Матеріально-побутовий комплекс

Матеріально-побутовий комплекс представлений:

а) житлово-комунальним господарством, яке охоплює жит­
лове господарство, водопостачання, водовідведення, теплопоста­
чання, газопостачання, електрифікацію;

б) службою побуту - різні ательє, майстерні, пральні, хімчи­
стки, душові, перукарні, прокатні пункти;

в) торгівлею і громадським харчуванням - ринки, магазини,
ларьки, їдальні, кафе, ресторани.

Житлово-комунальне господарство забезпечує необхідну основу проживання людей, задоволення потреби людей у житлі, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення.

Станом на 1.01.2005 року житловий фонд України переви­щив 10 млрд м² загальної житлової площі, 29,6% цієї площі зна­ходилось у власності держави, колективних і житлово-будівель­них підприємств і 71,6% - знаходиться у приватній власності громадян.

Із загальної кількості житла 60% - міській житловий фонд і 36% -житло сільської місцевості, а решта - селища міського типу.

Середня забезпеченість населення житлом в розрахунку на одного жителя становить 18,2 м², у тому числі в сільській місце­вості - 22,6 м².

Якість житла. Збудовано до 1943 р. - 22,6%, за 1944-1970 pp.

- 49,1%, у 1971-1980 pp. - 15,9%, за 1981-1990 pp. - 9,5%, і після
1990 р. - 2,9%.

Всього побудовано у довоєнний період і в період відбудови народного господарства - 71,7% житла, яке нині не відповідає потребам часу.

Із загальної кількості наявного житла побудовано: із цегли -30,1%, дерева - 24,3%, саману -17,1%, із змішаних будматеріалів

- 27,9%.

Таким чином в країні лише менше третини житлового фон­ду побудовано із добротних матеріалів.

У 1990 р. в країні було побудовано із 17,4% млн м² житла, в 1995 р. - 8,7 млн м², а в 2004 р. - 7,6 млн м², або у 2,3 рази менше, ніж будувалось у 1990 р.

Важливою проблемою в житловому господарстві країни є заміна колишніх "хрущовок" на сучасне житло. Вирішення цієї проблеми потребує значних матеріальних витрат та великої ор­ганізаційної роботи.

Побутове обслуговування повинно забезпечити поліп­шення умов життя населення.

Галузь об'єднує понад 20 окремих підгалузей, які надають на­селенню понад 900 видів послуг. Обсяг реалізації побутових по­слуг населенню становила в 2003 р. - 1637,4 млн грн, в тому числі в сільській місцевості 17,0 млн грн. Тобто в сільській місцевості побутове обслуговування населення майже розпалось.

Найбільша частка послуг припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла, ремонт одягу і взуття, ремонт радіоте­левізійної апаратури.

Із загальної кількості послуг 12,3% приходиться на технічне обслуговування транспорту, 8,3% - послуги перукарень, 9,4% -перевезення вантажів для населення, 7,5% - виготовлення мета­ловиробів, 4,5% - ремонт одягу і взуття.

Характерною особливістю цієї галузі є те, що відкрилось ду­же багато приватних майстерень, які працюють практично в тіні без всяких прейскурантів і розцінок та надання документів за оп­лату за виконані роботи.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задоволь­няє особисті потреби населення у товарах та харчуванні. Роздрібний товарооборот визначається обсягом проданих то­варів населенню через роздрібну торгову мережу і підприємства громадського харчування усіма діючими підприємствами всіх форм власності.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з основ­них аспектів рівня життя населення - купівельну спроможність.

Quot;

Таблиця 16.5. Динаміка розвитку підприємств роздрібної торгівлі в Україні

Рис. 16.3. Зміни структури форм власності підприємств роздрібної торгівлі

за 1985-2004 pp.

