Види податків і джерела їх сплати.

В нинішній час в Україні існує більше десяти видів податків і податкових платежів, а з урахуванням різноманітних зборів і обов'язкових платежів їх більше 30 видів.

Існуюча система податків і податкових платежів має свою класифікацію, в основу якої покладені такі ознаки: форма оподаткування; економічний зміст об'єкта оподаткування; рівень державних структур, які встановлюють податки; напрямок використання.

У залежності від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки – це податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів. До них належать такі податки: на прибуток, на транспортні засоби, на землю, прибутковий податок з доходів громадян та ін. Ці податки встановлюються безпосередньо на доход або майно платника, і їх розмір залежить від обсягу об'єкта оподаткування. Чим більший об'єкт оподаткування, тим, при однаковій ставці, більша сума податку, і навпаки.

Непрямі податки – це податки (ПДВ, акцизний збір, мито), що встановлюються на товари і послуги і оплачуються покупцем в їх цінах або тарифах, а до бюджету сплачуються продавцями товарів і послуг. У цьому випадку покупець сплачує податки продавцеві в цінах на товари і послуги, які у нього купує, а продавець згодом перераховує їх державі. Зв'язок тут між платником податку і споживачем товару) і державою опосередкований – через об'єкт оподаткування. До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори. Розмір цих податків, при постійних ставках (тарифах), залежить від кількості і вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяють на: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно.

Податки на доходи – це податки, що стягуються за встановленим ставками з доходів фізичних і юридичних осіб. До них належать податок на прибуток, прибутковий податок з доходів громадян.

Податки на споживання – це податки, що стягуються з покупців у цінах на товари та послуги, які купуються. До цих податків належать поля ток на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно – це податок, що встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб. Наприклад, податок на транспортні засоби та інші самохідні машини та механізми.

У залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки – це податки, що встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на землю, податок на транспортні засоби й інші самохідні машини та механізми, податок на промисел, прибутковий податок з доходів громадян та ін.

Місцеві податки – це податки, які встановлюють місцеві органи влади, і вони є обов'язковими для сплати на даній території. До місцевих податків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також низка зборів: готельний, ринковий, курортний, збір за видачу ордера на квартиру та ін.

У залежності від напрямку використання податки поділяються на загальні та цільові (спеціальні).

Загальні податки – це податки, які не мають цільового призначення і використовуються державою на загальнодержавні заходи (утримання органів управління, оборону країни та ін.). До них можна віднести податок на прибуток, податок на додану вартість, прибутковий податок з доходів громадян, акцизний збір тощо.

Цільові (спеціальні) податки – це податки, які встановлюють для фінансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням їх родючості, введенням державного земельного кадастру, землевпорядкуванням та ін.

Кожен вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати.

Джерела сплати податків і податкових платежів – це доход їх платника, з якого сплачуються відповідні податки і платежі. Джерело може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (наприклад, коли оподатковується сам доход – прибуток, то об'єкт оподаткування та джерел збігаються), а може й не мати відношення до об'єкта оподаткуванні (наприклад, податок на транспортні засоби нараховується з обсягу циліндрів автомобіля, а сплачується з доходу). Формування джерел сплати пов'язане з виробництвом і розподілом національного доходу.

На сьогодні розрізняють чотири види доходів: рента, заробітна плата, підприємницький доход.

Рента – це доход господарюючих суб’єктів, отримання якого обумовлено факторами, що не залежать від їх діяльності. Джерела створення ренти різноманітні. Наприклад, у добувних галузях вона створюється на підприємствах, що розташовані в більш сприятливих умовах виробництва (менша глибина покладу й більша товща шару, близьке розташування споживачів і т.д.), які дозволяють добувати дешевшу продукцію в порівнянні з аналогічними підприємствами, які знаходяться в гірших умовах. Рента, яку отримує господарюючий суб'єкт як доход, вноситься ними до бюджету у вигляді відповідного платежу.

Процент – це доход на вкладений капітал або інвестовані ресурси (кошти виробництва та ін.). Цей доход можуть отримувати як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, він може бути джерелом сплати як прямих, так і непрямих податків.

Заробітна плата – доход, якій сплачується працівникам за використання їх праці (робочої сили). Вона є часткою національного доходу, який відноситься до особистого споживання. Цей доход може бути джерелом сплати також як прямих (прибуткового податку), так і непрямих (ПДВ, акцизу) податків.

Підприємницький доход – це доход, який отриманий в результаті підприємницької діяльності, він є джерелом сплати прямих податків підприємців – податку на прибуток та ін.