МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ ПСИХОЗ

Маніакально-депресивний психоз (МДП), синоніми — циклофренія, циркулярний психоз — виникає переважно в молодому віці і характеризується періодичною зміною якісно контрастуючих фаз — маніакальної і депресивної, повним поверненням до норми в період світлих проміжків між ними і відсутністю ознак органічного ураження головного мозку. Тривалість фаз — від декількох днів до багатьох місяців, року, а в людей похилого віку— навіть довше. Світлі проміжки між фазами звичайно перевищують час перебігу фази і складають часто З—8 років. Початок того чи іншого приступу інколи збігається в часі з яким-небудь соматичним захворюванням, перевтомою чи психічною травмою. Але часто МДП розпочинається і без видимого зв'язку з екзогенними факторами. 0,5—1 % населення світу хворіє на МДП. Коли у хворого спостерігається чергування маніакальної і депресивної фаз, то говорять про біполярний перебіг МДП. Воно буває у третини хворих на МДП. Коли ж спостерігається тільки одна фаза (маніакальна чи депресивна), то має місце монополярний перебіг. Він частіше буває при депресивних фазах. Серед хворих на МДП 60—70 % складають жінки.

Маніакальна фаза. Для неї провідними симптомами є тріада Крепеліна: підвищений настрій, прискорення мови, прискорення рухової діяльності. Хворі відчувають приплив енергії і бадьорості, у них прекрасне самопочуття і стан безтурботності. Увага нестійка, у розмові хворі переходять від однієї теми до іншої. При вираженій фазі спостерігається вихор ідей, виникає багато різних планів, які звичайно лишаються нереалізованими, жодну розпочату справу хворі не доводять до кінця. Багато часу вони невтомно ходять, безугаву говорять, танцюють, співають, виконують фізичні вправи, перестав­ляють з місця на місце речі, беруться за будь-яку справу і при цьому не виявляють ознак втоми. Рухи і міміка хворих живі і виразні. Рухове збудження може досягти високого ступеня, але воно залишається цілеспрямованим, ніколи не буває безглуздим (на відміну від збу­дження при шизофренії). При розвитку картини маніакального збудження у хворих легко і з незначного приводу виникають афекти гніву, що супроводжуються агресивними діями. Спалахи гніву короткочасні і швидко змінюються підвищеним настроєм.

Для маніакальних хворих характерною є переоцінка власної особи, своїх якостей і можливостей. Вони вважають себе дотепними, винахідливими, кмітливими і талановитими людьми, переконані, що володіють музичними, поетичними, художніми та іншими здібностями. Ці хворобливі розлади мають характер маячноподібних ідей, однак на відміну від маячення величі висловлювання хворих не бувають абсолютно безглуздими, крім того, у певний період хворих можна переконати в недоречності їхніх висловлювань і переконань. Мова хворих прискорена — вимовляють до 200 слів за 1 хв. З'являються невластиві хворому в нормі характерологічні особливості — сексуальна розбещеність, марнотратство. Підвищений настрій, пси­хомоторна збудженість, переоцінка своїх сил і можливостей поєднуються зі зниженням, а інколи й повною відсутністю критики. Внаслідок цього хворі перевищують свої права, не виконують службових обов'язків, дають необгрунтовані обіцянки, привласнюють чужі речі, розтринькують державні гроші, грубо порушують правила експлуатації машин, механізмів тощо.

Депресивна (меланхолійна) фаза. Симптоми цієї фази протилежні тим, що зустрічаються при маніакальній-Це знижений настрій, загальмованість моторики і мислення. Клінічні прояви депресивної фази часто розпочинаються зі скарг на поганий апетит, безсоння, головний біль, погане самопочуття, загальну слабкість, тугу, від­сутність бажання що-небудь робити. Домінує почуття туги і тривоги. Тривога проявляється слабше, ніж туга, і буває переважно у пацієнтів похилого віку. Тугу у хворих не можна пояснити психологічними причинами, і тому вона має назву вітальної туги. Міміка хворих вира­жає глибокий сум, тривожне очікування. Брови зсунуті, куточки рота опущені, сліз немає, очі сухі, голос тихий, незвучний, інколи хворий монотонно стогне. Він сидить в одній сумній позі з похиленою головою. Коли ходить, то рухи повільні, малодиференційовані. Якщо лежить на ліжку, то обов'язково вкривається ковдрою з головою. Спостерігається симптом «останнього слова», коли депресивний хворий не відповідає на запитання лікаря при безпосередньому спілкуванні, а коли лікар відходить, то хворий іде за ним, намагається щось відповісти.

Досить часто хворі висловлюють ідеї самозвинувачення, самоприни-ження. Зокрема, вони песимістично оцінюють стан свого здоров'я, вважають себе ні на що нездатними. Згадують незначні проступки минулого життя, перебільшують їх значення, чекають за них кари. Часто у зв'язку з цими маячноподібними ідеями з'являється повна відмова від їжі. Деякі хворі скаржаться, що втратили родинні почуття, стали нечутливими і дуже важко це сприймають. Скаржаться також, що їм важко зібратися з думками, про що-небудь думати, вони нездатні читати, оскільки не запам'ятовують прочитане.