 

Підприємства роз­дрібної торгівлі, тис. шт.	142,0	145,7	133,7	103,2	96,2	89,3	83,8	78,5
з них розташовані: у міській місцевості	83,1	85,2	82,0	69,8	65,4	61,4	57,9	55,0
у сільській місцево­сті	58,9	60,5	51,7	33,4	31,0	28,0	25,9	23,5
За формами власно­сті: приватна	-	-	105,4	90,6	84,5	78,6	74,0	69,8
державна	71,0	72,1	15,6	4,4	4,0	3,4	2,8	2,2
комунальна	71,0	73,6	12,7	8,2	7,9	7,3	7,0	6,5
	Ресторанне господарство
Всього, тис. шт.	н/д	н/д	40,3	33,1	3.2,0	30,6	28,9	27,9
За формами власно­сті: приватна	-	-	24,2	26,0	25,0	23,8	22,5	21,2
державна	н/д	н/д	9,0	3,9	3,9	3,6	3,5	3,8
комунальна	н/д	н/д	7,0	3,2	3,1	3,2	2,9	2,9
Кількість ринків із продажу споживчих товарів, шт.

За останні роки купівельна спроможність громадян дещо зростає.

Характерною особливістю торгівлі і громадського харчуван­ня в нинішніх умовах є те, що змінився статус таких підприємств. Практично не залишилось їдалень, замість них зросла мережа кафе, буфетів, ресторанів, закусочних, які діють на автостанціях, вокзалах, на автозаправних станціях, на ринках та в інших людних місцях. Розвивається і мережа підприємств громадського харчування швидкого обслуговування.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Забезпечення об'єктами торгівлі в радянські часи планувалось відповідно до чисельності населення. У результаті в усіх районах і населених пунктах були магазини, які реалізували різні види продукції. З прийняттям за­кону України "Про власність" всі ці магазини були приватизо­вані і через 5 років згідно із законом власники змінили їх статус. В результаті продовольчі магазини та магазини, які продавали овочі та м'ясо, перепрофільовано на інші види торгових підприємств, або здано в оренду.

Якщо в 1990 р. в країні було 145,7 тис. підприємств роздрібної торгівлі, в тому числі 72,1 тис. підприємств держав­ної форми власності і 73,6 тис. комунальної, то у 2004 р. їх зали­шилось 78,5 тис, в тому числі державної форми власності лише 2,2 тис. (табл. 16.5 та рис. 16.3).

Разом з тим з'явилось багато супермаркетів, але вони розміщені в основному на околицях міст і для значної частини населення просто недосяжні.

Широкого розповсюдження набув розвиток ринків з ре­алізації як продовольчих, так і не продовольчих товарів.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення - купівельну спроможність.

Ось статистична інформація. Якщо в 1990 р. в розрахунку на душу населення продавалось товарів на 1140 крб., або на 2018 до­ларів США, то в 2004 р. - відповідно на 1424 грн, або на 269 до­ларів США, або у 7,5 разів менше (табл. 16.6). І ця інформація не відповідає дійсності, оскільки значна частина товарів ре­алізується через торговельні точки, які реалізують продукцію, не використовуючи касові апарати, тобто працюють у тіні. Основне

і8«

завдання держави в цій сфері - легалізація торговельної діяль­ності.

Таблиця 16.6. Роздрібний товарооборот на душу населення

 

	1990 крб	2000 грн	2001 грн	2002 грн	2003 грн	2004 грн
Всього
Продовольчі товари
Промислові товари

16.3. Проблеми і перспективи розвитку соціальної сфери України

Вихід економіки держави з кризи в значній мірі залежить від глибокої перебудови соціальної сфери. Важливим пріоритетом на наступні роки є здійснення політики зростання доходів та ре­формування системи оплати праці (перехід на погодинну опла­ту), подолання існуючого нині штучного зниження вартості ро­бочої сили та недопустимо низького рівня соціальних витрат.

За роки радянської влади в 1990 р. 46.4% витрат бюджету ви-користовалось на соціально-культурні заходи та науку, в тому числі 15,3% - на науку і освіту, 8,6% - на охорону здоров'я і 2% на культуру і мистецтво (табл. 16.7).

У 2001 р. у зв'язку із різким скороченням обсягів витрат бю­джету на соціально-культурні заходи і науку асигнувалось 25,8% бюджетних витрат, в тому числі 8% - на науку і освіту, 2% на охорону здоров'я і 0,3% на культуру і мистецтво. В тому ж році за обсягом витрат у доларовому обчисленні на соціально-куль­турні заходи і науку витрачалось лише 9,0% від обсягів витрат у 1990 p., а на науку і освіту - 8,1%, на охорону здоров'я - 3,7%, культуру і мистецтво - 2,2%.

