Тема 3. Фактори, процес і результати виробництва

Питання

1. Організація та технологія в процесі виробництва.

2. Ефективність суспільного виробництва.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При самостійному опрацюванні цих питань слід викорис­товувати рекомендовану літературу, звертаючи особливу увагу на:

· організаційно-економічні та соціально-економічні відносини;

· виробництво і НТП;

· поняття соціальної та економічної ефективності сус­пільного виробництва;

· взаємозв'язок між соціальною й економічною ефек­тивністю;

· показники економічної ефективності: продуктивність
праці, трудомісткість праці, матеріаловіддача, матеріаломіст­кість, фондовіддача, фондомісткість.

Питання 1. Організація та технологія в процесі ви­рибництва.

Важливою складовою суспільного виробництва є його організація й управління. Не потребує доведення те, що будь-який економічний процес має бути певним чином організова­ний. Причому в умовах посилення усуспільнення виробництва, поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперування зна­чення чіткої організації всіх ланок економіки зростає.

Суспільна організація виробництва передусім має відпо­відати таким загальним вимогам:

1) створювати широкі можливості для природно-
історичного процесу економічного розвитку, не допускати волюнтаристського втручання у виробництво;

2) забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адек­ватною досягнутому рівню реального усуспільнення вироб­ництва.

У виробництві складаються різні типи відносин. Потріб­но розрізняти організаційно-економічні й соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини - це відносини, що виникають у процесі організації виробництва як такого. Во­ни характеризують стан виробництва, особливості певного етапу розвитку чинників виробництва та їх суспільної комбінації. Сю­ди входить поділ праці, її спеціалізація і кооперування, концент­рація та комбінування виробництва.

Суспільний поділ праці пов'язаний з організаційно-управлінською структурою суспільного виробництва.

Управління відокремлюється від виробництва і стає са­мостійною сферою. Воно має власну організаційну структуру, засновується на внутрішньому поділі управлінської праці.

Горизонтальна схема організації управлінської праці за­стосовується при поділі великого масиву робіт на численні ло­кальні виробничі функції чи завдання як на рівні великих під­приємств, так і на галузевому рівні організації та управління

економікою.

Вертикальна схема організації управління забезпечує координацію окремих управлінських функцій горизонтального рівняз метою досягнення загальних цілей виробничої системи.

Соціально-економічні відносини називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини - це відносини між людьми з при­воду виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріаль­них благ і послуг, що ґрунтуються на відносинах власності.

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є панівною тенденцією, що засновуєть­ся на прогресі науки і техніки.

Наука - це особливий вид діяльності людини, яка спрямована на отримання нових знань про природу, людину та сус­пільство. Під поняттям техніки розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробництві для створення про­дукту. Нові знання матеріалізуються у нових засобах праці, за­доволення одних потреб породжує інші. Наукові досягнення, впроваджуючись у виробництво, вдосконалюють техніку і тех­нологію, сприяють створенню продукту з новими позитивними якостями.

Наукові ідеї, конструкторські розробки зумовлюють та формують необхідні умови для подальших якісних і кількісних зрушень у виробництві. Так відбувається науково-технічний прогрес (НТП), суть якого полягає у безперервному процесі роз­витку та вдосконалення науки, техніки й організації виробницт­ва, його факторів і споживання продукту.

Впровадження результатів НТП у виробництво зумовлює суттєві зміни у результативності економічних ресурсів і харак­тері праці, зростання кількості та якості продукту.

Під впливом НТП суспільне виробництво знаходиться у постійному русі, розвитку й удосконаленні. Великі етапи його еволюції назвали технологічними способами виробництва.

Вони відображають:

• якісні зміни у розвитку засобів і предметів праці;

• якісні зміни в характері праці під впливом впрова­дження нових технологій та удосконалення організації виробни­цтва;

• глибину поділу праці, масштаби її кооперації та ком­бінування.

Кожний наступний технологічний спосіб виробництва - це якісний стрибок у розвитку засобів і предметів праці, робочої сили, технології та організації виробництва, поділі й кооперації праці.

Економічна наука виділяє три типи технологічних спосо­бів виробництва, які послідовно змінювали один одного:

• доіндустріальний (ґрунтується на примітивних засо­бах праці та важкій ручній некваліфікованій праці);

• індустріальний (перехід до використання у виробниц­тві системи машин і механізмів, машинних технологій, нових
форм організації праці);

• постіндустріальний (пов'язаний з автоматизацією ви­робництва, впровадженням комп'ютерів і роботів, зміною трудових функцій людини, творчим характером праці).

Доіндустріальними способами виробництва були так звані "кам'яний", "бронзовий" і "залізний" віки первісного суспільства, "античне" та "східне" рабство, ремісничий спосіб вироб­ництва феодального суспільства. Перехід до індустріального способу виробництва розпочався з етапів простої кооперації найманої праці та мануфактури і завершився появою великого машинного виробництва (фабрики).

