Основні поняття, що застосовуються в оподаткуванні

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов'язане з використанням таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт і ставка оподаткування, одиниця виміру, податковий період.

Суб'єкт оподаткування або платник податку – це той, хто сплачує податок, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки і податкові платежі. В окремих випадках між платником податку і державою може знаходитись уповноважений орган, служба, які утримують податок з платників, перераховують його до бюджету і відповідальні за це. Таке має місце, наприклад, при утриманні прибуткового податку з доходів робітників і службовців обліковою службою підприємства і перерахування його до бюджету.

Суб'єкт оподаткування повинен мати самостійне джерело доходу і бути зареєстрованим у податковому органі.

Поняття «платник податку» переважно є відносним, тому що в більшості випадків цей суб'єкт (платник) є лише опосередкованою, транзитною ланкою проходження податків. Він не стільки сплачує податок, скільки здійснює перерахування до бюджету частки отриманих доходів. Реальним платником кожного податку є його носій – споживач товару, бо він оплачує в кінцевому підрахунку вартість товарів і послуг і створює доход – джерело оподаткування об'єкта. Таким чином, у всіх випадках, коли споживачами товарів є їх покупці вони є реальними платниками податків.

Об'єкт оподаткування – це те, що обкладається податком, база оподаткування відповідним податком. Об'єктом оподаткування можуть бути доходи в широкому значенні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені Законом «Про оподаткування».

Об'єкт оподаткування повинен бути реальним, стійким, легко визначатися, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до податку, що стягується, і його платника. Однак ці вимоги не завжди виконуються. Наприклад, прибуток і зарплатню сталим об'єктом оподаткування в наш час назвати неможливо, тому що обсяги прибутку, який отримує народне господарство України, з кожним роком знижуються, а заробітна плата місяцями не виплачується. Заробітна плата обкладається при стягненні декількох видів податків, у тому числі комунального податку, які не мають прямого відношення до об'єкта обкладання (зарплатні). У зв'язку з цим вибір об'єкта оподаткування повинен бути таким, щоб менше було протиріч у вимогах до нього.

Податкова ставка – це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів встановлення, ставки бувають універсальні і диференційовані.

Універсальна ставка – це єдина для всіх платників ставка, встановлена на одиницю об'єкта оподаткування. Наприклад, ставка податку на додану вартість.

Диференційована ставка – це ставка податку з одиниці об'єкта оподаткування, що встановлюється диференційовано по видах платників і характеристиках об'єкта оподаткування. Наприклад, ставки податків на прибуток диференційовані по видах платників (підприємства, страхові компанії та інноваційна діяльність), а ставки податку на землю – в залежності від призначення використання та місцезнаходження земельної ділянки.

Встановлення єдиних чи диференційованих ставок має одну мету – створення або однакових, або різних умов оподаткування для всіх платників відповідних податків. Так, в одних випадках, тільки єдина ставка ставить всіх платників у рівні умови, а диференційовані ставки створюють одним платникам пільгові, а іншим – більш жорсткі умови. Чи навпаки, диференціація ставок створює рівні умови платникам, як у платні за землю, в залежності від місцезнаходження земельної ділянки.

За методом побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (в гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування в грошовому виразі). Відносні (відсоткові) ставки, в свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні і регресивні.

Постійні (незмінні) – це єдині ставки, які не змінюються в залежності від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вартість), їх застосування спрощує роботу по стягненню податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивні ставки – це такі ставки, розмір яких збільшується зі зростанням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення прибуткового податку з доходів громадян). Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується до всього об'єкта оподаткування, в тому числі і в межах встановлених інтервалів його зростання (наприклад, установлення підвищених ставок утримання прибуткового податку з доходів громадян у залежності від його зростання по встановлених інтервалах). В останньому випадку для платника невигідно збільшувати об'єкт оподаткування, що перевищує той інтервал, з якого збільшується ставка тому, що сума податку значно зросте. При ступеневій прогресії підвищені ставки застосовуються не до всього об'єкта оподаткування, а лише до тієї величини, яка перевищує встановлені інтервальні обмеження. Наприклад, сума доходу (зарплатні) складає 150 грн. за місяць. При діючій шкалі ставок оподаткування (з доходу від 18,0 до 85,0 грн. ставка складає 10%; з доходу, що перевищує 85,0 грн., і до 170,0 грн. – 15%; з доходу, що перевищує 170,0 грн., і до 1020,0 грн. – 20% і т.д.) сума податку з наведеного доходу при простій прогресії стягується по ставці вищого інтервалу (15%), в межах якого знаходиться сума податку, і складе 22,50 грн. (150,0 × 15%). При ступеневій (складній) прогресії сума податку розраховується в два етапи: з доходу в межах 85,0 грн. по ставці 10% і з доходу, що перевищує 85,0 грн. (150,0 – 85,0), – по ставці 15%. Загальна сума податку в цьому випадку складає 18,25 грн. (85,0 × 10% + 65,0 – 15% = 8,50 грн. + 9,75).

Регресивні ставки – це ставки, розмір яких знижується по мірі зростання об'єкта оподаткування. При цьому сума податку з доходу встановлюється в твердих сумах у залежності від розміру доходу. Наочно це видно на такому прикладі:

Регресивні ставки встановлюються на ті об'єкти оподаткування, в зростанні яких держава зацікавлена.

В організації оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом, у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

Встановлення податкових ставок – досить важка робота, але це є найважливішою проблемою оподаткування. Недосконалість установлених ставок може призвести до порушення функцій податків. Тому при їх установленні необхідно виходити з існуючого досвіду оподаткування з урахуванням повного і своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати роботи платників податків.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Вона має фізичний (гектар, квадратний метр) і вартісний виміри (в гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ділянку, яка входит до складу населених пунктів, одиницею оподаткування є гектар, соті гектара, квадратні метри. У цьому випадку, якщо має місце фізичний вимір одиниця оподаткування більш точно відображає об'єкт оподаткування я відповідно, вона більш доступна і проста в підрахунку плати за землю Грошовий вимір об'єкта оподаткування може бути безпосереднім (наприклад, оцінка доходів платника податків) і опосередкованим (наприклад при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами). Опосередкований грошовий вимір одиниці оподаткування менш точний, оскільки він певною мірою відносний, бо може змінитися зі зміною цін. Тому, де це можливо, при оподаткуванні необхідно встановлювати одиницю оподаткування в фізичному вимірі, що буде сприяти більш реальному підрахунку податків.

Податкова квота – це частина податку в доході платника. Виражається вона як в абсолютному, так і у відносному підрахунку, її значення полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. В той же час включення податкових квот до доходу платника значно знижує можливість використання податків як фінансових важелів. Виходячи з цього в практиці оподаткування податкові квоти законодавче не встановлюються.

Податковий період (період оподаткування) – це період часу, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є пільги по податках. Вони виражаються в повному або частковому звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку по окремих видах податків або платників з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування застосовується такі види пільг: неоподаткований мінімум об'єкта оподаткування (наприклад, при утриманні податків із зарплатні); звільнення від сплати податків окремих юридичних і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників податків; зменшення об'єкта оподаткування за рахунок вилучення з нього окремих видів пільг (зменшення оподаткованого доходу на суму емісійного доход; при підрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку н землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, наукове дослідних закладів сільськогосподарського профілю і т.д.).