Таке різке скорочення витрат на соціальну сферу вплинуло на стан справ у цій сфері людської діяльності. Значна частина

підприємств перейшла на оплатну форму, а деякі змінили форму власності.

В останні роки фінансування дещо поліпшилось і за структу­рою витрат у 2004 р. було майже таким, яке було до 1990 p., але обсяги фінансування становлять всього по витратах бюджету 39,7% від рівня 1990 p., а на соціально-культурні заходи і науку 43,8%, в тому числі на культуру і мистецтво - 28,7%, на науку і освіту - 46,3%, на охорону здоров'я - 54,4%.

Таким чином, фінансування на соціально-культурні заходи покищо становить менше як половину рівня фінансування 1990 р.

У перспективі в процесі реформування бюджетних коштів слід збільшити видатки на соціальний захист населення та роз­виток соціальної сфери - медицини, освіти, науки та житлового будівництва для соціально не захищених верств населення.

Таблиця 16.7. Доходи і витрати Держбюджету України за 19902004 pp.

(млн доларів США)

В галузі охорони здоров'я необхідно:

- по-перше, передбачається поетапне збільшення асигну­вань на цю галузь;

- по-друге, добитись формування керованого розвитку платних медичних послуг;

- по-третє, затвердження гарантованого рівня безоплатно­го медичного обслуговування для соціально не захище­них верств населення.

В галузі освіти передбачається:

- по-перше, закінчити перехід на ступеневу професійно-технічну та вищу освіту;

- по-друге, розвивати різні форми організації дошкільної освіти;

- по-третє, заохочувати демократизацію навчально-вихов­ного процесу та розвиток недержавних навчальних за­кладів;

- по-четверте, вирішити питання запровадження механізму пільгового кредитування студентів на період навчання їх у вищій школі.

В галузі житлового господарства намічається:

- по-перше, різко збільшити обсяги введення житла;

- по-друге, зробити його доступним для різних верств насе­лення, створивши такі умови, за яких кожен громадянин міг би користуватись кредитом за незначний банківський процент, або брати його в оренду;

- по-третє, будувати соціальне житло для соціально не за­хищених верств населення;

- по-четверте, для пільгових категорій населення проводи­ти будівництво житла за принципом 50 х 50, тобто 50% вносить майбутній господар, а 50% - за рахунок держави.

В галузі побутового обслуговування необхідно:

- по-перше, провести комплекс заходів по відродженню служби побутового обслуговування у сільській місцевості;

- по-друге, розширити кількість видів послуг, які б сприя­ли веденню підсобного господарства (обробіток присадибних ділянок, випасання худоби, заготівля кормів, транспортні послу­ги, ремонт транспортних засобів і побутової техніки, будівельні роботи, ремонт і виготовлення металовиробів та ін.).

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в куль­турних цінностях, освіті, охороні здоров'я, комунальному обслу­говуванні, сприяє розв'язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвинутої особистості, ліквідації куль­турно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціаль­ними групами населення та раціональній зайнятості трудового потенціалу країни.

Контрольні запитання

1. Роль соціальної сфери і її склад.

2. Соціально-культурний підкомплекс, роль і динаміка роз­витку.

3. Оздоровчий комплекс, роль і динаміка розвитку.

4. Матеріально-побутовий комплекс, стан розвитку.

5. Житлово-комунальне господарство, стан розвитку.

6. Проблеми і перспективи розвитку соціальної сфери Ук­раїни.

Рекомендована література

1. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. - М.:
Прогресе - Традиція, 2000.

2. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. -К: Шкільний світ, 2001.

3. Ковалевський М.М. Соціологія. Т.1. С-Пб., 1910. - С.5.

 

4. Паламарчук В.М. Соціальна стратегія в Україні в період здійснення економічних реформ. - К.: Інститут стратегічних досліджень, 1993. Вип.П.