Фабричний спосіб виробництва удосконалювався, почи­наючи з його виникнення на рубежі XVII - XIX ст. до середини X X ст. Він змінився сучасним постіндустріальним способом ви­робництва.

Під впливом науково-технічної революції (НТР) завер­шилась повна механізація виробництва, широких масштабів до­сягла його автоматизація (впровадження автоматизованих сис­тем машин, керуючих систем, роботів та ін.), застосування но­вітніх технологій, принципово нових предметів праці та нових нидів енергії тощо. Невпізнанно змінились трудові функції лю­дини, більшість важких і монотонних операцій взяли на себе машини-автомати й роботи, витіснивши людину із безпосеред­нього процесу виробництва. Людина піднялась над виробницт­вом, її праця стає усе більш творчою, змінився її характер, біль­шість працівників виконують управлінські функції. Вони конт­ролюють виробничий процес і якість продукту, налагоджують та ремонтують автоматизовані машинні лінії, стають операторами,

програмістами.

Постіндустріальний технологічний спосіб виробництва також характеризується стрімким розвитком сфери послуг (де працюють 50 - 70 % усіх зайнятих), інтелектуалізацією і гумані­зацією виробництва, значним зростанням добробуту населення.

Питання 2. Ефективність суспільного виробництва.

Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона визначає, наскільки госпо­дарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її по­требам та інтересам.

Економічна ефективність виражає результативність сус­пільного виробництва шляхом зіставлення затрат та одержаного результату. її визначають за такою формулою

Е = П/З,

де П - вартість продукту;

З - матеріально-грошові затрати.

Це показник, що характеризує величину затрат на одини­цю створеного продукту.

Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспіль­ству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим вищою буде економічна ефективність суспіль­ного виробництва.

Між соціальною й економічною ефективністю існує тіс­ний взаємозв'язок. З одного боку, поліпшення задоволення осо­бистих потреб усіх членів суспільства об'єктивно вимагає зрос­тання економічної ефективності. Так, не можна підвищити доб­робут населення, не забезпечивши істотне зростання суспільної праці. Економічна ефективність виступає могутньою підоймою вирішення соціальних проблем. З іншого боку, підвищення со­ціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціо­нального й економічного ведення господарства в інтересах сус­пільства та окремих його членів.

Проте на практиці подібний взаємозв'язок не завжди іс­нує, що виявляється в нераціональному використанні матеріаль­них ресурсів, забрудненні навколишнього середовища та ін.

Якщо втрачається взаємозв'язок між соціальною й еко­номічною ефективністю, то це фактично означає, що виробництво здійснюється заради виробництва, тобто воно набуває безглуздого характеру. Об'єктивною ж закономірністю має бути зростання ефективності виробництва такої продукції і такої якості, які справді потрібні суспільству для задоволення його по­треб. У цьому полягає суть взаємозв'язку економічної та со­ціальної ефективності.

Зазначені основні показники ефективності виробництва тісно між собою пов'язані. Насамперед слід підкреслити прямий зв'язок між підвищенням продуктивності праці та відповідним зростанням фондовіддачі. Водночас динаміка цих показників може збігатися.

Це може бути обумовлене:

1) об'єктивними причинами, здебільшого первинним ета­пом індустріалізації виробництва;

2) суб'єктивними причинами (наприклад, коли залуча­ється до виробництва малопродуктивна техніка, яка ще й вико­ристовується не досить інтенсивно).

Усе ж загальним закономірним процесом має бути такий, коли НТП позитивно позначається на всіх результатах господар­ської діяльності.

Названі основні показники ефективності суспільного ви­робництва виражають лише окремі результати господарської діяльності. Щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему чинників, які впливають на кінцевий результат. Цей інтегральний показник ефективності виробництва можна виразити формулою

Е = П/З + М + УФ,

де П - продукт; Е - ефективність; З – затрати живої праці; М - матеріальні затрати;

Ф - одноразові вкладення в основні виробничі засоби; У - коефіцієнт переведення затрат одноразових вкла­день в основні засоби.

2.2. Як і наскільки зміниться продуктивність праці, як­
що трудомісткість зменшилася на 10 %?

2.3. Наведіть приклад, коли економічно ефективне ви­робництво може бути соціально неефективним.

Література

1. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична
економіка). - Тернопіль, 1998. - Розд. 1. - Гл. 1. - § 8.

2. Основи економічної теорії: В 2 кн. / За ред. Ю.В. Ніколенко.-К. І.-Гл.

3. Основи економічної теорії. Методичні рекомендації та
конспективний виклад питань, визначених для самостійної ро­
боти студентів. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 2001. - С. 38 - 45.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект.
Підруч. / За ред. Г.Н. Климко, В.П. Несторенко та ін. - К.: Вища
шк„ Знання, 1997. - Ч. 2. - Розд. 3.

5. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного та
ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - Тема 14. - § 1.

 

Методичні рекомендації для самостійної роботи №4