Можливі ілюзії та галюцинації, що за змістом пов'язані з емоційним фоном (похоронна музика, плач, крик). Відповідно до усіх цих хворобливих явищ у хворих виникають думки про те, що вони є тягарем для сім'ї і суспільства, всім заважають, не мають права на лікування і життя, тобто легко виникають думки про самогубство. Ці думки хворі ретельно приховують, дисимулюють, а насправді непомітно роблять все для їх реалізації. Небезпечним в цьому відношенні буває також меланхолійний вибух, який проявляється раптовим моторним збудженням, часто з суспільне небезпечними діяннями.

Вегетативна нервова система при даному захворюванні теж відповідно змінюється, що особливо помітно в депресивній фазі, яка супроводжується тріадою Протопопова—розширенням зіниць (мідріаз), закрепами, прискоренням пульсу (тахікардією). Для хворих жінок ще також типова аменорея.

Крім описаних класичних проявів МДП існують так звані атипові прояви: 1) хронічна манія, 2) кверулянтська манія, 3) спутана манія, 4) маніакальний ступор, 5) тужлива манія, 6) гнівлива меланхолія, 7) захована депресія. Назви перших двох видів манії говорять про її клінічні особливості. Спутана манія характеризується значним психомоторним збудженням і таким прискоренням асоціативного процесу, що виникає незв'язаність мови, затьмарення свідомості, а після виходу з такого стану спостерігається часткова амнезія. Спутана манія виникає після провокації МДП екзогенією або ж є результатом дуже бурхливого перебігу психозу. Маніакальний ступор являє собою змішаний стан—поєднання моторної загальмованості з підвищеним настроєм: він частіше буває при зміні фаз психозу. Тужлива манія поєднує в собі депресивний афект з психомоторним збудженням. Гнівлива меланхолія поєднує депресію з гнівливістю. Захована (маскована) депресія часто тривалий час залишається нерозпізнаною, оскільки такі пацієнти пізно попадають в поле зору психіатрів.

ЕПІЛЕПСІЯ

Епілепсія — це полігенне захворювання, в основі якого лежить комплекс причин. Клінічні прояви епілепсії були відомі за багато віків до нашої ери. Вона належить до числа досить поширених захворювань (за даними різних авторів, на епілепсію страждають від 1 до 5 чоловік на 1000 населення). У наш час прийнято поділяти епілептичні прояви на власне епілепсію, чи епілептичну хворобу, і симптоматичну епілепсію. При симптоматичній епілепсії звичайно спостерігається лише судомний припадок, що є одним із проявів у клінічній картині органічного ураження головного мозку (травми, інфекції, пухлини, судинні захворювання та ін.).

Епілептична хвороба (раніше її називали генуїнною, есенційною, криптогенною епілепсією), на відміну від симптоматичної, характеризується більш поліморфною картиною: до неї належать, крім великих і малих припадків, безсудомні форми, психічні розлади, що гостро виникають, своєрідні зміни особистості, а в ряді випадків і специфічна недоумкуватість.

Припадки. Вони можуть виникнути і зовсім несподівано, і після провісників. В останньому випадку за декілька годин і навіть за добу до появи припадків у хворих з'являються головний біль, загальна млявість, погіршується самопочуття, виникає подразливість, тужли­вість тощо. За цими симптомами хворі часто вгадують наближення припадків. У багатьох хворих припадок починається з аури, яка за декілька секунд до виключення свідомості проявляється сенсорними, слуховими, зоровими, нюховими, смаковими, психосенсорними, вісцеральними, моторними розладами.

Отже, під аурою розуміють різноманітні психопатологічні порушення, що у кожного хворого мають стереотипний перебіг. Зорова аура проявляється раптовими зоровими галюцинаціями (вогонь, яскраве світло, різні круги, кольорові плями, фігури живих істот). При слуховій аурі хворі чують мелодії, звуки, слова. Для нюхової аури характерні незвичайні, інколи невизначені запахи. Нерідко аура проявляється своєрідними парестезіями в різних частинах тіла: повзання комах, почуття заніміння, тепла, холоду тощо. При моторній аурі хворі відтворюють стереотипні моторні акції (намагаються кудись бігти, притупують і обертаються на місці тощо).

При психосенсорній аурі навколишні предмети і власне тіло раптом здаються зміненими, весь навколишній світ сприймається як вже бачений, знайомий (чи, навпаки, ніколи не бачений, незнайомий). Вісцеральна аура дає хворим різноманітні неприємні відчуття в різних частинах тулуба чи черевної порожнини. Рідко зустрічається так звана психічна аура, під час якої хворі переживають почуття страху чи радощів.