5. Скуратевський В., Полій О., Лібанова Е. Соціальна політика. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 360 с

6. Куценко В.І., Богун Л. Г. Соціальна сфера регіону. - К.: РВПС НАН України, 1997.

7. Статистичний щорічник України. - К.: Консультант, 2004.

17. Виробничі комплекси і їх роль у розвитку економіки України

Розглядаються наступні питання:

17.1. Територіально-виробничі комплекси та їх роль у розвитку продуктивних сил

17.2. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку

економіки України

17.1. Територіально-виробничі комплекси та їх роль у розвитку продуктивних сил

Територіально-виробничий комплекс слід розглядати як су­купність елементів усіх сфер продуктивних сил і виробничих відносин. Основою формування і функціонування територіаль­но-виробничих комплексів є ефективне використання усіх ре­сурсів, спеціалізація і кооперування виробництва, створення максимально зручних умов для життя і праці людей.

Основними передумовами економічної ефективності тери­торіально-виробничих комплексів виступають:

а) широке залучення в господарський оборот природних,
економічних, сировинних і трудових ресурсів з метою виконан­
ня народногосподарського завдання;

б) раціональний поділ праці між окремими ланками ком­
плексу і поглиблення спеціалізації підприємств;

в) формування єдиної транспортної системи з метою ефек­
тивності транспортних перевезень у межах підприємств;

г) централізація допоміжних і обслуговуючих виробництв і
соціальної інфраструктури з метою їх спільного використання;

д) створення потужної бази будівельної індустрії.

Всі територіально-виробничі комплекси групуються на підгрупи - мікрорайонні і підрайонні.

Мікрорайонні комплекси д іляться на локально-кущові і ло­кально-міські.

Локально-кущові комплекси найчастіше зустрічаються як утворення в межах однієї або двох суміжних галузей. Часто декілька споріднених підприємств або один комбінат розчлено­вані за технологічною схемою, розміщуються поблизу в малих містах. Ці малі міста утворюють виробничо-територіальний кущ із певною спеціалізацією і тісними внутрішніми виробничими зв'язками.

Так, наприклад, створення локальних кущових комплексів у машинобудуванні забезпечує кооперування на основі розчлену­вання спеціалізованих підприємств для виготовлення окремих деталей і вузлів. Спеціалізований машинобудівний кущ обов'яз­ково формується навколо головного складального підприємства.

Аналогічна ситуація і в агропромисловому комплексі, де на­вколо консервного підприємства формуються підприємства, що виробляють необхідну для консервування продукцію.

В результаті створення локальних кущових комплексів мікрорайонів вирішується проблема зайнятості трудових ре­сурсів, а також підвищення життєвого рівня населення малих міст.

Локальні міські комплекси функціонують в середніх і вели­ких містах. У великих промислових центрах працюють сотні підприємств різних галузей. Звичайно, всі вони не можуть мати між собою тісні внутрішні зв'язки. Головна вимога ефективного розвитку великих міст - створення раціональної системи вироб­ничих зв'язків між провідними підприємствами окремих галузей для досягнення поєднання виробництв всього комплексу.

Підприємства-гіганти, розміщені у великих містах, - важ­ливі виробничі одиниці, вони активно впливають на еко­номічний, політичний і культурний розвиток міст, на ріст вироб­ництва, його структуру, на внутрішньоміське розселення, на гео­графію внутрірайонних і міжрайонних зв'язків.

Комплекси підрайонів бувають галузеві і міжгалузеві.

Галузеві комплекси виникають на базі взаємозалежних ви­робництв однієї великої галузі. Вони охоплюють широке коло споріднених виробництв, що можуть бути зосереджені в певно­му регіоні. Зосередження однорідних підприємств і галузей в

регіонах називають галузевими комплексами. Вони можуть фор­муватись на базі певних родовищ корисних копалин і галузей їх переробки або на основі розвитку галузей сільського господарст­ва і переробки сільськогосподарської продукції.

Об'єднання промислових підприємств проводиться за таки­ми принципами:

1) технологічна спільність виробничих процесів і од­норідність випущеної продукції;

2) розвиток кооперативних зв'язків між головним підприємством і його філіалами;

3) послідовна переробка сировини на основі комбінування виробничих процесів.

