися селянські виступи.
У комплексі реформ Олександра ІІ після скасування кріпосного права провідне місце належить земській, судовій та військовій.