Великий судомний припадок. Він може виникати і без аури. Хворий раптово втрачає свідомість і падає. При цьому можливі травми голови, опіки, каліцтво. Спочатку йде фаза тонічних судом: судома м'язів голосової щілини спричиняє голосний крик, хворий перестає дихати; на обличчі судомна гримаса і блідість, а потім воно стає багряно-синім; щелепи зведені, очні яблука відведені в сторону і вгору, зіниці розширюються і не реагують на світло. Тонічна фаза продовжується декілька секунд (не більше півхвилини) і змінюється фазою клонічних судом. Остання починається з відновлення дихання. У м'язах кінцівок, тулуба і обличчя виникають сильні судомні по­штовхи, як правило, синхронні і симетричні. Із рота виділяється піниста слина з червоними стяжками крові. Часто при цьому відбувається мимовільне сечовиділення і дефекація. Фаза клонічних судом продовжується 2—3 хв., після чого хворі залишаються в несвідомому (коматозному) стані протягом 15—20 хв. Епілептична кома поступово переходить у звичайний сон. Після сну хворі скаржаться на млявість, почуття загальної слаб-. кості, немочі. Можуть виникати патологічні рефлекси Бабинського, Оппенгейма, порушення координації рухів і утруднення мови (олігофазія). При тяжкому перебігу епілептичної хвороби, при її ускладненнях може виникнути так званий епілептичний стан (status epilepticus), при якому великі судомні припадки ідуть один за одним так часто, що в проміжках між ними хворі до свідомості не приходять. Епілептичний статус продовжується від декількох годин до 1—2 діб. Він являє собою значну небезпеку для життя хворого, оскільки при ньому розвивається набряк мозку, серцево-судинна недостатність і асфіксія.

Малий припадок. Як і великий, малий припадок ха­рактеризується раптовою втратою свідомості. Хворий заклякає на одному місці, але не падає, його погляд спрямований в одну точку, обличчя бліде. В окремих м'язах обличчя і верхніх кінцівок виникають короткочасні судомні посмикування, інколи спостерігаються нецілеспрямовані рухи. Малий припадок триває декілька секунд, потім свідомість швидко прояснюється і хворий продовжує перервану діяльність. Малий припадок супроводжується амнезією.

Таким чином, для епілепсії характерні наступні синдроми: пароксизм альні розлади (великі та малі припадки, абсанси, стани амбулаторного автоматизму, дисфорії), епілептичні психози, епілептичні зміни особистості та інтелекту (інертність психічних процесів, в¢язкість мислення, педантичність, роздратованість, афективність, торпідність, жорстокість, агресивність).

ОЛІГОФРЕНІЇ

Олігофренія в перекладі з грецького (oligo — мало; phren — розум) означає недоумкуватість — стан психічного недорозвинення. Причиною олігофренії можуть бути несприятлива спадковість чи пренатальні ураження плода внаслідок гострих і хронічних інфекцій, інтоксикацій, травм материнського організму. Відомо, наприклад, що при токсоплазмозі у матері зараження плода відбувається через плаценту. Мозок плода уражається при краснусі вагітних, при наявності у плода і відсутності у матері резус-фактора.

Багато чинників, що негативно впливають на плід у період його внутрішньоутробного розвитку, ще не вияснені.

Таким чином, олігофренія етіологічно неоднорідна. Це група патологічних станів, що мають одну загальну ознаку — недорозвинення інтелекту. Причиною розумового і фізичного недорозвинення дитини також є пологові травми і тривала асфіксія плода. Мозок малюка відрізняється підвищеною чутливістю до ушкоджуючої дії інфекцій та інтоксикацін. Захворювання дитини в перші роки життя на енцефаліт, особливо коровий, чи менінгіт може несприятливо позначитися на його розумовому розвитку.

Ступінь розумового недорозвинення багато в чо­му залежить від характеру, вірулентності, елективності по відношенню до мозку патогенного чинника і від того, на якому етапі розвитку плода був уражений головний мозок. Ранні ураження призводять до більш значних дефектів психічного розвитку.

Для олігофренії характерні не тільки низький інтелект, але і погана пам'ять, порушення уваги, емоційні і вольові порушення. Інколи на фоні загального психічного недорозвинення особи, яка страждає на олігофренію, виявляють окремі гарні здібності, наприклад, роблять складні арифметичні обчислення, запам'ятовують довгі вірші тощо.

Олігофренії поділяють на недиференційовані, з нез'ясованою етіологією, і диференційовані, етіологія яких вже відома.

Зовнішній вигляд хворих на олігофренію характеризується непропорційністю тіла, асиметрією мускулатури обличчя, великим чи малим черепом. Мислення визначається недостатністю аналітичної і синтетичної діяльності. Переважають нижчі емоції, афекти недиференційовані і неповноцінні. Вольові процеси проявляються в нездатності до виконання цілеспрямованої діяльності. Психічні порушення є стабільними і зберігаються протягом всього життя. Виділяють три ступеня психічного недорозвитку: ідіотію, імбецильність і дебільність.

 

ЕКЗОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ.

До екзогенних психічних розладів відносять: психогенії, психічні розлади при інтоксикаціях, черепно-мозкових травмах, при інфекційних захворюваннях, соматичних та судинних захворюваннях.