У деяких галузях технологічні процеси настільки тісно взаємопов'язані, що вони не можуть бути віддалені один від од­ного, і в одному підприємстві поєднуються різні виробничі про­цеси на основі послідовної обробки сировини. Прикладом тако­го комбінування може бути кольорова металургія, лісове і сільське господарство.

В кольоровій металургії сировина містить багато різних ком­понентів, що потребує організації виробництва в багатьох на­прямках, а відходи основного виробництва, як правило, викори­стовуються у хімічній і лакофарбовій промисловостях.

У лісовому господарстві, де на базі використання відходів створюються підприємства з виробництва деревностружкових плит, фанери, продукції лісохімії, - смол, дьогтю, метилового спирту, оцту, кормових дріжджів та ін.

В сільському господарстві повсюдно успішно розвиваються поєднання рослинництва та тваринництва. Таке поєднання по­зитивно впливає на розвиток обох галузей - тваринництво дає цінне органічне добриво, а одержує від рослинництва високо­якісні та дешеві корми.

Таке ж поєднання можливе і в інших галузях народного гос­подарства. При правильному підході до вирішення проблеми от­римується необхідний результат.

Дуже багато невирішених проблем є у таких галузях добув­ної промисловості, як вугільна і залізорудна, де не повністю вирішено питання ефективного використання відходів збагачу­вальних фабрик.

За ступенем розвитку комплекси ділять на ті, що проходять початкову стадію розвитку, і всебічно розвинуті.

За галузями групування різних видів діяльності тери­торіальні виборчі комплекси поділяють на виробничі і невироб­ничі.

Виробничі територіально-виробничі комплекси - ті, що бе­руть участь у створенні валового внутрішнього продукту. До та­ких галузей відносяться: промисловість, сільське господарство, лісове господарство, будівництво, вантажний транспорт і зв'язок у тій частині, що обслуговує підприємства виробничої сфери, ма­теріально-технічне постачання і збут продукції.

До невиробничих територіально-виробничих комплексів входять: житлово-комунальне господарство, побутове обслуго­вування населення, пасажирський транспорт, зв'язок, який об­слуговує невиробничу сферу і населення, заклади охорони здо­ров'я; фізичної культури; соціального забезпечення; освітні і культурні заклади;' мистецтво; кредитування; державне уп­равління; партійні і громадські організації.

Ці заклади створюють всі умови для ефективного викорис­тання трудового потенціалу та підвищення рівня життя населення.

17.2. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України

На сучасному етапі суспільного розвитку, якому притаманне прискорення темпів науково-технічного прогресу, з однієї сторо­ни, та загострення ресурсно-екологічної ситуації - з іншої, вима­гає досягнення кардинальних змін у структурних перетворен­нях, орієнтації на ефективний пошук нових можливостей щодо ресурсозбереження в усіх сферах господарської діяльності.

На цьому шляху великого значення набуває удосконалення управлінських процесів, можливість кооперування виробництва з метою формування господарських систем як першооснови ефективного вирішення нагальних соціально-економічних про­блем, налагодження тісних міжрегіональних і міжгалузевих зв'язків.

Міжгалузеві комплекси - це поєднання економічно взаємо­пов'язаних галузей на основі міжвідомчих зв'язків, у яких підприємства різних відомств мають певну самостійність. Такі виробничі утворення формуються навколо головної галузі і ра­зом з нею беруть участь у територіальному поділі праці.

Формування міжгалузевих комплексів базується в основно­му на економічних факторах, але перевага віддається виробни­чим зв'язкам, що виникають при поставках сировини, готової продукції, а також при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств. На основі виробничих зв'язків у межах кожного регіону функціонують такі міжгалузеві комплекси, як паливно-енергетичний, транспортно-економічний, машино­будівний, будівельний, лісопромисловий, агропромисловий та ін., що характеризуються широкою спеціалізацією, мають вели­кий набір різних ланок виробництва.

Всі міжгалузеві комплекси функціонують у межах регіону як елементи єдиного структурного утворення. І у більшості ви­падків їх називають підсистемами регіонів.